dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 20 Января 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Зародження давньоруської держави 2)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (Історія Росії. Зародження давньоруської держави 2)

Член-корреспондент НАН України, Моця А.П

Русь: варяги чи слов'яни?

Перш ніж розглядати походження і первісне значення слова "русь", слід розмежувати це питання з проблемою походження Давньоруської держави, Київської Русі. Справді, у найдавніших східнослов'янських джерелах, насамперед у "Повісті временних літ", назви слов'янських племен, які ввійшли до складу Давньоруської держави, досить чітко відокремлені від поняття "русь". Мало того, літописець не просто розрізняє, а й протиставляє русь слов'янам, ототожнюючи її з варягами.

Так само послідовно розрізняють "русь" і слов'ян арабомовні автори, їхні свідчення особливо цікаві, адже для них характерна підвищена увага до деталей життя описуваних народів (на відміну від європейців, які зазвичай змальовували сусідні народи "брудними й дикими"). "Руси" арабських авторів відрізняються від слов'ян територією проживання й довколишніми народами, одягом і житлом, заняттями і зброєю, титулами керманичів і поховальними обрядами. Як завважив Гліб Лебедев, усі деталі описів, які стосуються русів, практично повністю збігаються з тим, що відомо про варягів з археологічних матеріалів. Так само з протиставленням руських і слов'янських назв дніпровських порогів у Константина Багрянородного.

Здавалося б, усі дані джерел збігаються і можна впевнено говорити про скандинавське походження літописної "русі". Однак інші тексти "Повісті временних літ" раптом створюють нерозв'язні суперечності. Відразу після фрагмента, де "русь" фігурує поруч з "урманами, анъглянами і гьтами", "русь" згадано в зовсім іншому логічному ряду - разом із тими, хто закликав варягів (чудь, словени, кривичі та весь). Щоправда, вже з наступної фрази випливає, що Рюрик, Трувор і Синеус прийшли в новгородську землю, "пояша по собъ всю Русь". Це, до речі, точно відповідає твердженню Константина Багрянородного про те, що на полюддя давньоруські "архонти" виходять із Києва "з усіма росами". Коло замкнулося: судячи з усього, "русь" знову виявляється зайшлою. Хоча в останньому випадку навряд чи може йти мова про якийсь етнос.

Є й інші фрагменти давньоруського літописання, в яких слов'яни не протиставляються, а навпаки, ототожнюються з "руссю". Очевидно, ці тексти цілком можна віднести до того часу, коли назву варязької "русі" було перенесено на східних слов'ян, і в такий спосіб зняти суперечність. Але є тексти, в яких ідеться про "русь", відмінну і від слов'ян, і від варягів. Наприклад, під 6452 (944) р. серед воїнів Ігоря, які пішли на Константинополь, згадані "вои многи, Варяги, Русь, и Поляны, Словени, и Кривичи, и Тъверьце, и Печенеги". Схожий поділ бачимо і в розповіді 6390 (882) р. про те, як Олег осів у Києві: "И беша у него Варязи и Словени и прочи прозвашася Русью". Хоча, можливо, тут літописець розглядає "русь" як термін, який охоплює і слов'ян, і варягів. Річ у тім, що розділові знаки у давньоруських джерелах (так само розбивка тексту на слова) - це результат видавничої інтерпретації тексту. Тому наведений фрагмент можна витлумачити і так: "И беша у него Варязи и Словени и прочи прозвашася Русью", - тобто всі племена під владою Олега (зокрема, варягів і слов'ян) називали "руссю".

Отже, "Початковий літопис" підкреслює зв'язок русі з варягами, але водночас послідовно відокремлює її не тільки від слов'ян, а й від самих варягів.

Звичайно згадані протиріччя пояснюються тим, що пасажі про закликання варягів-русі додали літописці часів князювання в Києві Володимира Мономаха чи його старшого сина Мстислава. Вони нібито й заплутали колись чітку розповідь про початкову історію Русі. Щоправда, при цьому залишається питання: невже літописець, який додав таку "правку" у первісний літопис, та численні редактори й переписувачі не помітили жодних суперечностей? Або ж їх не сприймали як суперечності? Ствердна відповідь на це запитання (або хоча б його припущення) неминуче порушують проблему цілісного пояснення зовнішніх суперечностей у джерелах.

