dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Природа та геополітичне становище України (Частина 1)

Держава і цивілізація в історії України. Природа та геополітичне становище України (Частина 1)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Місцезнаходження будь-якої людської спільноти в межах усієї ойкумени, безперечно, впливає на основні (та і не тільки основні) чинники розвитку кожного народу. В цьому відношенні “українська ситуація” не являється винятком.

Територія України простягається із заходу на схід більш як на 1300 км, з півночі на південь — близько 900 км. Площа - більше 600 тис. км2. Загальна протяжність кордонів з сусідніми державами (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Білорусь, Росія) - 6500 км. З півдня територію України омивають Чорне та Азовське моря. До складу держави входять Автономна Республіка Крим і 24 адміністративні області. Україна є членом Організації Об’єднаних Націй (з 1945 року).

Географічне розташування України спонукає до визначення своєї геополітичної ролі — слугувати з’єднуючим мостом між країнами Європи та Азії. Розміри території, чисельність населення, потужні промисловий та аграрний комплекси, науковий потенціал, природні ресурси у поєднанні з вигідним географічним розташуванням висувають її на роль великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією. Зміцнення незалежної і без’ядерної України поліпшує геополітичну ситуацію в Європі й в усьому світі, створює умови для стабільності та передбачуваності у міжнародних відносинах. Загальна чисельність населення нині складає менше 50 млн. осіб, серед яких, окрім переважної більшості власне українців (приблизно 2/3), проживає ще понад 110 національностей і народностей (росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдавани, угорці, татари та ін.). Міське населення складає близько 70 %, сільське — близько 30%. Головні орографічні риси (тобто сукупність мезо- і мікрофлори рельєфу) території визначаються її розташуванням у межах Східно-Європейської рівнини (95 відсотків площі) та середньовисотних гірських пасм Українських Карпат    і    Кримських гір    (5    відсотків    загальної    площі). 70 відсотків рівнинної частини становлять низовини (найбільші - Поліська, Придніпровська, Причорноморська, Закарпатська), 30 відсотків — височини (Подільська, Волинська, Донецька та Приазовська).

Рельєф України сформувався в результаті тривалого геологічного розвитку і змін палеогеографічних умов. Рівнинна частина, окрім південних районів, належить до південно-західного краю Східно-Європейської платформи. Південь і південний захід пов’язані із Середземноморським рухливим поясом. В межах платформи виділяють Український щит, Волино-Подільську монокріналь, Дніпровсько-Донецьку западину, Донецький прогин, а в межах Альпійської складчастої області - Карпатську складчасту систему, складчасту систему Гірського Криму, Скіфську плиту та інші. На корінних породах цих структур майже повсюдно залягають антропогенні відклади, які відіграють важливу роль у будові рельєфу та є материнськими породами сучасних ґрунтів. Внутрішні води України - це ріки, озера, водосховища, болота і підземні води. 96 відсотків території належать до басейну вищезгаданих морів, решта - до басейну Балтійського моря. Річок завдовжки понад 10 км є понад 4 тисячі, понад 100 км — близько 160. Найбільшими річками є Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Прип’ять, Десна, Сіверський Донець. Більшість озер розміщені на Поліссі (Світязь, Турське та ін.), у нижній течії Дунаю (Ялпуг, Кагул, Кугурлуй, Катлабуг) і на Чорноморсько-Азовському узбережжі, де крім власне озер поширені закриті лимани (Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Молочний та ін.). Болота поширені на Поліській і в північній частині Придніпровської низовин, трапляються в Карпатах і долинах степових річок.    Природні    ресурси підземних вод    розподілені нерівномірно, найбільші експлуатаційні запаси знаходяться в межах Дніпровсько-Донецького, Волино-Подільського і Причорноморського артезіанських басейнів. Ґрунти досить різноманітні, більшість з них високородючі. Найпоширеніші - різні види чорноземних (степ, лісостеп), сірих лісових (лісостеп), дерново-підзолистих (Полісся), каштанових (сухий степ), лучно-болотних і болотних (Полісся) грунтів.

