dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 24 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран. Історія Росії. Русь під владою Орди. Передчуття катастрофи (частина 1)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран. Історія Росії. Русь під владою Орди. Передчуття катастрофи (частина 1)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

1223 року Русь зіткнулася з новим небезпечним ворогом: до кордонів слов'янських земель упритул підійшли монгольські загони. Перші давньоруські згадки про них пов'язані з описом розгрому російсько-половецького війська на річці Калка. Ця подія, безперечно, справила неабияке враження на сучасників. Серед літописних пам'яток, що описують події другої чверті XIII ст., важко знайти такі, які б оминули увагою битву на Калці. Найраніші оповіді про цей бій збереглися в Новгородському першому, Лаврентіївському й Іпатіївському літописах. Розлогу редакцію на їхній основі, що вміщувала також позалітописні тексти (скажімо, розповідь про Олександра Поповича й "70 хоробрих"), було створено лише близько початку XV ст. Вона наявна в Тверському збірнику, Московському ізводі кінця XV ст., а також Софійському першому і Никонівському літописах. Короткий її варіант зберігся в складі Рогозького літописця, Новгородського IV літопису тощо. Навіть найраніші розповіді про подію, що нас цікавить, попри їхню подібність, помітно різняться.

Саме ці тексти повісті стали основою майже всіх наукових реконструкцій першої зустрічі руських загонів із монголами. При цьому найчастіше обмежуються більш-менш докладним і зазвичай "зведеним" переказом літописної повісті: ті чи ті деталі літописного викладу, обраного за основу історіографічного наративу, доповнено мальовничими деталями, запозиченими з інших, як правило, пізніх і непевних літописних ізводів. Крім того, міркування літописця щодо походження татар історики сприймають як безпосередню фіксацію уявлень його сучасників, мало не стенографічний запис розмов, які точилися в руських землях після раптового зникнення "чужоплемінників".

Майже так само, хоча й менш докладно, описано битву на Калці й у "Нарисах історії СРСР", які на кілька десятиріч визначили "генеральну лінію" розвитку радянської історичної науки. Либонь, єдиним суттєвим відхиленням від наведених вище текстів стали "концептуальні" уточнення. Наприклад, переказуючи "промову" Мстислава Удатного перед князями, автор відповідного розділу (Олександр Якубовський) додає "від себе": "Але деякі руські князі мало думали про долю Русі, їх більше цікавили внутрішньополітичні суперечки. Тому далеко не всі князі відгукнулися на заклик Удатного... В похід вирушили київські, галицькі, смоленські, волинські й інші руські полки, а також половці. Військо було велике за розмірами, але феодально-роздрібнене організаційно: не було єдиного ватажка, кожен князь бився окремо, будь-який феодал за власним бажанням міг залишити поле бою. Це призвело до фатальних наслідків... Відбувся кривавий бій, у якому міжусобна ворожнеча князів і боягузтво половців перешкодило руським військам, попри їхню звитягу, здобути перемогу... Татари рушили були Дніпром угору, але, не доходячи Переяслава, повернули назад. їхні сили було підірвано в битві на Капці, на зворотному шляху вони зазнали серйозної поразки від волзьких болгар. Через степи нинішнього Казахстану монголи повернулися до "корінного юрту", тобто в Монголію".

Але й за такого підходу текст літопису видається подобою протокольного запису. Починаючи свою розповідь про битву на Калці, Борис Греков пише: "Перша зустріч руських і половецьких дружин із ханським військом відбулася 1223 р. на річці Калка. До того часу руські нічого не знали про татар. Яке враження справили татари на русів, найкраще висловив у своєму творі літописець... [далі йде цитата з початкової частини тексту Новгородського першого літопису]. Літописець переказує тут лише чутки й поговори. Достеменно він анічогісіньки сказати не може, скромно вилучивши себе із середовища "премудрих мужів", які розуміють книги, і приділивши собі роль звичайного протоколіста тяжкої біди. Та й протокол цей цікавий, бо зафіксована подія була дуже велика. Згідно з руськими літописними даними, справа виглядає наступним чином...". Далі йде "об'єднаний" переказ літописних повідомлень, супроводжуваний міркуваннями про "суто феодальну" організацію об'єднаних русько-половецьких сил, яка стала "головною причиною поразки, завданої татарами". Цікаво, що тут "протокольне" розуміння літописного тексту наявне буквально. Опис подій на березі Калки 1223 р. завершує висновок: "Здавалося б, що руські князі з цього першого зіткнення з татарським військом мали винести для себе науку на майбутнє, але вони цього не зробили й не могли зробити, бо не могли за таких обставин подолати феодального розбрату, суперечливості інтересів феодальних власників, що робила неминучими нескінченні безглузді війни, які не припинялися навіть тоді, коли зовнішній ворог перебував у країні. Суспільні елементи, що могли би покласти край цьому становищу, були ще занадто слабкі".