Хай там як, усі фрагменти "Повісті временних літ", які стосуються походження й "етнічної приналежності" слова "русь", перетворилися на суцільний кужіль загадок, що його науковці досі остаточно не розплутали. Осмислити всі ці запитання можливо тільки за умови: не ототожнювати історію етнічної назви з історією Давньоруської держави (Георгій Хабургаєв). Очевидно також, що етимологію слова "русь" не слід змішувати з проблемою закріплення цієї назви за певною територією.

Походження і початкове значення слова "русь"

За багато років вивчення етимології слова "русь" було сформульовано безліч гіпотез; запропоновано слов'янські, давньоруські, готські, шведські, іранські, яфетичні та інші варіанти походження імені, традиційно пов'язуваного з найдавнішими східнослов'янськими державами та етносами, які їх населяли.

Відправною точкою вивчення оніма "русь" є його словотворча структура. Вона тотожна зі структурою збірних етнонімів, які закінчуються на пом'якшений кінцевий приголосний (графічно передається кінцевим "ь"): "корсь", "лібь", "чудь", "весь", "пермь", "ямь", "сумь" та ін., пов'язані з неслов'янськими (балтськими й угро-фінськими) народами (Шахматов). Проте переконливої угро-фінської етимології слова "русь" (ruotsi) лінгвісти запропонувати не змогли. У власне угро-фінському мовному середовищі цей термін використовували для називання представників різних етносів: шведів, норвежців, росіян і самих фінів (Ruotsalainen - швед, Ruotsi - Швеція; ест. Rootslane - шведи, Roots - Швеція; водськ. Rotsi - Швеція тощо). Пропонувалися й компромісні варіанти, які не вирішували проблему по суті (Ігор Шаскольський). Попри нерозв'язаність питання про походження слова "русь", вивчення його привело до двох висновків: 1) це слово навряд чи могло бути самоназвою слов'ян; 2) у період формування ранніх державних об'єднань воно навряд чи могло вживатися як назва котрогось із південних союзів східнослов'янських племен.

Попри те, багато дослідників і далі шукають власних слов'янських коренів слова "русь", прив'язують його до відомих топонімів, наприклад до гідроніма Рось (Ръсь) - назви правої притоки Дніпра на південь від Києва (Михайло Тихомиров, Борис Рибаков). Такі гіпотези не влаштовують із кількох причин: 1) за всіма законами словотворення, етнокатойконім від цього гідроніма повинен мати форму рьшане, а не Русь/ рось; 2) філологи зазначають, що чергування звуків о/у або ъ/у в східнослов'янських діалектах практично неможливе (Георгій Хабургаєв) і назва "русь" не могла бути похідною від кореня рос-; 3) історико-географічні дослідження безперечно довели, що басейн річки Рось увійшов до складу Руської землі (у вузькому сенсі цього словосполучення) лише у другій чверті XI ст. (Володимир Кучкін); до цього південна межа Київської Русі проходила північніше, що підтверджують і археологічні матеріали (Валентин Седов). Дехто з дослідників намагається вивести цей етнонім від топоніма "Руса" (Стара Руса), але похідною від нього могла бути лише форма рушане, а не русь, і це також засвідчують джерела.

Утім, цілком імовірно, що топонім "Руса" й етнонім (етнотопонім) "русь" могли мати спільне походження. Неприйнятна з погляду лінгвістики й гіпотеза, яка виводить назву "Русь" від назви острова Руяна/Рюген (розвиває гіпотезу Ломоносова-Кузьміна), бо наражається на серйозні фонетичні невідповідності в обох назвах. Були також спроби (Олег Трубачов, Д. Л. Таліс, Дмитро Березовець) пов'язати слово "русь" із кримськими топонімами готського походження: "Россотар", "Рукуста", а також "Rogastadzans" Іордана тощо. Проте й це, очевидно, звичайнісінькі омонімічні імена. При цьому дослідники, котрі наполягають на зв'язку терміна "русь" із південною географічною й етнічною номенклатурою, змушені визнати, що спроби пояснити його походження з власного слов'янського матеріалу непереконливі.

