dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 24 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 4)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Влада в Давній Русі 4)

Член-корреспондент НАН України, Моця А.П

Витоки державності у східних слов'ян

Як уже було сказано, часом літописне повідомлення про запрошення Рюрика з братами підштовхує до висновку, що державність на Русь було занесено ззовні. Але очевидно, що Рюрика, Трувора й Синеуса запрошували для виконання функцій, уже добре відомих жителям новгородської землі. Отже, зародження держави ця розповідь не стосується. Це лише перша згадка про владні інститути, які діяли (і, напевно, досить давно) на території Північно-Західної Русі.

Які ж соціальні органи, згадані в легенді про братів-варягів, можна розглядати як первісні моделі державних інститутів?

По-перше, це може бути зібрання представників племен, котрі запросили варягів. Можна припустити, що йдеться про організацію, близьку до пізніше згадуваної як віче.

По-друге, це князь. Саме він "володіє і судить". Певно, ця посада була виборною.

По-третє, це дружина - військо, яке супроводжувало князя, брало участь у війнах та допомагало йому в управлінні князівством.

Слово "віче" ("вече") пов'язане зі словом "вещати" (говорити). У псковському діалекті "вечать" означає "кричати" (Володимир Даль), що певною мірою дає уявлення про спосіб вирішувати питання на вічових зборах. Однак слід пам'ятати, що з часом буквальне значення слова може суперечити реальній ситуації. Рюрика з братами, дружиною і родом було запрошено на князювання, і зробило це якесь громадське зібрання. Отже, попервах народне віче (або інститут, аналогічний чи близький йому) могло бути джерелом влади князя. Вивчення ранніх етапів розвитку державності в різних народів дозволяє припустити, що на таких зборах були присутні тільки дорослі чоловіки - представники племен. Показово, що підлітків на Русі називали отроками, буквально - позбавленими права голосу, бо вони, мабуть, не могли брати активну участь у вічових зборах. Людей, присутніх на вічі, об'єднували не родинні зв'язки, а спільні соціальні функції. Швидше за все, спочатку це було військове співтовариство.

Слово "князь" праслов'яни запозичили з прагерманської або готської мов, воно споріднене зі словами "конунг", "Konig", "king" (король). З огляду на значення, які це слово отримало в західнослов'янських мовах (словацьке "knaz", польське "ksiadz" - "священик" тощо), спочатку князь виконував функції не лише світського, а й духовного правителя. Про це свідчать і деякі непрямі дані, пов'язані з правом князя проводити релігійні реформи та з похованням померлих князів-язичників у курганних насипах. Очевидно, князь керував військом і був верховним жерцем, що забезпечувало йому високе становище в суспільстві.

Слово "дружина" (буквально - "загін воїнів") походить від слова "друг", яке спочатку було близьким за значенням до слів "товариш", "соратник". Напевно, князя і дружинників колись пов'язувала дружба, підкріплена взаємними особистими зобов'язаннями. Зокрема, князь відповідав за розподіл засобів, які здобував спільно з дружиною, а дружина мала підтримувати і захищати свого князя. Коли одна зі сторін порушувала умови цього договору, він утрачав чинність. Дружина була гарантом реалізації рішень князя і дотримання досягнутих за його участі домовленостей. Вона могла виконувати як поліцейські (внутрішні) функції, так і захищати племена, які запросили князя, від насильства з боку сусідів. Крім того, за її підтримки князь міг контролювати найважливіші шляхи міжнародної транзитної торгівлі (стягувати податки і захищати купців на підвладній йому території).

Така система особистих зв'язків нагадувала васально-сюзеренні відносини у Західній Європі. Проте спочатку дружинно-князівські зв'язки принципово відрізнялися від них. Особиста відданість давньоруських дружинників не була закріплена наданням тимчасових земельних володінь (на зразок ленів чи ф'єфів), як це характерно для західноєвропейського середньовіччя. Дружинник не отримував за службу (і на її час) земельного наділу, який міг би забезпечити його всім необхідним. При цьому формальної угоди між князем і дружинником, мабуть, не було. В кожному разі, жодних документальних підтверджень чи згадок про це у джерелах не збереглося.

