dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Августа 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Початок цивілізаційних процесів на теренах України (Частина 2)

Держава і цивілізація в історії України. Початок цивілізаційних процесів на теренах України (Частина 2)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

В контексті розгляду вищепіднятого питання слід особливу увагу звернути на особливості суспільного устрою тогочасного населення України, що є досить складною проблемою у зв’язку з обмеженістю наявних джерел. Практично відсутня інформація, що несе повноцінні дані про неолітичні поселення, їхню величину, планіграфію, кількість, розміри та форму жител. Наявні атропологічні матеріали відносяться лише до південних областей розглянутої території. Складність проблеми зумовлена також нерівномірністю економічного розвитку неолітичних мешканців України, що виключає одноманітність їхньої соціальної організації.

У цілому рівень розвитку продуктивних сил за доби неоліту не давав можливості невеликим групам людей існувати автономно від суспільства протягом тривалого часу. Періодично виникали господарські та демографічні кризи, що змушували людину шукати вихід з них в організації широкої соціальної сітки. Зросла осілість, а поряд з цим постала проблема успадкування власності, передусім права на володіння землею в суспільствах із розвинутим землеробством. Тому чоловіки почали відшукувати собі дружин не у відокремлених громадах, як це було раніше, а у найближчому сусідстві чи навіть у самій своїй громаді, що посилювало ізоляцію окремих колективів з одночасовою внутрішньою консолідацією. Так, на кордонах контактів населення різних культурно-історичних спільностей, основою господарства котрих були мисливство та рибальство (або мисливство та скотарство), виявлено археологічні пам’ятки із синкретичною матеріальною культурою. Здебільшого такі поселення фіксують, ймовірно, існування громад з представників двох культурних груп, у тому числі і такі, що складалися із змішаних шлюбів. Але зовсім інша картина прослідковується на матеріалах пам’яток контактних зон з носіями культур землеробського профілю: на цих поселеннях знайдено лише поодинокі інокультурні предмети, бракує даних про тісні зв’язки з оточуючими інокультурними мешканцями, насамперед з мисливцями та рибалками.

Звуження соціальних зв'язків за період неоліту, особливо серед землеробського населення, ускладнювало нейтралізацію демографічних та господарських криз, що передбачало необхідність удосконалення соціальної організації. Нова соціально-економічна ситуація відобразилася, ймовірно, у паралельному існуванні двох діалектично взаємопов'язаних структур: родової та громадської, характерні риси котрих відтворено переважно за матеріалами етнології. Родова організація базувалася на соціальній родинності. Саме вона визначала права, обов’язки та відповідні моделі поведінки людей. При цьому визначені відносини між окремими індивідумами автоматично зумовлювала не стільки формальна родинність, скільки прийняті ними на себе обов'язки та права давали можливість включати людей у коло тих або інших родичів. На думку дослідників цієї теми, за доби неоліту люди чітко розрізняли родичів по крові та псевдо родинність, у багатьох неолітичних суспільствах також визначали рівний внесок батька чи матері у формування фізичного вигляду людини. Це надавало неабиякого значення зв’язкам як з батьківського, так і з материнського боку, навіть за умов унілінійності.

Тому найважливішою соціальною одиницею являвся рід, що об’єднував людей, які походили від одного і того самого предка або ж вважали символом своєї єдності одну й ту саму тотемну тварину. Рід мав єдину назву і, звичайно, являв собою екзогамну групу. Шлюб у такій ситуації зумовлював виникнення особливих відносин не тільки усередині шлюбної пари, а й між родичами подружжя. Основною функцією роду було регулювання шлюбних та міжродових відносин.

Декілька родів могли утворювати більш значну, здебільшого теж екзогамну єдність, котру етнологи називають фратрією. Остання, як єдине ціле, виступає доволі рідко.

