dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Заселення території південної «Руської землі». Частина 2

Українці: народ і його земля. Заселення території південної «Руської землі». Частина 2

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Правобережне Полісся

В Х ст. тут збереглися, в цілому, три основні басейнові осередки заселення племінного періоду, але в самій внутрішньобасейновій структурі відбулися очевидні зміни. Особливо яскраво це помітно в басейні Середнього Тетерева, де зникло населення південніше ландшафтного кордону між поліською та лісостеповою зонами, що можна пояснити появою і активізацію печенізької, а потім і половецької загрози. В цьому ж Х ст., скоріш за все у другій його половині, з'являються поселення на Овруцькому кряжі. Це явище корелюється з політичними подіями даного історичного відрізку часу й піднесенням значення літописного Вручія (нині Овруча) як нового центру в межах Київської землі. Певні зміни торкнулися структури розподілу типів пам'яток – наполовину скоротилася кількість відкритих, розташованих окремо селищ. Основна частина городищ після подій середини Х ст. (розгром древлян княгинею Ольгою) продовжувала існувати, але, можливо, у новій якості – як центрів державного освоєння окремих районів та їх оборони від ворога. Натомість значна кількість землеробського населення перерозподілялася в межах старої території відповідно до потреб київської князівської адміністрації.

Перша половина Х ст. стала кульмінацією попереднього племінного періоду. Показовою у цьому зв'язку являється картина заселення басейну р. Уж, де розміщувався Іскоростень – центр Древлянського племінного об'єднання (сучасний Коростень). На відміну від заселення басейнів Случі і Тетерева, тут абсолютно переважало селищне заселення навколо укріплень самого міста. Окрім того, воно не було таким щільним, як в інших басейнах річок і більш розсереджувалося вздовж течії від їх витоків до гирла.

В районі сучасного Житомира теж фіксується протоагломераційна зона, сформована на основі селищного скупчення навколо декількох городищ та низки селищ.

Треба нагадати, що існують чотири якісні стадії ускладнення мережі населених місць. Перша стадія (А) – виникнення ланцюжка пунктів уздовж комунікацій; друга (В) – такий ланцюжок поселень розгалуджується; третя (С) – ріст і замикання розгалуджень; четверта стадія (D) – ланцюжки переплітаються і створюють своєрідну решітку.

В даниму випадку, крім загальних міжбасейнових сполучень, що мали тенденцію до зміцнення й помноження, спостерігається утворення локальних досить компактних зон, де простежуються описані ускладнення в мережі комунікацій на стадіях "В" і "С". Мова йде про заселення обох берегів Ужа від Коростеня вниз за течією до гирла Норині, складання такої структури на Овруцькому кряжі й комунікаційну ситуацію на Середньому Тетереві.

Подібні процеси стали проявами появи якісної особливості розвитку системи заселення та одночасово відображали не лише нові просторові й демографічні явища, а також новації в господарському природокористуванні й соціально-політичній структурі тогочасного суспільства. Простежується разом з тим загальна тенденція більш динамічного кількісного та якісного розвитку системи заселення північної частини Правобережного Полісся і, навпаки, призупинення або ж навіть регрес у функціонуванні структур заселення південної частини розглянутої тут території.

Процес викристалізації нових елементів системи заселення й територіальної організації нової влади, як свідчать археологічні матеріали, був досить розтягнутам у часі. Здається вірогідним те, що нова київська державна адміністрація являлась зацікавленою у "розмиванні" побасейнової структури заселення, традиційних племінних скупчень-осередків та в більш рівномірному розподілі населення в межах даної території. Очевидно, в згадану добу відбулися й певні демографічні рухи різного спрямування. Слід у цьому зв'язку назвати віддалені наслідки колишнього "ізимання" древлян (іскоростенців) княгинею Ольгою та появою в даних місцевостях колоністів-полян.

Просторовим виявом таких складних процесів, можливо, являється трансформація системи заселення, що спостерігається вже під час вивчення археологічних нашарувань ХІ ст. Відчутна тенденція переміщення центру і значних груп населення в східну частину аналізованої території, тяжіння до Києва та його околиць. В даній східній частині утворилася основна кількість нових укріплених центрів. Стала очевидною деструкція старого племінного Середньослуцького угруповання, певне розсередження давніх протоагломераційних скупчень і комунікаційних решіток. Новий етап ознаменувався початком масового заселення нових мікрорегіонів: верхів'їв Случі, басейнів Роставиці та Кам'янки, значним ускладненням структури й чисельності населення в середній течії Тетерева та Здвижа. Це стало яскравим проявом адміністративно керованого освоєння території колишнього древлянського утворення вже для загальнодержавних потреб.