Основні риси ландшафтної структури території України визначаються її розташуванням у помірному поясі. Лише для південного берега Криму характерні риси субтропічного поясу. Україна розташована в межах трьох фізико-географічних зон: Східно-Європейської рівнини, Карпатської (частково) та Кримської. У межах рівнинної частини за переважанням певних типів і підтипів ландшафтів виділяються три фізико-географічні зони.

Зона мішаних лісів з поліським підтипом ландшафтів розташована в північній частині України і охоплює майже 20 відсотків її території. Тут переважають такі природно-територіальні комплекси: зандрові й алювіальні низовини з підзолистими ґрунтами під борами та суборами; моренно-зандрові низовини з дерново-підзолистими ґрунтами з лісами змішаного типу або безлісі й зайняті сільськогосподарськими угіддями; заплавні лучно-болотні місцевості та лесово-острівні рівнини із сірими лісовими ґрунтами. Серед рівнинних територій України це найбільш зволожена і заболочена зона. Залісеність її досягає майже 30 відсотків.

Лісостепова зона охоплює майже 34 відсотка площі України. Своєрідність її полягає у складному перемежуванні різних типів ландшафтів: широколісові із сірими лісовими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами; лісостепові з опідзоленими і реградованими чорноземами; лучно-степові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, трансформованими в сільськогосподарські угіддя. Пересічна залісеність становить 12,5 відсотка. Лісостепова зона - регіон інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розвинутої урбанізації на базі промисловості, великих територіальних виробничих комплексів, переважно літніх видів оздоровчої та пізнавальної рекреації.

Степова зона простягається на південь від лісостепу до Чорноморсько-Азовського узбережжя і Кримських гір і охоплює 40 відсотків території країни. Серед інших зон вирізняється найбільшими тепловими ресурсами і найменшою зволоженістю, що зумовлює формування своєрідних степових ланд шафтів. Залісеність становить 3 відсотки, орні землі – майже 80–85 відсотків площі зони. В її межах за ландшафтними особливостями і умовами природокористування виділяють три підзони: північностепову, середньостепову та сухостепову.

Північностепова підзона охоплює територію з чорноземами звичайними, що сформувалися під різнотравно-типчаково-ковиловими степами. Середньостепова підзона об’єднує низовинні та схилово-височинні ландшафти з чорноземами південними, що сформувалися під типчаково-ковиловими степами та різнотрав’ям. У сухостеповій підзоні переважають ландшафти з темно-каштановими і каштановими ґрунтами під полиново-злаковими степами з ковилою, типчаком, полинами.

Для Українських Карпат характерна вертикальна поясність ландшафтів. Її структуру утворюють широколистяні низовинно-міжгірні, мішано-лісові передгірні височинні, хвойно-широколистяні низькогірні, широколистяно лісові низькогірні вулканічні, луколісові субальпійські середньогірні (полонинські) ландшафти. Це найбільш залісена територія України, де зосереджено 20 відсотків площі її лісів.

У Кримських горах розвинулися середньо- і низькогірні, пасмово-улоговинні, широколистянолісові, мішанолісові, передгірні лісостепові, гірсько-лучні та прибережно-схилові субтропічні середземноморські ландшафти. Природні умови Криму сприяють розвитку виноградарства, садівництва, вирощування ефіроолійних культур і рекреації.

Географічне розташування України, родючі ґрунти, вигідні шляхи сполучення, брак надійних природних кордонів по всьому периметру завжди робили її територію об’єктом численних експансій. 1923 року український дослідник проблем політичної географії С. Рудницький писав: «Не з’ясовуючи собі ось хоч би величини України і її на роду, не тільки наші сірі інтелігенти, а й наші визначні політичні діячі зводять українську справу до спільного зна- менника зі справами «инших малих народів». У практичному напрямкові недостача географічного знання має просто фатальні наслідки. Згадаю хоч би те, що в останніх часах наші політичні діячі не те що шафували межовими українськими землями направо і наліво, але по ітерації своїй навіть не підносили домагань на величезні простори українських земель. Ніхто з них не вмів не те що використати, але навіть і піднести цієї безлічи політично-географічних, економічно-географічних, учбово-географічних та инших аргументів, які промовляють за українською державністю на Південному Сході Європи».