dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Культура «Гайдамака. UA»: фестиваль артистичний та пристрасті політичні

«Гайдамака. UA»: фестиваль артистичний та пристрасті політичні

Гайдамака. UA: фестиваль артистичний та пристрасті політичні

Фестиваль “Гайдамака. UA”, який відбувся 24-26 вересня цього року у місті Ірпіні, викликав не тільки зацікавленість у любителів різноманітних мистецтв, які були на ньому представлені, але й досить широкий суспільно-політичний резонанс. Але спочатку про сам фестиваль.

Його організатором виступило мистецьке об’єднання  «ОsтаNNя Барикада», відоме в Україні своїми оригінальними культурно-мистецькими та громадськими  акціями, які інколи епатують непросунуту публіку та дарують незрівнянну  насолоду просунутій. Об’єднання було створено у 2006 році, хоча походить від арт-кафе «ОsтаNNя Барикада», яке існувало у Києві у 2001-2003рр., а у Харкові – у 2005-2007рр. Створення цих арт-кафе було першими спробами організації своєрідного літературно-митецького середовища спрямованого на популяризацію української сучасної міської культури. В цих закладах висіли фірмові наліпки “У нас розмовляють українською!”. Одразу треба застерегти, що жодного натяку на якусь мовну дискримінацію у тому гаслі не було, адже спілкувалися там насправді багатьма мовами, але своє головне завдання організатори бачили саме в популяризації української мови та культури в усіх її наймодерніших вимірах. Вже після закриття кафе (що було спричинено комерційними проблемами — поперед усе, високими ставками орендної плати) деякий час виходила у телевізійний ефір однойменна культурологічна програма, яка вирізнялася своїм гостро дискусійним характером та нестандартним поглядом на речі.

Головна ідея мистецького об’єднання  «ОsтаNNя Барикада», на переконання його активістів — це пропагування сучасної української міської культури. Задля її реалізації організовуються фестивалі, перформанси та інші мистецькі акції, видаються літературні альманахи та музичні збірки. Серед успішно реалізованих проектів, які принесли «ОsтаNNій Барикаді» всеукраїнське визнання можна назвати такі, як музично-літературний андеграундовий фестиваль «День Незалежності з Махном», Всеукраїнський фестиваль вертепів «Карпатія», літературний фестиваль «Київська барикада», літературний фестиваль «Луцька барикада», міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «Харківська барикада», Літературно-мистецький україно-кримськотатарсько-білорусько-російський фестиваль  “Барикада на Тузлі“ та інші.

Натхненник та незмінний керівник  «ОsтаNNьої Барикади» – Олесь Доній, нині народний депутат Верховної Ради України, обраний за списком НУНС. Його ім'я стало широко відомим свого часу, як одного з активних учасників та керівників студентського руху під час знаменитої “Студентської революції на граніті” (Київ, 2 — 17 жовтня 1990 р.) — кампанії протестного голодування української радянської молоді 1990 року з вимогами: націоналізації майна Компартії України та ВЛКСМ; перевиборів Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі; недопущення підписання нового Союзного договору; проходження військової служби юнаками-українцями на території України; відставки голови Ради Міністрів УРСР. Хоча вимоги протестувальників тоді були задоволені лише частково, саме ця подія стала одним із вирішальних кроків України на шляху до незалежності. І саме Олесю Донію тоді було довірено виступити з вимогами протестувальників у стінах Верховної Ради УРСР.

Тож нічого дивного немає у тому, що фестиваль “Гайдамака. UA” був присвячений 20-річному ювілею “Студентської революції на граніті”. Організатори позиціонували його, як “фестиваль повстансько-патріотичної пісні”. Однак, на фестивалі лунали не лише пісні.