Дружина перебувала поза общинною структурою як соціально, так і територіально. Дружинники жили осібно на княжому "дворі" (у князівській резиденції). Водночас їхні стосунки з князем певною мірою відтворювали модель общинних порядків. Зокрема, в дружинному середовищі князь був першим серед рівних.

За словами Ігоря Фроянова, в період зародження давньоруської державності військова сила й суспільна влада ще залишалися одним цілим. Влада належала тому, хто уособлював військову міць. Мабуть, на цей час існувала більш-менш стійка рівновага сил між владою князя, який спирався на дружину, і владою віча, за яким стояла військова організація городян.

Під час аналізу якнайдавніших владних (протодержавних) структур слід пам'ятати, що людині властиво тлумачити нові явища свого життя за допомогою усталених і відомих понять. У зв'язку з вірогідністю такого перенесення давніх імен на нові суспільні явища існує небезпека неправильного тлумачення слів, яке спирається на їх етимологію. Ці слова могли позначати принципово інші реалії, лише приблизно схожі з тим, що вони означали споконвіку. Проте коли йдеться про найбільш ранню стадію розвитку, застосування результатів етимологічного аналізу для опису явищ, позначених тими чи тими словами, видається достатньо коректним.

Але найнадійніший шлях до розуміння сутності основних владних структур Київської Русі - аналіз писемних джерел, у яких прямо чи опосередковано згадані ці структури.

Місто і село

Як зазначають сучасні дослідники, давньоруські населені пункти становили своєрідну ієрархічну систему, в основі якої були численні сільські поселення, а вершиною були великі стольні міста - центри самостійних земель-князівств. Між ними розташовувалися інші поселення, супідрядні одне одному з адміністративно-господарського погляду.

Давньоруські джерела користуються розвиненою системою географічних термінів, пов'язаних із різними видами поселень. Тут трапляються згадки про стольні міста й волосні центри, "передмістя" і городки, городці й городища, погости, слободи, села, сільця, селища, весі тощо. Про те, який сенс укладали автори джерел у кожне з цих слів і за якими критеріями диференціювали населені пункти, можна тільки здогадуватися. Вивчення соціального змісту такої термінології ускладнено тим, що в давній Русі ці слова, мабуть, не завжди чітко розрізнялися. До того ж із часом семантика географічних термінів могла істотно змінюватися. Проте на підставі непрямих (рідше - прямих) даних вдалося з'ясувати основні значення багатьох географічних індикаторів давньоруських поселень.

Погостами спочатку називали центральні селища общинної території, адміністративно-податкові й торговельні центри. Пізніше вони стали також релігійними центрами: тут будували церкви і відводили місце для кладовищ. Із часом погости частково чи повністю втратили колишнє значення, хоча назва збереглася. В одних місцевостях вони стали позначати місце, де розташовувалися церква і причет, в інших (у середній і південній смузі) - кладовища, а в деяких - села.

Селами називали адміністративно-господарські і церковно-приходські центри князівського чи боярського володіння. На ранніх етапах історії Давньої Русі до їх складу входили тільки двір власника і житла його слуг. Пізніше в селах стали розміщувати господарства залежних селян. Село, що не стало церковно-приходським центром, називали сільцем. Селяни, які тяжіли до села в податковому стосунку, жили в селищах або весях - поселеннях з одного чи кількох дворів.

Становлення Давньоруської держави було тісно пов'язане з процесом освоєння й перетворення територій непрохідної гущавини, боліт і безкраїх степів, які оточували людину в Східній Європі. Осередком нового світу стало місто - "олюднена", "окультурена", відвойована у природи територія. Впорядкований урбанізований простір перетворювався на опору нової соціальної організації. Міста були центрами економічного, політичного і духовного життя Давньої Русі. За останні роки у вивченні міст домонгольської Русі російські історики й археологи досягли неабияких успіхів. Водночас виникло багато проблем, які потребують вирішення.

