dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура Богдан Ступка, нерозмінний талант

Богдан Ступка, нерозмінний талант

Богдан Ступка, нерозмінний талант

Про Богдана Сильвестровича Ступку, який помер 23 липня, аж ніяк не скажеш «відійшов у небуття». Упродовж багатьох років його унікальний акторський талант був визнаний не лише на радянському й пострадянському просторі, а й далеко за його межами і житиме й житиме невідомо скільки. А його моральні принципи й людська непоступливість правитимуть за майже унікальний нині приклад для тих, хто у нашому примхливому світі не завжди здатний визначитися.

Молодий львівський актор спершу виразно заявив про себе в ролі Ореста зі славетного фільму Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» – ролі, яка за радянських часів мала швидше чорне, аніж біле забарвлення. Згодом він був запрошений у Мекку українського театрального мистецтва – київський театр імені Франка, де одразу здобув визнання – і не внаслідок протекції партійної чи державної еліти (що траплялося досить часто), а виключно завдяки акторським злетам, які назавжди стануть взірцем природної майстерності, помноженої на могутній інтелект.

Театрали з великим стажем можуть без жодного перебільшення порівнювати його талант з генієм українського театрального мистецтва – Амвросієм Бучмою, але на відміну від останнього у величезному доробку Богдана Ступки вагому частку становлять його кіноролі. На жаль, стан українського кінематографу останніх десятиріч не давав акторові змогу зніматися на батьківщині. Отже, більшість його кінематографічних здобутків пов'язана з російським кіно. Причому це не ролі другого плану, а виключно головні. І його російська мова виявилася настільки ж перфектною, як і рідна українська. Тут він чинив так само, як і його земляк Роман Віктюк, який став знаним російським режисером, оскільки на батьківщині зазнавав утисків..

Звісно, в колі затятих «патріотів» його успішна кар'єра в російському кінематографі викликала погано приховану заздрість, особливо це стосувалося «Тараса Бульби» режисера В. Бортка. Загалом Богдан Ступка ніколи не був прихильний до вузько національних тлумачень ролі митця в суспільстві. Пригадую, як на початку 1990-х на зборах київської творчої інтелігенції в Будинку кіно знана наша акторка Ада Роговцева прилюдно скаржилася на свою нещасну долю, яка змусила її грати в російськомовному театрі (що, до речі, призвело до здобуття звання народної артистки СРСР і, між іншим, посади члена міському партії). Щось подібне почути з вуст Ступки – виконавця численних ролей у російських фільмах – було просто неможливо.

Сумління й самосвідомість Богдана Ступки витримали ще одне випробування коли наприкінці 2004 року двоє його відомих опозиціонерів з трупи вимагали, аби Ступка як художній керівник очолив колонну франківців, яка мала б піти на Майдан. Богдан Сильвестрович тоді навідруб відмовився від подібної політичної акції, зауваживши, що кожний актор одноосібно може чинити, як йому заманеться.

Київський театральний режисер і театрознавець Ростислав Коломієць якось розповідав мені, що під час перебування в США він і Богдан Ступка вирішили завітати до офісу суперзірки американського кіно Роберто Де Ніро. При цьому вони скористалися із зовнішньої подібності цих двох акторів. Сталося так, що охоронці навіть не піддали сумніву, що в приміщення увійшов саме Де Ніро. Як на мене, за рівнем акторського таланту Богдан Сильвестрович аж ніяк не поступався славетному американцю.

На жаль, ми вже не побачимо наживо геніального Тев'є-Ступку, але кінострічки, як і рукописи, не горять. Вклоняємося пам'яті мудрого й шанованого всіма українця...