dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 5

Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 5

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Але відносини між різними регіонами, звичайно, продовжували розвиватися. Так, у 1187 р. Всеволод Юрієвич видав заміж свою доньку за Ростислава Рюриковича, який тоді сидів у Білгороді Київському і "отпусти и в Роусь великою любовью". Там же в Білгороді відбулося саме весілля, розмах якого "яка же несть бывала в Роуси". З неї до Суздаля повернувся сват "Ияковъ при›ха из Руси". Відрізняється від Русі і Галич в 1189 р., коли перед походом на це південно-західне князівство попередньо йшов розподіл володінь: "Свтославъ же даяшеть Галичь Рюрикови. а собе хотящеть всея Руоскои земли. около Киева".

Наступний блок повідомлень ІЛ 1190 та 1192 рр. пов'язаний із участю в південноруських подіях торчеського князя Контувдея, який був "моужь дерзнъ и надобенъ в Руси". Спочатку обстановка була цілком мирною. Святослав із своїм сватом Рюриком заспокоїли землю Руську й примирили половців. Але потім відбувся арешт і послідуюче звільнення згаданого торка. Той не витримав такої наруги над собою і пішов до противників руських князів. "Половци же обрадовася емоу. и почаша с нимъ доумати. коуда бы имъ выехати. в Роускоую землю". Напали на місто Чюрнаєв, що було розташоване в Київській землі на кордоні з Половецьким степом. Рюрик, йдучи до Овруча, в Торчеську на р. Гороховатка в Пороссі залишає свого сина Ростислава, бо дізнається про операцію на чолі з Контувдеєм "воевати Роусь" і розуміє, що той буде мстити Святославу за свій сором.

Попередив про це Рюрик і самого Святослава, запропонувавши йому теж залишити свого сина з полком. Пізніше вони об'єднали свої сили та братів і стояли біля Канева все літо "стерегоучи земли Роуски›". Зберігши в спокої території, потім розійшлися по домівках. Ще пізніше, під час переговорів з половцями, Рюрик обдарував їх і відпустив з миром. А Контувдея залишив у себе, давши йому у володіння пороське місто Дверен "Роуское земле деля" (тобто заради загального спокою – О. М.).

Цікавою з точки розгляду історико-географічного аспекта являється інформація ІЛ під 1193 р. про те, що коли Рюрик зібрався йти на Литву, то Святослав йому мовив: "язъ пакы идоу за Днепрь своихъ дела ороудеи. а в Роскои земле кто ны ся останеть". Він перебив плани свого співправителя, але для нас важливим є інше – у цьому випадку Руссю знову стає саме Дніпровське Правобережжя, можливо лише Київська земля.

Далі руські князі за Россю захопили половецьку сторожу і від неї дізналися, що їхні вежі й стада знаходяться "по сеи стороне Днепра по Рускои". І це повідомлення корелюється з попереднім у вузькій локалізаціх руської території лише на правому березі Середнього Подніпров'я. Половці були розбиті в степу, багато з них взято в полон військом Ростислава Рюриковича. Кочівники після бою рушили за ним у північному напрямку, але пересувалися тільки на відстані, побоюючись давньоруських сил. Вони "ехаша по ни до Роуси. Ростиславъ же приехаша в Торьскии". Тож Торчеськ у Пороссі – то вже Русь. Після того Святослав послав до Рюрика у Овруч і проінформував його, що син воює з кочівниками від яких є велика загроза " а ты хочешь ити инамо а свою землю оставивъ. а ныне поиди в Роусь. стерези же своея земля. Рюрикъ же оставя поуть свои. иде в Роусь со всими своими полкы". Правобережна Київщина продовжує трактуватися як Руська земля.

В 1194 р., після смерті Святослава, Рюрик вже сам сідає у Києві, чому "обрадовася вся Роуская земля. о княженьи Рюрикове. кыяне и крестьяни и погании".

Та більш важливим для нас в плані розкриття даної теми став слідуючий 1195 р. Тоді Рюрик послав до свого брата Давида у Смоленськ з пропозицією: "се брате се ве всталася. стареиши всехъ в Руска земле. а поеди ко мне Кыевоу что боудеть. на Роусои земле доумы и о братьи своеи о Володиме племени". Давид на човнах прибув до Вишгорода, де брати і зустрілися, а потім він пішов до племінника свого Ростислава у Білгород. Там з братом порадилися про проблеми Руської землі. Далі Давид повернувся до Смоленська.

