dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 11 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 6)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 6)

Член-корреспондент НАН України, Моця А.П.

Князь і дружина (частина 1)

Як було зазначено, князь і князівська дружина, врівні з міським вічем, уособлювали найважливіші державні інститути Київської Русі. Від того, на чому базувалися і як складалися їх стосунки, залежали стабільність та ефективність самої держави й можливі шляхи подальшого розвитку давньоруських земель.

Нас цікавитимуть питання, пов'язані зі статусом самої дружини, її кількісним і якісним складом, структурою і механізмами взаємного впливу князя і дружини.

Підсумовуючи огляд вивчення давньоруської дружини, Антон Горський зазначав, що серед дослідників не виникає розбіжностей навколо положень про розподіл дружини на "старшу" і "молодшу", про називання членів старшої дружини "боярами", про "осідання дружини на землю" - перетворення дружинників на приватних землевласників, а також про участь дружини в діяльності апарату управління. А ось питання про час виникнення інституту дружини, про причетність дружини до процесу формування феодальної земельної власності, про час виникнення вотчин у дружинників, про роль дружинної і неслуживої знаті в розвитку феодалізму, про поширення на останню терміна "боярин", а також про зіставлення категорій усередині молодшої дружини залишаються спірними.

Походження дружини. Коли і як з'явилася дружина у східних слов'ян, ми, ймовірно, ніколи не дізнаємося. Про походження дружини можн лише здогадуватися, ґрунтуючись на непрямих даних і аналогіях. Зазвичай, коли йдеться про такі питання, залучають ранні свідчення римських авторів (насамперед Юлія Цезаря і Тацита) про дружини давніх германців.

За цими свідченнями, дружинники в давніх германців становили особливу сталу групу, яка оселялася осібно від своєї общини - разом із вождем. Дружинники жили з воєнних походів, у яких захоплювали здобич, а також із дарів своїх одноплемінників і сусідніх племен (можливо, це був своєрідний викуп за те, що не нападали на них).

Правом розподілу отриманих у такий спосіб коштів володів вождь. Із дружиною його пов'язували взаємні зобов'язання особистої вірності. Дружину набирали зі знатних юнаків і доблесних воїнів. Тацит згадує також певний ієрархічний поділ дружинників.

Напевне, схожі характеристики мала й східнослов'янська дружина. Такий висновок напрошується за аналогією, хоча це доволі небезпечна річ. Отже, пам'ятатимемо про умовність наших уявлень щодо зародження давньоруської дружини, зважаючи на те, що в давньоруських джерелах слово "дружина" неоднозначне. Скажімо, в розповіді про київське повстання 1068 року згадано дві різні "дружини". Одна з них - князівська, друга - якась "своя" (для повсталих киян) "дружина". Що означає цей термін, сказати важко. Чи це кияни, які ще до битви на Альті потрапили в ув'язнення через чвари з Ізяславом (як уважають Лев Черепній, Володимир Мавродін та ін.); чи полоцька дружина Всеслава Брячиславича, якщо не сам полоцький князь і його сини; чи прості полочани, які опинилися в Києві під час арешту їхнього князя (думка Леоніда Алексеева); а може бути, що "в льосі, окрім полочан, ув'язнена і якась група "киян", яка співчуває Всеславові" (Ігор Фроянов). Можна припустити, що йдеться про тих самих "земських" (міських, некнязівських) бояр, існування яких історики раз у раз ставлять під сумнів. У кожному разі, це не княжа дружина. Іншим прикладом широкого вживання слова "дружина" може служити фрагмент "Повісті временних літ", який оповідає про "вибір віри" (988). Тут під "дружиною" розуміємо не лише "бояр", а й "старців градьських", соціальний статус яких не цілком зрозумілий.

Проте в історичній літературі дружиною заведено називати князівський загін воїнів. Очевидно, цей термін великою мірою умовний, хоча в масовій історичній свідомості слово "дружина" міцно закріплене саме за князівською дружиною. Таке уявлення, зокрема, призводить до заперечення можливості характеризувати дружину як місцеву організацію, що протистоїть князеві (Антон Горський). Виокремлення княжої дружини як особливого соціального прошарку науковець пов'язує з руйнуванням родових відносин. Лишається додати, що, судячи з усього, дружини були не тільки у князів, а й у княгинь, а також (можливо) - у найвпливовіших бояр.

Чисельність і склад дружини. Попри свою незначну кількість, джерела з історії Давньої Русі дають достатньо підстав, аби визначити чисельність дружини та її склад. Одна з найраніших згадок про чисельність дружини руських князів - це фрагмент записок Ібн Фадлана, який протягом 921-922 років у складі багдадського посольства подорожував землями волзьких булгар. Там він мав змогу поспілкуватися з "русами" і навіть спостерігати обряд поховання їхнього "царя". Разом з іншими особливостями, які помітив Ібн Фадлан, у його записках є згадка про те, що в замку "царя русів" "постійно перебувають чотириста мужів із числа богатирів, його сподвижників".

