dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 20 Сентября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура Чи кине «Нобель» свій прихильний погляд на Україну: громадськість ініціює висунення Бориса Олійника на Нобелівську премію з літератури

Чи кине «Нобель» свій прихильний погляд на Україну: громадськість ініціює висунення Бориса Олійника на Нобелівську премію з літератури

Чи кине Нобель свій прихильний погляд на Україну: громадськість ініціює висунення Бориса Олійника на Нобелівську премію з літератури

22 жовтня видатному українському поетові Борису Іллічу Олійнику виповнилося 76 років. Редакція «ДК-САМІТ» сердечно вітає ювіляра й бажає йому міцного здоров'я та творчих успіхів. Принагідно хочемо підтримати громадську ініціативу, мова про яку піде нижче.

Обставини склалися у такий спосіб, що саме у ті жовтневі дні, коли зі Стокгольму надходили звістки про імена цьогорічних Нобелівських "іменинників", і якраз було названо шведського поета Т.Транстремера як переможця у літературній номінації, в Українському фонді культури у Києві відбулася презентація "Бібліографії Іво Андрича. 1911-2011". Видання, присвяченого видатному сербському письменникові, лауреатові Нобелівської премії І.Андричу, яке щойно, на початку вересня, з'явилося у Сербії. Київська презентація стала для цієї фундаментальної праці першою.

У грудні виповниться рівно п'ятдесят років, відколи авторові всесвітньо відомих романів "Міст на Дрині" та "Травницька хроніка" було вручено престижну нагороду, про яку, мабуть, мріє кожен, хто береться за перо. На відзначення цієї дати, а також з нагоди 100-річчя з моменту публікації у журналі "Боснійська віла" першого твору І.Андрича – вірша "У сутінках" – Фонд "Іво Андрич", Сербська Академія наук і мистецтв, Матиця сербська здійснили спільний видавничий проект, підсумком якого став вихід друком "Бібліографії" – унікального бібліографічного покажчика, в якому зібрано всі відомі нині видання творів генія сербської й югославської літератур рідною мовою, їхні переклади мовами світу (в тому числі й українською), а також все, що було написано про нього і про його творчість.

Словом про І.Андрича і про значення його творчості для сербської культури, для слов'янського світу та для сучасної європейської літератури презентацію відкрив Голова Українського фонду культури, поет-академік Борис Олійник. "Іво Андрич підніс югославське красне письменство на небачену висоту, здобувши для нього світову славу, підтверджену, зокрема, й фактом присудження йому Нобелівської премії, – зазначив він. – Митцеві пощастило знайти чи не оптимальне співвідношення між національним колоритом у формі його творів та загальнолюдським змістом, створивши надзвичайно цікаву й значущу нову міфологію рідної Боснії. Андрич – явище світового рівня. Хоча нині читання чогось іншого, крім реклами та інструкцій користування побутовою технікою нібито "не в моді", навряд чи можна вважати культурним того, хто не тримав у руках його книжок, кому не вдалося прочитати (чи то в оригіналі, чи в перекладі) хоча б один з його романів, декілька оповідань або віршів".

Детальніше про історію підготовки та видання "Бібліографії Іво Андрича" та про самого класика сербської та світової літератури розповів професор Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Товариства "Україна – Сербія" Павло Рудяков. "Андрич належить до відносно неширокого кола митців, твори яких можна читати безліч разів, але прочитати так, щоб осягнути все, що в них є, неможливо, – сказав він. – Моє перше знайомство з творами геніального письменника ХХ століття відбулося на відділенні слов'янської філології Київського державного в ті часи університету того ж самого – 1975-го – року, коли він пішов з життя, а продовжилося у 80-ті роки в Інституті літератури Національної академії наук. Відтоді я з року в рік перечитую Андрича й щоразу знаходжу в його творах не лише відповіді на якісь "вічні" питання (або принаймні певні алюзії на те, де шукати ці відповіді), а й, як це не видасться дивним, на сучасні події й виклики нашого часу. Злободенність Андрича приголомшує, зайвий раз засвідчуючи глибину осягнення ним законів і закономірностей буття та неперевершеність художньої форми".

Про українські матеріали у "Бібліографії Іво Андрича" розповіла студентка-сербістка 2-го курсу Інституту філології Наталка Бабич, звернувши увагу на те, що творчість Іво Андрича досить добре відома в Україні. Знайомство з нею розпочалося більш, ніж 50 років тому. Андрича у нас чимало перекладали, про нього писали українські літературні критики та історики літератури. Сербський письменник спілкувався з українськими письменниками, в тому числі, й тими, які працювали над перекладами його творів. Рецепція творів І.Андрича в Україні здійснювалася у формі наукових монографій, передмов до видань творів митця, біографічних довідок, енциклопедичних статей, нарисів, літературознавчих досліджень, а також у рецензіях і відгуках у періодичних виданнях.

