dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура На феномені «FEMEN» можна ставити хрест?

На феномені «FEMEN» можна ставити хрест?

На феномені FEMEN можна ставити хрест?

До певного моменту писати про діяльність в Україні (а, згодом, і за її межами) жіночого руху FEMEN було водночас і легко і складно. Легко, тому що яскраві, епатажні протестні акції-перформанси цих дівчаток дуже вигідно контрастували з сірими буднями українського політикуму та занудною прогнозованістю дій його основних акторів. До того ж, скандал та ще й з елементами еротики – найкоротший шлях до успіху у сучасному інформаційному просторі. Тому журналісти, а особливо фотокореспонденти та телеоператори із задоволенням бігали на всі попередньо анонсовані шоу «феменок» - адже ефектна картинка для чергового репортажу була гарантована.

Складнощі ж аналізу їх бурхливої активності полягали у неможливості продертися через цей поверхневий «гламур», чи то пак «антигламур», до більш серйозних речей: хто їх фінансує, підтримує та прикриває; які справжні цілі цього руху (чи того, хто за ним стоїть); які істинні, а не декларовані мотиви його учасниць? Переважно, ці питання залишаються нерозкритими й досі. Втім, після останніх подій їх актуальність перемістилась вже в дещо іншу площину.

Із самого початку існування FEMEN у 2008 р. журналісти в Україні намагалися з'ясувати, «чиї вони». Версії інколи радикально розходилися: одні називали активісток «дівчатами Тимошенко», інші – «агентами Путіна». Що стосується самих винуватиць переполоху, то координатор руху Ганна Гуцол незмінно пояснювала: «Ми незалежна організація. Поза політикою й поза релігією. Може, тому у нас так туго із грошима, адже все тримається на голому ентузіазмі». Що правда, то правда, буквально на «голому», краще не скажеш!

Показово, що до недавнього часу громадська думка, принаймні інтернет-спільноти (про що можна судити з різних чатів та форумів), розділялася приблизно порівну. Якщо перша половина дописувачів, що складалася переважно з консерваторів та прихильників традиційних цінностей і традиційних поглядів на роль жінки в суспільстві, одразу ж заперечила саму можливість подібних виступів та стала всіляко кепкувати над їх учасницями, то друга половина – більш ліберально налаштована – підтримала дівчат з різних міркувань: «креативно», «еротично», «хай краще такий протест, ніж ніякий» і т. п. Тим більше, що гасла багатьох акцій наших героїнь дійсно нерідко попадали в больові точки суспільних проблем, починаючи з відстоювання свободи слова і протесту проти «мєнтівського» свавілля і закінчуючи перебоями з подачею гарячої води. Це, звичайно, поповнювало лави їх симпатиків.

Однак, з часом, все частіше розігрувалися дійства, які ніяк не могли додати руху суспільної підтримки. Опозиція, наприклад, була глибоко ображена акцією «феменок» під час судового процесу над Юлією Тимошенко (під гаслом «Немає різниці між Ю і Я»), що дало їй підстави підозрювати організацію в співпраці з правлячим режимом. Безглуздою та цинічною виглядала демонстрація жіночих принад, як, начебто, вияв солідарності з жертвами природних катаклізмів у Японії, або ж вияв поваги до ветеранів Великої Вітчизняної війни. Коли таких «проколів» стало більшати, органічно постало питання, а чи існують у учасників руху взагалі якісь моральні норми та принципи, окрім бажання бути в центрі уваги?

До речі, зверталися до «феномену FEMEN» і автори сайту «ДК Самміт». Так, у статті Євгена Червонія «Le féminisme d'Ukraine aujourd'hui, або Великі Вітчизняні цицьки», опублікованій в кінці травня минулого року, містився, серед іншого, і цілком реалістичний прогноз щодо «ньюзмейкерської ваги цієї організації», яка, на думку автора, «зменшується, про що і свідчать все більш безнадійні потуги її учасниць використовувати будь-який інформаційний привід для того, щоб заявити про себе».

А раз так, то для утримання у фокусі суспільної уваги, враховуючи специфіку наших ЗМІ, спрацьовує принцип притаманний важкій наркотичній залежності: «доза» скандальності та епатажності кожного наступного інформаційного приводу повинна збільшуватися мало не в геометричній прогресії.

Це, власне, цілком логічно й призвело до того, що вранці 17 серпня цього року Рубікон аморальності, безглуздя й цинізму було успішно перейдено - учасниці руху FEMEN спиляли бензопилою Уклінний хрест над Майданом Незалежності у Києві. Цей дерев'яний хрест був встановлений від громади Закарпаття у 2004 році у пам'ять жертвам політичних репресій НКВС, розстріляним у підвалі Жовтневого палацу.

