dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 4

Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 4

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

В НПЛ обох зводів під 1167 р. знову висвітлюються події, пов'язані з південним регіоном розселення східних слов'ян. Тоді під час суперечок за князівський стіл Святослав заявив, що не хоче княжити в північному місці, а новгородці пішли на нього й "послаша въ Русь к Мстиславу" (той сидів у Києві) з проханням відпустити на князювання до них свого сина. А в НПЛ молодшого ізводу розвиток такої ситуації подається ще й під 1169 р., коли в продовження боротьби за владу біля Новгорода зібралися суздальці, смоляни, торопчани, муромці, рязанці, полочани "и вся земля просто Руская". Останні мабуть з'явилися тут для підтримки Романа Мстиславича, якого батько відпустив сюди на княжіння.

В 1170 р., як відзначено в ІЛ, "Вложи Богъ въ серце Мстиславу Изяславичю. мысль благу о Рускои земли". Під час обговорення методів протистояння з половцями він звернувся до своїх союзників зі словами "тако братье. пожальте си о Рускои земли и о своеи отцин› и д›дин›". З цим погодилися й інші князі: " а намъ даи Богъ за крстыяны и за Руськую землю головы свое сложити". В результаті половці були розбиті. Та київський князь на цьому не зупиняється і пропонує забезпечити порядок на торгівельних шляхах – Гречнику й Залознику – де кочівники грабують купців. Отримав він згоду і на це: "то есть намъ на часть в все Рускеи земли. и шедше сташа оу Канева".

Династичні чвари за землі та волості продовжувались і далі. В 1174 р., за повідомленням ІЛ, розпочалися суперечки між Андрієм Юрієвичем Боголюбським та Романом Ростиславичем, який сидів у Києві. Амбітний поволзький володар в ультимативній формі вимагав від свого суперника територіальних змін: " не ходиши в моеи воли сь братьею своею. а поиди с Киева. а Давидъ исъ Вышегорода. а Мстиславъ из Б›логорода. а то вы Смоленескъ. а темъ ся поделите. и пожалишася велми. Ростиславичи. оже ихъ лишаеть Рускои земли а брату своему Михалкови даеть Кыевъ". Тут, можна впевнено говорити, що Смоленськ до Русі не належить. Це підтверджується й слідуючими словами літописця, коли Ростиславичі з цього приводу звертаються до того ж Андрія, але не отримують відповіді від нього: "а се ныне брата нашего Романа вывелъ еси исъ Кыева. а намъ путь кажеши и изь Рускои земли без нашее вины".

Та Андрій Юрієвич продовжує свою територіальну політику виштовхування Ростиславичів і виступає вже проти Рюрика, який тоді сів у Києві: "ти же Рюриче поиди въ Смоленьскъ. къ брату во свою отчину а Двдови рци а ты поиди вь Берладь. а в Рускои земли не велю ти бити. а Мьстиславу молви в тобе стоить. все. а не велю ти в Рускои земли быти". Однозначно випливає із цієї інформації, що і подунайські землі до Русі не відносяться.

Далі переписки та переговори перейшли у військове протистояння. Війська Андрія Юрієвича зайняли Київ, а проти Мстислава, який закрився у Вишгороді і під час переговорів з посланцем від поволзького правителя вистриг йому бороду та голову, виступив Святослав Всеволодович: "Сослав же сь братьею и Михалко сь братомъ сь Всеволодомъ. и со сыновци. и Кыяны совокупивше. и Берендеиче и Поросье. и всю Рускую землю. полкы поидоша от Кыева къ Вышегороду".

Активна міжкнязівська боротьба за Київ продовжувалася і далі. Тепер вже до Андрія Боголюбського знову звертаються Ростиславичі з проханням віддати місто Романові. У відповідь той заявляє, щоб вони трохи підождали: "послалъ есмь кь братьи своеи в Русь. какъ ми весть будеть от нихъ. тогды ти дамъ ответь".

Але доля цього князя мала трагічний кінець – у Боголюбові під Володимиром у 1175 р. його було вбито, про що повідомили всі південноруські літописи, вкладаючи його характеристику у вуста киянина Кузьмища, який один першим підійшов до вмерлого князя. Зокрема згадувалося, що він до збудованої церкви водив різних людей: "иногда бо аче и гость приходилъ из Царягорода и отъ инихъ странъ. изъ Рускои земли и. аче Латинимъ".

Після вбивства Андрія з'їхалися до Володимира ростовці, суздальці, переяславці (заліські), а також велика й мала дружина цього вмерлого володаря і константували перед запрошенням нового "регіонального лідера": "князь нашь оубьенъ а дете оу него нетуть. сынокъ его малъ в Новегороде. а братья его в Руси. по кого хочемь послати въ своихъ князехъ".