Але для Рюрика більш складні проблеми склалися з іншого боку, про що вже згадувалося в попередньому розділі. Всеволод Юрієвич, князь Суздальський прислав до нього посольство з ультиматумом про те, що якщо його визнали старшим і найбільш авторитетним у "Володимерові племені", то йому потрібні й відповідні володіння в Руській землі (київський володар, на його думку, зробив невірно віддавши її частини більш молодшим). Тож нехай вони й захищають і Київ, і всю Руську область. Всеволод вимагав у Рюрика Торчеськ, Треполь, Корсунь, Богуслав, Канів в Київській землі. Окрім того, ЛЛ доповнює інформацію про події того ж року: "Посла благовернии и хоролюбивыи князь Всеволодъ Гюргевичъ. тивуна своєго Гюрю. с людьми в Русь. и созда град на Городци на Въстри. обнови свою отчину". Тобто Всеволода Велике Гніздо цікавили й певні лівобережні дніпровські території. Адже Городець Остерський – це місто в Переяславській землі (знаходиться на правому березі р. Остер біля впадіння в Десну). Все це призвело до нового міжкнязівського протистояння, але цей сюжет не є темою даного дослідження.

З Рюриком та Давидом пов'язана ще одна згадка у ІЛ. В 1197 р., перед смертю у Смоленську, останній передав князівську владу своєму племіннику Мстиславу Романовичу, а сина свого Костянтина послав до брата Рюрика в Русь. Тож в цьому випадку місто у верхів'ях Дніпра до Русі не належить.

Події кількох послідуючих років відсутні на сторінках ІЛ, але були зафіксовані в ЛЛ та РЛ. Під 1202 р. у них повідомлялося про протистояння Рюрика і Романа, з чого можна зробити висновок про продовження опреділення Галича як центра, котрий не відносився до Руської землі. Перший із них, домовившись з Ольговичами, збирався йти на супротивника, але той його випередив: "и оупереди Романъ скопя полкы. Галичьскые. и Володимерьскые. и въеха в Рускую землю". Нагадаємо, що за володарювання Романа Мстиславича Волинське та Галицьке князівства входили до єдиного об'єднання, хоча й недовговічного та крихкого, що трималося на силі й авторитеті цього князя. А тому тоді і війська були об'єднані в один кулак. Роман захопив Київ, Рюрик пішов до Овруча, а Ольговичі до Чернігова. Тієї ж зими Роман ходив на половців, розбив їх, визволив з полону багатьох християн, а тому була "радос велика в земли Русьстеи". У новгородців до півдня був свій інтерес. Там архієпископом було обрано Митрофана і він "иде въ Русь ставитъся к митрополиту с новгородьскыми мужи и съ всеволожими" (тобто представниками князя – О. М.).

Складні й багатосторонні переговори відбулися між Романом, Всеволодом та Ольговичами в 1204 р., коли одні клялися на хресті у своїй вірності до інших. Романа водили до хреста якраз в Русі.

Роздори між ним та Рюриком відновилися у 1205 р., в Треполі нижче Києва на Дніпрі. Але до того князі ходили на половців, перемогли їх і була радість велика для всіх християн Руської землі. Та після цього, у вже згаданому придніпровському місті сварка дійшла до того, що Роман Рюрика постриг у ченці в Києві, жінку й доньку відпустив, а сина і брата забрав із собою. Всеволод, дізнавшись що твориться в Русі, був дуже заклопотаний цими негараздами й послав своїх мужів до Романа в Галич.

А в 1207 р., за ЛЛ, під час князівських сутичок за Київ, Білгород, Треполь, Торчеськ Всеволод Чермний сів у першому з названих центрів, та до того "много зла створивъ земле Русти". Тоді ж Всеволод Юрієвич, дізнавшись, що Ольговичі воюють з кочівниками за Руську землю мовив: "то ци темъ очина одн›м Руская земля. а нам не очина ли. и реч како мя с ними Бъ оуправить. хчю поити к Чернигову". Ще однією подією в цей рік, як свідчить РЛ, стало те, що Ярослав із Переяславля Руського разом із жінкою прийшов у Володимир до свого батька великого князя Всеволода, прокняживши в Русі сім років.

