dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История З старим новим роком, панове! Остаточні підсумки 2012 року

З старим новим роком, панове! Остаточні підсумки 2012 року

З старим новим роком, панове! Остаточні підсумки 2012 року

Сьогодні слов'янський світ вдруге провів 2012-й рік. Рік, який за сучасними інтерпретаціями древніх народів теперішньої Латинської Америки мав би стати останнім в історії нинішнього світу. Люди готувалися: впевнено запасались продуктами першої необхідності у вигляді свічок, круп, води і журналів; будували бункери та інші сховища; закликали інших до переосмислення своєї екзистенції та займалися іншими важливими речами ніби-то востаннє, а тут така невдача – закінчилося 21 грудня, настало 22-ге, 31-ше, а за ним і Новий рік прийшов. Один висновок напрошується сам собою – у вік інформаційних технологій та 5-го айфону люди залишаються у своїй суті печерними – досі вірять у те, чого ніхто не знає достеменно. Тим не менше, комусь профанація Кінця Світу таки стала у пригоді: будівельникам, які споруджували підземні житла; спритним спекулянтам, котрі продавали сірники мало не поштучно; туроператорам, котрі пропонували квитки до раю та пекла та багатьом іншим зацікавленим у загальному абсурді, паніці та хаосі. Кінець світу мав стати остаточним і загальнопланетарним, але не трапився, чим зробив особливо актуальними слова українського гімну, бо ж все-таки «Ще не вмерла...»!

Президент Болгарії Росен Плевнелієв вітав своїх співвітчизників з Новим роком із бібліотеки, перераховуючи всі знакові події, що відбулися в житті країни протягом року. Наш Президент в ретроспективу не вдавався, тому спробуємо проаналізувати основні віхи минулого самостійно.

Отже, рік почався гастрономічно – «сирною» війною Росії та Білорусі проти України: 11 січня головний державний санітарний лікар РФ Г. Онищенко заявив про низьку якість твердих сирів українського виробництва через завищений рівень вмісту рослинних компонентів, особливо пальмової олії. Його підтримав міністр сільського господарства і продовольства Білорусі. Як наслідок 8 лютого, Росія офіційно заборонила імпорт з трьох сирзаводів України, продукція яких становила близько 74% загального експорту у Федерацію. І Білорусь. Після перестрілки дошкульними зауваженнями, тривалих переговорів та взаємних звинувачень 11 квітня незалежна експертиза не виявила рослинних олій в заборонених до експорту українських твердих сирах. До кінця травня експорт було відновлено, проте збитки українських виробників перевищили 300 млн. доларів. Ситуація показала, що окрім газових проблем, Україна та Росія здатні знайти чимало інших не менш цікавих приводів для «міцної та щирої дружби».

Майже одночасно із пригодами українського сиру на російських просторах відбувся прорив українського кінематографу – 19 січня вийшов фільм Ю. Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», котрий був номінований Українським Оскарівським комітетом на премію «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». Завтра Американська академія кіномистецтв оголосить весь список домінантів. У порівнянні з сирами події дуже далекі за суттю, але ідея одна – десь втрачаємо, десь здобуваємо.

Нехай вже читач пробачить такі стрибки по сюжету, але не можна оминути увагою події печального змісту. 27 квітня в Дніпропетровську вибухали сміттєві урни і калічили людей, а суспільство перебувало в страху «що ж то є»: невдалий жарт психічнохворого, терористичні атаки з-за кордону, кримінальні розбори, поділ сфер інтересів і впливу, репетиція надзвичайного стану напередодні виборів? Винних знайшли, покарали, але відповідей на запитання не отримали. Там само, як і в ситуації з «Караванським стрільцем» з тією лише різницею, що його не знайшли, доки він сам себе не покарав. Принаймні, такою є офіційна версія.

Незважаючи на те, що у грудні 2012 р. виповнилося 500 днів з дня арешту Юлії Тимошенко, вершиною уваги як вітчизняних так і закордонних ЗМІ до її персони став кінець квітня 2012 р., коли з'явилася інформація про її побиття співробітниками Качанівської колонії. Зрозуміло, що влада всіляко спростовувала свою причетність як до фізичної, так і до моральної (звинувачення у цілодобовому відеоспостереженні за життям Тимошенко за гратами) наруги над ув'язненою. Як доказ кришталевої справедливості та послідовності того ж квітня Київський районний суд Харкова почав розгляд справи за звинуваченням проти Юлії Тимошенко щодо зловживань на посаді керівника корпорації ЄЕСУ. У свою чергу Генеральна прокуратура заявила про можливість пред'явлення Леді Ю звинувачень у співучасті в убивстві Євгена Щербаня у 1996 р. Стало зрозуміло, що Тимошенко Януковичу – не конкурент ні на парламентських виборах 2012 р., ні на президентських у 2015 р. «Є людина – є проблема, немає людини – немає проблеми». Фраза звучить дещо моторошно, якщо мова йде про фізичне знищення опонента. Проте, його можна знешкодити і без особливих посягань на життя, що і було доведено на практиці. За таких умов, важко спрогнозувати політичне майбутнє Тимошенко навіть за умови визнання навесні 2013 р. її справи Європейським судом з прав людини політично вмотивованою. Хоча все можливо і в рік Змії їй таки вдасться викрутитись.