Серед нових явищ якісного характеру треба назвати ускладнення структури населених пунктів і деяке збільшення середніх площ пам'яток. Але про занепад цієї структури Х ст. мова йти не може, оскільки 60 відсотків усіх населених пунктів згаданого століття "вросли", тобто продовжували існувати, і в ХІ ст. В цей час виникло 60 нових населених пунктів (20 городищ, 7 посадів і 33 відкритих селищ). Найбільш виразно новації у розвитку системи заселення проявилися на півдні Східної Волині біля полісько-лісостепових ландшафтних кордонів.

Саме в межах ХІ ст. система заселення набула ознак стабілізації й гармонізації в розподілі типів пам'яток – матеріальних залишків тогочасних населених пунктів. Велике значення мала поява населення на Південній Случі та Хоморі, а також в басейні рр. Роставиця – Кам'янка. Поява тут укріплень із ліній Змійових валів, городищ, в тому числі декількох літописних центрів, була пов'язана із державними заходами кінця Х-початку ХІ ст. у зв'язку із обороною Київщини з півдня від печенігів та половців.

Подальший розвиток отримала комунікаційна система Правобережного Полісся в ХІ ст. Тоді зросла загальна довжина всіх реконструйованих шляхів сполучень. Вона почала складати трохи більше 1550 км проти 1365 км в Х ст. Кількість міжбасейнових сполучень зросла з 9 до 14, а їх довжина збільшилася з більш як 220 км до 350 км. Середня відстань між населеними пунктами теж дещо зросла відносно попереднього періоду і коливалася в межах 14,6 до 18 км. Помітні також просторові зміни мережі комунікацій. Так, разом із занепадом структур заселення на Середній Случі, місцеві шляхи сполучень тут значно зменшилися й змінилися. В той же час, пролягли нові шляхи у верхів'ях Случі та Хомори, котрі тяжіли до басейну Середнього Тетерева.

В останньому із названих районів теж зберігалася компактна комунікаційна система. Але поряд з тим помітне нарощення та ускладнення структури прослідковується в комунікаціях від Середнього Тетерева і далі вниз за течією через рр. Мика та Ірша, Уж і Норинь, до Овруча. Тут виникли нові ланки комунікаційної мережі із новими вузловими укріпленими пунктами. Можливо, нові шляхи сполучень та маршрути дозорної варти виникли і вздовж ліній Змійових валів.

Наступний період ХІІ-ХІІІ ст. характеризується як розвитком системи заселення, сформованої в попередні часи, поглибленням і нарощенням основних тенденцій, закладених ще в попередньому столітті, так і появою нових якісних ознак. Кількість населених пунктів збільшилася в 2,2 рази, відзеркалюючи тогочасний демографічний вибух. При цьому 80 відсотків населених пунктів ХІ ст., котрі продовжували існувати і в даний час, творячи традиційну основу системи заселення ХІІ-ХІІІ ст., складали тоді лише 35 відсотків всіх поселень ХІІ-ХІІІ ст. Нарощування потенціалу заселення в різних регіонах Правобережного Полісся йшло різними шляхами: збільшувалася кількість пунктів проживання, різко (відносно ХІ ст.) збільшувалася площа самих населених пунктів. Зростання кількості населення проявлялося не лише у збільшенні кількості нових пунктів, але і в ускладненні їх внутрішньої структури.

Характерним було те, що незначні зміни торкалися глибинних староплемінних регіонів заселення. Зникнення кількох поселень, відносно значних за розмірами (3-5 га), можливо пов'язувати з виникненням неподалік від них нових потужних скупчень. Даний переіод позначився появою і досить стрімким розвитком різноманітних за формою проявів агломераційних явищ в самій системі заселення. Але для давньоруських часів доцільніше вживати термін "протоагломерація", про що поговоримо дещо детальніше трохи далі. Найбільше ознакам таких протоагломерацій відповідають угруповання на Середньому Тетереві (Житомильське), Любарське у верхів'ях Случі, на Словенсько-Овруцькому кряжі.

В глибинних поліських районах система заселення теж розвивалася й нарощувалася, охоплюючи все нові території, проте темпи, форми й особливості цього процесу тут були дещо відмінними від більш південних правобережних поліських районів. В лісовій зоні зменшувалася частка неукріплених поселень, але сама мережа населених пунктів та комунікацій розвивалася у напрямку рівномірності розміщення населення й охоплення всіх територій.

Стрімке збільшення кількості населення і урбаністичні тенденції проявилися у розвитку своєрідного типу населених пунктів – територіально відособлених великих за площею (отже, демографічно потужних) комплексів на базі городищ з посадами-передгороддями, селищами і могильниками. Умовно, в просторовому відношенні, такі пункти дещо схожі на античні міста-поліси. Серед них – комплекси в Райках, Яроповичах, Грубську, Коростені, Городську. Просторово-топографічна структура й планування цих населених пунктів були різними й залежали, перш за все, від місцевого мікрорельєфу, конкретної історії заселення, військово-стратегічного положення пункту та умов господарського природокористування.