В даному літописному зводі дещо подібна в географічному відношенні ситуація повторилася і в 1211 р.: "Того же лета приведошя княгиню великому князю Всеволоду из Руси именем Софию". Тож Володимир у Поволжжі і далі продовжує знаходитись за межами Руської землі. Але з 1211 р. ця земля знову починає згадуватися у північних джерелах. Так в НПЛ старшого ізводу повідомляється: "Приде Дмитръ Якуниць из Руси". Він стає посадником у цьому північному місті. А після прихильного ставлення до кандидатури Антонія з боку князя Мстислава та всіх новгородців, він іде в Русь ставитися на архієпископство.

А в 1213 р., як повідомляє РЛ, помер Весволод Юрієвич, який був "не токмо единои Суждальскои земли заступникъ бе, но и всемъ странамъ земля Руськыя и Новгородскои и Муромскои". В тому ж році, за ЛЛ, було переведено князя Володимира із Москви в Переяславль Руський, тобто на південь В цьому ж місті він через два роки одружився із донькою чернігівського князя.

Новгородські літописи відображають події пов'язані із півднем Русі в 1214 р. Тоді Всеволод Чермний, який сидів у Києві, виганяє із Русі Ростиславових онуків, мотивуючи це тим, що в Галичі повісили його близького родича, а тому "нету вамъ чясти въ Роускои земли". Пізніше Ростиславичі звертаються до Мстислава Мстиславича, який сидів тоді у Новгороді: "се не творить намъ Всеволодъ Святославиць части в Русьскои земли; а поиди, поищемъ своеи отцины". В 1215 р., за НПЛ старшого ізводу, вищезгаданий новгородський князь вирішує сам перейти до Києва: "Поиде князь Мстислав по своеи воли Кыеву, и створиши веце на Ярославли дворе,и рече новгородцемь: суть ми орудия въ Руси, а вы вольнии въ князех". В 1221 р. ситуація різко змінилася: "Показаша путь новгородци князю Всеволоду: "не хощемъ тебе; поиди, камо хочеши"; иде къ отцеви в Русь".Ще одним начебто еталонним прикладом єдності всіх давньоруських земель і їх володарів стали події 1223 р., про котрі повідомляють південні зводи і на яких слід знову зупинитися дещо детальніше. Тоді після поразки від ударного корпусу монголо-татар "прибегшимъ же Половцемь в Роускоую землю" за допомогою проти нового грізного ворога і з попередженням, що якщо це не буде зроблено, то і слов'ян буде ждати така ж участь. Руси зрозуміли рівень загрози і зібралися з цього приводу на князівський з'їзд: "Тогда беахоуть. Мстиславъ Романовичь в Киеве. а Мстиславъ в Козельске и в Чернигове. а Мсьтиславъ Мстиславичь в Галиче. а то беахоу старшины в Роускои земли. Юрья же князя великого Соуждальского. не бы в томъ свете. се же пакы млади князи. Данилъ Романовичь. Михаилъ Всеволодичь Всеволодъ Мьстиславичь. Кыескыи. инии мнози князи. тогда же великыи князь Половецкыи крстися Басты. Василка же не бе. бе бо в Володимере млад". До цього ще раз слід нагадати, що згадане місто Козельськ в землі Вятичів входило до складу Чернігівської землі і було розташоване на р. Жиздра (притоці Оки).

Молодий Данило був тоді волинським князем. Михайло – переяславським, а потім чернігівським володарем. Всеволод Мстиславич вірогідно знаходився біля батька у Києві. Літописець пояснює відсутність на згаданому з'їзді Василька – він був ще досить молодим і не міг на той час прийняти участь в русько-половецькому протистоянні з монголо-татарами. А в самій битві на р. Калка приймали участь ще й Мстислав Ярославич Німий – луцький князь, а також курський володар Олег Святославич.

Вищеприведену інформацію ІЛ, доповнює цікавими деталями ЛЛ. Так, в даному зводі Козельськ замінено на Торопець – центр удільного князівства в Смоленській землі. Відсутній на з'їзді Юрій Суздальський послав замість себе на допомогу племінника Василька Костянтиновича з ростовцями, але не встиг загін із Поволжжя прийти в Русь. Після розгрому русько-половецької коаліції "быс плачь и туга в Руси". и по всеи земли". Дізнавшись про поразку, Василько, подякувавши богу, повернув від Чернігова до себе в Ростов. В цьому власне й заключалась "допомога" поволзьких князів в 1223 р. у протистоянні з могутнім та організованим супротивником, в битві з яким прийняли участь лише володарі південних давньоруських земель.

