dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 30 Апреля 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Населення південної «Руської землі». Частина 3

Українці: народ і його земля. Населення південної «Руської землі». Частина 3

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Така ж подвійна інформація про саме місто та його округу присутня в літописних повідомленнях про Галич та Переяславль. 1159 р., коли Ізяслав Давидович розпочав війну проти Ярослава галицького, то до Івана Ростиславича Берладника галичани відправили послів з обіцянками, що перейдуть на його бік і відступляться від свого князя. А пізніше нова коаліція князів разом з ними рушила на Київ. 1189 р., коли Володимир Ярославич разом із жінкою – попівною та двома синами втік до угорського короля Бели, галичани повернули Федору – дружину його старшого сина Василька – до її батька Романа Мстиславича. Останній зайняв Галич, але убоявшися угорського війська покинув його з вірними галичанами і втік до Володимира. Звідти він пішов до ляхів, а свою дружину з галичанами послав до Овруча і Пінська. Король Бела, зайнявши стольний град, не посадив там Володимира, а дав галичанам свого правителя – сина Андрія. Роман же випросив у свого тестя Рюрика Ростиславича, який сидів у Білгороді, поміч, мотивуючи це тим, що галичани запрошують його до себе на княжіння. В той час під Пліснеськом угри й союзні їм галичани захопили частину Романових воїнів, а інша їх частина втекла.

Ще один цікавий факт. 1172 р. Гліб посилає свого брата Михалка на половців із стома переяславцями і 1500-ма берендеями. В основний бій руси виступили в кількості 90 списів разом із союзниками – кочівниками, а половців було 900. Берендеїв перед тим знищили половецький авангард у кількості 300 чоловік. Переяславці першими кинулися в бій, а самого князя кочівники-союзники утримали від цього і самі виступили перед ним. У князя мабуть була і якась своя дружина – оті 90 русів. Михалко переміг половців, прийшов до Києва з переяславцями та берендеями, а також визволеними з полону християнами.

І ще один із "східців" у розгляді питання про територіальні межі поняття "городяни". Фактів з цього приводу набагато менше, але вони існують.

Перший з них відноситься ще до недатованої частини літопису і стосується характеристики полян, в якій дається поточнення: "суть поляне кияне". Звичайно, його можна інтерпретувати і як віднесення жителів міста до членів згаданого літописного племені, але не виключається й варіант, що найменування міста було поширене пізніше на всі землі цього союзу – тобто на правобережну частину всього Середнього Подніпров'я.

Вдруге кияни в цьому найбільш широкому значенні терміну "городяни" згадуються разом з іншими в ІЛ в момент підготовки військ до битви на р. Калка, коли вони збиралися на Дніпрі біля о. Варязького. Тоді до руських князів приєдналася вся Половецька земля, а також чернігівці, смоляни, кияни та представники інших земль. Також галичани й волинці (кожні із своїми князями), куряни, трубчани, путивльці.

Але більше інформації про використання розглянутого терміну в межах всього князівства відноситься до Галицької землі.

Так, 1144 р. відбулося одне із чисельних міжкнязівських протистоянь. Дві коаліції на чолі з Всеволодом та Володимирком відповідно, зустрілися біля Звенигорода. Першому з них вдалося обхідним маневром обійти противника, а коли це побачили галичани, то вони занепокоїлися: "мы сде стоимы. а онамо жены наша возмоуть". З цього тексту очевидно – звенигородці теж галичани. В тому ж році, взимку, Володимир вийшов із Галича на лови. В цей час галичани послали своїх представників по Івана Ростиславича до того ж Звинигорода і ввели його в своє місто. По тому городяни захищалися від Володимира близько трьох неділь. А сам Іван виступав з галичанами на бойові дії та був розбитий і втік. Галичани ще тиждень билися з непопулярним князем. Після перемоги Володимир жорстоко покарав повсталих.

1152 р. в протистоянні угорського короля Гейзи разом з Ізяславом проти Володимира на р. Сян в районі Перемишля (тобто далеко від столиці князівства) король почав розставляти свої полки на бродах, а галичани шикували свої сили на протилежному березі.

В слідуючому 1153 р. у протистоянні Ізяслава Мстиславича та інших князів проти Ярослава Володимировича "руська" коаліція з перемінним успіхом перемагала. Ізяслав гнав галичан і вони вбігли у своє місто Теребовль. В результаті подальших бойових операцій переміг всеж супротивника, а з цього приводу був великий плач по всій Галицькій землі.

1208 р., після того як угри посадили на стіл Данила, його суперники Ігоревичі – Роман, Святослав та Ростислав – були схоплені. Галичани вимагали їх повісити заради помсти. Слід звернути увагу на те, що перший із названих князів сидів у Звенигороді, другий – у Перемишлі, а третій – невідомо де (на думку Л.Є.Махновця це ім'я з'явилося в літопису випадково). Пізніше у Данила, якому було лише 9 років, відібрали матір – княгиню Анну. Галичани вигнали її з міста. Вона пішла до Белза, лишивши сина у "невірних" галичан за порадою боярина Володислава Кормильчича.

