dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура «Великий и могучий» та солов’їна

«Великий и могучий» та солов’їна

Великий и могучий та соловїна

Сьогодні Україна має близько 20 стратегічних партнерів. Із цих 20 заявлених партнерств лише 8 держав підписали з Україною відповідні документи: Азербайджан, Болгарія, Грузія, Канада, Польща, Російська Федерація, США та Узбекистан. Решта – оформлені «усно»: Китай, Ізраїль, Фінляндія, Аргентина тощо. Подібним чином можна було укласти стратегічні партнерства з представниками позаземних цивілізацій чи Атлантидою – все одно вони уособлюють союз без жодних зобов’язань. Відповідно, не будемо кривити душею і говорити, наче всі партнерства рівнозначні для України: Аргентина апріорі не може бути настільки ж важливим стратегічним «другом» як, наприклад, Росія. Але це так, до слова...

Загалом Партнерство передбачає співпрацю в різних сферах державно-суспільного життя, в тому числі, в культурній. У вересні 2011 року в Україні пройдуть Дні культури Китаю. Такою ідеєю завершилась зустріч 19 квітня 2011 р. Міністра культури України Михайла Кулиняка із заступником Міністра культури Китайської Народної Республіки Чжао Шаохуа. Захід стане черговим кроком у «розширенні кордонів культурного партнерства між державами».

Практика таких культурних обмінів давно апробована в світі, та й в Україні доволі часто відбуваються «дні когось». Найсвіжіший приклад – Дні культури Королівства Марокко в Україні, що відбувалися протягом 29 червня – 3 липня цього року. Звичайно, розширення взаємовигідного співробітництва зі стратегічним партнером (як у випадку з КНР) – справа важлива і потрібна, але викликає певну іронію. Вражаючі культурні відмінності між нашими країнами, які представляють до того ж абсолютно різні цивілізації із різними поглядами на більшість елементів цього пласту, нагадують сюжет казки Івана Франка про лисичку та журавля. Хто забув, нагадаю. Персонажі запрошували один одного в гості і намагалися пригостити різними смачними, на їх погляд, стравами. В результаті, обоє ішли з гостей голодними: журавель не міг впоратись із кашею в широкій тарілці, для лисички виявилось недоступним м'ясо в горщику з довгою вузькою шийкою. Все це до того, що на якому б високому рівні не пройшли Дні китайської культури в Україні, вони не зможуть зробити українця з китайцем «браттями навік». На сході в нас вже є «браття», при чому територіально і ментально ближчі, ніж жителі Піднебесної.

Проте у відносинах із Росією у нас вже давно не все безхмарно. І немає зараз жодного бажання говорити про військово-політичну сферу, делімітацію-демаркацію кордонів, торгівлю чи енергетичні питання, оскільки ці елементи двосторонніх відносин і так не зникають з порядку денного. Так склалося, що мало не кожне нейтральне, на перший погляд, питання українсько-російських зносин стає потенційно конфліктогенним. Навіть, абсолютно «мирна» галузь культури може підлити вогню. В цьому контексті можна згадати і про «антишпигунські» операції російських спецслужб проти української бібліотеки в Москві, і про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА УР) і т.д.

Здавалося б, питання російської мови в Україні та української в Росії вже затерте до таких дірок, крізь які небесам видно грішні тіла національних мовних політик двох держав. І воно дійсно таке, але із одним зауваженням: на нього завжди дивляться із політичної дзвіниці, що тільки напускає зайвого туману і жодним чином не вносить ясності. Як-то реєстрація 3 червня у парламенті Проекту Постанови «Про проголошення в Україні 6 червня Днем російської мови» під авторством Колесніченка В.В. – багато шуму, а мало толку, адже відсутність спеціального статусу російської мови жодним чином не заважає спілкуватися нею ні звичайним громадянам, ні найвищим посадовим особам держави.

Згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року більшість населення України (67,5 %) вважає рідною українську мову, на другому місці (29,6 %) – російська мова. Всього в Україні проживає (станом на 2001р.) близько 8 мільйонів росіян – 17,3 % від загального складу населення країни. Кількість носіїв російської мови перевищує кількість етнічних росіян, адже російську мову вражають рідною 29,6 % громадян різних національностей: греки, євреї, білоруси, татари, грузини, німці. В Україні існують 14 державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є російські дитячі садки, школи. Кількість російських шкіл в Україні непропорційно вища кількості громадян російської національності (у відсотковому відношенні, звичайно).

