dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 20 Июля 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран. Історія Росії. Твер чи Москва (частина 2)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран. Історія Росії. Твер чи Москва (частина 2)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Іван Калита

Однак справжньою політичною, ідейною й моральною опозицією образові Михаїла Тверського в давньоруських джерелах є не Юрій Данилович, а його молодший брат. Іван Данилович Калита - нині один із найвідоміших московських князів. Важко, мабуть, назвати ще якогось правителя, який не уславився б практично жодною доброю справою й водночас викликав би такий інтерес у нащадків. Невипадково саме довкола постаті Івана Калити найчастіше зосереджуються суперечки під час "з'ясуванні стосунків" між істориками різних ідейних орієнтацій.

Центральною подія, навколо якої тривають дискусії, - це, безперечно, участь Івана Калити в придушенні Тверського повстання 1327 р. Звичайно, найдокладніше воно описане в Тверському літописному збірнику (так звана "Повість про Шевкала"). До Твері прийшов ординський загін на чолі з якимсь Шевкалом (Чолханом), "и прогна князя великого съ двора его, а самъ ста на князя великого дворе съ многою гордостию; и въздввже гонение велико надь христианы, насилствомъ, и граблениемъ, и биениемъ и поруганиемъ". Терпець тверичів урвався 15 серпня, коли "въ полуутра, како торгь снимается, некто диаконъ, Тверитинъ, прозвище ему Дюдко, поведе кобилицу младу в зело тучна пойти на Волзе воды; Татарове же видевше, отьяша ю. Диаконъ же сжаливси, и зело начать въпити, глаголя: "О мужи Тверьстии, не выдайте!" И бысть межу ими бой". Увесь татарський загін був перебитий, "не оставиша и вестоноши, разве еже на поли пастуси коневии пасуще, и похватиша лучший жеребци, и скоре бежаша на Москву, и оттоле въ Орду, и тамо възвестища кончину Шевкалову".

У відповідь на це з Орди послали каральний загін ("Федорчукова рать"), який зруйнував бунтівне місто. Серед карателів були й руські князі, зокрема вирізнявся онук Олександра Невського Іван Калита. За літописними повістями про тверське повстання, які дійшли до нас, "реальну" участь князів - тверського й московського - у драматичних подіях 1237 р. з'ясувати нелегко. Тільки новгородський літописець уважає, що тверське повстання - ініціатива Олександра Михайловича. Тверський літопис, навпаки, стверджує, що він усіляко намагався перешкодити розростанню конфлікту між загоном Чолхана і тверичами. Зате московський книжник прямо вказує на участь Івана Калити в каральному ординському поході.

Поза сумнівом, на особливу увагу заслуговують сучасні оцінки й характеристики персонажів оповіді про події першої третини XIV ст. та їхніх учинків. Саме тут найгостріше розкриваються ідейні пристрасті істориків, і саме в цих присудах наш час відображений найточніше. Отже, кілька характеристик.

Почнемо з однієї з найсучасніших робіт - з уже неодноразово цитованої дуже серйозної праці Миколи Борисова: "Чи таким уже чорним був насправді вчинок Івана, як його малює тверський книжник (а слідом за ним і безліч пізніших істориків)? Цілком очевидно, що взимку 1327/28 р. карателі, та й сам хан Узбек ставилися до руських князів за принципом "хто не з нами, той проти нас". Уникнути участі в поході на Твер означало приректи свою землю на спустошення, а своїх людей на загибель. Очевидно й те, що татари все одно зруйнували б Твер - з Іваном чи без Івана. Усі руські князі ходили на Твер, рятуючи власні князівства, а ще своє становище як правителів. Егоїзм тут нерозривно переплітався зі здоровим глуздом. Що ж до ролі Івана як "провожатого" татар, то це явна гіпербола. Суть... справи полягала в тому, що князя Івана як старшого серед руських князів - учасників походу на Твер, певно, призначили відповідальним за дії всієї руської частини Федорчюкової раті, і в цій ролі він був її "вожем", командиром... Московському князеві залишалося пожинати те, чого він не сіяв... Як можна загалом оцінити дії Івана Калити 1327-1328 pp.?.. Своїми діями він урятував від ординського погрому все, що ще можна було врятувати".