Роди або фратрії, між якими діяли усталені шлюбні зв’язки, об’єднувалися в племена, універсальною рисою котрих була тенденція до ендогамії. Остання зумовила й інші тенденції, в силу яких плем’я можна вважати культурно-мовною, а отже, й етнічною єдністю. Від племен попередньої мезолітичної доби неолітичні племена відрізнялися більшою стійкістю та стабільним складом.

Невеликі території, на яких були розповсюджені пам’ятки окремих неолітичних культур в Україні, ймовірно, належали населенню одного племені. А культурно-історичні області, утворені кількома спорідненими археологічними культурами, мабуть, демонструють традиції союзу племен.

Значну інформацію про специфіку родових відносин в ті часи дають антропологічні матеріали. Зокрема аналіз статево-вікового складу померлих, похованих у родових кладовищах, показав, що кількість чоловічих захоронень там у 2-5 разів перевищує кількість жіночих. У них поховані чоловіки переважно зрілого та похилого віку - від 60 до 90 відсотків усіх поховань цієї статі. Там, де антропологи визначили вік точніше, виявилася найбільша кількість поховань чоловіків, яким було за 40 років. У родових києво-черкаських некрополях поховання жінок поодинокі, а в азово-дніпровських були поховані жінки здебільшого віком після 35 років. Усі ці факти свідчать, можливо, про існування патрилінійного роду у києво-черкаського та азово-дніпровського населення, коли у родових могильниках ховали чоловіків, яким, як правило, було за 35-40 років, а також вдів, що повернулися у поселення свого роду. На користь існування патрилінійного роду промовляє і те, що всі достовірно зафіксовані незруйнован і поховання дітей сумісно з дорослими були знайдені разом з чоловіками, які за віком могли бути їм батьками.

Окрім роду, у добу неоліту важливою ланкою соціальної організації життя була община. Вона являла собою виробничий та соціально-побутовий колектив, з самоуправлінням, поєднаний сумісним мешканням, який складався з представників різних родів. Община виступала безпосереднім виробником матеріальних благ, а її складовими частинами являлися окремі сім’ї. Судячи з розмірів знайдених поселень та враховуючи етнографічні дані, можна припустити, що у більшої частини неолітичного населення України община формувалася на основі одного роду або ж його підрозділу, члени якого складали ядро общини. Остання її частина була представлена людьми з іншого роду, що прийшли до шлюбу або ж були адаптовані іноплемінниками. Чисельність подібних однородових общин коливалась від 25 до 400 чоловік.

Наприклад, буго-дністровські поселення складалися з невеликих будівель площею в 6 до 50 кв. м, кількість яких не перевищувала 10, а число мешканців, мабуть, - 100 чоловік. Громади у населення з розвинутим землеробством (культури кереш, мальованої та лінійно-стрічкової кераміки) були більшими, про що свідчать розміри будівель (від 12 до 280 кв. м) та їхня кількість.

Склад общин міг бути нестабільним, але стабільною залишалася їхня територія, що мала визначені кордони або центр, як символічний, так і реальний, - який-небудь елемент ландшафту. Земля розподілялася так, аби створювати для групи сусідів общин найсприятливіші умови природокористування в усяку пору року. Це здійснювалося через обмін територіями і ресурсами. Коли, наприклад, посуха загрожувала залишитися будь-якій з громад без засобів для існування, остання знаходила їх на землях сусідів, з котрими була пов’язана родинними та шлюбними узами.

Вищим органом влади у громаді, за даними етнологічних спостережень, було зібрання членів общини. Для ухвалення рішення потрібна була підтримка більшості, незгодні могли залишити громаду. Однак загальної думки та норм колективної моралі часто було недостатньо для управління суспільством. Потрібні були люди, що підтримували б ці норми своїм авторитетом. У невеликих однородових громадах, де займалися привласнюючим господарством, лідером ставала людина з досвідом та знаннями, головним чином у господарському житті: мисливець або рибалка, якому найбільше щастило, а враховуючи, що досвід накопичувався з роками, - один із найстаріших чоловіків. Великого значення надавали й магічним знанням, коли лідер міг бути одночасно і шаманом. Однак такі лідери ще не мали економічних привілеїв, що підтверджується і однаковим статусом поховань усіх членів общини. Влада не підлягала успадкуванню.

