dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 23 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Початок цивілізаційних процесів на теренах України. (Частина 1)

Держава і цивілізація в історії України. Початок цивілізаційних процесів на теренах України. (Частина 1)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Усе частіше науковці різних країн починають відносити появу перших зародків цивілізаційних процесів до неолітичної доби (нового кам'яного віку), чому передувала тривала криза в попередній мезолітичний час (середній кам’яний вік за археологічною періодизацією).

Неоліт став епохою зародження та поширення відтворювального господарства (землеробства, скотарства), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд. Це настільки характерна ознака неоліту, що його іноді називають керамічним віком. Дуже небагато культур, котрі за іншими ознаками можливо відносити до неолітичних, не знали кераміки. Винаходження формовки та обпалу глиняного посуду дозволило людині покращити способи приготування їжі й розширити асортимент самих продуктів харчування. Найбільш поширеним в первісному суспільстві було виготовлення посудин способом наліпу або спірально-жгутовим. Із глини виготовлялися жгути товщиною приблизно в 3-4 см, котрі накладалися на форму по спіралі, здавлювалися й загладжувалися; так формувався грубий глиняний горщик. Відкриття обпалу глини стало відкриттям способу отримання принципово нового, не зустрінутого у природі матеріалу - безводного селікату, в котрий перетворюється обпалена глина.

Перехід до відтворювального господарства спричинив радикальні зміни в історії людства, що дістав назву "неолітичної революції". Ця важлива подія ділить історію на дві великі епохи - привласнювального і відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності населення Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продовольчі ресурси. Оволодіння незалежними від природи, ефективними способами отримання харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що обмежували чисельність населення і призвело до зростання людської популяції в геометричній прогресії. Внаслідок цього протягом останніх п'яти-семи тисяч років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Відтворювальне господарство зародилося близько десяти тисяч років тому на Близькому Сході. В Європу (в тому числі в Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балкани. Однак процесові неолітизації передували суттєві природно-кліматичні зміни.

Переходові мисливського населення Близького Сходу до відтворювального господарства сприяли глобальні зміни, пов'язані з кінцем льодовикової епохи. За цієї попередньої доби через холодний північний вітер з крижаного щита теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як тепер, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор'я, Північної Африки, Близького Сходу. Зі зникненням Скандинавського льодовика 10 тисяч років тому холодні вітри з півночі припинилися і смуга атлантичних циклонів перемістилася на північ, у Європу. На просторах Північної Африки та Західної Азії, позбавлених вологи з Атлантики, почала утворюватися зона великих пустель. Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного і тваринного світів, що вимагало від первісних мисливців удосконалення методів і засобів полювання, з метою стабільного забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї як лук і стріли ще більше скоротило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства. А це, в свою чергу, змусило первісну людину близько 10 тисяч років тому в близькосхідному регіоні шукати альтернативні привласнювальній економіці засоби харчування.

Збирання диких злаків (ячменю, пшениці), які і раніше були важливою складовою раціону первісного населення, за умов кризи мисливства набуло неабиякого значення. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства. Через нестачу їжі чоловіки були змушені раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час полювання диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загонах і загородках з метою досягнення ними кондиційної ваги. Так у специфічних природних умовах Близького Сходу на основі збиральництва та мисливства відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства - землеробства і скотарства.

Людина може споживати зерно лише вареним. Приготування каші викликало необхідність у жаро- та водостійкому посуді. Він був потрібен і для тривалого зберігання збіжжя до нового врожаю. Все це якраз і зумовило масове поширення керамічного посуду, про що вже йшла мова.

