dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 24 Апреля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История З Днем Перемоги!

З Днем Перемоги!

З Днем Перемоги!

XX століття вважається епохою контрастів. Це був час найзначнішого науково-технічного прогресу і найбільшого науково-технічного невігластва, незнаного раніше демографічного вибуху і найкровопролитніших воєн, які забрали найбільше людських життів. Перше місце серед збройних конфліктів за числом жертв займає Друга Світова війна, і будемо сподіватися на те, що позиція лідера збережеться за нею навічно.

Трошки історії. Як відомо, Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. провокаційним нападом Німеччини на Польщу, поступово у конфлікт були втягнуто 61 державу або 80% населення планети. Закінчився він 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії. Війна назрівала давно і причини її були складними та різноманітними: від суперечностей між капіталістичними країнами до реваншистських настроїв з-боку країн, які програли “перший раунд”. Зі вступом СРСР характер війни змінився: це вже навіть не була війна ідеологій, а війна проти однієї ідеології, котра загрожувала світу, — нацизму.

За короткий час капітулювали всі європейські противники німців, щоправда, продовжили боротьбу в режимі Руху Опору. Можна багато говорити про те, як не по-людськи поводились фашисти на окупованій території, але варто визнати, що організація їхнього війська, озброєння, налагоджений зв'язок між фронтом і тилом являли собою могутню і тривалий час успішну військову машину. Звичайно, армію Гітлера спіткала така ж доля, як і військо Македонського чи Карла XII, і це ще більш підкреслює подвиг, який вчинили наші діди і прадіди, адже саме їхніми руками цю машину було знищено.

Можна порахувати кількість задіяної військової техніки та озброєння, чи жахнутися від масштабу театру воєнних дій (п'ять із шести континентів, за виключенням Антарктиди), проте не лише чорною магією цифр відмінна ця війна від інших — найстрашнішим все одно було те, що вперше метою війни стало винищення одних народів для утвердження обраності та винятковості іншого. Раніше воювали за землю, рабів, покращення торговельного становища, за сфери впливу чи просто від образи одного монарха на іншого, та ніколи масове вбивство населення не було настільки явною ціллю.

Саму тому Велика Вітчизняна Війна — була вирішальним фронтом у Світовій війні. Адже значна частина народів, які складали перешкоду на шляху арійського панування та Третього Рейху, проживали на території Союзу. Та й сам фронт тут був найширшим. З червня 1941 по жовтень 1944р. палало на українській землі полум’я війни. Лилася кров, нищилися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли мобілізовані й добровольці, чоловіки й жінки різних національностей.

У ході військових дій український народ дав понад 6млн. воїнів. Українці посідають друге місце після росіян за кількістю Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.

Територія України стала ареною найзапеклішого збройного протиборства двох ворогів. Буквально кожен клаптик її землі переораний бомбами, снарядами, перекопаний солдатськими лопатами, рясно политий кров’ю. Навіть тепер віднаходиться відлуння тих років у вигляді старих авібомб чи снарядів. Саме тут відбувалися найжорстокіші битви війни і загинуло чи не найбільше бійців та командирів Червоної армії.

На долю українського народу випали нечувані страждання і жертви. Окупанти винищили 3,9 млн. мирних жителів і до 1,4 млн. військовополонених, а 2,4 млн. найбільш продуктивного та репродуктивного населення вивезли на примусові роботи до Німеччини. На руїни перетворилися 714 міст і селищ, понад 28 тис. сіл, 215 з яких розділили  долю білоруської Хатині.

Проте, Велика Вітчизняна війна – лише один з періодів Другої світової: тривалий, важкий, трагічний, найважливіший, але все одно лише період. Тому відверті намагання вкотре переписати історію є неприйнятними. Повернення у вітчизняні підручники з історії, плановане чинним освітнім міністром, поняття “Великої Вітчизняної війни”, бо воно „ближче українському народу”, носить характер ідеологічної заангажованості.