Невдозі до Володимира приходить Михалко Ірієвич й запираєтьмя там. Але супротивники його оточують і в місті розпочинається голод. Володимирці не хочуть терпіти заради зайди і пропонують згаданому князю якось вирішувати свої проблеми не за рахунок їхніх інтересів. Він з цим погоджується: "прави есте ци мене д›ля хочете погубити. поеха в Русь. проводиша его Володимирьци. с плачемъ великымъ" (приклад середньовічної демагогії – спочатку вигнали, а потім почали начебто жалкувати). Але перед цією облогою, як свідчать ЛЛ та РЛ, вже було прийнято рішення про обрання новим князем шурина Андрія Гліба. До нього звернулися зі словами "послахомъ к тобе послы своя. ать приставишь к ним своя послы. атъ идуть по князи наши в Русь".

ІЛ 1177 р. знову повертається до подій на півдні Русі: "Приидоша Половци на Роускоую землю...взяша 6 городовъ Береньдичь и поидоша к Ростовцю". Згадане місто знаходилося на лівому березі р. Роставиця (притоці Росі) в Київській землі. Тоді руси були розбиті. В тому ж році під час протистояння захопленого в полон Гліба Ростиславича із сином Романом було посажено у Володимирі у Поволжжі в поруб. Адже його боялися випускати на волю. Та потім прийняли рішення: "Оже поустить Глеба поидеть в Роусь".

Під 1178 р. ІЛ поєднує однією подією північний і південний регіони, коли прислали новгородці до Мстислава Ростимлавича своїх мужів, щоб він ішов до них княжити "он же не хотяще ити из Рускои земли" (в той час володів Білгородом Київським). І все ж його вмовили. Пішов з новгородськими боярами до них на північ, але на прощання заявив "не могоу никакого же. Рускои земле забыти".

А в 1179 р. "придоша иноплеменьници на Роускоую землю". Вів кочівницькі війська хан Кончак і вони грабували навколо Переяславля. Та почувши, що на них ідуть князівські воїни, половці відійшли. Тоді ж, як повідомляє НПЛ старшого ізводу, Роман переходить із Новгорода до Смоленська на князівський стіл, а на його місце сідає Мстислав, за яким посилали в Русь.

Ще один міжкнязівсвький конфлікт, котрий слід розглянути в контексті даної теми, відбувся у 1180 р. за ІЛ, а його деталі були зафіксовані під 1181 та 1182 рр. в ЛЛ й РЛ. У першому із них повідомляється, що князь Всеволод захопив сина Святослава Всеволодича Гліба і відвів його до Володимира. Батько розгнівався, але й обережно стримався : "яко мьстилъся, быхъ Всеволодоу. но не лзе Ростиславичи. а те ми во всемь пакостять в Роускы земле".

Далі на ловах на Дніпрі Святослав на човнах зустрів Давида Ростиславича і з-за свого сина вирішив: "Давида имоу. а Рюрика выженоу изъ земле и приимоу єдинъ власть Роускою и с братьєю. и тогда льщуся Всеволодоу. обиды свое". Дещо пізніше під час протистояння Всеволода і Святослава перший із них, ідучи до Суздальщини, спалив місто Дмитрів, а потім "поусти брата своєго Всеволода. и Олга сына своего. и Ярополка в Роусь. а самъ снемъ с Володимеромъ поиде Новоугородоу Великому".

В ЛЛ ці події були конкретизовані в деталях: Всеволод Святославич із новгородцями, половцями та чернігівцями пішли разом на Всеволода Юрієвича. Останній виступив проти них і на р. Влені у Поволжжі; стояли один проти одного два тижні. Перший із Всеволодів прийняв мудре рішення і "взратися опят в Русь. а князь Всеволодъ в Володимеръ". Тут слід відзначити, що р. Влена являється притокою Дубни (правої притоки Волги), а Дмитрів було містом в Ростово-Суздальській землі, що стояло на лівій притоці Дубни р. Сестра. В результаті всього цього "розбору" однозначно випливає, що в даному випадку Русь – це південний регіон. Для новгородців такі проблеми не актуальні – у них свої справи. На слідуючий після вокняжіння 1180 р. Мстислав помирає, а вони знову звертаються в Русь і потім приводять на княжіння Володимира Святославича. Та вже 1181 р.вони ж "покажаша путь Володимиру Святославицю, и иде къ отцю в Русь".

Тепер знову "перескакуємо" на Дмитрів, але в Переяславській землі, коли у 1183 р. "придоша Измалтяне. безбожнеи Половци на Русь воевати". Слід допускати, що в даному випадку місто з аналогічною назвою стояло на р. Ромен (правій притоці Сули). Тоді проти кочівників виступила нова коаліція давньоруських князів. Володимир Глібович попросився у Ігоря Святославича їхати попереду зі своїм полком, але у зв'язку з тим, що "князи бо Роусции бал› бяхоують на переде ездити в Роускои земли" якраз йому, то Володимиру було відмовлено. Майбутній герой "Слова о полку Ігоревому" рушив у південному напрямку і на р. Мерло (лівій притоці Ворскли) зустрівся з чотирма сотнями половців, котрі йшли "воевати к Роуси. и тоу обьє поустиша к нимъ кони. Половци же поб›гоша".

