dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 20 Июня 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Східноєвропейські історично-географічні реалії за джерелами ХІІІ-ХVІІ ст. Частина 4

Українці: народ і його земля. Східноєвропейські історично-географічні реалії за джерелами ХІІІ-ХVІІ ст. Частина 4

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Джерела північно-східних сусідів

До аналізу, в контексті даної праці, залучені Єрмолінський (друга половина ХV ст.), Типографський (кінець ХV-початок ХVІ ст.), Патріарший або Никонівський (перша половина ХVІ ст.) та Воскресінський (середина ХVІ ст.) літописи, котрі, з нашої точки зору, найбільше відповідають висвітленню піднятої в даній роботі теми.

В першому із них цікава для нас інформація розміщена вже під 1248 р., коли князь Олександр Ярославич "выиде отъ Кановичь на Киевъ и на свою Рускую землю, Андреи, брат его, седе въ Владимери на столе". Тож тут Подніпров’я і Поволжжя територіально розділені, як це було в домонгольські часи, а другий із названих регіонів не віднесено до "руської зони". А "вся Русь" згадується двічі, тоді як "Руская земля" одного разу. Слід відзначити й повідомлення 1480 р., коли "един же царевичь хотя ити за Оку имати Украину, князь же великии посла по братию свою, дву князевъ Андреевъ, и услыша Татарове и побегоша, и тако избави Богъ и Пречистая Рускую землю от поганыхъ".

До похідних, в першу чергу, слід віднести "города Русские и волости", котрі в окремих випадках більш конкретизовані. Так вже 1319 р. до них віднесено Москву. Це ж місто, як і Коломна, Переяславль, Нижній Новгород віднесено до "всемъ землям и городомъ Рускимъ" у 1365 р. Ширше список руських міст представлено в повідомленні 1408 р., коли хан Едигей приходить на "Русскую землю…Того же слішав, князь велики иде на Кострому, а на Москви остави князя Володимера Андреевича, братью свою Андрея, Петра, и князи Ивана Юрьевича, с ними же многое множество народа; посадъ же пожгоша сами. А Едигеи, пришедъ, ста въ Коломеньском, декабря 1, и распусти по всеи земли вои, и взяша градъ Переяславль и огнем сожгоша, и Ростовъ, и Дмитровъ, и Серпоховъ, и Новгород Нижнеи и Городець". А під 1425 р. повідомляється, що "Бысть моръ великъ во Пъскове, и въ Новегороде Великомъ, и в Торжку, и въ Твери, и на Волоце, и въ Дмитрове, и на Москве, и въ всехъ городехъ Русскыхъ, и влатехъ, и селехъ".

До історично-географічної ситуації мають відношення й згадки про руських князів. У першому випадку, під 1375 р., повідомляється: "Князь же велики разосла по вои свои, а самъ иде къ Волоку, и ту придоша къ нему вси князи Русти: князь Дмитреи Костянтиновичь, князь Во[ло]димеръ Андреевичь, князь Андреи Федоровичь Ростовски, князь Василеи, Александр Костянтиновичь, Иванъ Васильевичъ Смоленски, Василеи Васильевичь Ярославски, князь Романъ Васильевичь брат его, князь Федоръ Романовичь Белозерски,  Василеи Михаиловичь Кашиньски, Федоръ Михаиловичь Моложьски, Андреи Федоровичь Стародубьски, Романъ Михаиловичь Дбрянски, Романъ Семеновичь Новосильски, Костянтинъ Семеновичь Оболеньски и брат его Иванъ Торусски, и прочии князи со всеми силами своими".

А в другому випадку, під 1500 р. під руку великого князя  приводять слідуючих руських князів: "князя Семена, княжь Иванова сына Андреевича Можайского, да князя Валильа (мабуть Василя – О. М.), княжь Иванова сына Дмитриевича Шемякина, и съ ихъ городы: за князем Семеномъ Стародубъ да Черниговъ да Гомии, а за княземъ Васильем городъ Северскии (мабуть Новгород Сіверський – О. М.) да Рылескъ. И князь великии пожаловалъ, придаль имъ к тем их городомъ: князю Семену Почапъ да Мглинъ да Дроковъ да Попову Гору, а князю Василью Путивль да Радогощь да Северскую землю".