Розвивалася в ХІІ-ХІІІ ст. і система комунікацій. Її загальна довжина значно збільшилася: з більш як 1550 км до більше 2080 км. За рахунок просторового зростання басейнових систем заселення дещо зменшився розмір міжбасейнових сполучень (337 км проти 350 км в ХІ ст.). Проте самих міжбасейнових сполучень стало більше (16 проти 14), а їх середня довжина скоротилася з 25 км у ХІ ст. до 21 км в ХІІ-ХІІІ ст. Середні відстані між окремими населеними пунктами значно скоротилися: з 14,6-18 км до 8,5-9,8 км. Вся ці явища стали проявами бурхливого, кількісно і якісно значного зростання людності та формування більш досконалої системи заселення. Освоєні площі являлись найбільшими за розмірами для тих часів. Проте рівномірності в розміщенні населення не спостерігається, навпаки, відчутна тенденція до концентрації залюднення в кількох регіонах.

В той же час, малоосвоєними або практично безлюдними протягом ХІІ-ХІІІ ст. залишалися межиріччя Середньої Случі та верхів'їв Ірші – Ужа (літописний Чортів ліс), межиріччя Нижньої Случі та Уборті, багнисті низини правобережжя Прип'яті аж до Овруцького кряжу, межиріччя нижніх течій Тетерева і Ужа. Практично на сьогодні не відомі пам'ятки у верхів'ях Гнилоп'яті, Гуйви, Роставиці, що були оберненими до вододілу Південного Бугу і Тетерева – Росі. В ХІІ-ХІІІ ст. сформувався певний малозаселений проміжок, котрий пролягав із заходу на схід в центральній смузі Правобережного Полісся.

Говорячи про міжетапну динаміку змін у системі заселення можна відзначити слідуючі моменти.

Перехідні зрізи між етапами ІХ-ХІІІ ст. демонструють послідовне збільшення кількості населених пунктів, котрі продовжували існувати в наступні періоди: УІІІ-ІХ/Х ст – 40 відсотків; Х/ХІ ст. – 60 відсотків; ХІ/ХІІІ ст. – 80 відсотків. Найбільший ступінь інтеграції попередньої системи заселення- ХІ ст. - демонструє період ХІІ/ХІІІ ст., коли 4/5 всіх населених пунктів продовжували функціонувати аж до середини ХІІІ ст. На цьому фоні виразно спостерігається прояв демографічного вибуху в південноруських землях ХІІ-ХІІІ ст., оскільки населені пункти, котрі з'явилися у ХІ ст. і продовжували існувати в ХІІ-ХІІІ ст., становили в загальній масі всіх поселень цього періоду лише 35 відсотків.

Закінчуючи характеристику селищ давньоруського часу в межах розглянутого тут мікрорегіону Середнього Подніпров'я (всього 338 пунктів) слід відзначити, що вони являлися складовими єдиної давньої системи заселення, разом з укріпленими центрами, прилягаючими до них неукріпленими присілками, а також могильниками. Протягом усіх основних періодів – Х, ХІ, ХІІ-ХІІІ ст. – частка селищ у загальному балансі всіх типів пам'яток становила менше 40 відсотків при суттєвих змінах в кількості таких комплексів.

Картографування селищ демонструє їх нерівномірне поширення по території, наявність різночасових скупчень із різною внутрішньою структурою та подальшою долею. Це скупчення, що існували в Х ст. у верхів'ях та в середній течії Ужа, на середніх течіях Случі, Тетерева, Південного Бугу. В ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовані інші за потенціалом, організацією, походженням та функціями скупчення у верхів'ях Случі – Хомори, Південного Бугу, на Верхньому й Середньому Тетереві, Верхній та Середній Горині, Середньому Ірпіні, Овруцькому кряжі.

Як правило, такі скупчення селищ співпадають із загальними протоагломераційними вузлами системи заселення, створеної комплексами різнофункціональних пам'яток. Втім, зафіксовані й зони, де переважають неукріплені поселення (місця так званого "селянського заселення"). Такий характер мало заселення басейнів Хомори і Верхньої Случі, Стубли й гирла Устя, Корчика. Абсолютну більшість складали селища з площею від 2 до 5 га. А найбільші за розмірами селища датуються пізніми часами (ХІІІ ст.). Вони були розміщені на півдні розглянутої зони: Велика Березна І – 45 га, Борисівка – 24 га, Райки та Новосілки – по 20 га та інші.