dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 20 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура І знову «Медвін»

І знову «Медвін»

І знову Медвін

6 грудня стартував черговий XVI Київський щорічний міжнародний книжковий ярмарок «Медвін: Книжкова коляда – 2012». І попри сильний мороз, товсту шкірку льоду на дорозі і важку роботу я викроюю час, аби завітати до «КиївЕкспоПлази». Що цікавого буде, і чи буде, цього разу?

Скажу одразу, від зміни місця проведення ярмарок тільки виграв: просторе приміщення, в якому є де розвернутись і метушливим менеджерам з промоутерами, і заклопотаним учасникам виставки, і представникам преси, і всім-всім відвідувачам. Канули у вічність тісні коридорчики між виставковими столами, поспіхом зібрані і складені стенди для звільнення місця для імпровізованої сцени улюбленому письменнику, якого попросили зачитати щось з нової книги. Тут розмістилися всі. Тут можна вільно пройти і розвернутись, не зачепивши при цьому ні якогось відвідувача, не перекинувши якийсь журнал, не спіткнувшись об чиїсь великі ноги або гострі ніжки столів і стільців. Це великий плюс.

Тепер безпосередньо до ярмарку. Почну з відвідувачів. Різношерстий натовп складався з представників усіх вікових категорій, смаки кожної з яких задовольнялися. Це ще один плюс.

Слід зауважити, що ярмарок здебільшого був присвячений дітям. Про це, мабуть, свідчить і сама назва «Книжкова коляда». Такої кількості різноманітних дитячих книг у яскравих обкладинках я не бачила навіть у найбільшому книжковому магазині. І я була приємно вражена їхньою якістю та змістом. Кожна книжка гарно і продумано ілюстрована до найменших дрібниць, без усяких «губок» і «бобів», без незрозумілих карикатур, в яких неможливо вгадати жодної реальної істоти. Кожен малюнок на своєму місці, всі тексти доречні, дотепні і цікаві, а головне – дитяча книжка повернулася до виконання своєї головної місії – розвивати дитину, виховуючи її і навчаючи розрізняти добро та зло. Не останню роль відіграли тут і письменники, які прийшли презентувати свої новинки. Вони перетворили цю інколи нудну і монотонну подію на видовищне дійство, в якому задіяли до співавторства самих дітей, яким вдалося не просто слухати віршики чи казочки, а й відтворювати їх в іграх, конкурсах, а подекуди і самому спробувати написати щось цікавеньке і захоплююче.

Справедливо буде відзначити видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке по праву займає найвищу сходинку і не має собі рівних ні у виборі видань, ні в оформленні обкладинок (я сама, наче дитина, не могла відірвати очей від удалих зображень талановитого Владислава Єрка), ні в читабельності тексту. Його куточок зібрав біля себе найбільшу кількість відвідувачів і нікого не відпустив з пустими руками. До слова мовити, ціни цього разу не були такими «кусючими». Поки діти обирали між «Абетками-прозивалками» і поезією «Про котів та собачок», «Чому їжачка ніхто не гладить» і «Хто врятує Тірлі-Беатрису-Берту?», «Пластиліновими загадками» та «Котячими мріями», дорослі могли задовольнити свої вишукані смаки «Записками українського самашедшого» Ліни Костенко, «Портретом Доріана Грея» Оскара Вайлда, повним зібранням творів Франца Кафки, дитячою книгою Всеволода Нестайка, яка згодиться і для дорослих, «Тореадори з Васюківки» та ще багато-чим, гідним уваги.

З радістю зауважу, як я не шукала, як детально не досліджувала кожен стіл, ніякого «Розбазар'я» чи «Книги на шару» не знайшла. Очевидно, це було доречним тільки на території експоцентру «Спортивний», де імовірність появи когорти людей, яка б оцінила «халяву» з гідністю (студентів, наприклад), була значно вищою.

Що мене вразило на ярмарку цього разу, так це підвищена увага до історичної літератури. Та ще й не простого «підручникового» чи «посібникового» жанру, а жанру, в якому поєднуються біографія та мікроісторія. Зокрема, презентація книги «Тоталітаризм у Європі ХХ століття» Ігоря Бондаренка. Здавалося б, чого ще ми не знаємо про власну історію чи історію сусідніх країн зараз, у час, коли всі завіси підняті, архіви відкриті, імена розгадані, матеріали розсекречені? Ан ні, виходить, що є.

