dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 17 Июля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Проект «Стіна» і його історичний аналог

Проект «Стіна» і його історичний аналог

Проект Стіна і його історичний аналог

Недавно Кабмін України ствердив проект під назвою "Стіна", суть якого зводиться до створення інженерно-технічних споруд на кордоні між двома сусідніми державами – Україною та Росією. Укріплення складатимуться із рову та двох валів – земляного й бетонного, а також із контрольно-слідовальної смуги. У Державній прикордонній службі України також надалі пропонують включити до реалізації проекту й ділянки адміністративного кордону між Україною та Кримом (це що, вже визнана від’ємна від суверенної української держави територія?).

Рів має бути шириною до 4 м та глибиною до 2 м. На усьому периметру  оборонного відрізку державної межі далі повині встановити відповідні електронні системи контролю та різні фортифікаційні споруди; на морі  треба створити відповідну єдину систему оптично-електронного нагляду як і відповідні фортифікаційні споруди у прибережній зоні.

Нагадаємо, що нині довжина українсько-російського кордону становить не багато, не мало, але все ж 2295 км, котра до цих пір на багатьох ділянках навіть не демаркована на міждержавному рівні (ще одна нагальна проблема). Але найбільш проблематичними являються відрізки кордону близько 500 км між російськими територіями та Донецькою й Луганською областями України (це являлося головною біллю для обох сторін ще до конфлікту 2014 р.).

Тому реалізація проекту планується у два етапи, першим із котрих можуть бути будівельно-земляні роботи на півночі даного прикордоння: в межах Чернігівської, Сумської, Харківської та частково Луганської областей, а потім вже південніше на відстані 400 км (після припинення бойових дій). Хоча скептики ставлять такі грандіозні плани під сумнів: краще просто було б запустити спеціальний супутник й відслідковувати ситуацію у прикордонні. Правда, а що це дасть: аерофотозйомка деяких інших міжнародних структур і нині надає реальні сигнали про пересування військ із обох сторін, але це зовсім не впливає на мирні ініціативи про припинення вогню і деескалації ситуації на Донбасі, як і на проведення бойових операцій.

Заради справедливості слід відзначити, що така ідея була запропонована І. Коломойським ще кілька місяців тому назад - на початку реального розгортання конфлікту. "Дядя Беня" (відоме прізвисько Коломойського) звернувся тоді до Кабміну із такою версією створення сучасної "Лінії Манергейма" котра, на його думку, могла б стати суттєвою перепоною на шляху військового вторгнення сусіда. Він  тоді ж попередньо обрахував, що реалізація такого задуму на відрізку міждержавного кордону за маршрутом "Донецьк – Луганськ – Харків" могла б обійтитись десь у 100 мільйонів євро. Звичайно, нині розцінки й масштаби змінилися. Але ж, як писав І. Бабель: :"Беня говорит мало, но говорит смачно". 

Проект, звичайно, грандіозний за масштабами, але нині абсолютно не підкріплений фінансовими можливостями країни. На нашу думку, звернення до Євросоюзу за фінансовою та технічною допомогою у його реалізації реально може бути можливим, якщо Європа погодиться із ідеєю, що Україна стає знову краєм європейської цивілізації на її східних рубежах. І як у зв'язку з цим не згадати про думку француза П'єра Шевальє, який ще у середині ХVІІ ст. служив при дворі польського короля й безпосередньо перебував на українських землях, а після того написав книгу "Історія війни козаків проти Польщі": "Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає окраїна". Як не дивно, але якраз західноєвропейські автори – безпосередні учасники подій – тоді розширили межі європейської землеробської цивілізації від берегів Вісли до Середнього й Нижнього Дніпра (далі вже починався кочівницький Степ).