Перше питання, на яке потрібно відповісти: що таке давньоруське місто ("градъ")? Якщо спиратися на етимологію слова "градъ" (споріднене - "жердь"), то це насамперед огороджене (укріплене) поселення. Проте етимологічного підходу часто недостатньо. Він фіксує лише найранішу стадію історії слова, але не пояснює його значення у пізніший час. Справді, "градом" у давньоруських джерелах до XVI ст. називали огороджені населені пункти і фортеці, незалежно від їх економічного значення. Геть пізніше так стали називати ремісничо-торговельні поселення і великі населені пункти (попри всю непевність визначення "великі"), незалежно від того, чи мали вони фортечні споруди, чи ні. Крім того, коли йдеться про історичне дослідження, термін "градъ" тут означає не зовсім те, що означав за давньоруських часів, або взагалі має інше значення.

Що ж називають давньоруським "градом" сучасні дослідники? Передусім це населений пункт, в якому скупчувалося промислове й торгове населення, більшою чи меншою мірою відірване від хліборобства. Містом також уважають сталий населений пункт, в якому збирали, переробляли і перерозподіляли основну частину додаткового продукту, виробленого в сільській окрузі-волості.

Наскільки такі уявлення відповідають реаліям Давньої Русі, достеменно не відомо, враховуючи неоднозначність поняття "градъ". Так могли називати будь-яке укріплене й огороджене поселення - великий ремісничо-торговельний центр, невелику фортецю чи просто старе укріплене поселення.

Така розбіжність у визначеннях серйозно ускладнює використання інформації про місто в давньоруських джерелах і вимагає додаткових доказів. Ідеться про місто в "нашому" сенсі слова (точніше, в сенсі, який вкладає в цей термін той чи той дослідник). Разом із тим виникає питання про можливість виробити універсальне визначення давньоруського міста. В радянській історіографії, що спиралася на марксистську теорію, поява міст пов'язана з відокремленням ремесла від хліборобства, тобто з "другим великим розподілом праці" (Фридрих Енгельс). Інші чинники, якщо й були враховані, мали другорядний характер. Пояснюючи формування поселень такого типу, на них зважали найменше.

Останнім часом учені дедалі більше зауважують, що для обґрунтування походження і висвітлення особливостей життя давньоруського міста лише економічних причин замало. Зокрема Владислав Даркевич вважає, що поява давньоруських міст не може бути наслідком суспільного поділу праці. На ранніх етапах розвитку товарне виробництво перебувало в зародковому стані, тому ранні міста Русі не могли бути торговельними центрами. Панівна в ті часи міжнародна торгівля зачіпала тільки верхи суспільства.

Водночас науковці піддають сумніву різке протиставлення міста і села в Давній Русі, підкреслюючи роль агрокультури в місті. Про те, що городяни також займалися хліборобством і скотарством, свідчать знайдені на території давньоруських міст сільськогосподарські знаряддя праці: лемеші, плуги, мотики, коси, серпи, ручні жорна, ножиці для стрижки овець, величезна кількість кісток домашніх тварин. Селяни ж займалися виробництвом більшості "ремісничих" продуктів для задоволення власних потреб: ткали сукна і шили одяг, виготовляли гончарні вироби тощо. Напевно, єдиним винятком були металеві знаряддя і прикраси, виготовлення яких вимагало спеціального вишколу і складного устаткування. Крім того, за свідченням археологів, великі міські поселення інколи виникали раніше за сільські селища, що їх оточували. Як і міста Західної Європи, давньоруські міста постійно поповнювалися сільськими жителями. Все це змушує погодитися з думкою Даркевича про високий ступінь аграризації давньоруських міст і відсутність різкого контрасту між міськими і сільськими поселеннями.

Головною зовнішньою прикметою міського поселення була, очевидно, лише наявність фортеці, навколо якої концентрувалося "міське" життя. У свідомості людей Давньої Русі місто відрізнялося від передмістя, також оточеного "міськими" укріпленнями. У містах-"передмістях" не було дуже важливого, хоча для нас малопомітного елемента "справжнього" міста - віча.