Із зростанням общини та збільшенням обсягу виробництва відсутність успадкування влади породила систему лідерства. У рамках громади зросла кількість чоловіків, які мали необхідний статус та знання. Це викликало суперництво, де враховувалися фізична сила, господарські та організаторські навички, знання звичаїв, культів та інші переваги. Вибір лідера залежав також від розміру групи, що його підтримувала. Число підтримуючих, куди входили передусім родичі, збільшувалося за рахунок розширення шлюбних стосунків і надання допомоги родичам та іншим членам колективу. Це вимагало від лідера великих майнових витрат, що скорочувало число претендентів на таку роль.

З розвитком права власності та принципів її наслідування функції влади ускладнювалися. Лідери насамперед повинні були володіти спеціальними знаннями та досвідом, передача яких допомагала наступникам затвердити своє керівництво. Важливу роль відігравало і успадкування матеріальних цінностей. Все це зміцнювало роль лідера у забезпеченні наступництва. Він міг вибирати собі заміну серед близьких родичів, однак його наступника повинні були визнати всі общинники. Мабуть, подібні лідери були поховані із знаками влади - булавами у Маріупольському могильнику. Цікаво, що вони належали до різних родів.

На основі природного розподілу праці склалася статевовікова організація суспільства, тобто розподіл його членів за принципом статі і віку. Суспільство складалося із індивідів, котрі засвоїли соціальні форми та навички поведінки, характерні для даної людської групи, та знайшли своє місце в системах соціальних зв'язків. Процес соціалізації, особливо у чоловіків, міг тривати багато років: дитинство (від 0 до 3-4 та від 3-4 до 8-10 років), отроцтво (від 8-10 до 13-15 років), юність (від 13-15 до 17-25 років). Дорослими, звичайно, вважалися чоловіки від 17-25 років, жінки мали переходити у цю категорію раніше, вступаючи у перший шлюб. Статевовікові групи, як правило, характеризувалися різницею у нормах поведінки, престижу, привілеях.

Загалом матеріали України підтверджують деяку визначену близькість соціальної організації неолітичного населення з ранніми формами виробничого та вищими формами привласнюючого господарства. У їхніх суспільствах здійснилося виділення різних ланок родової організації, що мали свої функції, та існував чіткий статево-віковий розподіл общини. Однак для населення з переважанням виробничого господарства була характерною більш складна соціальна структура, де визначені ролі лідерів; людей, пов’язаних з культами; йшло оформлення інституту власності та її наслідування, що викликало обособлення сім’ї.

Підводячи підсумки всьому вищерозглянутому, можна відзначити, що кардинальні зміни, котрі відбулися в економічній базі з переходом до землеробства й скотарства і які викликали настільки ж разючі зміни у всій культурі в цілому, слід розглядати як корінний переворот у розвитку всього людства. Вище вже кілька разів його іменовано "неолітичною революцією", а її наслідки були такими, що дозволяють вже говорити про початок історії. Вона в багато разів прискорила розвиток суспільства, створивши якісно нові стимули для розвитку - стимули, котрих принципово не могло бути в попередній епосі. Тобто, неолітична революція зробила поштовх для всіх існуючих сьогодні цивілізацій.

Але в неолітичний час складалися лише перші об’єктивні передумови для майбутніх історичних процесів. Ми не можемо погодитися з думкою, що неоліт слід відносити до цивілізаційної фази у розвитку як всього людства в цілому, так і первісних суспільств на теренах України зокрема. До такого рівня ще треба було йти кілька тисячоліть: через протоцивілізаційні утворення аж до появи державних структур.