Слід відзначити, що зведення фортифікаційних укріплень на прикордонні між різними цивілізаційними структурами має свою давню історію. Можна згадати хоча б знамениту Велику Китайську стіну між землеробами і кочівниками, котра з'явилася ще у ІV-ІІІ століттях до н. е. на півночі країни (у 221 р. до н. е. імператор Цинь Ші-хуанді наказав збудувати цільну стіну для прикриття кордонів імперії від нападів номадів й забезпечення безпеки караванних доріг на захід євроазійського материка). Надалі стіна неодноразово добудовувалася й ремонтувалася, а нині являється одним із найбільш популярних туристичних об'єктів країни).

У цьому відношенні й Україна "не пасе задніх". Можливо хоча б навести наявність "Троянових валів" римського часу на заході сучасної території держави, "Довгих стін Юстиніана" у Криму візантійських часів – аналогу "Довгих стін" біля столиці імперії Константинополя (сучасного Стамбулу), чи "Засічної смуги" на сході України в часи становлення Московського царства і його протистояння Кримському ханату у пізньосередновічно-ранньомодернові часи. Але у даному випадку зупинимося лише на одному, досить відомому прикладі. Мова піде про так звані "Змійові вали" Середнього Подніпров'я, про котрі досить часто згадують історики та краєзнавці, як і дилетанти від науки, у своїх чисельних дослідженнях або псевдороздумах.

Такі споруди являли собою довгі земляні насипи (власне вал та рів) на землях Середнього Подніпров'я довжиною близько 1000 км, що фіксуються південніше Києва – столиці першої держави східних слов'ян. За легендою, вони стали результатом давніх подій, коли казковий богатир Космодем'ян (за іншою версією Борисогліб), із метою умертвити велетенського Змія, запряг його до гігантського плуга та й орав ним. Від такої тяжкої роботи Змій, напившись води,  здох, а від оранки залишилися борозни, по обіч яких височіли величезні скиби землі, котрі у народі й отримали назву "Змійові вали".

На правому березі Дніпра між Тетеровом та Дніпром їхні залишки утворюють шість ліній, видовжених із заходу на схід. Ще один аналогічний вал проходив по лівому березі Дніпра та його притоці р. Сулі. Такі споруди з'явилися у кінці Х-на початку ХІ ст. – в часи князювання славетних Володимира Святославича та Ярослава Мудрого (незначна частина у ХІІ ст. по Росі) для захисту від войовничих печенігів, а потім і половців, центральної частини тогочасної країни. Програма укріплення південноруського прикордоння розпочалася із концепції того ж Володимира, яку він виголосив 988 р.:

"І сказав Володимир: "Се не добре є, що мало городів довкола Києва". І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами".

За підрахунками відомого дослідника таких споруд М. Кучери, участь у будівництві валів приймало приблизно 3500 чоловік на протязі майже двох десятиліть і було воно тяжкою справою для усієї Київської Русі із її тогочасним людським потенціалом, який суттєво відрізнявся від сьогоднішніх можливостей лише в межах сучасної України – тоді  території південноруських земель (адже у ті часи, окрім валів, проти зовнішнього ворога будувалися й чисельні фортеці; це у свою чергу призвело і до переселення із більш північних територій "кращих мужів" на державний південь). Якщо ж допускати, що із кожної сім'ї до такого будівництва залучалося по одному чоловіку, то феодальною повинністю було охоплено 3,5 тисяч сімей. Для того часу цифри вражаючі (і навіть не лише для тих часів і територій про що мова вже йшла вище).

Замовчування літописом факту побудови Змійових валів можливо пояснювати по-різному. Адже літописці не завжди заносили всю інформацію до своїх творів. У даному випадку зафіксована лише згадка про початок побудови оборонних споруд за часів Володимира Святославича після його зайняття київського великокнязівського престолу та прийняття християнства як державної релігії: "нача ставити городы". А не про їх завершення, коли до возведення таких валів, можливо, ще й не приступали. Можливо й таке, що вони вже знаходилися у початковій стадії будівництва й були об'єднані на сторінках літопису із звичайним для того історичного періоду терміном "градів". До того ж, ми не знаємо, як у часи Володимира чи Ярослава звалися Змійові вали, котрі мали вигляд фортечної стіни. В часи Київської Русі люба штучна споруда звалася "городом". Усі державні споруди тоді зводилися майстрами - "городниками", тай зруби всередині оборонних стін мали найменування "городні". Тому й об'єднання літописцем двох типів оборонних споруд – фортець і власне Змійових валів – у одному терміні "город" являється досить вірогідним.