Часом на перший план виступають саме концептуальні будови того чи того автора, тоді як літописне повідомлення (принагідно відзначимо, що обране довільно!) стає своєрідним тлом для розвитку дослідницьких ідей (яскравий приклад цього підходу - гіпотези Льва Гумільова). Попри всю вартість такого використання літописного тексту, воно має принаймні один очевидний недолік: у розповіді, що народжується під пером історика, вирішальна роль належить селекції матеріалу, яку свідомо чи несвідомо здійснює дослідник. Досить згадати вилучені факти, щоб піддати сумніву отримані висновки.

Але річ не тільки (а може, й не так) у цьому. Найголовніше, що за такого підходу до джерела губиться велика частина тієї інформації про минуле, яка цікавить історика передусім. Зокрема поза увагою дослідника залишається надзвичайно важливий аспект: як сам літописець (а отже, і його "актуальні" потенційні читачі) сприймав і розумів те, що відбувалося?

Щоб розібратися в цих питаннях, звернімося спочатку до історії згаданих літописних текстів.

Історія ранніх літописних текстів про події 1223 року

Отже, кожен із літописів містить багато оригінальної, незалежної одна від одної інформації. Разом із тим частина інформації "кочує" з розповіді в розповідь. Усі збіги й різночитання цих текстів слід текстологічно пояснити. Без такого аналізу використання матеріалу джерел хоч-не-хоч зведеться додовільного "запозичення" того чи того повідомлення (або його частини, якоїсь деталі опису), щоб підтвердити концепцію певного дослідника (або, навпаки, спростувати гіпотезу опонента). На жаль, зневага до текстологічних обґрунтувань, а часом і пряме "поліпшення" джерел шляхом "реконструкції" їхнього "первісного вигляду" (якщо реальний текст історикові незрозумілий або не відповідає його уявленням про те, як "це повинно було бути насправді") не виняткові навіть серед авторитетних дослідників. Історія текстів повісті про битву на Калці тісно пов'язана з літературною долею літописних пам'яток, які вміщують цей твір.

На думку більшості вчених, повість із Лаврентіївського літопису має ростовське походження. Обережніші в оцінках Дмитро Ліхачов, Михайло Свердлов та інші дослідники. Вони вважають, що літописна стаття про Калкську битву - це ростовська обробка первісного південноруського повідомлення. Схожу думку висловлював і Михайло Приселков, розвиваючи спостереження Олексія Шахматова.

Судячи з усього, розповідь про події 1223 p., що збереглася в Лаврентіївському літописі, було створено в Переяславі Руському між 1223-м і 1228 p., звідки вона у складі Переяславського літописця потрапила до Володимирського великокнязівського літопису 1228 р., а вже звідти - до рук упорядника ростовського літопису. Останній переробив текст повісті, вмістивши сюди розповідь про дії "свого" князя Василька Костянтиновича, який насправді не брав участі в битві.

Дослідники давно звернули увагу на схожість початкової частини літописних статей Лаврентіївського і Новгородського першого літописів, присвячених описові битви на Калці. У ній, як і в уже відомій нам Істрії з половцями, йдеться передусім про походження татар у контексті "есхатологічної етнографії" Мефодія Патарського. До речі, тут же повідомлено про "избиение" татарами "множества безбожных половцев".

Причини такого збігу можуть бути різні. Насамперед напрошується висновок про спільне джерело. З іншого боку, спільний уривок може бути пізнішою вставкою.

Хай там як, порівняння повісті, що нас цікавить, у Лаврентіївсько-му і Новгородському першому літописах дозволяє приблизно датувати тексти. У статті 6731/1223 року Лаврентіївського літопису йдеться про "сохранение Божьим промыслом" князя Василька Костянтиновича від "зла" (як охарактеризовано битву, в якій він не брав участі). Важко припустити, що так могла писати людина, яка знала про загибель князя від рук "поганых" 1237 р. Тому, найпевніше, "лаврентіївський" уривок про походження татар з'явився до Батиєвої навали. Розповідь про битву на Калці також потрапила раніше 1237 р. до одного з ізводів, що передували Лаврентіївському літопису. До цієї дати вона була вміщена й у Новгородський перший літопис.

Найповніший звіт про битву на Калці зберігся в складі Іпатіївського літопису. Текст відповідної статті містився в галицько-волинському джерелі, з'єднаному із київським, яке було створене, ймовірно, незабаром після битви. Однак "останній етап літописної роботи над оповіданням про битву" з Іпатіївського літопису припадає вже на другу половину XIII ст., коли стало зрозуміло, яке продовження матимуть події на Калці.

Для нас у всіх цих спостереженнях важливішою є безсумнівна незалежність розповіді Іпатіївського літопису від повідомлень інших джерел.