Тож неважко зафіксувати у повідомленнях цього літопису процес поступової концентрації руських територій навколо Москви, куди підпадали й окремі південноруські землі. В першу чергу, це Дніпровське Лівобережжя, а Київ згадується лише одного разу – ще за часів Олександра Невського (який туди так і не перебрався), тобто безпосередньо після навали орд Батия.

Лише одного разу це місто згадують і в Типографському літописі під 1328 р., коли на Русь приходить митрополит Феогнаст, за національністю грек, але який "на Киев› не бывал".

Взагалі "Руська земля" в цьому літописі відзначена 15 разів, а термін "Русь" – 25. При цьому титул "князь великий Иван Васильевичь всея Руси" зафіксований під 1492 р. А князі руські, як соціально-етнічна група, відзначені в семи випадках. В контексті даної праці доцільно навести й інформацію про поставлення руських єпископів на Ростов, Суздаль, Чернігів, Брянськ, Рязань, Туров тоді, коли до Москви у 1390 р. приходить митрополит Кипріан.

Двічі виокремлюються Орда і Русь у територіальному й політичному вимірах.

В кількох випадках зустрічаємо такі назви як "русские полки", "кони роускиа", "торговци Русские", "люди Роускиа", "святые чудотворци Роуские", "сынове Роустии". В багатьох повідомленнях говориться взагалі про руські міста, а в кількох називаються конкретні гради – Твер (тричі), Володимир, Нижній Новгород, Кострома, Ростов. Але, все ж, найчастіше згадується Москва, котра "богатствомъ и славою, превзыде же все грады Роусст›й земли честью многою". Так місто характеризується під 1382 р., коли на Русь приходять війська Тохтамиша. "И не единъ же токмо сей градъ плененъ бысть, но ини мнози грады и страны; къ Володимерю граду шедше, поплениша Татарове, а людей иссекоша, а иныхъ в полонъ поведоша, а инии ходиша къ Звенигороду и к Можайскоу, и темъ такоже створися, а инии, шедше, Переяславль взяша и пожгоша его…а инии к Юрьеву шедше, пограбиша и пожгоша и инии мнози гради и власти и села и монастыри повоеваша и пожгоша и много зла земли Роусстей створиша. А царь отъ Рязани поиде къ Орд› и отпусти на Русь посолством шурина своего Шахомата".

А ще раніше, в 1375 р., великий князь Дмитрій Іванович розпочав новий похід на свого супротивника князя Михаїла Тверського. "Пришедшю ему на Волокъ, и ту придоша к нему вси князи Рустии, кыйждо с силою своею. И поиде с Волока месяца июля въ 29 день, а с ним тесть его Дмитрей Костянтиновичь Соуздальский, князь Володимер Андреевичь, князь Борисъ Костянтиновичь, князь Семенъ Дмитриевичь, князь Андрей Феодоровичь Ростовскый, князь Василей Костянтиновичь, брат его князь князь Александръ Костянтиновичь, князь Иванъ Васильевичь Смоленскы, князь Василей Васильевичь Ярославскы, князь Романъ Васильевичь, князь Феодор Романовичь Белозерьскый, князь Василей Михайловичь Кашиньскы, князь Федоръ Михайловичь Можайскый, князь Ондрей Федоровичь Стародубьскы, князь Романъ Михайловичь Дебрянскый, князь Роман Семеновичь Новосилски, Семенъ Костянтиновичь Оболенскый, брат его князь Иван Костянтиновичь Торускы, и вс› князи Роустии, кыйждо съ своими полкы, начаша воевати волости Тверские…Егда приидоша близъ Твери и слышаша великого князя Дмитреа Ивановича стоаша под Тв›рию съ всеми князи Роусскими съ многою силою, оубояшеся Литва побегоша назадъ".