З відкритими лекціями виступили священнослужитель і теолог Ігор Ісаченко (“Чи реально перемогти зло добром?”), колишній дисидент Степан Хмара (“Як виборювалась незалежність України і чому боротьба досі триває”), екс-керівник державного галузевого архіву СБУ (“Таємниці архівів СБУ про УПА”), московський політолог Андрій Окара (“Креативний клас як надія України та суб'єкт розвитку пост-постмодерного суспільства”), Олесь Доній (“Студентська революція на граніті” та “Мовна політика і мовна обітниця”),  колишній дисидент Василь Овсієнко (“Василь Стус: концтабір проти сили духу й таланту”), В'ячеслав Кириленко (“Студентський рух кінця 80-х — початку 90-х років”) та ін.

Були проведені круглі столи “Політика і культура — взаємопоборювання чи взаємодоповнення” (організатори — Роман Чайка, Кость Бондаренко, Сергій Пантюк), “Як нове виборче законодавство вплине на органи місцевого самоврядування” (організований Комітетом виборців України), “Як творити нову опозицію” (організатори — Володимир Фесенко, Тарас Стецьків, Олексій Гарань), “Які громадські організації потребує новий час” (організований громадськими активістами Києва, Ірпіня, Луцька, Ужгорода, Сум). Відбулася відкрита дискусія від руху “Митці проти цензури” на тему “Що таке цензура і як вона загрожує демократії”.

Зацікавленість присутніх викликали зустрічі з відомими поетами й письменниками: Сергієм Пантюком, Василем Шкяром, Юрієм Винничуком, братами Капрановими та іншими; тележурналістами Миколою Княжицьким, Віталієм Портніковим, Романом Скрипіним, Артемом Шевченко; музикантом  та шоуменом “Фоззі” із гурту ТНМК. Незмінним успіхом користувалися казки Лірника Сашка у авторському виконанні. Приступи гомеричного реготу у гостей фестивалю спричинив поетичний сольник Артема Полежаки, що проходив під акомпанемент гурту “Барабас”.

Що стосується власне концертної програми, то вона була теж надзвичайно насиченої та різноманітною. Відзначилися в ній виконавці й колективи добре відомі всім любителям сучасної української музики: Тарас Чубай, гурти “Рутенія”, “Тартак”, “Гайдамаки”, “От Vінта”, “Мертвий півень”, “Танок на майдані Конго”, хор “Гомін”. Продемонстрували своє мистецтво численні барди, бандуристи, лірники та кобзарі, у томі числі, такі популярні як Тарас Компаніченко, Едуард Драч, Леся Рой.

А якщо до цього додати проживання у наметовому містечку, живе спілкування, спільні вечірні співи біля ватри, можливість придбати презентовані на фестивалі книжки, музичні записи, сувеніри (серед яких футболки та значки з його символікою) та багато багато іншого, то стає зрозумілим, що свято вдалося на славу.

Проте, далеко не всім воно виявилося до вподоби. Цього разу спроби зірвати фестиваль почалися ще до його початку. 24 вересня народний депутат України, голова ради правозахисного громадського руху «Русскоязычная Украина» Вадим Колесніченко, президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський та голова ВГО «Правозахисна організація «Спільна мета» Руслан Бортнік звернулися з відкритим листом до голови СБУ Валерія Хорошковського, в якому просили перевірити законність проведення Фестивалю «Гайдамака.UA» (24-26 вересня 2010 року в Ірпені) і забезпечити дотримання Конституції України, законів України, у тому числі ст. 161 ККУ, яка забороняє умисні дії щодо розпалювання національної, расової і релігійної ворожнечі, приниження національної честі та гідності тощо. Також вони просили СБУ повідомити їх про вжиті заходи.

Варто процитувати хоча б найбільш характерний фрагмент тексту цього листа (цитую мовою оригіналу): «Особенно ксенофобской риторикой пропитаны тексты песен группы «Мертвий Півень». Текст песни «А я гуляю по Москві» приводится полностью, где каждая строчка свидетельствует об этом».

