dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 13 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Економічні втрати України внаслідок нацистської агресії

Економічні втрати України внаслідок нацистської агресії

Економічні втрати України внаслідок нацистської агресії

У ці дні, у зв'язку зі святкуванням 65-річного ювілею перемоги над нацизмом, в усіх країнах світу віддають данину пам'яті усім тим мільйонам людей, які полягли у боротьбі проти нього, або ж стали його невинними жертвами. І це цілком природно. Адже людські втрати - це найбільш непоправні втрати. Кожна особистість унікальна. І найбільший злочин нацистського режиму — в ігноруванні цієї загальнолюдської аксіоми.

Разом з тим, не можна забувати і про велетенські матеріальні втрати, яких зазнало людство у результаті Другої світової війни. Однією із найбільш постраждалих у цій війні стала і Україна, на території якої проходили запеклі бої з величезною кількістю солдат і бойової техніки. Після початку у червні 1941 p. бойових дій між СРСР та Німеччиною, вже через  чотири місяці майже вся Україна була окупована німецькими військами. До грудня 1941 p. німці контролювали територію Радянського Союзу, на якій проживало 42 % населення та, відповідно, значну частину його економічного потенціалу.

Перша хвиля матеріальних втрат України була пов'язана з занадто швидким вимушеним відступом Червоної Армії. У особливо тяжкі умови було поставлено сільське господарство, так як більшість районів Західної та Правобережної України були швидко окуповані німецькими військами. Провести евакуацію чи зібрати урожай тут взагалі не встигли. В лівобережних областях почалося форсоване збирання хліба. До колгоспів були доведені високі норми здачі хліба. Працівники сільського господарства 15 східних областей України до 10 жовтня вивезли на державні заготівельні пункти 143 249 тис. т зерна. План хлібоздачі був виконаний на 28,5%. Багато було здано і тваринницької продукції. До 20 вересня план поставок м'яса було виконано на 80,5 %, до 10 вересня план здачі молока — на 68,3 %, яєць — на 58,4 %. Все зерно збирали і здавали на заготівельні пункти, а там, де це було неможливо, його спалювали. Згоріли тисячі гектарів збіжжя. Знищували й худобу, сільськогосподарський реманент. Відступаючими радянськими військами по відношенню до України було застосовано тактику "спаленої землі". Всі промислові підприємства, які могли б використати окупанти, знищувалися. Особливих руйнувань зазнав Київ. Знищувалися підприємства і навіть пам'ятки архітектури. В Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, висаджено в повітря всі мости через Дніпро, зруйновано тисячі кілометрів залізничних колій, телеграфних ліній тощо.

Відбувалася масова евакуація на Схід заводів, кваліфікованих робітників, вчених і фахівців. Лише до листопада 1941 p. з України було вивезено в Росію та Середню Азію більш як 500 великих підприємств. Всього з України було евакуйовано близько тисячі заводів, понад 4 млн осіб, відповідно з Києва — 197 підприємств і 300 тис. осіб. Харківський тракторний завод, переобладнаний для випуску танків, було демонтовано та евакуйовано разом із 4673 фахівцями й обслуговуючим персоналом. З України було евакуйовано 30 212 тракторів, більш як 6 млн. голів худоби, 1,6 млн т шкур, хутра тощо. Евакуйовані підприємства розміщувалися на виробничих площах заводів Уралу та Східного Сибіру. Майже все устаткування з українських електростанцій було вивезено й встановлено на нових станціях. Проте багато підприємств, що було евакуйовано, не змогли налагодити виробництво, їх було розукомплектовано.

Загальні безпосередні втрати України та її економіки від навали німецько-фашистських окупантів та їх союзників не можуть не вражати уяву масштабом цифр. Мінімум 5,3 млн чол. або кожен шостий мешканець України загинув у цій війні. Для примусової праці у Німеччину було вивезено 2,3 млн українців. Цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лишилось 10 млн осіб. Повністю знищеними були понад 16 тис. українських промислових підприємств. За підрахунками фахівців, загальні збитки, завдані Україні та її економіці, становили 40 % від обсягу її національного багатства в цілому.

Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, окупанти оголосили власністю Німеччини, влили до імперських фірм, використовували для ремонту воєнної техніки, виготовлення боєприпасів. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Що стосується сільського господарства, то німці зберегли колгоспи під своїм наглядом, у дещо зміненій формі та під іншою назвою. Тому надії українських селян на те, що новий режим ліквідує колгоспи швидко вивітрилися. Вони отримали лише ще більш інтенсивний режим експлуатації, адже 85 % усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій припадало саме на Україну.

Для полегшення пограбування української території та послаблення спротиву у серпні 1941 p., Україна була розшматована на окремі адміністративні одиниці. Найбільша з них, під назвою Рейхскомісаріат Україна, займала Правобережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у місті Рівне. Галичина стала одним із районів генерального губернаторства Польщі. Буковина й частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, відійшли до так званої Трансністрії, тобто зони окупації німецького сателіта Румунії. Наближені до лінії фронту східні землі в околицях Харкова залишалися під юрисдикцією безпосередньо німецької армії.

На думку істориків, окупаційна політика фашистської Німеччини в Україні у сфері економіки хронологічно може бути досить чітко розділена на три періоди: перший період (грудень 1941 р. - серпень 1943 р.) характеризувався пріоритетним вивозом сировини;  другий період (червень 1941 р. - листопад 1941 р.) відзначався відносним господарським лібералізмом із проникненням середнього приватного капіталу, основною метою окупантів у цей час було хоча б часткове відновлення в інтересах забезпечення військ гірничодобувної галузі та характеризувався пріоритетним вивозом сировини; третій період (серпень 1943 р. - вересень 1944 р.) характеризувався тотальною руйнацією промислових  центрів України загарбниками під час відступу та вивозом матеріальних цінностей до Німеччини. 

Найбільших втрат економічний потенціал України зазнав під час останнього, третього періоду. Усвідомлюючи те, який багатий регіон втрачається для Німеччини, вожді третього рейху наполягали на перетворенні рейхскомісаріату “Україна” на зону пустелі. 7 вересня 1943 р. рейхсмаршал Г. Герінг від імені фюрера підписав таємний декрет про евакуацію запасів врожаю і зруйнування засобів виробництва в сільському господарстві й харчовій промисловості у східних областях. У листі рейхсфюрера СС Г. Гіммлера наголошувалося: “Треба зробити все, щоб при відступі з України там не залишилося жодної людини, жодної худоби, жодного центнера зерна, ні метра залізничного шляху, щоб не залишився цілим жодний будинок, не збереглося жодної шахти, і не було б жодного неотруєного колодязя. Противнику повинна залишитися тотально спалена і розорена країна”. А в наказі головнокомандуючого групою військ “Зюд” генерала-фельдмаршала Манштейна від 11 вересня 1943 р. про евакуацію з окупованих областей підкреслювалася необхідність “... всіма засобами проводити руйнування всього господарського майна, яке неможливо вивезти”.

Окупанти реалізовували ці вказівки із суто німецькою методичністю. Тільки протягом 1943—1944 pp. окупанти вивезли з України до Німеччини: 9 млн т зерна, 622 тис. т м'ясних продуктів, 950 тис. т олії, 108 тис. т масла, 400 тис. т цукру, 2,5 млн т корму для худоби. За цей час гітлерівці пограбували та вивезли техніку, обладнання та устаткування із 27 910 колгоспів, 872 радгоспи і 1300 машинно-тракторних станцій. В ході каральних акцій нацисти знищили 256 сіл.