Як повідомила прес-служба організації, таким чином активістки висловили підтримку учасницям російської панк-групи «Pussy Riot», яким у той же день повинен був бути винесений вирок за «панк-молебень» в Храмі Христа Спасителя в Москві. У цьому повідомленні містилися також відверті погрози: «FEMEN попереджає Путіна-Гундяєва, що якщо активістки будуть засуджені до тюремних термінів, то FEMEN направить вістря бензопили персонально на покидьків, відповідальних за страждання ні в чому не винних жінок». Може скластися враження, що «ні в чому не винні жінки» були затримані за вишивання хрестиком, або ж за приготування дитячої суміші!

Якщо навіть полишити поки що питання про риторику цитованого послання та реалістичність мислення його авторів (що могло б стати темою окремого цікавого дослідження у галузі психіатрії), то все одно не зникає відчуття, м'яко кажучи, повної неадекватності їх світосприйняття. Зрозуміло, не всім може подобатися та чи інша церква, або ж діяльність окремих її предстоятелей. У чому проблема? Ходіть до іншої церкви, або не ходіть ні до якої. Не всім може подобатися президентство В. Путіна, чи політична система сучасної Росії. Врешті решт, для виявлення політичного протесту, або ж навпаки – солідарності, у сучасному світі існує цілий арсенал апробованих засобів суто політичної боротьби. А головне, яким чином Уклінний хрест жертвам політичних репресій НКВС у Києві стосується РПЦ і влади РФ? Хоча, можливо, активістки FEMEN і не мучилися подібними питаннями, а керувалися зовсім іншими резонами на рівні класичної блондинки – героїні анекдотів?

Не зайве нагадати, що це далеко не перший виступ цього руху проти РПЦ. Останній такий випадок стався 26 липня в аеропорту «Бориспіль», коли активістка FEMEN із вигуками «Изыди вон!» вибігла з групи журналістів, скинула одяг і кинулася до глави Російської православної церкви, Патріарха Кирила, який прибув в Україну з триденним візитом до дня хрещення Київської Русі. Тоді її зупинила служба охорони і силоміць потягла до приміщення аеропорту. Між іншим, на спині у дівчини було написано «Kill Kiril», що у будь-якій сучасній західній демократії вже стало б приводом для збудження кримінальної справи за погрозу вбивства.

Як же реагує українська влада на подібні витівки? На пагорбі біля Жовтневого палацу замість тимчасового хреста, який 18 серпня терміново встановили представники громади, встановлено точну копію спиляного. Під час проведення робіт на місці був присутній представник Київської міської держадміністрації. 17 серпня за фактом пошкодження хреста столична міліція порушила кримінальну справу. За інформацією Відділу зв'язків з громадськістю ГУ МВС України в м. Києві, працівники міліції на місці події провели ряд процесуальних дій, зібрали необхідні документи. Слідчим відділом Печерського РУ ГУМВС України в м. Києві за цим фактом порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України «Хуліганство» та розпочато досудове слідство.

До речі, це далеко не перший випадок «війна з хрестами» у Києві. Останній раз глумління над Хрестом відбулося у червні 2011 року неподалік Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі. Дубовий Хрест висотою 5 метрів, діаметром 0,3 метра було спиляно, як зазначалось у міліцейському протоколі, «невідомими особами». Як і цього разу на місце події прибули слідчі відділку міліції Печерського району. Вони зафіксували подію, провели дослідження, зняли відбитки пальців. Далі – розслідування і ... закриття справи. Ще раніше, у Бабиному Яру «невідомі зловмисники» тричі глумилися над Пам'ятним Хрестом встановленим тут у 1992 році на честь відомої української поетеси і члена ОУН Олени Теліги та учасників націоналістичного підпілля, які у 1941-42 роках були замордовані німецькими окупантами. Тоді ж до МВС, Генеральної прокуратури надсилалися гнівні листи народних депутатів, відомих громадських діячів, які справедливо зауважували, що акти вандалізму у Бабиному Яру не можна ігнорувати, оскільки йдеться про авторитет влади і держави, що зобов'язані забезпечувати належний порядок у місцях поховання сотень тисяч українців, представників інших національностей, які стали жертвами фашизму. Однак, винних у скоєнні злочинів не знайдено, справу закрито. Не дивно, що така безкарність цілком могла стимулювати наступні подібні акції.