Далі в тексті звернення наводиться повний текст пісні, яка приписується його авторами гурту «Мертвий півень». З етичних міркувань я не буду його повторювати, але щоб читач склав власне уявлення процитую найбільш характерний фрагмент (доречі, цитований з цього ж приводу у вечірніх новинах «ТСН» телеканалу «1+1»):

«Повсюди гарні краєвиди,

На дротах москалі висять,

І я крокую без огиди,

У ГЕТО, де жиди кричать».

Після цього автори звернення продовжують: «… Фестиваль подбором своих участников явно направлен на разжигание межнациональной розни и человеконенавистнических настроений, так как под видом «патриотических песен и книг» несет в себе пропаганду и восхваление национализма, коллаборационизма, ксенофобии, возвеличивание УПА».

Організатор фестивалю, депутат Олесь Доній, негайно дав відповідь на це звернення, у якій, зокрема,  зазначив: «Тут є проблеми не політичного характеру, а простежується необхідність психіатричної експертизи. Варто звернутися до психологів, психотерапевтів щодо адекватності Колесніченка, який робить звинувачення того, що ще не відбулося». І додав: «Будь-яке згадування про незалежність України у нього викликає якусь незрозумілу лють. Він сприймає дуже болісно, що Україна отримала незалежність. Можливо, у нього якась психологічна дитяча травма, пов’язана з усім українським».

Не залишились байдужими і звинувачені у ксенофобії музиканти гурту «Мертвий півень». Її учасник і відомий телеведучий «5-го каналу» Роман Чайка оприлюднив відкритий лист до депутата В. Колесніченка у якому, зокрема, відзначив наступне: «Я, Чайка Роман, учасник групи «Мертвий Півень», заявляю, що пісні «А я гуляю по Москві» у репертуарі групи «Мертвий Півень» немає і ніколи не було.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Таким чином Вами було поширено наступну інформацію:

- у групи «Мертвий Півень» є пісня «А я гуляю по Москві»

- у пісні групи «Мертвий Півень» «А я гуляю по Москві» є певні слова.

Вказана інформація є недостовірною і такою, що не відповідає дійсності». І далі: «Наведені у вищезгаданому «зверненні» звинувачення принижують честь і гідність як кожного громадянина, учасника музичної групи «Мертвий Півень», так і завдають шкоди діловій репутації колективу. …ВИМАГАЄМО негайно публічно спростувати недостовірну інформацію щодо групи «Мертвий Півень» та кожного з учасників колективу від ВОО «ПОД «Русскоязычная Украина» та особисто від підписантів цього звернення: народного депутата України Колесніченко Вадима Васильовича, Президента Єврейского форуму України Монастирського А.І., Голови ВОО «Правозащитная организация «Общая Цель» Бортника Р.О. у спосіб, ідентичний способу поширення цієї інформації…».  

Однак, на жаль, словесною перепалкою протистояння не закінчилося. Більш рішуча спроба зіпсувати свято культури сталася увечері в останній день його проведення. О 20:30 до столиків організаторів фестивалю підійшла організована група молодих чоловіків "характерної зовнішності". У деяких з них за спиною були заховані бейсбольні біти і палиці. Наблизившись до столика реєстраторів учасників фестивалю, хулігани відразу почали побиття сидячих людей і продовжили напад бійкою з охоронцями фестивалю, яких виявилося на вході в кілька разів менше, ніж нападників. Не чекаючи підходу допомоги з боку головної сцени фестивалю, молодчики з бітами кинулися врозсип по всій території, на якій проводилися концерти і лекції.

Залишається додати, що з цього приводу представники політичної опозиції в парламенті, зокрема, В'ячеслав Кириленко, вимагали створення у Верховній Раді тимчасової слідчої комісії, але потім наступили більш серйозні політичні баталії і парламентарям мабуть стало не до того.

Цікаво, якщо «коли гармати говорять, то Музи мовчать», чи означає це, що коли Музи почнуть голосно волати, то гармати політичних міжусобиць нарещті заткнуться?