dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Природа та геополітичне становище України (Частина 3)

Держава і цивілізація в історії України. Природа та геополітичне становище України (Частина 3)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Ми вже розглянули основні геополітичні чинники, які призвели до тривалого бездержавного статусу України. Доля склалася так, що тільки після розпаду СРСР і утворення незалежної держави вона стала наприкінці ХХ століття реальним суб’єктом світової геополітики.

Зазвичай геополітику визначають як деяку проблемну наукову галузь, основним завданням якої є фіксація й прогноз просторових кордонів силових полів різного характеру (воєнного, економічного,політичного, цивілізаційного, екологічного) переважно на глобальному рівні. В якості генераторів цих полів виступають - держава, міждержавні угрупування і низка недержавних суб’єктів, зокрема, транснаціонального значення.

У структурі геополітики виокремлюються дві сторони - духовна (геополітика як теорія та ідеологія) і практична (геостратегія), які знайшли своє відображення в геополітичній свідомості. В плані генезису, походження останньої передбачає та обумовлює появу й формування реальних геополітичних відносин. Тобто в результаті взаємодії акторів міжнародних відносин формується геополітична структура світу, яка відрізняється від простої політичної мапи і виявляється методами геополітичного районування цілісного планетарного простору. Геополітична структура світу — це основний об’єкт дослідження геополітики, що представлена множиною просторових моделей: протистояння континентальної (теллуричної) і морської (талассократичної) сил, модель Серцевинної землі (Хартленд), концепція “континентального блоку”, модель “хартлендримленд”, модель світового “уніполя”.

Геополітика як феномен свідомості відповідно до певного аксіологічного ядра людини структурується рядом понять і категорій та існує у формі геополітичної свідомості. Остання являє собою специфічну духовну реальність — особливу форму зв’язку географії та політичних відносин, фактично існуючих елементів природної або соціокультурної реальності з політичною поведінкою та політичним мисленням того чи іншого суб’єкта міжнародних взаємодій. Звичайно, коли якийсь з елементів реальності — подія або процес — з погляду відповідного суб’єкта набуває геополітичного значення, то він стає фактом геополітичної свідомості згідно з геополітичною моделлю бачення світу.

Для розуміння змісту геополітичної свідомості необхідно враховувати, що глибина відображення геополітичної реальності в різних духовних явищах неоднакова. Так, геополітична свідомість існує у двох головних формах: буденно практичній (відчуття, сприйняття, уявлення, емоції, традиції тощо) і науковій (ідеї, концепції, погляди, сформовані геополітичною наукою та освітою). Ці форми тісно пов’язані одна з одною. Наукові геополітичні знання поза всяким сумнівом містяться як у першій, так і в другій з них. Однак, буденно практичний рівень, це все ж переважно емоції, уявлення, суб’єктивне розуміння й оцінка того, що було в історії міжнародних відносин. Науковий рівень геополітичної свідомості має більш легітимний характер і знаходить своє відображення в геополітичних кодах (кодексах) країни. Під останніми зазвичай розуміють набір стратегічних пропозицій, які уряд складає про інші держави при формуванні своєї зовнішньої політики. Так оперативні кодекси містять оцінку районів за межами кордонів держави з точки зору їхньої стратегічної важливості і в якості потенційних загроз. Вони не лише державно-центричні, але й містять особливий погляд на світ та роль і місце країни в ньому. Водночас кодекси сприймаються як основні будівельні блоки геополітичних світових порядків і діють на трьох рівнях — місцевому, регіональному, світовому, які інколи можуть вступати в конфлікт між собою. Відповідно, всі країни мають місцеві кодекси, більшість мають регіональні, і лише країни, які мають ядерну зброю — глобальні кодекси (світового рівня). кщо так звана традиційна геополітика — це геополітика или і панування воєнної могутності, воєнно-промислового омплексу, то основу сучасної геополітики становить вивчення імперативів, які зумовлюються для кожної конкретної держави завдяки зростаючій економічній та екологічній взаємозалежності світу, через неминучі всезагальні негативні наслідки розриву комунікацій та ізоляції кого б то не було, через поєднання культурної різноманітності з культурною та інформаційною відкритістю.

Нова матриця геополітичної свідомості — це традиційна матриця геополітичної свідомості плюс соціальна інформація епохи постіндустріалізму. При цьому “геополітика” є одним із фундаментальних понять теорії міжнародних відносин, яке характеризує місце і конкретно-історичні форми впливу територіально-просторових особливостей розташування держав на локальні, регіональні, континентальні або глобальні міжнародні процеси. Тобто геополітика як вчення про географічну зумовленість політичних явищ — це особлива галузь знань, яка вивчає зв’язок між землею, географічним середовищем і політикою держави.

Система категорій, які склалися в геополітиці, нині із збагаченням та зміною її проблематики швидко розширюється.

Окрім старих понять — сфера впливу, буферна зона, баланс могутності, країни-сателіти, лімітроф — тепер у науковий обіг увійшли нові категорії: національний інтерес, динамічна рівновага    інтересів,    інтеграція- дезінтеграція,    поняття “країна-ворота”, геополітична траєкторія, геополітичний код та геополітична формула.

Нині Україна внаслідок особливостей свого геополітичного становища є своєрідним резонатором міжнародних процесів. Однак досі нашій країні не вдалося реалізувати дієву стратегію попередження відповідних ризиків й використання переваг. Визначення зовнішньополітичного курсу, який би повністю відповідав національним інтересам України, одночасно гарантуючи безпеку і спираючись на підтримку населення — доленосне завдання, яке стоїть перед Україною.