* * *

Отже, перші розповіді про битву на Калці, відображені в Новгородському першому і Лаврентіївському літописах, були складені, напевне, у другій половині 20-х — першій половині 30-х років ХНІ ст. Редакція ж, уміщена в Іпатіївському літописі, виникла двома-трьома десятиріччями пізніше. Принаймні зазначені тексти з'явилися не пізніше кінця XIII— початку XIVст.: відповідна частина Синодального списку Новгородського першого літопису (старший ізвод) написана шрифтом ХНІ ст., а оповідь із Лаврентіївського списку, зважаючи на все, доволі точно передає текст ізводу 1305 р. Що ж до тексту Іпатіївського літопису, то він, на переконання Олександра Ужанкова, був складений у 60-х роках XIII ст. Отож, усі тексти, які нас цікавлять, були створені до межі ХІП-XIV cт.

Джерела змісту літописних повідомлень про битву на Калці

Однак вирішення питання про історію літописних текстів іще не дозволяє, всупереч поширеній думці, зрозуміти самі тексти. Результати текстологічного аналізу лише створюють фундамент для того, щоб якнайближче підійти до автора джерела і щоб інтерпретація цих текстів не перетворилася на довільне, суб'єктивне тлумачення, яке вдовольняє певного дослідника (і відповідно його читачів). Мабуть, лише в текстології можна знайти опору для верифікованого коментаря, "перекладу" початкового тексту мовою сучасної культури, наближення до традиційного сьогодні (якщо він, звісно, є) коду історичного дослідження.

Свого часу Ісаак Будовніц помітив, що в літописних розповідях татар ототожнено з ізмаїльтянами. На цій підставі він стверджував, що поява татар, на думку літописця, мала означати кінець світу. Як ми пам'ятаємо, ізмаїльтяни - лише одна з попередніх прикмет цієї події. Звісно, такий погляд на "невідомий народ, що з'явився", міг сформуватися й до Батиєвої навали. Аргументація Будовніца ґрунтується на відвертому непорозумінні. За Мефодієм Патарським, між навалою ізмаїльтян (Орива, Зива, Зевея і Салмана) і кінцем світу мало статися ще кілька подій: звільнення "нечистих народів" (Гога, Магога, Унога, Анога й "інших 20 царів"), яких ув'язнив Александр Македонський, пришестя Антихриста і, нарешті, друге пришестя Ісуса Христа. Отже, з "исхождения" ізмаїльтян має лише "початися відлік "останніх часів" перед кінцем світу".

Зважаючи на все, саме цей текст, як і (свого часу) у випадку з визначенням "генеалогії" половців, став основою змісту літописних описів битви на Калці. Саме "Одкровення" Мефодія Патарського та схожі пророцтва мав на увазі літописець, коли згадував "книги", "разумея" які "премудрии мужи" могли-таки збагнути, з ким довелося зіткнутися християнам цього разу.

Сьогодні нам добре відомо, що літописна розповідь під 1223 р. була присвячена описові не пересічного прикордонного бою, хай і з невідомим досі супротивником. Ішлося про перше зіткнення Русі з силою, що довгий час визначатиме життя руських земель. Звісно, літописці не могли знати цього напевне, але, безсумнівно, здогадувалися (у другій половині XIII ст), що "контакти" з "невідомим" (тоді, 1223 р.) народом будуть доволі тривалими, а наслідки - надзвичайно серйозними. Завданням творців літописного тексту було розкрити зміст і пояснити своїм читачам те, що відбувалося, і, зрештою, спробувати пов'язати факт появи татаро-монгол із подальшими подіями. Розповіді про битву на Калці мали стати своєрідним прологом до всього подальшого літописного оповідання аж до його завершення - коли настануть "останні часи".

За традицією, що склалася в російській історіографії, головну увагу історик приділяє загальному перебігу події. Реконструюючи його, він навмисне намагається узгодити інформацію з різних джерел і щиро переконаний, що відновлює справжній хід подій. Звісно, неминучі суперечності в джерелах учений прагне загладити за допомогою різних пояснень. У кращому випадку такі реконструкції спираються на серію логічних висновків. У гіршому ж ті повідомлення, що з певних причин не влаштовують історика, просто лишаються поза увагою. Іти "кращим" із цих шляхів буває складно, бо джерела скрізь і всюди подають взає-мосуперечливі повідомлення. Якщо ж розбіжності не вдається подолати за допомогою логіки й ерудиції, доводиться прямо говорити, що наразі (зважаючи на рівень розвитку науки, ступінь розробленості методичного чи джерелознавчого арсеналу тощо) проблему вирішити неможливо. Відтак читач вільний сам обирати варіант, який уподобав.

Однак є й інший шлях. Саме його, аналізуючи повідомлення, що нас цікавлять, обрав Володимир Рудаков. Він звернув увагу не на "загальні місця" трьох ранніх літописних повістей про битву на Калці, а на індивідуальні особливості цих розповідей, які, власне, й надокучають "традиційним" історикам. Висновки, яких дійшов учений, можна звести до наступного.