Походження назви "русь", як і двісті років тому, залишається загадкою. З його вживанням у джерелах, крім лінгвістичних, пов'язана ще й низка логічних суперечностей. Скажімо, термін "русь" часто-густо використовують для означення представників різних народів, проте він не трапляється у скандинавських джерелах. Якщо ж це назва скандинавська, то чому на східнослов'янському грунті вона набрала форму русь, а не руси (на позначення європейських народів східні слов'яни використовували винятково форми множини, а не збірні іменники).

Багато питань зникають, якщо визнати, що слово "русь" автори давньоруських джерел не розглядали як етнонім. Можливо, це термін із соціального тезауруса східних слов'ян, який позначав збирачів данини (на відміну від людей - платників данини, звідси - "полюддя"; пор.: угро-фінські назви з коренем рус- на позначення народів, які брали з них дань, та місцевої фінської знаті): в такому разі він міг означати представників різних етнічних груп, передусім варягів-дружинників, тому соціальний термін міг бути перенесений на етнічну назву сканди-навів-германців (Геннадій Ковальов). Тоді, швидше за все, слово "русь" (князівська дружина) походить від назви скандинавських дружин "веслярів" (*rops-), які бували у Східній Європі й отримали у слов'янському середовищі назву "русь", що згодом поширилася на землі і народ нової держави (Володимир Петрухін).

Назва "русь" виникла в Новгородській землі. Це фіксує багата топонімія, відсутня на півдні (Руса, Порусся, Околорусся в південному Приільменні, Руса на Волхові, Русиня на Лузі, Русська на Воложбі в Приладожжі). За формою і змістом у мовному сенсі "русь" - назва, що виникла в зоні інтенсивних міжетнічних контактів як результат слов'яно-фінно-скандинавської мовної взаємодії, у ході якої виникла група первісно споріднених і близьких за значенням термінів, котрі пізніше самостійно розвивалися в різних мовах, а найповніше і найрізноманітніше у давньоруській. До початку XII ст. назва "русь" утратила первинне значення соціального терміна. Одночасно розвинулося державно-територіальне поняття "Русь", "Руська земля" - на позначення держави, очолюваної цією верствою. "Русь" як назва широкого, надплемінного дружинно-торгового суспільного ладу, який консолідований навколо князя і формує його дружину, військо, ланки адміністративного апарату, - поняття, поза сумнівом, східноєвропейське.

Хоча назва виникла на слов'яно-фінно-скандинавському мовному грунті, у своєму розвитку вона повністю підкорялася закономірностям еволюції східнослов'янського суспільства і Давньоруської держави. В силу цих закономірностей упродовж IX-X ст. соціальне значення переросло в етнічне: "русь" стала самоназвою не тільки для новгородських словенів і київських полян, а й для варязьких послів "хакана росів", а згодом і для посланців Олега та Ігоря. Цілком імовірно, що це контамінація, своєрідне нашарування омонімічних слів різного походження, які позначали спочатку соціальні й етнічні групи людей. Очевидно, саме цим пояснюються численні згадки про різні народи з однаковими або схожими назвами "рос", "рус", "русь" тощо у латино- й арабомовних, грецьких і давньоруських джерелах раннього середньовіччя. Дослідників чекає величезна робота - поглиблений аналіз цих термінів з урахуванням часу і місця, до яких вони прив'язані, мови джерела, у якому вони згадані.

Попри невирішеність проблеми походження цього етноніма, вивчення її привело російських істориків до двох дуже важливих "негативних" висновків:

- слово "русь" навряд чи могло бути самоназвою слов'ян;

- у період формування ранніх державних об'єднань слово "русь" навряд чи могло вживатися як назва якого-небудь із південних союзів східнослов'янських племен.

І все ж таки багато дослідників (найчастіше ті, для кого лінгвістика не основне заняття, а питання про походження слова "русь" має не тільки суто наукове значення) і далі шукають власних слов'янських коренів загадкового імені.