Від Русі був відмежований і галицький регіон під час подій 1231 р., коли за ІЛ після бойових дій в Галицько-Волинській Русі Данило своїм більш молодим родичам надав торчеські міста: "Даниилъ жь из Роускои земля. взя собе часть. Торцькии. и пакы да и детемь. Мстиславлим". А в 1232 р., як повідомляє НПЛ молодшого ізводу, з Чернігова додому повернулися кілька новгородців з князем Святославом Трубчевським "и иде оттоле въспятися назадъ Святославъ в Русь".

Далі події, в яких згадуються й південні райони Русі, були пов'язані вже з нашестям орд Батия. В 1237 р., взявши Козельськ і вирізавши його жителів, хан пішов у землю Половецьку, а вже звідти "поча посылати на град Роусьскые. и взять Переяславль копьемь. изби всь". На слідуючий 1240 р. монголо- татари підійшли до Києва. Місто було оточене значними силами: "и бе исполнена. земля Роуская ратных". Як відзначає ІЛ, град було взято 6 грудня. Похід на захід продовжувався, а Дмитро – київський тисяцький Данила Галицького – "види бо землю гибноущоу Роускоую, от нечестиваго. Батыи же послоуша свет Дмитрова. иде Оугры".

В тому ж літописі під 1240 р., а насправді це відбулося 1241 р., Данило пішов на переговори до переможеного угорського короля Бели, які пройшли холодно і безрезультатно (можливо угри довідалися про "консультацію" Батия тисяцьким Дмитром?). Хотів потім повернутися до себе в Холм, але побачивши велику кількість пострадалих від нападників "воротися назад Оугры. не може бо проити Роуское земли. зане мало бе с нимь дружины". Прийшлося цьому князю йти до Польщі, а в Судомирі "слыша о брате си и о детех. и о гнягини своеи. яко вышли соуть из Роуское земл›. в Ляхы. предъ безбожными Татары". Родичі зустрілися на р. Полиця і були щасливі, що всі знову разом "и жалишаси о победе земле Роуское и о візатьи градъ от иноплеменьник множьства".

Далі князь зі своєю сім'єю йде в Мазовецьку землю, де Болеслав дає йому м. Вишегород. Туди доходить звістка, що завойовники покинули Руську землю і повернулися на свої простори. Тож Данило приходить до града Дорогочина у Волинській землі (на березі Західного Бугу). Дещо пізніше він відновлює свою владу в Берестії, Володимирі-Волинському, Холмі та в інших містах й територіях.

Таким чином, у нас в наявності знаходиться в кілька разів більше інформації про те, що якраз південний регіон східнослов'янської ойкумени у історико-географічному відношенні і являвся власне "Руською землею". Даний термін був якраз для неї самоназвою.

На цій території розміщувалося близько півсотні літописних градів, що зафіксовані у вищепроаналізованих в контексті вивчення південної "Руської землі" списках. На заході крайні з них знаходилися у верхів'ях Сяну та середній течії Західного Бугу, на півночі – на лівобережжі Прип'яті та в середній течії Десни, на сході – у верхів'ях Сейму, а на півдні – у верхів'ях Південного Бугу й у Пороссі. Тож, за виключенням десятка з них, всі інші знаходилися на сучасних українських теренах. Їх, звичайно, набагато менше, ніж всіх літописних градів в цілому на території південноруських земель (Рис. 10), а тим паче городищ УІІІ-ХІІІ ст. в цьому східноєвропейському регіоні, котрі були зафіксовані й в багатьох випадках досліджені археологічно.

Ще кілька міст – сама столиця Галицької землі, Смоленськ і Торопець у Смоленській, Козельськ у Чернігівській (але з поточненням "у Вятичах") землях лише в певних конкретних ситуаціях були пов'язані з південною "Руською землею", про яку мова йшла в даному розділі. На південному сході до них вірогідно слід відносити Донець і Лтаву на Сіверському Дінці та Ворсклі. На північному заході та півночі від основної розглянутої території знаходились "контрольні" пункти – Дорогичин і Берестій в басейні Західного Бугу, Стародуб та Трубецьк у межиріччі Сожу і Десни. Південніше них, десь по лінії Берестій – Новгород-Сіверський, й розпочиналася власне "Руська земля" в її південному тлумаченні як історично-географічної території.