Концентруючи свої зусилля на землеробстві, колишні рухливі мисливці були змушені перейти до осілого способу життя. Адже поля зернових потребували постійного догляду та охорони. Поліпшення харчування та осілий спосіб життя спричинили різке зростання населення. Густота населення ранніх мотичних землеробів порівняно з мезолітичними мисливцями більш ранніх часів (середнього кам’яного віку за археологічною періодизацією) зросла у 50-100 разів – від 3-5 до 500 осіб на 10 кв. км. Надлишки людності, що не могли прохарчуватися на своїй батьківщині, на Близькому Сході, почали розселятися на сусідні території з нечисленним мисливським населенням. Значно розвиненіші від аборигенів, неолітичні прибульці несли з собою зі своєї батьківщини відтворювальну економіку, доместиковані рослини (ячмінь, пшеницю) та тварини (кози, вівці), власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип. На нових територіях переселенці реалізували свою економічну модель, відбувалися нові демографічні вибухи, що призводило до виснаження земель і стимулювало переселення на нові родючі землі. Науковці підрахували, що така демографічна хвиля ранніх землеробів рухалася з Близького Сходу зі швидкістю приблизно 30 км на одне покоління, тобто тривала 25-30 років. Отже, швидкість розселення неолітичних переселенців дорівнювала приблизно і в середньому 1 км на рік.

В Європу відтворювальне господарство принесли мігранти з півдня Малої Азії. Основний потік переселенців рухався через Егейське море до Східної Греції, а звідти на північ, у Подунав'я. Частина мігрантів могла потрапити на Балкани, форсувавши Дарданели чи Босфор. З півночі Балкан один потік переселенців рухався вгору по Дунаю до Центральної та Західної Європи, а другий - через Трансільванію в Україну.

Поступово балкано-дунайський неоліт у процесі свого розвитку набуває місцевої специфіки. Розвивається місцева домобудівна традиція, що принципово відрізняється від близькосхідної з її круглими, а пізніше прямокутними житлами із сирцевої цегли. На Балканах з’являються прямокутні споруди з дерев’яними стінами, обмазаними глиною, та двоскатним дахом, укритим соломою. Неолітичні мігранти поширили цей тип жител в середній смузі Європи. Його реліктом певною мірою являється традиційна українська хата-мазанка.

Близько 5 тисяч років до н. е. в Європі існували два паралельні первісні світи. Південь її заселили з Балкано-Дунайського регіону неолітичні землероби та скотарі. У лісах півночі мешкали мезолітичні автохтони-мисливці та рибалки. Внаслідок поширення кризи мисливського господарства на лісову північ автохтони-мисливці запозичили неолітичні новації у більш розвинених південних сусідів. Так в лісовій зоні Європи почав формуватися лісовий неоліт, котрий засвоїв (вірніше його носії) виробництво кераміки, але ще тривалий час базувався на мисливстві та рибальстві. Кордон між південним відтворювальним і лісовим привласнювальним неолітом проходив і через територію України. Привласнювальне господарство надовго законсервувалося в лісовому Поліссі та на сході України, тоді як наближене до Подунав’я Правобережжя рано перейшло до мотичного землеробства та скотарства.

Неолітизація території України як і Центральної Європи відбувалася з Балкан через Подунав’я. Сталося це у VII-V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів із Подунав’я - так званих протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш, лінійно-стрілкової кераміки та Кукутені.

Слід зазначити, що ці хвилі ранніх землеробів із Подунав’я на Правобережну Україну були генетично пов’язані через балкано-дунайський неоліт з найдавнішими центрами неолітичної революції Близького Сходу, й насамперед з півднем Анатолії. Близькосхідним, по суті, був і увесь їхній культурно-господарський комплекс — відтворювальне господарство, що базувалося на вирощуванні близькосхідних культур (пшениця, ячмінь, сочевиця) і тварин (вівця, коза), посуд з характерним орнаментом, культи і навіть вірменоїдний антропологічний тип людності.

Відтворювальне господарство відкрило безмежні перспективи для розвитку суспільства. Навіть за найбільшої ефективності господарювання, суспільства мисливців та збирачів не виходять за рівнем свого розвитку за межі первісності. І це зрозуміло - розвиток привласнювальної економіки завжди стримується природними чинниками, вона не може безмежно нарощувати свою ефективність. Від природи як такої не можна взяти більше, ніж вона може дати. Перехід до відтворювальної економіки означав, що людина по-новому навчилася використовувати сили природи, окультурювати її, активізувати її можливості, відтворювати і примножувати їх.