Цікава для нас інформація знаходиться і під 1380 р., коли відбувалася Куликовська битва: "И возгорде окаанный Мамай и мня ся яко царя и сътворив злый съветъ съ князи своими ткмными, река: "Поидемъ на Роусскую землю и попленимъ ю, якоже и при Батые было, хрестьянство погоубимъ, а церкви ихъ огнем попалим", гневаше бо ся люте злочестивый о избьеныхъ князехъ его на рец› на Вожи…И приде на Коломноу, собравъ вой своихъ 10000 и сто, опроче князей Роускихъ и воевод местныхъ. От начала бо такова сила не бывала князей Рускихъ, якоже в се время…"Не ходи, понеже оумнозишяся врази наша, не токмо Татарове, но и Литва и Рязанци". Мамай же, слышавъ приходъ великого князя с вс›ми князми Роускими и съ всею силою к реце к Доноу…Сиа же изрекъ и посемъ же рече братоу своемоу, князю Владимеру, и всем княземъ Роускым и воеводам…Великий же князь Дмитрей повеле всемъ княземъ Роусскымъ и воеводамъ съ всеми полкы своими поити за Дон в далние части земли. И переидоша вскор› Донъ люто и великимъ сверепстъвомъ напрасно, яко и земли подвизатися отъ множества силы Русские…Се бо всташа нань три земли и три рати: Татарскаа, Литовскаа, Рязанскаа…И начаша съежджатися Роустии полци и Татарские…И се поиде великаа рать Мамаева и вся сила Татарская, а князь великий поиде противу съ всеми княз[и] Роусскими и съ всеми ратьми своими на поганыа…И бысть сеча велика и брань крепка и трусъ великъ зело, яко отъ начала не бывала такова сеча княземъ Роусским…И бяше видети Роусинъ за Татарином гоняшеся, а Татаринъ Роусина достигаше, смятоша бо ся и смесишася, кыйждо бо искаше своего противника победити…съ всеми князи Роусскими и с воеводами и с прочими боляры и съ вс›ми вои…А Мамай тогда не во мнозе оубежа и побеже в землю свою…еще всхоте изгономъ ити на Роусь…Царь же Тактамышь, шед, Орду взя Мамаеву…Потом же поусти послы своя на Русь к великому князю Дмитрею Ивановичю и къ всемъ княземъ Роусскымъ, поведаа имъ свой приходъ, како селе на царстве…Князи же Роусские посла его отпустиша с честию и съ дары".

І ще одне цікаве для нас повідомлення розміщене під 1462 р., коли "преставися велики князь Василей Васильевичь…бысть бо сей князь великий Василей единовластець в Руси и дасть сыну своему Иваноу великое княжение, а князю Георгую дасть Дмитровъ, Можаеск, Серпоховъ, Мендынь, а князю Андр›ю Оуглече Поле, Звенигородъ, Б›жиский Връхъ, а князю Борису Волокъ Ламский, Ржеву, Рузу, а князю Андр›ю Меньшому Вологду, Коубену, Заозерье. И с›доша по своимъ вотчинамъ, и бысть промежи ими миръ и любовь. А великой княгини Марье дасть Ростовъ да Романовъ".

Одного разу "Русь" пов’язувалася з Вороніжзькими лісами, а двічі згадувалася й "Україна". Першого разу це була вже відома з попереднього розглянутого літопису "оукраина" за Окою (1480 р.), а вдруге під 1512 р., коли "приходил[и] Крымскаго дети на оукраиноу, на Московские, плениша Воротынские и Одоевские и Коломноу и Вълокъ".