Правду кажучи, таке "патріотичне" прочитання перипетій другої чверті XIV ст. видається геть цинічним. Це зрозуміє кожен, хто спробує перенести подібні оцінки на актуальніші події, віддалені від нас, скажімо, не на 700, а на 65 років.

Порівняно з такими характеристиками навіть "класові" оцінки піввікової давнини, Грунтовані на "стійких методологічних засадах", закладених працями "основоположників і теоретиків марксизму-ленінізму", зокрема й Сталіна, видаються куди гуманнішими: "Князювання Івана Калити було важливим етапом у процесі політичного піднесення Московського князівства як основи об'єднання Північно-Східної Русі та головного територіального ядра майбутньої Руської централізованої держави. Іван Калита діяв як владний князь-вотчинник, який неухильно старався розширювати територію свого князівства та підпорядковувати своїй владі інших руських князів. У його діяльності відсутні мотиви національно-визвольної боротьби. Він не боровся проти гніту Золотої Орди, а відкуплявся від хана, справно сплачуючи "вихід" і в такий спосіб дозволяючи Русі трохи перепочити від татарських набігів. Його політика правити кошти з населення руських земель була непохитною й жорстокою, супроводжувалася суворими заходами. За часів Калити руські феодали не тільки не робили спроб скинути татаро-монгольське ярмо (для цього ще не настав час) - цей князь жорстоко придушував ті стихійні народні рухи, які підривали панування Орди над Руссю. Калита був навіть своєрідним агентом Узбека з постачання Орді "виходу". Але, забезпечивши собі якщо не заступництво, то принаймні визнання ординського хана, Калита використовував його для зміцнення на Русі своєї влади, яку надалі московські князі застосували проти Орди. Жорстоко розправляючись зі своїми супротивниками серед інших руських князів, не гребуючи для цього навіть татарською допомогою, Калита суттєво посилив могутність Московського князівства, а це сприяло процесові державної централізації. ...Калиту не треба ідеалізувати. Це був син свого часу й класу, правитель жорстокий, хитрий, облудливий, але розумний, завзятий і цілеспрямований. Політика Калити відбивала інтереси панівного класу й сприяла зміцненню феодального базису та державної централізації. Тому, попри всі непристойні прийоми діяльності московського князя та негативні риси його особистості, цю політику слід визнати досить прогресивною" (Лев Черепній).

Саме такі оцінки, які визнають непересічну підлоту московського правителя, але виправдовують усі його дії досягнутими (щоправда, не ним, а його нащадками) результатами (які він нібито геніально передбачив), стали звичайними. їх широко тиражують, зокрема й у науково-популярній історичній літературі.

Таким характеристикам протистоять оцінки істориків, які дотримуються трохи інших моральних і методологічних поглядів (які, до речі, набагато ближчі до позиції літописців, сучасників подій першої половини - середини XIVст.): "Про "премудрого", "лукавого", "жорстокого" Івана Калиту міркують, грунтуючись на досить простій логіці: досягнутий результат - критерій усього, зокрема й людської діяльності. Не вписався в схему "закономірного" розвитку бунтівний і трагічний персонаж на кшталт тверського князя Олександра Михайловича, і про нього хоч і сказано, але мимохідь. А якби Твер перемогла Москву, ті самі історики так само, напевно, покинули б на задвірках історії "недалекоглядних" московських князів. Зусилля руського народу, його героїчна боротьба з ярмом і поступове ослаблення Орди створювали умови для постання єдиної руської держави на чолі з центром. Яким? Це питання вирішувала конкретна політична історія. Багато що залежало від випадку... У нас немає жодного морального права краще ставитися до московських князів тільки тому, що нам відомо, чим закінчилася їхня боротьба з Твер'ю. Чи був вибір в Івана Калити 1327 p.? ...He можна довести, що якби він не підкорив Твер, то загинула б уся Північно-Східна Русь. Дорівнює цьому твердженню й така логіка: об'єднайся Іван Данилович із Твер'ю, і Куликовська битва сталася б на 53 роки раніше... Для історичного розвитку не мало значення, як називатиметься місто, яке стане столицею єдиної держави. Але в боротьбі з ярмом зовсім не байдуже було, як швидко доросте руська спільнота до активного опору Орді. І тут внесок тверичів величезний. ...Зважаючи на прагнення московського князя дати Орді більше, ніж інші князі, можна уявити, якою була ціною власного прибутку. ...Зміцнюючи своє князівство, він грунтувався на своїх вузькокорисливих цілях. За зрослу владу саме московського князя країні довелося дорого платити — поступовим утвердженням стосунків жорстокого панування й підпорядкування (на зразок монгольських) усередині руської спільноти" (Андрій Юрганов).