Тепер хочеться сказати про найприємніше, що трапилося у минулому році, – Україна з Польщею таки провела фінальну частину Чемпіонату Європи з футболу. У нас не відібрали, ми не відмовились самі, а якраз провели! Провели всупереч заявам про нездатність, про доцільність бойкоту матчів Чемпіонату європейськими політиками та іншим речам, котрими нас лякали. Фільм ВВС «Стадіони ненависті», котрий скомпрометував Україну, звинувативши у расизмі та ксенофобії, виявився брехливим трошки більше, аніж повністю. Матчі відвідала рекордна кількість вболівальників, а після Євро потік туристів в Україну значну збільшився. Іноземним гостям настільки сподобалось в Україні, що вони не поспішали повертатись на свої батьківщини і після завершення Чемпіонату. Можливо, виною цьому дешева українська випивка, або вродливі дівчата, або просто люди, які створили неповторну атмосферу свята, котре навряд чи колись повториться.

Взагалі, з ЄВРО-2012 було пов'язано багато символічно-веселого. Проведення Чемпіонату, можливо, стало єдиним дискурсом, в котрому влада синьо-біла не критикувала владу помаранчеву. За винятком прозорих і тонких, як танкова броня, натяків про те, що якби Партії Регіонів не довелося «долати руїну» та все «покращувати», а до влади вона прийшла раніше, то країна підготувалася б до ЄВРО іще краще.

З Євро-2012 пов'язані і не зовсім приємні моменти. Намагаючись довести світові, що Україна – то Європа, в рамках підготовки до Євро-2012 ми придбали 10 міжрегіональних електропоїздів у дев'ятивагонній комплектації виробництва Hyundai Corporation. Обійшлися тяглики нам у $307 млн. Стрімке підвищення на квитки обґрунтували стрімким підвищення комфорту та швидкості. Українці очікували, що так і буде. На практиці виявилося, що швидкісні поїзди «Хюндай» зайняли достойне місце на ринку української нерухомості: хронічні поломки та тривалі зупинки зробили їх предметом ненависті українців до «Укрзалізниці» та уряду, котрий пішов на такий експеримент. На завершення було вирішено, що Україна відтепер буде купувати поїзди виробництва Крюківського вагонобудівного заводу. Шукали за морями, а знайшли за диваном?

Влітку влада вирішила геть наблизитися до Європи через виконання Європейської хартії регіональних мов – 3 липня було ухвалено Закон про засади державної мовної політики, яким істотно розширювалась сфера вживання в Україні регіональних мов, але чомусь насамперед російської. Опозиція погрожувала рознести парламент, кричала про порушення регламенту, але «провести» закон дозволила, чим добряче попсувала свій рейтинг. Тим не менше в регіонах почався масовий «психоз» полярний за своїм характером: в окремих східних та південних регіонах обласні та місцеві ради проголошувати російську мову регіональною, незважаючи на те, що закон і так має пряму дію; натомість в західних оголошувався бойкот, а сам закон визнавався таким, що не має чинності на території їхніх областей, незважаючи на те, що закон в унітарній державі обов'язковий на всій її території. В результаті його прийняття все більше нагадує звичайнісіньку декларацію напередодні виборів, головне призначення якої полягало у збиранні електорального врожаю. Тим більше, що тепер Конституційний Суд розглядає закон на предмет відповідності Конституції, а Глава держави створив спеціальну робочу групу, призначену для вдосконалення мовного закону.

Липень-серпень запам'ятався і досягненнями вітчизняних спортсменів на 30-х Олімпійських іграх, що відбулися у Лондоні. Українська збірна привезла 20 медалей (найменше за всі роки) та посіла 14-те загальнокомандне місце з 204-х. Проте, особлива увага була прикута до тих нагород, які Україна не отримала, недоотримала або які несправедливо у нас відібрали (бокс, спортивна гімнастика, легка атлетика). Враження від змагань залишилось двояке: з одного боку, відчуття гордості за наших спортсменів, котрі здатні на неможливе навіть в умовах повної байдужості з боку держави, а з іншого – жаль з приводу того, що оця держава не здатна захистити своїх громадян від несправедливості навіть на спортивних майданчиках.