На думку Антона Горського, повідомлення Ібн Фадлана цілком достовірні. За підрахунками Тадеуша Василевського, які засновані на археологічних даних, князі Гнезна (головного центру польських полян) у IX ст. мали під рукою не більше 200 дружинників. Отже, давньоруський князь, судячи з усього, очолював озброєний загін із 200-400 осіб. Вони й становили князівську дружину.

Дещо складніше визначити структуру дружини. Висновок про ієрархічну структуру князівських дружин, здається, ніхто не брав під сумнів. Проте саму цю ієрархію кожен дослідник уявляє по-своєму. Практично всі дотримуються думки, що верхівку дружини становила так звана старша дружина. її склад визначити доволі важко. Сергій Со-ловйов, Іван Беляев, Іван Забєлін та інші згодні з тим, що до неї входили бояри. Втім, саме слово "боярин", мабуть, також неоднозначне. З одного боку, це тубільна знать - найбагатші ("кращі", "нарочиті", "старі") люди. З другого - вищі члени князівського двору, частина яких могла бути немісцевого і неслов'янського походження.

Наше прагнення побачити в бояринові обов'язково впливового придворного натрапляє на суттєву перешкоду - джерела, зокрема "Руську Правду". У ній, як неодноразово наголошували різні дослідники, "бояр" легко замінюють на "огнищан" (а чи можливо, що "огнищанин" не означає "керівник князівським господарством", а просто "домовласник" чи "землевласник"? Це, втім, могло збігатися з поняттями "русини", "княжі" мужі чи просто "мужі" раннього періоду). Напевне, напрошується висновок, який потребує додаткового обґрунтування (або спростування): "боярин" - мало не просто "вільна людина". Тоді як, можливо, існувала певна градація "земських" бояр.

Частину "старшої" дружини, напевне, складали "мужі" (Іван Беляев), до яких інколи зараховують і "огнищан" (Митрофан Довнар-Запольський). На думку Серафіма Юшкова, "мужі" були боярами-васалами. При цьому не виключено, шо вони могли очолювати власні невеликі загони, які складалися з молодших родичів, вільних слуг і рабів. Відповідальність за озброєння і постачання таких "дружин", очевидно, покладалася на самих бояр. Порядок і дисципліна в поході й у боях підтримувалися за допомогою особистих зв'язків боярина-дружинника з його "чадью" і боярина - зі своїм князем.

"Середній" прошарок дружини становили "гридьба" (Сергій Соловйов, Іван Забєлін) або "княжі мужі" (Іван Порай-Кошиць). Можливо, мужі, на відміну від бояр, які брали участь в управлінні, відбували тільки військову службу.

"Молодша" дружина складалася з прислуги (гридей). Сюди зараховували, мабуть, "пасинків" і "отроків". Швидше за все, це були військові-слуги. Крім того, як вважав Микола Загоскін, до "молодшої" дружини належали також "детские", які виконували лише військові функції (зброєносці?). Вже самі терміни, якими названо всі згадані, окрім бояр і мужів, категорії (тотожні до назв молодших членів роду, що виконували "чорну" роботу), певною мірою характеризують ці соціальні групи. Мабуть, таки правий був Михайло Владимирський-Буданов, уважаючи, що спочатку члени "середньої" і "молодшої" дружини були невільними або "напіввільними" людьми. Вони могли називатися і "дворовими людьми". Саме так, на думку більшості дослідників, і виникла пізніша назва слуг-міністеріалів - "дворяни".

Старша дружина, мабуть, ідентична дружині "батьківській" (вона була не лише номінально, а й фактично старшою), яка згадана у джерелах. Водночас велику частину князівського загону складали князеві однолітки. Недаремно саме слово "дружина" походить від слова "друг", яке спочатку було дуже близьке за значенням до слів "товариш" (від слова "товар" - "похідний табір", пов'язаного з тюркською формою, близькою до турецького "tabur" - "табір"), "соратник". Молоді дружинники росли і виховувалися з князем із 13-14-річного віку. Разом із ними князь навчався військової справи, ходив у перші походи. Мабуть, їх пов'язували дружні зв'язки, закріплені обопільними особистісними зобов'язаннями. Можливо, саме ця частина загону і становила "середню" дружину.

Судячи з усього, із часом князь вважав за краше спиратися не на батьківських дружинників, а на своїх однолітків. Можливо, саме тому літописці докоряли князям, шо вони дослухаються порад "уных", нехтуючи думкою "старейших". Можливо, за цим ховається поступове посилення ролі князя, який прагнув позбутися впливу дружини.