Та і у наступному 1184 р., за даними ІЛ, на Русь знову приходить хан Кончак бажаючи захопити і знищити гради. Прийшовши до кордону став на р. Хорол (правій притоці Псла). А далі наступив час трагічних для русів подій 1185 р., пов'язаних з походом Ігоря Святославича на половців. У зв'язку з тим, що у багатьох виданнях, а в першу чергу у коментарях до "Слова о полку Ігоревім", цей сюжет використовується як блискучий приклад єднання усієї Русі та її володарів, слід зупинитися на ньому дещо детальніше.

Тоді на степняків пішов "Игорь вноукъ Олговъ " взявши з собою брата Всеволода із Трубчевська й Святослава Ольговича – свого премінника із Рильська. З ними також вирушив його син Володимир, який сидів у Путивлі. А "оу Ярослава испроси. помочь. Ольстина Олексича. Прохорова вноука. с Кооуи Черниговьскими и тако идяхоуть тихо сбираюче дружиноу свою" – повідомляє ІЛ.

Пізніше, дізнавшись про нищівну поразку руських сил, київський князь Святослав "слышавъ и велми воздохноувъ. оутерът слезъ своихъ и реч. о люба моя братыа. и снове и моуже земле Руское дал ми Богъ притомити поганыя. но не воздержавше оуности отвориша ворота на Роуськоую землю". Далі події розвивалися у слідуючому напрямку. Святослав Всеволович, великий князь київський, послав своїх синів Олега і Володимира у Посем'я, для захисту державних кордонів. Сам звернувся до Давида Ростиславича у Смоленськ із закликом постерегти землю Руську. Війська стали біля Треполя на Дніпрі, що розміщувалося нижче Києва. Тоді Володимир Глібович обороняв Переяславль. Контрударом проти половецьких орд став випад співправителів Святослава і Рюрика в степ за Дніпро, а Давид повернувся до Смоленська. Акція половців звелася до того, що хан Кончак пішов до Переяславля, а хан Коза до Путивля (рухалися двома загонами).

Перебування Ігоря у полоні стало для нього не таким вже й трагічним. Він навіть "виписав" собі із Русі священника, хоча думав лише про втечу. В результаті до цього схилив і половця Лавора, котрий погодився з ним тікати в Русь. Втеча вдалася, після чого з'являється знамените "Слово", у якому невідомий автор звертається із закликом до всіх князів обороняти Руську землю – так зване "Злате слово". Воно вже неодноразово було грунтовно проаналізоване авторитетними дослідниками.

У ньому містяться добре відомі звернення до найбільш могутніх володарів тодішньої Русі – Всеволода Велике Гніздо (дядька Володимира Переяславського), Ярослава Галицького, тестя самого Ігоря, Романа Волинського. Досить стримано автор звертається до Рюрика Ростиславича й до його брата Давида Смоленського. Перший із них тоді був, як вже відзначалося, співправителем Святослава у своєрідному дуумвіраті, й приймав активну участь у протистоянні половецьким нападам. Але таке стримане звернення до Рюрика можливо пояснити тим, що Святослав бажав тоді звільнитися від співправлення з ним. Автор "Слова" строго витримав етикет, ставлячи Святослава у центр подій і відводячи йому першу роль у керівництві діями суверенних князів.

Цікавий загальний погляд автора поеми на перелік князів, до яких він звертається із закликом встати за землю Руську, за рани Ігореві. На перший погляд здається, що тут маємо звернення до всієї Русі – Галич, Волинь, Київщина, Смоленськ. Та в дійсності автор "Слова" звертається (за виключенням батька дружини Ігоря Ярославни) лише до князів "Мстиславового племені", тобто до нащадків Мстислава Великого – сина Володимирв Мономаха. Всеволода Юрієвича Велике Гніздо не запрошували, а лише висловлювали жаль про його відсутність. Було запрошено до можливого загального походу (окрім Ярослава Галицького) дев'ять онуків та правнуків вищезгаданого Мстислава.

Не запрошені чисельні князі гілки Святополка Ізяславича – їх називали "злодіями Мстиславовичів", не залучалися із Мстиславового племені нащадки "мачешича" (тобто від сина мачухи), звідні брати, які ворогували з представниками основної гілки. Не звертався автор із закликом і до Ольговичів, хоча потерпілі внаслідок невдалого походу Ігор і Всеволод являлися якраз Ольговичами. Ольговичем був і Святослав Київський.

З приводу розглянутих закликів було висловлено дві точки зору:

1. "Злате слово" являється приватним закликом великого князя Святослава.

2. Заклик до князів йде від самого автора поеми.

Аналіз переліку тих князів, до яких маємо звернення воювати з половецьким ханом Кончаком, вказує якраз на друге припущення. Всі звернення як би проціджені через певний династичний фільтр, котрий пропускав лише нащадків Мономаха, а з них лише нащадків його старшого сина Мстислава та ще й тільки від першого шлюбу. Тож і у цьому відношенні твердження про загальнодержавний порив у боротьбі із кочовими ордами – це лише ще один історичний міф. Мова може йти про південний регіон Русі, до якого мали відношення лише ті володарі, котрі тут, або поблизу, мали територіальні володіння і в більшості своїй відстоювали власні інтереси.