А в цілому на північному сході східнослов’янської ойкумени процес "обрусіння" території продовжувався, хоча зафіксовано було одну цікаву деталь – Рязанська земля ще не входила тоді до "Поволзької Русі" і навіть часто протистояла московським зверхникам разом з Ордою та Литвою.

Розглядаючи наступні середньовічні писемні джерела північно-східної Русі слід перейти до Патріаршого або Никонівського літопису - одного із найбільш значних серед праць московських книжників. Вважається, що на його сторінках зберігається найбільше відомостей, котрі відсутні у "Повісті минулих літ". Але в даному випадку нас в першу чергу цікавлять події і процеси післямонгольського періоду.

На сторінках цього компендіума, де висвітлюються діяння в цікаві для нас у даному випадку століття, "Русь" в широкому значенні згадується тричі, а "земля Руская" – дев’ять разів. У кількох випадках руська назва пов’язується з територією конкретного князівства – Володимирського (двічі) і Тверського (одного разу).

Слід окремо відзначити такі сполучення як "царь же Амуратъ отпусти князя Ивана Белозерского на Русь, а съ нимъ посла своего Иляка съ тридцатию Татарины съ ярлыки ко князю Дмитрею Констянтиновичю на великое княженіе Володимерское; и пришедшимъ имъ в Суздаль" (1363 р.); "Они же стретоша Василіа Тупика, ведуща язык къ великому князю, яко неложно идеть царь на Роусь, совокупяся со Олгом князем Рязанскимъ и съ Ягайломъ княземь Литовскимъ и еще не сп›шить царь, но ждеть осени, да совокупиться съ Литвою" (мова йшла про дії Мамая 1380 р. – О. М.). А дещо раніше, 1365 р., "Тагай князь Ординский…всхоте воевати Русь, и собрався со всею силою своею и со всею страною Нарочадскою и поиде ратью многою на Рязанскую землю; и пріиде тайно и безвестно на Рязань, и взя градъ Переяславль Рязанскій и сожже, а около его плени все власти и села".

Кілька разів Руська земля згадується в 20-ті роки ХV ст., коли на протязі декількох років прокотилася страшна й обширна епідемія: "Моръ бысть силенъ з›ло по вс›й земли Русстей, наипаче же на Костроме, и въ Ярославле, и въ Юрьеве, и въ Володимере, и в Суздале, и въ Переяславле, и въ Галиче, и на Плесе, и въ Ростове" (трапилося це 1420 р. – О. М.); "Того же лета въ Немцехъ, и въ Литве, и во Пскове, и въ Новегороде, и во Тфери, и на Москве, и во всей Руской земли нача моръ быти" (1424 р.); "А с Троицина дни моръ великъ бысть на Москве, а пришелъ отъ Немець во Псковъ, а оттоле въ Новъгородъ Великій, и во Твери и на Москву доиде, и на всю землю Рускую; по всехъ местехъ моръ бысть великъ зело" (1425 р.); "Нача моръ преставати в Новегороде въ Великомъ, и паки возста силенъ зело во Пскове, и въ Новгороде Великомъ, и в Торжку, и во Тфери, и на Волоце, и в Дмитрове, и на Москве, и во всехъ градехъ Русскихъ, и во властехъ, и въ селехъ по всей земле; и бысть туга и скорбь веліа въ людехъ" (1426 р.).

Одного разу зустрінута форма "отчина, земля Руская", безсумнівно, патріотична за змістом. Тут слід нагадати, що "отчиной" або "отчизной" спочатку називали наслідувані сином володіння батька, уділ (удільне князівство) або ж місце народження: так би мовити "малу батьківщину" – своє місто, село. Дещо ближчим до такого розуміння являється давньоруське "отечество, отечествие". Сучасне розуміння Вітчизни (як Руської землі в цілому) з’являється не раніше останньої чверті ХІV ст. Повністю уявлення про "Отечество" в Московській Русі закріпиться лише в роки Смути, коли щезне не лише Золота Орда, але й більшість її фрагментів, а північно-східні території об’єднаються в Російську державу.