У свою чергу, представники FEMEN скаржаться, що за їх офісом ведеться цілодобове спостереження міліції, яка прямо таки взяла його в облогу. Але схоже, що насправді це їх мало обходить, бо вони вже широко анонсували свою наступну акцію, маніакальність та безглуздість якої знову ж таки за принципом дії важкої наркотичної залежності на порядок зросла. В черговому релізі скандалісток йдеться вже про наступне: «Після приголомшуючого дебюту треш-група «Крестоповал» планує свій перший гастрольний тур по пам'яткам православного дерев'яного зодчества Росії. Зустрічайте дебютний альбом «Дерев'яні церкви Русі». Генеральний спонсор туру компанія «STIHL» [відомий у світі виробник бензопил – Е. Л.]. Пили хрести - рятуй Росію!».

Чому саме до Росії та до справи «Pussy Riot» виникла у наших екстремісток така зацікавленість? Адже у світі чимало інших рухів та організацій, солідарність з якими можна було б задекларувати. Відповідь дуже проста: тому що саме навколо цієї справи у світових медіа здійняли небувалий галас і наші дівчатка цілком прагматично вирішили погрітись у промінні слави, яким відблискує пекельне полум'я сатанинської акції сусідок по пострадянському простору.

Та як інакше, коли за останні кілька тижнів у підтримку «Pussy Riot», підігріті революційною риторикою російської опозиції, висловилися всесвітньо відомі музиканти, актори, письменники і філософи: Пол Маккартні, Мадонна, Бьорк, Стінг, Стівен Фрай, Славой Жижек, «Red Hot Chili Peppers», «The Cure», «Pet Shop Boys», Джарвіс Кокер, Джон Малкович, Йоко Оно, Пітер Гебріел, Фредерік Бегбедер, Салман Рушді та багато інших. Це ж який безкоштовний піар можна собі влаштувати ставши лише поруч з такими іменами!

Більше того вже пролунали заклики до бойкоту Олімпіади в Сочі 2014 р. через справу «Pussy Riot». У заяві ініціаторів такого бойкоту поширеній «світовою павутиною» стверджується: «17 серпня 2012 російське правосуддя своїм вироком у справі панк-групи «Pussy Riot» (дівчат засудили до 2 років ув'язнення реального тюремного терміну) довело свою неспроможність, а також відсутність в Росії чесного, неупередженого та справедливого суду, який є невід'ємною частиною демократичного суспільства. Авторитарність і корупційність російського правосуддя, як і інших державних інститутів, суперечить принципам демократії і основним олімпійським принципам. Тому все прогресивне світове співтовариство повинне висловитися проти беззаконня, яке відбувається в Росії, і відмовитися від участі в олімпійських іграх у Сочі в 2014р. Ці ігри є найважливішим елементом пропаганди російської влади, джерелом збагачення для багатьох чиновників. Можливість провалу подібного заходу змусить владу замислитися над несправедливо винесеними вироками у справах ЮКОСа, С.Магнітского і «Pussy Riot».

Наскільки відповідають «основним олімпійським принципам» подібні заяви – питання швидше риторичне. Міжнародний олімпійський комітет вже досить давно й чітко визначився – спорт має бути відділеним від політики. Сучасна історія олімпійського руху однозначно довела, що будь-які спроби бойкоту Олімпійських ігор не приносять нікому нічого, окрім шкоди.

Що ж стосується заявленої позиції діячів західної культури, більшість з яких я щиро поважаю за їх творчі здобутки та громадянську небайдужість, то мені жаль цих людей. Адже їх знову, як це вже не раз траплялося, використовують у нечистих політичних маніпуляціях. Хоча вони безумовно видатні кожен у своїй сфері творчості, але навіть їх досить легко ввели в оману стереотипною і фальшивою дихотомією: «якщо Путін - авторитарний лідер, то всі, хто виступає проти нього – борці за демократію». Але чи можна боротися за демократію недемократичними, екстремістськими, а по суті – навіть терористичними методами? Адже наріжний камінь демократії – повага до прав всіх членів суспільства, всіх соціальних груп та усіх без винятку конфесій.

До того ж, чому така вибірковість? Так, я можу погодитися з критиками суду над «Pussy Riot» у тому, що під час процесу було допущено багато процедурних порушень, а вирок міг бути м'якішим (цілком можливо, що це буде враховано під час касаційного розгляду справи). Але чому саме така увага до епатажних дівиць, коли у тій же російській провінції багато людей отримують ще більші тюремні строки за вкрадений мішок картоплі, або мобільний телефон? Чому ніхто не бореться за їх права? Лише тому, що там не можна знайти політичного підтексту? А як же бути з рівністю усіх перед законом?