Особливий інтерес викликала ідея студентів-славістів узятися за доповнення переліку українських матеріалів сербської бібліографії. Перші результати цієї пошукової роботи у вигляді півтора десятка позицій, не врахованих у презентованому виданні, було оприлюднено під час зустрічі.

Студенти 4-го курсу слов'янської філології Інституту філології прочитали перший та останній вірші І.Андрича: спочатку в оригіналі – сербською мовою, – а потім у власних перекладах українською (К.Нагорна, І.Поліщук, М.Собковська, Т.Єременко, Г.Проценко).

"У сутінь".

У сутінь співають дівчата. Їх голоси м'які, дихають свіжістю квітів й кохання. Їхня пісня ніжна, як у час, коли опадає цвіт. Вона несе у собі дух моїх кохань: давно, тепло й красиво. Вона змушує пригадати сутінки в Сараєво, коли яблуні сяють у червоному золоті, подібні до струнких гордих жінок.

Рум'яними пелюстками осипають мене голоси. Співають дівчата. Співають чарівно. Це схоже на привітання старих друзів, на спогади про те, що я колись пережив в коханні й у піднесенні. Вони співають, у присмерку, і ніби щастя моє озивається до мене.

Але серце моє є темне озеро, плеса якого ніщо не здіймає, і в якому ніхто не бачить свого відображення.

«Ні богів, ні молитов»

Ні богів, ні молитов!

Проте буває інколи, що чую

Щось схоже на молитовний шепіт в собі.

Це моє старе і вічно живе бажання

З'являється звідкись з глибини

І тихим голосом потребує трохи місця

В якомусь із безмежних садів раю,

Де б наостанок я знайшов те,

Що здавна шукав тут:

Широчінь і простір, відкритий обрій,

Трохи вільного дихання.

Студентка ІІ-го курсу магістратури Інституту філології Л.Іванова прочитала фрагмент свого дослідження про есеїстику І.Андрича на матеріалі одного з його найкращих текстів "Розмова з Гойєю".

***

Нобелівські мотиви здійснили помітний вплив на захід в Українському фонді культури, надавши йому дещо ширшого звучання, ніж це було передбачено сценарієм. Презентація відбулася ніби під знаком Нобеля. Розмова про сербського лауреата непомітно й, як зізнавалися згодом її учасники, цілком природно перейшла в дещо іншу площину – в обговорення теми, пов'язаної з давно очікуваним здобуттям престижної нагороди кимось з українських письменників. Погляди присутніх звернулися до Бориса Олійника, ім'я якого вже не вперше згадується у такому контексті.

Пропозиція ініціювати висунення кандидатури Б.Олійника на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури 2012 року, яка пролунала в ході обговорення "Бібліографії Іво Андрича", зустріла загальне схвалення й підтримку, викликавши жваве, зацікавлене обговорення по гарячих слідах.

Її у своєму виступі активно підтримали, розвинули, обґрунтували поет і редактор Микола Луків, громадський діяч Роман Лунь, літературознавець-бібліограф Сергій Гальченко, поет і літературознавець Олександр Яровий та інші. Кожен з них знайшов власні вагомі аргументи на підтримку ідеї побачити Б.Олійника у переліку кандидатів на Нобелівську премію-2012. За всієї різноманітності поглядів і підходів усі ті, хто виступив, при цьому зійшлися, щонайменше, у двох головних постулатах. По-перше, українська література давно заслужила, щоб когось з її представників було відзначено Нобелівською премією. По-друге, Борис Олійник цілком і повністю відповідає всім критеріям для потенційних претендентів на неї й на всі сто відсотків заслуговує на те, щоб його було висунуто на її здобуття вже наступного року.

Тепер ця ініціатива мала б бути обговорена у ході вільної публічної дискусії. Після цього, за підсумками цієї дискусії, у випадку, якщо її загальний результат виявиться позитивним, якась інституція, яка, згідно з регламентними нормами Нобелівського комітету, має формальне право висунення кандидатур на звання лауреата – це міг би бути, приміром, Київський національний університет імені Тараса Шевченка або Національна Академія наук України, – мала б здійснити процедуру висунення. Після цього "проект" під умовною назвою: "Борис Олійник – лауреат Нобелівської премії" неодмінно мав би набути загальноукраїнського розмаху, отримавши, до того ж, державну підтримку.