dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 19 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 9)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 9)

Член-корреспондент НАН України, Моця А.П.

"Службова організація"

Повернімося, проте, до питання забезпечення князівської дружини. Ми вже згадували, що так звана службова організація (слуги) князя годувала, поїла, вдягала й озброювала його дружинників, витрачаючи на це ті засоби, які він разом із дружиною здобував у воєнних походах та отримував як данину і полюддя. Якими термінами вони позначені в давньоруських джерелах, сказати доволі важко. Щоправда, є достатні підстави вважати холопів, які згадані в давньоруських джерелах, зокрема в "Руській Правді", членами такої "організації".

Холоп (як зазначає Володимир Колесов) спочатку не був представником особливого класу; його становище завжди залишалося відносним. Холопом людина була стосовно свого пана, а не сама собою. Той, хто зважився служити іншому, - холоп; таке основне значення слова в Давній Русі. Тут збережено щось і від родового побуту, в якому холоп - молодий представник племені; він служить будь-кому зі старших у роду - як чадо, як отрок, як людина (молода людина). Холопом можна стати добровільно, для цього достатньо продати себе у присутності свідка, одружитися з рабинею чи стати тіуном або ключником - "домочадцем".

Термін "холоп" - неоднозначний. Насамперед він означає "раб" (так звані "обельные", тобто повні холопи). Проте уточнення про "повноту" холопів неминучо підштовхує до думки, що, крім тих працівників, яких за соціальним статусом можна ототожнити з рабами, до числа холопів зараховували й не повністю (напевне, тимчасово) залежних людей. Імовірно, такими "тимчасовими" холопами були рядовичі й закупи, згадані в "Руській Правді". Те, що закупи спочатку не були "обельными" холопами, видно з першої статті "Поширеної Правди", в якій ми натрапляємо на цей термін: "Аже закупъ бежить от господы, то обель; вдеть ли искать кунъ, а явлено ходить, или ко князю, или къ судиямъ біжить обиды деля своего господина, то про то не робять его, но дати ему правду".

Як бачимо з наступних статей, закуп мав своє майно (можливо, навіть коня) і в деяких випадках міг відшкодувати збиток, якого заподіяв своєму панові: "О закупі же. Аже у господина ролеиныи закупъ, а погубить воискии конь, то не платити ему; но еже далъ ему господинь плугъ и борону, от него же купу емлеть, то то погубивше платити; аже ли господинь его отслеть на свое орудье, а погибнеть без него, то того ему не платити. О закупі же. Аже изъ хліва выведуть, то закупу того не платити; но же погубить на поли, и въ дворъ не вженеть и не затворить, кді ему господинь велить, или орудья своя дія, а того погубить, то то ему платити".

Мало того, закуп володів цілою низкою прав, зокрема господар не міг скривдити й продати його. Синонімом терміна "закуп", либонь, можна вважати слово "наймит", яке також трапляється в "Поширеній Правді": "Аже господинь переобидить закоупа, а оуввдить купу его іли отарицю, то то ему все воротити, а за обиду платити ему 60 кунъ; паки ли прииметь на немь кунъ, то опять ему воротити куны, что будеть принялъ, а за обиду платити ему 3 гривны продажи; продасть ли господинь закупа обель, то наймиту свобода во всіхь кунахъ, а господину за обиду платити 12 гривень продажі; аже господинь бьеть закупа про діло, то без вины есть; биеть ли не смысля пьянь, а без вины, то яко же въ свободнімь платежь, такоже и в закупі".

Водночас за певних умов закуп міг стати "обельным" холопом. Окрім уже згадуваної статті 52, додатково пояснює це питання стаття 57: "О закупъ. Аже закупъ выведеть что, то г(о)с(поди)нъ в немь; но оже кді и налізуть, то преди заплатить г(о)с(поди)нъ его конь или что будеть ино взялъ, ему холопъ обелныи, и паки ли г(о)с(поди)нъ не хотіти начнеть платити зань, а продасть и, отдасть же переди или за конь или за воль, или за товаръ, что будеть чюжего взялъ, а прокъ ему самому взяти собі". Як бачимо, закуп був безпосередньо пов'язаний із сільськогосподарськими роботами. Загадковішою здається фігура рядовича. Про нього прямо говорить лише одна стаття "Руської Правди": "А в сельскомь тивуні княжі іли в ратаинімь, то 12 гриве(нъ), а за рядовича 5 гри(вень); такоже и за боярескь".