Змійові вали згадуються у літописі під терміном "вали" починаючи із 1093 р., коли вони вже перетворилися із деревоземляних стін у заплилі насипи. І це не викликає жодних сумнівів, адже деревоземляна стіна діючих тогочасних фортець жодного разу не названа "валом". Одначе запустіння таких валів до 1093 р. не дає варіанту про їх збереження у такому стані на протязі сотень років та виникнення задовго до давньоруських часів. Для цього було достатньо і кількох десятиліть (без відповідного нагляду та ремонту).

Ось як про такі трагічні події й згадки про вали у травні вищезгаданого 1093 р., коли  у р. Стугна під сучасним Обуховом в околицях Києва навіть утопився брат Володимира Мономаха шіснадцятерічний Ростислав, викладено на сторінках Іпатіївського літописного списку:

"Святополк, отож, і Володимир, і Ростислав, приготувавшись до бою, рушили. На правій стороні ішов Святополк, а на лівій – Володимир, а посередині – Ростислав, і, минувуши Треполь, пройшли вони вал. І тут половці ішли насупротив, і стрільці [їх ішли] насупротив перед ними. Наші тоді стали межи двома валами, і поставили стяги свої, і вийшли стрільці із-за валу. А половці, прийшовши до валу, поставили стяги свої, налягли спершу на Святополка і проламали полк його. Святополк же стояв кріпко, та побігли люди, не видержуючи натиску ворогів, а опісля побіг і Святополк.

І налягли вони на Володимира, і була битва люта, і побіг і Володимир з Ростиславом, і вої його. І прибігли вони до річки Стугни, і коли вбрів Володимир з Ростиславом, то став утопати Ростислав перед очима Володимировими, і хотів він підхопити брата свого, і мало не втонув сам. І так утопився Ростислав, син Всеволдодів".

Це лише один, досить трагічний епізод із непростої історії першої східнослов'янської держави, що має відношення і до піднятої теми Змійових валів. Але хіба тут не прослідковуються й певні аналогій до протистояння на Донбасі у наш час (безграмотне планування окремої військової операції київським великим князем Святополком й трагічні результати її проведення)? Повторення "наступання на граблі" більш як через 1000 років?

Але у даному випадку це для нас не є важливим. Більш актуальним є питання, чому так відносно швидко – десь через століття після реалізації грандіозного проекту – вищезгадані дерев'яноземляні споруди стали лише топографічним орієнтиром. Одним із пояснень того являється теорія, що до цього призвела кардинальна зміна військової тактики кочівників: якщо печеніги нападали на давньоруські населені пункти методом їх блискавичного захоплення (а Змійові вали "збивали" таку можливість), то половці поступово охоплювали заплановані для захвату території й переходили через укріплення у відносно повільному темпі. Фактор протистояння у цьому відношенні переставав спрацьовувати. Тож грандіозний план київських князів і його реалізація через певний, сторічний, період став непопулярним для його подальшого пропагандування на сторінках тогочасних писемних творів.

У випадку ситуації з точки зору сьогодення повернення до варіанту "Стіна" теж має два варіанти розвитку: або це буде, за підтримки Заходу, "довгограючою платівкою", або ж, із суттєвою зміною ситуації у відношенні між правлячими колами України та Росії, його просто можна було б закрити (як це трапилося із Берлінською стіною у відносно недавньому минулому), а фінанси направити на більш нагальні потреби відбудови досить постраждалого донецко-луганського регіону. Та це не від нас залежить – ми можемо лише звернути увагу "сильних світу цього" на одну історичну аналогію із середньовічної історії двох народів. Нині "м'яч переведено" на протилежний бік.