З появою нових галузей господарства до орбіти людської діяльності залучається земля. Вона набуває нової цінності, оскільки до неї докладено працю. Залучається й худоба - щоб її виростити, теж треба докласти зусиль, тому вона має іншу цінність, аніж дикі тварини, її бережуть і примножують. Усе це приводить до формування нових відносин між людьми щодо землі, худоби, продуктів виробництва та реманенту. До цього все, створене природою, однаковою мірою належало всім, тому належність людини до певного колективу надавало їй право користуватися територією цього колективу. Виникнення відтворювального господарства почина є підривати підвалини колективізму, на яких зросло первісне суспільство і в основі яких лежало колективне користування ресурсами природи. Тепер у суспільному житті на перше місце поступово виходить сім’я, котра володіє ділянкою землі та худобою і реманентом. Земля - то завжди певна територія. Нове ставлення до неї приводить до формування територіальних зв’язків. Поєднуючою основою колективів відтепер виступає не лише кровна спорідненість, а й територіальне суспільство. Тому й общину ранніх землеробів та скотарів називають первісно-сусідською. Таким чином, значення "неолітичної революції" полягало в тому, що вона створила передумови для формування нового способу життя, нових соціальних стосунків.

Уже відзначалося, що великим завоюванням неоліту стала осілість. Уперше людина зупинилася в гонитві за продуктами харчування, наблизила джерела харчування до себе, - поруч полями улаштовували садиби, неподалік них випасали худобу. Це вивільнило час, який раніше витрачали на пошуки мисливської здобичі, на інші потреби, зокрема влаштування побуту, що в свою чергу стимулювало низку винаходів. Тому-то зміст поняття "неолітичної революції" є ширшим, аніж виникнення просто землеробства і скотарства. З неолітом пов’язано винайдення прядіння і ткацтва. Відтоді розпочинається й активний розвиток будівельної справи, що спричинило освоєння такого благодатного матеріалу, як глина (вже відзначалася її роль у появі керамічних виробів). Пізнання "творчих" властивостей вогню при випалюванні горщиків стимулювало освоєння металургійної справи. З VII тис. до н. е. у Передній Азії починають обробку саморідної міді, а з VI тис. до н. е. - її виплавку. Отже, виникнення землеробства й скотарства дало імпульс до виникнення й примноження різних виробництв. Стосовно цього часу історики починають говорити про третю галузь діяльності - ремісничу - як основу майбутнього промислового виробництва.

Осілість надзвичайно позитивно відбилася на прирості населення. Бродячий спосіб життя обмежував кількість дітей, виснажував жінку. Тепер обмеження були зняті, а кращі умови життя подовжили репродуктивний вік жінок. Через це та збільшення можливостей для отримання харчів зростає чисельність колективів, що вже теж відзначалося. Життя набуває динамічності, і вже десь через три тисячі років після завершення "неолітичної революції" виникли перші цивілізації в Месопотамії та Єгипті.

Перехід до відтворювальної економіки зумовив переворот не лише в матеріальній, а і в духовній культурі, а також в людській свідомості. Головним концептом мислення стає земля, що дає врожай, атмосферні явища, від яких залежить врожай і продуктивність худоби. Приходить розуміння тотального взаємозв’язку усіх явищ Всесвіту, котрий осмислювали в образній формі. Сприймаючи всілякі негаразди як порушення цього взаємозв’язку, порушення світового порядку, давні люди схильні були брати провину на себе. Тому вони докладали зусиль, аби зарадити негараздам чи виправити ситуацію. Надзвичайно збагачується ритуальне життя, відлунням цього являються залишки святилищ й неутилітарні речі. Творячи міф, тогочасна людина реалізувала його в образотворчій діяльності - в статуетках, оздобленні посуду, оформленні житла. За міфологічним баченням світу приховувалося багато раціональних знань, які давали змогу постійно вдосконалювати агро- і зоотехнічні прийоми, проводити селекційну роботу та розширювати межі нового типу господарства.