Спроби з'ясувати відмінності між рядовичем і закупом на підставі етимології самих слів, що означують ці категорії залежних людей ("закуп" - від "купи", позиченої суми; "рядович" - від "ряду", договору, який він укладав із господарем), навряд чи можна визнати вдалими. Інакше довелося б погодитися, що кожен закуп був рядовичем, бо укладав договір (ряд) про умови повернення купи. Водночас кожен рядович був "прихованим" закупом, бо наймався на службу через скрутні життєві обставини і заздалегідь мав отримати від господаря певну допомогу на прожиття (купу), що її потім відпрацьовував. Але деякі підстави для розуміння відмінності у становищі цих категорій "умовних" холопів дає вже згадувана стаття 104 "Поширеної Правди" ("А се третьее холопьство: тивуньство без ряду или привяжеть ключь к собъ без ряду; с рядомь ли, то како ся будеть рядить, на том же стоить"). У ній ідеться про те, що тіуни й ключники ставали повними холопами, якщо не укладали "ряду" з паном. Інакше ж вони мали стати рядовичами. Отже, рядовичами, на відміну від закупів, найманих робітників, називали людей, які служили в "апараті управління". Певне підтвердження цієї думки можна знайти в "Молінні Даниїла Заточника": "Не им-ьи собъ двора близъ царева двора и не дръжи села близъ княжа села: тивунъ бо его аки огнь трепетицею накладень, и рядовичи его аки искры. Аще от огня устережешися, но от искоръ не можеши устречися и сождениа порть".

У цьому контексті рядовичі виступають як молодші представники княжої адміністрації. Не виключено, що саме вони складали "молодшу" дружину, яку деякі дослідники ототожнюють із прислугою - гридями, пасинками та отроками. Зокрема Борис Флоря вважає, що "службова організація" була створена не тільки для задоволення потреб князя і його свити. Вона мала забезпечувати потреби військово-адміністративного апарату країни в цілому. До складу такого апарату слід зараховувати не лише осіб, наділених адміністративною владою, а й рядових воїнів. За обставин, коли дружинники не мали земельної власності й господарства, "службова організація" ставала необхідною для справного функціонування такого суспільного устрою. Отже, існування "службової організації" - доказ того, що соціальні відносини ґрунтуються на системі централізованої експлуатації при скромній питомій вазі (або навіть відсутності) приватно-феодальних елементів.

До того ж, як підкреслює дослідник, "виникнення "службової організації" було не результатом створення масштабного вотчинного господарства і поглиблення розподілу праці в процесі стихійного економічного розвитку, а планомірною акцією ранньофеодальної держави, спрямованою на задоволення його різноманітних потреб в умовах слабкого розвитку товарно-грошових відносин".

Соціальний статус людей служивих, як ми вже переконалися, був різний. Серед них були і вільні, й тимчасово залежні, й раби. Причому остання категорія, вірогідно, була доволі чисельною. Це не могло не позначатися на соціальному ладі Давньоруської держави в цілому. Ігор Фроянов уважає, що рабство характерне для архаїчних суспільств, де свобода і повна особиста залежність співіснували, не заперечуючи одна одну. Коли ж невільників почали використовувати з виробничою метою, рабство перетворилося на чинник руйнування традиційної соціальної структури.

Головною ознакою приналежності до "службової організації" була, на думку Бориса Флорі, спадкова закріпленість за службою. При цьому слуги звільнялися від усіх (або ж від більшості) загальнодержавних податків та повинностей. Своєрідним відшкодуванням за службу були земельні наділи, на яких, судячи з усього, заводили звичайне селянське господарство. Князь міг змінювати не лише обов'язки окремих служивих людей, а й їхні наділи. Однак цим правом не володіли нові господарі, до яких наділи потрапляли з ласки князя, й у випадку порушення встановлених норм служиві могли на них поскаржитися до державного суду.

Висновки Флорі з приводу "службової організації" базовані на зіставленні західнослов'янського і східнослов'янського матеріалу переважно XIV-XV ст. Поза тим, багато що можна прикласти й до ранішого періоду. В західних слов'ян інститут "службової організації" становив невід'ємну частину громадської організації, заснованої на системі централізованої експлуатації за відсутності у представників панівного класу великої земельної власності, тому буде справедливим припустити, що аналогічно було зорганізоване й суспільне життя східних слов'ян. Поступово межі "службової організації" розширювалися шляхом примусового залучення не лише рабів, а й вільного населення. Крім того, соціальний статус людей служивих був вищий за соціальний статус селян (нащадків колишніх рядових вільних), який до того ж постійно знижувався. Все це призводило до зміцнення державності й нової суспільної структури. Які ж функції виконували "служиві" люди протягом ХІ-ХШ ст.?

По-перше, вони обслуговували князя і дружину, готували їжу, доглядали їхні тіло й одяг.

По-друге, "служиві" люди постачали до князівського столу продукти харчування. Це вимагало спеціальної діяльності, отже, вони займалися бортництвом, солеварінням, рибальством, розводили овець і свиней та іншу худобу. Крім того, серед "челяді" були люди, які пасли й годували табуни коней. Нарешті, велику частину слуг складали фахівці з полювання: сокольники, яструбники, псярі, бобровники.

По-третє, серед дворових "холопів" князя були ремісники: ковалі, зброярі, кожум'яки, ткачі, гончарі, кравці та ювеліри. Верхівку "служивих", мабуть, становили "слуги", які виконували адміністративні функції.

Представники "службової організації" жили поза дружинними поселеннями, розташованими в місцях колишніх громадських центрів. Селища обслуги були своєрідними "селами-супутниками", які оточували дружинні городища й князівську резиденцію.

У період існування Давньоруської держави всі перераховані владні "органи" перебували у стані нестійкого балансу. Проте з часом співвідношення сил почало змінюватися, причому в кожній землі по-різному.