Наша країна має декілька геополітичних моделей свого розвитку. Неприєднання України до міжнародних воєнних блоків і забезпечення обороноздатності власними силами відкриває перед Україною ряд перспектив. На нейтральну Україну послабився би тиск у зв’язку з геостратегічним російсько-американським конфліктом з приводу членства в НАТО. Будуть створені реальні можливості використання стратегічних транзитних переваг України й оздоровиться атмосфера енергетичного діалогу з Росією. Інтеграція України у світовий економічний простір здійснюватиметься на основі більш вигідної нашої участі у міжнародному розподілі праці.

Цей варіант, проте, має й певні хиби. По-перше, геополітично Україна розташована “між двох вогнів”, між зонами впливу могутніх воєнних блоків. В разі теоретично можливого воєнно-політичного протистояння на континенті становище нейтральної України може стати вкрай складним. Сьогодні оборонна промисловість здатна продукувати озброєння і військеову техніку лише в обсязі 5% від необхідного. Тому правовому закріпленню нейтрального статусу України мають передувати швидкі й якісні реформи в економіці та в ВПК.

Враховуючи фактори “за” і “проти” обрання Україною нейтрального статусу, можна було б розглядати варіант нейтралітету, підсиленого протекціонізмом окремих держав і союзів, наприклад юридичним договором про забезпечення гарантій воєнної безпеки України з боку США, НАТО і Росії.

Але для цього НАТО має відмовитись від подальшого розширення на Схід, а США і Росія — від використання України в своїх геополітичних схемах. Каменем спотикання при реалізації цього варіанту, як і у випадку нейтрального європейського статусу, стане питання про вивід з території України воєнно-морської бази Росії, оскільки ненадання території — ключова вимога до юридично нейтральної країни.

Як одна з можливих альтернатив для України може розглядатися позаблоковий статус без права на нейтралітет, пдтриманий Договором про гарантії воєнної безпеки України з боку провідних ядерних держав. У цьому випадку Україні доведеться орієнтуватися лише на власні сили, без права стати членом будь-яких воєнно-політичних союзів і без забезпечення основного права нейтральної держави — недоторканості її території. Позаяк Україна одержить певні зовнішні гарантії воєнної безпеки.

Перші кроки до такого Договору вже були зроблені 1994 р. при підписанні “Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї”, відомого як Будапештський. Однак Меморандум — це політичний документ, який не має юридичної сили, як, наприклад, стаття 5 Положення про колективну оборону НАТО.

Як одну з альтернатив можна розглядати модель позаблокового статусу, посилену Договором про гарантії безпеки України з боку однієї з країн Великої вісімки. Однак необхідно заздалегідь сформулювати відповіді принаймні на три запитання. Які стратегічні інтереси країни-гаранта в регіоні, частиною якого є Україна? Інтереси якої держави постраждають від такого Договору? На які саме поступки може піти Україна,    підписуючи цей Договір?    Обидва    з    найбільш вірогідних кандидатів на можливе підписання Договору — США і Росія — мають настільки амбіційні плани щодо майбутнього даного регіону, що напевне запропонують Україні піти на несприйнятні й вкрай невигідні для неї поступки.

Членство України в НАТО або іншому воєнно-політичному блоці на сьогодні є оптимальним рішенням з точки зору протидії геополітичним  загрозам. На рівні окремої держави ефективно протидіяти цим викликам доволі складно, особливо враховуючи рівень економічного і технологічного розвитку України. Країни-лідери в наш час радикально переглядають свої концепції оборони і безпеки, віддаючи перевагу глобальним експедиційним операціям стаціонарній обороні, кооперації і інтеграції.

Крім того, як свідчить досвід країн-учасниць воєнно-політичних блоків (і в першу чергу — НАТО), скоординована спільна політика в галузі безпеки обходиться державам дешевше, ніж забезпечення власної безпеки самостійно.

Ставши членом воєнно-політичного блоку, Україна одержить можливість брати безпосередню участь у прийнятті рішень, які торкаються не лише національних інтересів, а й створюють сучасну архітектуру безпеки в регіоні в цілому.

Перспективним варіантом забезпечення Україні належного місця на геополітичній мапі світу, може бути щорічне нарощування обсягів співробітництва з НАТО до такого рівня, коли вступ в альянс стане суто формальною процедурою. Привабливість такого рішення пов’язана перш за все з достатнім рівнем свободи у визначенні країнами-учасницями свого внеску у воєнно-політичну активність альянсу, можливостями виходу на нові ринки озброєнь, поліпшенням інвестиційного клімату тощо. Крім того, подібний сценарій передбачає остаточну демократизацію суспільства і держави.

Негативом цього вектору геополітичного розвитку України є те, що він не сприймається більшістю населення і може викликати    внутрішньополітичні і    внутрішньонаціональні конфлікти. Можливо ці небезпеки зникнуть, якщо альянс втілюватиме в життя запропонований проект “Глобального партнерства”, який зможе перетворити НАТО в зовсім іншу нову глобальну систему безпеки, стосунки в якій формуватимуться “з чистого листа”.

На порядку денному для України - вірне визначення пріоритетів державного розвитку, радикальний перегляд концепцій національної конкурентоспроможності і безпеки.

Пошук унікального шляху України в сучасному світі, визначення свого місця на геополітичній шахівниці, є першочерговим завданням для держави і суспільства.