А потім настала осінь і прийшли вибори, котрі і так задавали обертальний момент всього 2012 року. 28 жовтня чекали навіть футболісти та артисти, бо комусь спало на думку, що до парламенту можна пройти за допомогою шалених грошей та відомих неполітичних облич. Маневр не вдався – «Україна, вперед!» виявилася не достатньо бадьорою для ривка через прохідний бар'єр у 5 %. Проте, її лідер, натхненник і головне жіноче обличчя Наталя Королевська таки отримала новорічний подарунок в якості визнання її грошей, тобто заслуг, – 24 грудня Президент призначив її Міністром соціальної політики України. Тепер пані Міністр має всі шанси переконати скептиків, що «зарплата у 1000 євро – це реально», а ми будемо неймовірно задоволені її успіхами, бо така зарплата – шикарний подарунок мільйонам українців. Побачимо.

Зрештою, виборче питання постало не стільки в ракурсі, хто набрав найбільше голосів (сумнівів чогось не виникало), а хто взагалі прорвався до Верховної Ради. До полку законотворців мобілізувалися справжні дебютанти: УДАР Кличка та Свобода Тягнибока. Останні відразу ж вирішили законотворити на повну, на куражах: і «маріїнські» мури знесли, і комуністів полякали, і Азарову мовні курси запропонували – і все це в перший сесійний день.

У кінці 2012 р. дісталося і парламентським аномаліям – «тушкам». Новоспечені депутати Табалови, батько та син, (міцні династичні тенденції в нинішньому парламенті взагалі дивують) не змогли потрапити до зали засідань через своєрідний фінт – пройшовши до парламенту під прапорами «Батьківщини», вони вирішили знайти себе чомусь у фракції Партії Регіонів, що дуже не сподобалось опозиції взагалі та свободівцям зокрема. Саме вони влаштували опальному сімейству сміх та глум на кожному кроці.

Невідомо, чи є чорно-водяний дракон покровителем людей-невидимок, але особливо у 2012 році і особливо в українському парламенті, їх розвелось чимало – телетрансляція показує мало не порожню залу засідань, а на табло «голосує» більше, аніж 250. Містика та й годі. Це порушення Конституції робилося у цинічний спосіб, безкарно, буквально на очах мільйонів виборців. І хоча під кінець каденції минулий склад парламенту нібито ухвалив закон про персональне голосування, який вже підписав гарант, чесно кажучи, надії на появу совісті у депутатів немає.

Багато спеціалістів від політики говорили, що основною тенденцією 2012 р. в українській зовнішній політиці стане бойкот Януковича у Європі – за недодемократію в державі, за переслідування політичних опонентів, за недотримання прав та свобод громадян. В якості аргументу наводилося скасування Ялтинського саміту глав держав Центральної та Східної Європи, що мав відбутися у Ялті, та саміту «Україна-ЄС», котрий до 2012 р. проводився щороку. Разом з тим, стало відомо, що саміт відбудеться наприкінці лютого 2013 р. А це дуже цікаво, адже Президент у нас не зміниться до того часу, як і загальна ситуація в країні у всіх її сферах. Тим більше, що знову активізувалася «чорна діра» в координатах МС-ЄЕП. Невже українські дипломати відчувають в собі стільки сили, що зможуть досягти неймовірного – рухатися одночасно у два протилежні боки? Ми ж не змії – такі вправи можуть завершитися травмою хребта. Проте, побачимо, що гора народить цього разу.

І насамкінець хотілося б все таки пройтися по близькому закордонню. Принаймні по одні його частині. 21 грудня вже минулого року на базі Південного федерального університету (м. Ростов-на-Дону) відбувся круглий стіл «Євразійський союз: утопія чи реальність», на котрому прозвучав неймовірно оригінальний варіант потенційного майбутнього України. Координатор руху «Донбас за Євразійський союз» Євразійського Народного Фронту Антон Бредихін відверто нафеєрив. Не будемо згадувати його тезу про те, що росіяни складають переважну частину населення України, але звернемо увагу на іншу цікаву ідею. Презентуючи проект комплексного регулювання міграційних потоків у Сибір та на Далекий Схід «Єрмак 2.0» автор говорить про «створення сприятливої основи для міграції на територію Північного Сибіру 7 млн. українців». Пропонується також трудовий десант 3,5 млн. кавказців, 5 млн. таджиків та киргизів на Забайкалля та Зауралля. Так от, хочеться думати, що подібний популізм та відверта дурість не знайдуть свого місця у майбутньому двосторонніх взаємин України та Росії та залишаться у 2012 р.