1229 р. Данило перебував в Угровську. Йому туди повідомили галичани, що боярин Судислав пішов у Пониззя, а королевич Андрій залишився в місті. Данило з малою дружиною пішов до Галича, але його противники закрили ворота. Судислав повернувся в місто. Князь став у граді Угольники на березі Дністра, а з міста виступили галичани та угри. Противники перестрілювалися на льоду. В кінцевому рахунку переміг Данило, зібравши всі сили Галицької землі.

З королевичем Андрієм до Угорщини пішов і Судислав Бернатович, де весь час закликав: "изеидете на Галичь. и приимете землю Роускоую". Слід відзначити, що у цьому випадку Галич представлений як частина Русі. Похід Бели був невдалим – місто залишилося в руках Данила.

В 1240 р. згаданий князь під час монголо-татарської навали залишив свого сина Льва в Угорщині, побоюючись невірності з боку галичан (частина бояр залишилася зі Львом). Як відзначав літописець, бояри галицькі Данила князем називали, а самі всю землю держали.

З усієї вищенаведеної інформації про різноступеневе використання терміну "городяни" від власне міської структури до землі – князівства найбільше, в територіальному відношенні, являються невизначеними просторові межі поняття "місто і округа". Писемні свідчення у цьому плані відсутні, а тому перспективними можуть бути лише археологічні матеріали.

Можна говорити і про те, що від вивчення теми "місто і округа" значною мірою залежить подальша розробка і самої моделі давньоруського феодалізму. Справа тут у тому, що якщо значення досліджень міста для визначення ступеню розвинутості державності в епоху середньовіччя не викликало сумнівів, то актуальність поглибленого аналізу його сільськогосподарського оточення стала зрозумілою відносно недавно.

В історіографії загальноприйнятим є положення, згідно з яким середньовічне місто виникло в основному в результаті розщеплення і диференціації економічного базису ранньофеодального села. Розвиваючи цю тезу, ми не завжди правильно використовуємо у своїх дослідженнях положення про протилежність міста – осередка ремесла і торгівлі, і села – осередка землеробства. Наголос на цих позиціях не сприяє правильному розумінню соціально-економічному змісту давньоруського міста.

Багато в чому, особливо на ранніх етапах розвитку феодальної системи, місто в економічному плані являлося своєрідним продовженням села. На Русі міста, являючись економічними, політичними й культурними центрами землеробської округи, своїм виникненням і розвитком зобов'язані цій окрузі, а отже, не можуть бути зрозумілі повною мірою без знання її господарської структури, економічного і демографічного потенціалу, характеру її взаємозв'язків з містом.

Але отримати нову інформацію з піднятого питання "окружної територіальної зони" можливо зробити лише в окремих, достатньо досліджених мікрорегіонах. Одним із них став чернігівський. Проведені в останні десятиліття широкі дослідження селищ за межами власне околиць Чернігова, зокрема в басейні р. Снов, дозволяють ставити питання про критерії виділення "міської зони" за археологічними матеріалами. Зокрема на поселенні Автуничі вдалося виділити велику групу виробів (кераміка, залізні речі), які відповідаючи загальному рівню розвитку ремесла на Русі, всеж відрізнялися деяким примітивізмом й наслідуванням стилю виробів з міст. Ці відмінності зовсім не фіксуються при вивченні знахідок на поселеннях (укріплених та неукріплених) самої чернігівської округи. Але практично всі ці відмінності можливо зафіксувати лише при роботі з великими серіями знахідок, тобто при проведенні широкомасштабних польових археологічних робіт. Традиційна обробка і опис матеріалів розвідкових робіт (підйомний матеріал і шурфовка) не підходять для отримання нової інформації у вказаному напрямку досліджень. Та роботи у цьому напрямі – непочатий край, хоча він являється перспективним для більш глибокого розуміння історичної ситуації, і не лише в південноруському регіоні.

Навіть враховуючи випадки, коли ранньоміські центри у своєму зародженні не спиралися винятково на сільське оточення. Такі торгівельно-ремісничі та військово-адміністративні поселення виникали у результаті активного впливу зовнішньої торгівлі на місцеве суспільство, котра й стимулювала його інтенсивне соціальне розшарування й виникнення державності. Така ситуація була прослідкована на північному заході та північному сході східнослов'янського світу, де під час тривалих археологічних робіт автори даної концепції отримали відповідну аргументацію. Конкретно можна говорити про Рюрикове городище поблизу Новгорода Великого та літописне місто Білоозеро.

Але ті ж самі дослідники повинні були константувати і те, що навіть згадані тут центри з часом виявилися у середині згустків слов'янських землеробських селищ (у другому із названих випадків – після перенесення основного осередку життєдіяльності із Старого міста всього на півтора десятка кілометрів, до Білозерська). Тож територіальна комбінація "місто – округа" всеж, із своїми певними варіаціями, в кінцевому варіанті знайшла своє відображення і тут, що являється важливим якраз в контексті даного дослідження.