За всіма виправданнями дій Івана Калити виразно проступає намагання істориків будь-що-будь довести просту тезу: ціна зміцнення держави ніколи не може бути зависокою, А звідси вже недалеко ходити й до фіксації у свідомості та підсвідомості популярної (хоч і не зовсім православної, а про "загальнолюдські цінності" годі й казати) настанови: мета виправдовує засоби. Хай там як, ніхто не зможе звинуватити Івана Калиту в надмірній людяності або прагненні "положити душу свою за многыя душа".

Є ще один момент, який до останнього часу залишався поза увагою дослідників. Давно й добре відомо, що Івану Калиті належить духівниця, яку вважають найдавнішим великокнязівським заповітом, що дійшов до нас. Вона вражає своєю "дріб'язковістю" (у документі згадано, мабуть, усе, чим володів князь, - аж до 12 золотих ланцюгів, 9 поясів, півтора десятка предметів посуду, 14 обручів, різних намист, 4 кожухів тощо) і вже давно цікавить істориків. Але тільки Андрій Юрганов завважив те, що випадало з уваги його попередників і водночас додавало цьому документові особливого значення: духівниця Івана Калити - перший акт, який фіксує нову для Русі систему удільно-вотчинних відносин.

Руською землею від часів Святослава колективно володів цілий рід. Однак князівська влада не винайшла формули володіння щодо всієї Руської землі. На формування удільно-вотчинної системи вплинуло монгольське право й сама монгольська система володарювання. З утворенням Монгольської держави виокремився один рід, який підкорив собі інші роди та закріпив свою владу над усією територією. Чингізхан наділив долі тільки членам власної родини. Держава - надбання голови роду, який створив державу. Всі інші племена й роди, що ввійшли до неї і потрапили під владу монгольської імперії Чингізхана, ставали слугами його роду. Переміг принцип спадкування від батька до сина, який сприяв становленню єдинодержавності. Герман Федоров-Давидов звернув увагу на факт надзвичайної ваги: на початку XIV ст. у Золотій Орді на місцях виникають династії обласних правителів, які отримують право спадкування.

Такий самий поворот до утвердження спадкоємного права місцевих правителів відбувся й у Північно-Східній Русі XIV ст. Можна навіть досить точно визначити, коли це сталося: 1339 року Іван Данилович Калита вирушив до Орди зі своєю духівницею, яку схвалив хан. У такий спосіб було закладено "економічні" підвалини влади династії Калитичів. Певно, саме тому в одній зі статей перед Новгородським першим літописом молодшого ізводу прямо сказано: "поиде въ Ворду князь великий Иван Даниловичь, и царь его пожаловать, и далъ ему княжение великое надо всею Русьскою землею... И оттоле пошли русскыи князи".

Мабуть, цим і треба закінчити розмову про велике змагання Твері та Москви за право стати новим центром богохранимої Руської землі. Можна тільки додати, що воно було не останнім. Пройдуть роки, і в XV ст. Твер знову висуне свої претензії на те, щоб стати Новим Римом і Новим Єрусалимом.