Окрім іншого, у цій справі знову дуже помітні подвійні стандарти, якими керується багато хто із західних правозахисників. Варто уявити, наприклад, яким би був вирок суду, якби аналогічна справа розглядалася в США? Де за набагато меншу провину люди досить часто отримують абсолютно неадекватне покарання. Утім, про це написано вже дуже багато, тому приведу лише один приклад. У 2008 році сімнадцятирічного Дженардо Вілсона, почесного студента та короля випускного балу застали за добровільним оральним сексом із дівчиною, якій ще не було шістнадцяти. Його звинуватили у розбещенні неповнолітньої із обтяжливими обставинами, засудили до 10 років ув'язнення (мінімальний в цьому випадку термін) у в'язниці штату Джорджія та змусили на все життя реєструватися як сексуальному злочинцю. Якби Вілсон та його дівчина зайнялися звичайним сексом, це вважалося б лише дрібним кримінальним злочином, покаранням для якого був би максимальний термін ув'язнення протягом року й відсутність статусу сексуального злочинця. Ось вам гуманність американської Феміди!

Що ж стосується самих «Pussy Riot», то про них відомо досить багато такого, що дозволяє засумніватися у світлому образі безкомпромісних борців проти злочинної влади. Не маючи можливості й бажання переповісти все, приведу лише два, як на мій погляд, дуже характерних штриха до їх портрету з повідомлень ЗМІ. Перший: У 2009 році одну з нинішніх учасниць «Pussy Riot» Надію Толоконникову з ганьбою вигнали з арт-групи «Війна» (широко відомою в Росії своїми скандальними та антиурядовими акціями) з формулюванням «за провокації і здачу активістів групи в міліцію». Навіть там не витримали поведінку цієї дівиці! Другий: Як повідомив адвокат «Pussy Riot» Марк Фейгін, дівчата вирішили зареєструвати свою назву як товарний знак. «Ще у квітні ми почали реєструвати товарний знак «Pussy Riot», - сказав Фейгін. Адвокат також зазначив, що в березні, коли справа гурту набула розголосу, ще ніхто не міг припустити, що за півроку їхнє ім'я стане відоме всьому світу. Це вже з приводу безкорисності борців за свободу.

Аналізуючи «революційну діяльність» названих жіночих угрупувань в Україні й Росії мимоволі напрошується ще одна гіпотеза про їх причину, або, принаймні про одну з причин – суто біологічну. Так, навіть у дуже прихильному до FEMEN нарисі про їх життя й побут, його автор відзначив: «Між іншим, в Інни, як і в багатьох її соратниць, немає постійного хлопця».

Якщо ж звернутися до історії медицини, то можна віднайти в ній досить цікавий і напівзабутий факт. Виявляється, однією з перших формально описаних жіночих хвороб була... «істерія» (або ж у перекладі на зрозумілу сучасникам термінологію – наслідки відсутності нормального статевого задоволення). Гіппократ говорив про неї ще в четвертому столітті до н.е. Згадки про цю хворобу легко знаходяться в будь-якому тексті, присвяченому здоров'ю жінки від Середньовіччя і до 1952 року, коли в США її було вилучено з переліку офіційно визнаних медичних діагнозів (за 21 рік до того, як з нього було виключено гомосексуальність). На початку ж ХХ сторіччя істерія була найпоширенішим діагнозом в США та Великобританії. Як же медики лікували цей хронічний стан протягом довгих сторіч? За словами історика Рейчел Мейнс, пацієнтки регулярно отримували від своїх лікарів масаж, який приводив до оргазму. Подібна практика існувала від часів Гіппократу і до 1920 років. От і думай тепер, якби подібна медична практика збереглася до наших днів, то можливо ми б ніколи й не почули ні про FEMEN, ні про «Pussy Riot»?

Утім, якби там не було, на сьогодні абсолютно зрозуміло, що у погоні за ще більшою популярністю через свої останні акції, «феменки» практично втратили будь-яку підтримку серед переважної більшості колишніх своїх прихильників всередині українського суспільства. Причини цього мабуть найбільш чітко вказав один із блогерів «Української правди»: «Адже наругу над Уклінним Хрестом, який встановлений у центрі столиці, здійснено не лише публічно, а у формі брутального виклику всім: владі, опозиції, киянам, християнам і навіть мусульманам та юдеям, які відтепер мають задуматися над тим, як уберегти власні символи і святині в столиці держави, що вважається «європейською і демократичною».

Таким чином, спилявши хреста, FEMEN тим самим поставили хреста на колишній своїй популярності в масах. Як остаточний громадський вирок їм звучать результати голосування проведеного днями інтернет-виданням «ОБКОМ». На питання «Як, на Вашу думку, варто вчинити з дівками з FEMEN, які спиляли в Києві пам'ятний хрест жертвам репресій НКВД?» більшість його читачів вибрала серед інших такі варіанти відповіді: «Пустити попереду колони ветеранів НКВД на параді» та «Зняти їх, нарешті, в порнофільмі, щоб заспокоїлися». Коментарі, як то кажуть, зайві.