Натомість, подібного не можна сказати про становище української мови в Росії, де на 4 мільйони громадян української національності нема жодної україномовної школи чи театру. Вже на стадії статистики виникає чимало питань: точних даних про кількість українських шкіл в Росії просто немає. Офіційні повідомлення часто враховують навчальні заклади, котрі фінансуються діаспорою на власний страх і ризик, але державних шкіл не існує. У 2008 р. Міністерство освіти та науки Федерації говорило про 15 українських шкіл на її території, а конкретніше в Тюмені, Башкирії, Ханти-Мансійському АО. На сьогодні кількість таких навчальних закладів невідома, але точно відомо одне – українські класи позакривались чи закриваються через брак фінансування або дозвільної документації (як на початку 2008 р. був закритий Український освітній центр при середній школі № 124 м. Москва).

Більш детально можна сказати про українські школи в Москві. За даними незалежного сайту української діаспори в Росії «Кобза» (http://kobza.com.ua) на сьогодні в столиці держави існує лише три українських недільних КЛАСИ (не школи!):

- при Національному культурному центрі України в Москві на вулиці Арбат, 9;

- при Державній установі культури «Бібліотека української літератури» на вулиці Трифоновскій, 61;

- при колишньому міському Палаці піонерів (при відділі міжнародної співпраці та міжнаціонального спілкування у Палаці дитячої (юнацької) творчості на Воробйових горах), де відкрита експериментальна група українського мовлення (група вивчення української мови та літератури).

Сьогодні українські школи або класи можуть бути вiдкритi в Москвi та Санкт-Петербурзі за умови зацiкавленостi української громадськості. Заяву приблизно такого змісту зробив мiнiстр освiти та науки Росії Андрiй Фурсенко на зустрiчi з послом України в РФ Володимиром Єльченком, що відбулась в середині червня. Міністр назвав і доволі просту умову, за якої такі школи можуть запрацювати: вони мають бути повнiстю укомплектовані дiтьми, якi хочуть вивчати українську мову. Категоричність цієї фрази поки що лишається незрозумілою: яка саме кількість дітей готових до навчання українською мовою розуміється під «повністю укомплектованою школою»? За словами Міністра, спроби вiдкрити українську школу вже здiйснювалися, проте «не так просто знайти школярiв, якi хотiли б навчатися в такiй школі». Крiм того, Фурсенко повiдомив про готовність мiнiстра освiти Москви Iсаака Калини пiдтримати вiдкриття школи з повномасштабним вивченням української мови в російській столиці за умови, що вiдповiдальнiсть за комплектування класiв буде розділена між урядом Москви та представниками української громади.

Підставою для подібних висловлювань стали результати п’ятого засідання Підкомітету з питань гуманітарного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії, що відбулось 3 червня цього року у Москві. Освітньо-наукові міністри обох держав відзначили, що співробітництво Росії та України «розвивається динамічно та плідно»!

На порядку денному стояли питання російсько-українського співробітництва у гуманітарній сфері на 2011-2012 роки. Велику увагу було приділено співпраці в галузі освіти і науки: вдосконалення договірно-правової бази; здійснення обміну інформацією і досвідом; проведення Днів освіти і науки в обох країнах; підтримки вивчення мови та літератури.

На засіданні було представлено проект Програми російсько-української співпраці в гуманітарній сфері, котра спрямована на «збереження, розвиток та розширення освітнього, наукового, культурного та соціального співробітництва» двох держав. Одним із питань порядку денного було створення в Києві Міжнародної російсько-української гімназії. В ході його обговорення виникла зустрічна пропозиція створення українських гімназій в Росії з наданням учням можливості отримувати подвійний атестат – російський та український. Прикладом успішного функціонування подібного навчального закладу Д. Табачник назвав Міжнародну українську школу, де навчаються діти дипломатів та вчених: вони отримують український атестат, а також атестат рідної країни. До речі, текст Програми знайти не вдалося…

Згідно таких заяв, Міністр освіти та науки, молоді та спорту України Дмитро Табачник висловив сподівання, що українські школи в Росії відкриються 1 вересня. Це своєрідна програма-максимум. Тому що існує і програма-мінімум, за якою до 1 вересня запрацюють не цілі українські школи, а лише окремі українські класи лише в гімназіях Москви та Санкт-Петербурга.

Лишається сподіватися, що хоч би цього разу з великої хмари не піде малий дощ. Це важливо і для самого Дмитра Табачника. Якщо його слова  справдяться і українські школи в Росії таки запрацюють, то, може, він перестане бути на чолі списку так званих антиукраїнських чиновників України, вибачте за прикру тавтологію. Побачимо…