dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Экономика Про економічну ситуацію як вона є в житті, а не в телевізорі

Про економічну ситуацію як вона є в житті, а не в телевізорі

grivna.jpg

Раніше органи державної влади в економічній сфері воліли адмініструвати. Нині вони того не роблять. Натомість прагнуть спекулювати. Український ринок ніхто не контролює і не регулює, хоча влада мала б це робити. Цей ринок став соціально небезпечний, перетворившись навіть не на базар, а на товчок. Україна взяла на себе роль гігантського позичальника коштів МВФ, через що може втратити бюджетоутворюючі галузі економіки, зокрема, такі, як металургія, гірничий комплекс, хімічна промисловіть, ВПК.

Слухаючи те, що розповідають нам державні мужі та доморощені фінансові генії про економічну ситуацію в країні, мимоволі ловиш себе на думці, що вони або безнадійно дурні, або вважають такими всіх нас і  щось старанно приховують. Слова, які лунають з телевізора, нібито, правильні, пропозиції - слушні, а життя людей не покращується, а погіршується.

Пояснення такого парадоксального стану речей просте і банальне: все те, що ми чуємо від них, це - цинічна брехня. Вони брешуть, бо насправді те, що відбувається нині в країні, вписується в дуже просту схему, називається зовсім по-іншому й дуже мало пов’язане зі світовою фінансовою кризою.

Правда ж полягає в тому, що, прикриваючись глобальною кризою, влада розгорнула наступ на власний народ. Мета полягає в тому, щоб вичавити з людей останні соки, останні заощадження, останні ресурси. Надія українців жити достойно за мірками розвинутих країн Європи або хоча б за нашими власними мірками перетворюється завдяки цьому на утопію.

З огляду на інструменти та механізми вичавлювання українська влада нічого нового не вигадала. Вона використовує давно відомий арсенал, добре апробований у багатьох інших країнах "третього світу": потурання інфляції (як відкритій, так і прихованій), підвищення одразу в кілька разів тарифів на комунальні послуги, міський транспорт тощо, відмова від індексації зарплат і пенсій (хоч це і передбачено чинним законодавством!) з наступним переходом до невчасної виплати або й невиплати цих зарплат, централізовані й захищені на державному рівні спекуляції з національною валютою та ін.

При цьому влада не зупиняється ні перед чим і не перед ким, витягаючи останню копійку не лише з так званого "середнього" класу, а й з найнезахищеніших верств населення: пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт, хворих на хронічні захворювання. Ба навіть з тих категорій хворих, яких за міжнародним конвенціями та національними законами вона мала б забезпечувати ліками безкоштовно (коштом державного і місцевих бюджетів).

Антикризові заходи та програми, що їх навипередки пропонують різні гілки й інститути влади, починаючи з президента, мають на меті виключно захист фінансових інтересів великого національного капіталу та бюрократів, особливо ж, вітчизняних банків, за кожним з яких стоять ті ж люди або ті ж "Сім"ї", які входять до складу органів державної влади.

Банківська система як власне фінансовий інститут в Україні не існувала ніколи. Те, що ми бачили навколо себе, було не більше, ніж іммітацією банківської діяльності з особливим наголосом на її зовнішніх атрибутах: розкішних приміщеннях банківських офісів, супермодних авто для банкірів, надвисоких зарплат і премій для банківських клерків та інших проявів ситого банківського життя, старанно скопійованого із західних зразків.

Чим, власне, займалася в Україні більшість банків? Вони акумулювали кошти, з дозволу держави збираючи (й здираючи) з кожного нас по" копійці" навіть там, де ми про це не відали, були проти цього.

Ще банки роздавали кредити "своїм", не дуже-то піклуючись про те, хто, коли й за рахунок яких прибутків ці кредити повертатиме. "Свої" купували квартири, будинки, машини та іншу розкіш. А тепер "несвої" мають  віддавати свої заощадження, які необережно поклали на банківські рахунки, бо банки не придумали нічого кращого, як використати наші поточні вклади та депозити для залатування кредитних "дірок". І знову ж таки це робиться примусово. Нас про нашу згоду чи незгоду ніхто не питає й не збирається питати. Головне для них не турбувати поважних клієнтів згадками про неповернуті кредити. Не хочеться втрачати і супер-офіси й супер-авто.

Прямим результатом спекулятивних операцій банків, здійснюваних під патронатом держави й навищих органів державного управління, стало різке зниження реальних доходів населення й катастрофічне падіння життєвого рівня значної кількості людей. Якщо ці процеси не зупинити, в Україні вже за півроку не залишиться родини, спроможної самотужки задовольнити бодай свої мінімальні потреби.

Що робить влада для того, щоб хоч якось зупинити падіння й відвернути економічний колапс? Балакає дурниці з телевізора. Бере кредит від Міжнародного валютного фонду, який для національної економіки є пасткою й міною уповільненої дії. Усіма своїми діями влада наочно демонструє, що вона не контролює ситуацію в країні.

Для того, щоб запобігти катастрофі й урятувати хоча б те, що ще можна врятувати, треба негайно поміняти владу.