Внаслідок таємних протоколів до Пакту Рібентропа-Молотова від 23 серпня 1939 р. та вступу СРСР у Війну 17 вересня 1939 р. сформувалася територія нинішньої України. І неважливо, як називається те, що Західна Україна була відділена від Польщі, — анексією, приєднанням, загарбанням, окупацією... Важливим, є сам факт об’єднання українського народу в межах однієї держави та під керівництвом одного уряду. Здійснилася споконвічна мрія народу — бути єдиним. В будь-якому випадку, значна частина солдатів Червоної армії воювала до нападу Німеччини на Союз і після нього. Нова хвиля популяризації в Україні ідеї Великої Вітчизняної Війни замість Другої Світової означає забрати два фронтових роки, у тих хто цю війну виграв.

Самогубство Гітлера 30 квітня 1945 року не зупинило його війська -  лише останні 300 метрів перед Рейсхстагом доводилося долати більше доби.  Кровопролитні битви за Берлін привели до остаточної перемоги СРСР і союзників, але занадто великою ціною — останні дні війни забирали більше 60 тисяч життів кожен.

Чим ближче до Дня перемоги, тим активніше мусується в інформаційних повідомленнях тема УПА. І зводиться вона переважно до одного — прирівняння бійців Армії до ветеранів Червоної Армії. Діяльність ОУН-УПА взагалі складна сторінка української історії, але не можна заперечувати те, що бійці УПА воювали і проти німців. Повага до свого ворога — найвищий вияв поваги. Зрозуміло, що бійці Червоної та Повстанської армій найчастіше були по різні боки, але і ворог у них теж був спільний. Можна побачити картину, коли серед глядачів святкового параду видно поряд однострої радянські та повстанські, і люди, у них вбрані, не випромінюють відвертої ненависті. Для чого піднімати цю тему на щит, щоб не довести її до потрібного завершення? Питання навіть не в патріотизмі, це українська трагедія — 65 років шукати порозуміння з минулим і не змогти його знайти.

9 травня 1945 року ввійшло в історію як День Перемоги над “коричневою чумою”, як в той час називали нацизм та фашизм. 8 травня 1945 року о 22 год.43 хв. (у Москві вже було 9 травня) у передмісті Берліна Карлсхорсті почалася церемонія підписання Пакту про військову капітуляцію Німеччини. О 6 годині ранку про перемогу сповістив по радіо диктор Юрій Левітан. Після офіційної капітуляції Німеччини всі її війська зобов'язані були скласти зброю, проте, насправді, далеко не всі військові загони Третього Рейху вчинили саме так. Виною тому було небажання деяких представників німецького офіцерського складу закінчувати службу в полоні, відсутність зв'язку, що призвела до дезінформації та подальшим жертвам з обох сторін. Саме тому 9 травня вважається Днем Перемоги, хоча воєнні дії тривали до 2 вересня. Статус державного свята День Перемоги одержав тільки в 1965 р. До цього 9 травня було звичайним робочим днем, який офіційно не відзначали.

Щоправда, 24 червня 1945 року відбувся знаменитий парад під командуванням К. Рокоссовского (приймав парад Г. Жуков), в кінці якого 200 штандартів німецького війська були кинуті до сходів мавзолею, тим самим продемонструвавши остаточність і масштабність перемоги радянської армії та радянського народу. В інших містах на честь великої дати були проведені святкові вечірні салюти. В подальші 20 років 9 травня не було жодних урочистостей та салютів.

В європейських державах прийнято святкувати в якості дня перемоги 8 травня (через згадану різницю в часі) і називається він Victory in Europe Day (День Перемоги в Європі). Спрацював майже “олімпійський” принцип: головне не перемога, а участь. На Заході першорядне значення має участь їх військ в загальній перемозі, в той час як в наших країнах наголошується на героїзмі радянських солдатів, що віддали життя за майбутнє своїх дітей.

Сьогодні цей день поступово втрачає ту значимість, якої він набував ще 20 років тому: живих ветеранів лишається все менше, все більше тих, хто про війну знає дуже мало. Тепер він обмежується суто символічними  діяннями: принести вінки до обеліска, прив'язати Георгіївську стрічку на автомобільну антену, подивитись кіно на цю тематику... Все! Перемога все більше засмоктується пісками часу.

В Німеччині дні їхньої поразки сприймаються як “щоб більше ніколи!”. Сучасні німці не перестають відчувати вину за своїх занадто войовничих предків. Сучасні українці виховуються на прикладах Шварцнегера та Ван Дама, забуваючи, що їхні не дуже далекі попередники здійснювали куди вагоміші подвиги, при чому в реальному житті...