Не можу не сказати, що рада була бачити на ярмарку нові обличчя нашої літератури. Окрім відомих уже братів Капранових, які презентували свої книги (друге видання «Приворотного зілля» і славнозвісний «Щоденник моєї секретарки») і щедро роздавали автографи всім бажаючим (навіть тим, хто просив підписати чужу книжку. На власні очі бачила, як один з близнюків написав на «Залишенцеві» Василя Шкляра: «Ми цієї книжки не писали, але читали її», і поставив розхристаний підпис, якому позаздрили б лікарі. Отакої!), тут можна було зустріти і Максима Кідрука, молоде і яскраве обличчя нашого пригодницького авантюрного роману, з його новинкою – першим українським техно-трилером «Бот», Григорія Фальковича (єврейського українського поета) з його поетичною збіркою для дітей, письменників-художників Світлану Конощук та Олену Турську, які здійснили разом з дітлахами незабутню подорож до чарівного королівства Абетка, «не-зовсім-письменника» Олега Майбороду з його цікавою і незвичною збіркою лаконічних і дотепних «Не зовсім казок», письменників-фантастів Андрія Дмитрука та Яну Дубинянську тощо.

До речі сказати, що підвищена увага була і до актуальної зараз теми про кінець світу. Тетяна Плихневич презентувала своє творіння «Хто придумав кінець світу? Міфи та факти про 21.12.2012». Однак вона не була позбавлена гумору та скептицизму. Відвідувачі хоч і цікавились обговоренням, але здебільшого для того, аби пожартувати, висміяти чийсь страх, покепкувати з паніки, яка, на думку найсміливіших, є абсолютно необґрунтованою, посперечатися, аби хоч якось зняти напругу і розважити себе.

Та найбільше, мабуть, запам'яталася і дорослим, а особливо малим, презентація книги для дітей «Школа футболу» за участю легендарного футболіста Владислава Ващука, яка проходила в ігровій формі, під час якої діти могли продемонструвати свої знання та спортивні навички. Спостерігаючи за малими, аж собі схотілося приєднатися до них, хоч у футболі я не тямлю ні бельмеса. Мабуть, то все Ващук.

Не можу не зупинитися детальніше на яскравій літературній новинці мандрівного письменника Кідрука «Боті». Це книга, яка викликала серед українців справжній ажіотаж: за якихось два тижні зі стартової шістнадцятої, вона перемістилася на другу позицію у ТОП-20 книгарні «Є». У цьому гостросюжетному романі поєднано сучасні технології, психологію та «екшн». Події роману є вигаданими, але все інше: місця, природні об'єкти, техніка, зброя, фізіологічні особливості живих організмів є реальними. «Бот» розповідає про молодого програміста, який кидає виклик, створивши нанороботів, які здатні проникати в мозок і з'єднуватися з нейронами та між собою, формуючи мозкові плати. І несподівано ці боти, хитрі, швидкі та агресивні, тікають. Їх треба зупинити за будь-яку ціну. Це вже не «Любов та піраньї» і зовсім не схоже на «Моє перше поранення».

Також не можна оминути і «Щоденника моєї секретарки» братів Капранових. Це роман про чисті людські душі, які ще існують зараз, у час морального занепаду, «інформаційного безприділу, культурної катастрофи», як вони сприймають те, що відбувається навкруги, як їм живеться у цьому цинічному і жорстокому світі. Це роман-спроба глянути на світ очима нормальної чистої людини на життя українського вищого світу. Герой роману і сам є частиною того світу, проте завдяки обставинам він відновлює в собі можливість нормального, не закаламученого погляду на світ. І саме з його допомогою читач отримує унікальну можливість побачити правду, а не її ретушовану версію. Погляд героя сягає усіх «темних закутків» українського бомонду. «Щоденник моєї секретарки» – це не сатира і не політичний роман. Це розповідь про особисту драму героя, який є частиною українського істеблішменту – на тлі драми країни, що відбувається влітку 2004-го.

Ще один їхній роман, який вже довгий час не лишається без уваги, це «Приворотне зілля», який не описує, скільки дохлих мишок треба зварити з жаб'ячими лапками, посипати чорним попелом столітньої смереки, розмішати з кров'ю молодого гусака, закопати на перехресті опівночі в повню, якщо ви про це подумали. Цей роман запитує, чи знаєте ви українську жінку? І сам відповідає: ні ви її не знаєте, ні вона сама себе не знає.

Наостанок хочеться побажати, аби такі ярмарки відбувалися частіше, аби був зайвий привід прогулятися, відірвати свої півкулі від м'якого дивану, очі – від телевізора, руки – від комп'ютера, аби була можливість ознайомитися з новинками книжкового світу, познайомитися з новими людьми, поспілкуватися з митцями, послухати уривки з романів, поезію у виконанні самих авторів. Тільки, на майбутнє, дуже прошу організаторів ярмарку наступного разу подбати про потрібні дороговкази, бо ж не дуже посміхається блукати павільйонами у пошуках потрібного.