dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура «Туманный звездец» Мушкетика та його видатних спадкоємців

«Туманный звездец» Мушкетика та його видатних спадкоємців

Туманный звездец Мушкетика та його видатних спадкоємців

В телешоу Савіка Шустера в ніч на 22 червня 2013 року, в сюжеті з приводу лиховісного 22 червня 1941 року, з´явився Юрій Мушкетик. (як видатний ветеран). Напроти нього стріляв очима Володимир Яворівський. (Як видатний політик). Виявляється, чи то початок Великої Вітчизняної війни, чи то продовження Другої світової Юрій Михайлович зустрів у піонерському таборі. Далі, за його словами, настали поневіряння. А його тато — воював. І мій тато, Павло Загребельний, воював. Він у статті «Переможці-побідники» в 1995 році обурився: «А тут зі своїм глеком на капусту і мої співбрати — творчі інтелігенти. Напередодні 50 — річчя Перемоги група письменників, лауреатів Державної премії імені Т.Г.Шевченка (серед них — Ю.Мушкетик і П.Мовчан) надрукувала в «Літературній Україні» відкритий лист з вимогою не відзначати цієї дати... бо це, мовляв, мало не день національної ганьби й приниження... Невже мої колеги-літератори й лауреати так заполітикувалися, що вже й забули, яка смертельна загроза нависала над нашим народом і яку страшну силу здолали їхні батьки і брати?»

Саме так. Доборолися для себе - за владу, посади, комфорт. А для української літератури, в сухому залишку - якийсь, за словами Олеся Ульяненка, «туманный звездец». Адже в середині 90 — х Юрій Мушкетик поставив перед собою завдання, яке успішно виконав. Мабуть, в 1995 році було вигідно топтати переможців. В результаті Мушкетик зумів не два строки (починаючи з 1986 року), два по п´ять років, на вулиці Банківська, 2 царювати, а в порушення статутних вимог самоврядної організації літераторів ще одну п´ятирічку лишатися вождем. У кабінеті з урядовим телефоном. З машиною. З водієм. І все бюджетним коштом! Аж до 2001 року. А в цей час видавництва, книжковий опт, роздріб загинули. Ні, сьогодні книгами торгують. Але переважно під егідою російського приватного видавництва «ЭКСМО». А де - в Україні, чи на Україні — яка різниця?

Цитую інтерв´ю Олеся Ульяненка від 12 березня 2009 року: «Вот Мушкетик... Он притормозил мое поколение. Он мог дать хороших писателей, было их штук пять хороших, твердых. Он это дело заморозил, он подлюг своих графоманов — возле себя. И проебал: издательство, все. Спилка начала сыпаться. Он нас игнорировал. Он дал своим шестеркам это дело, которые растащили все. Вот. А мы оказались у разбитого корыта, грубо говоря. Оно мне не нужно было, надо было человек пять-десять поставить в ряд, чтобы они шли куда-то. Можно было — оттолкнуться от базы. Он уничтожил эту базу конкретно. И все...»

Я би уточнив — саме завдяки Юрію Мушкетику майно (скажу пафосно — народне), яке після 1991 року ми, народ України і його слуги, депутати, державні мужі, подарували очолюваній ним інституції — успішно стали розкрадати. Його наступник (роки царювання на Банківській, 2: 2001 — 2011) Яворівський, його візаві 22 червня 2013 року в гостях у Савіка Шустера, теж не пас задніх. На цю тему стільки опублікували документів, що годі їх повторювати. Даремно сподіватися, що спадкоємець Мушкетика та Яворівського, Віктор Баранов, який царює з кінця 2011 року, вирушив рухатися манівцями. Він успішно отримав 14 грудня 2012 року орден «За заслуги». Найкумедніше, що у відповідному Указі Президента України клерки з колишньої вулиці Орджонікідзе (нині Банківської) полінувалися правильно посаду Баранова записати. Забули, що СПУ ще й «національна». Може, таким чином вказали, де місце «творчим царкам»? Там, куди покличуть?

Треба віддати належне радянській владі. Вона стільки майна своїй письменницькій братії виділила, що після Мушкетика та Яворівського дещиця Баранову лишилася. От і змушена голова контрольно-ревізійної комісії НСПУ Галина Тарасюк звертатися до шефів її ж рідної НСПУ з відкритим листом 12 червня 2013 року в «Українській літературній газеті»?! І вимагати звітувати про їхнє нездале господарювання... Древні казали, що той хто питає, знає відповідь. Ото ж і я раджу Галині Тарасюк змиритися. І більше творчих вождів не відволікати. Бо вони, як спринтер на низькому старті, перебувають в очікуванні можновладних команд. Ну хто Ви така, пані Галино, для Мушкетика, Яворівського чи Баранова?

Вертаюся до саркастичного Олеся. Розмова з Михайлом Бриних у 1997 році: «Как я пробивался в литературу — это был туманный звездец... Словом, написал я несколько рассказиков и принес в журнал «Київ», там был редактором Баранов. Ему не понравилось. Пытался мне мозги вправить... Нашкрябал я тогда панковскую повесть «Передчуття» и принес ее опять Баранову. А там точек до фига. Запятые фиг знает где подевались. А уже заря перестройки начала подкатывать под горло, как глисты, все закопошились. Через три дня он опять мне мозги повправлял и отправил восвояси. Короче, дрочили меня долго и нудно...» Наївний Олесь шукав співрозмовника в лиці функціонера. Стосовно Олеся редактор Баранов команди не отримав. Баранову, як Мушкетику, Яворівському та їм подібним, — до лампочки література. От коли вони отримають указівку, що і як — тоді — ласкаво просимо. Графомана возвеличать. Як писульки квазіписьменника, політика Турчинова. Талант потопчуть... В цьому секрет кар´єри літфункціонерів як в УРСР, так і в (чи на) Україні. Яка різниця? Очевидно, ближчим часом в прайм-тайм з телеекранів нас почне виховувати (чи дрочити — яка різниця?) сам Віктор Баранов...