dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 2

Українці: народ і його земля. Південна Русь - початкова «Руська земля». Частина 2

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

В 1093 р. помирає сам Всеволод, а місце великого князя київського займає його син Святополк. Половці миттєво реагують на це, вимагаючи викуп за мир й посилають до Києва своїх послів (вони були заарештовані). Починаються бойові дії між кочівниками і русами. У Видубецькому Михайлівському монастирі відбувається зустріч Святополка і Володимира на якій їхні мужі намовляли: "погании губять землю Рускую", звичайно в цьому випадку розуміючи землі Середнього Подніпров'я. Це підтверджує і сам район протистояння – околиці літописного Треполя недалеко від столиці. Там руси програли битву, а молодший брат Ростислав під час відступу загинув у водах р. Стугни, що вийшла із берегів. Ще один бій Святослав програв половцям безпосередньо біля Києва – на р. Желянь. Після цього впав Торчеськ на р. Гороховатка у Пороссі, а грабіжницькі набіги відбулися на населені пункти між столицею Русі та Вишгородом.

Біди та негаразди на півдні східнослов'янської ойкумени продовжилися і в слідуючому 1094 р.: втретє Олег Святославич приводить "поганыа на Рускую землю". З Чернігова було вигнано Володимира Всеволодича, який перейшов у Переяславль, а неспокійний князь зайняв місто на березі Десни. Половці почали грабувати населені пункти навколо одного із основних центрів Руської землі, чому не заважав новий володар – адже він сам їх привів туди. В цей рік на Русь знову прилетіла сарана – ще одне стихійне лихо для населення південного регіону, правда екологічного характеру.

Ланцюг негараздів продовжувався і далі. В 1095 р. в Переяславль Руський (нині Переяслав-Хмельницький) приходять до Володимира Мономаха половці для заключення нового миру на чолі з ханом Ітларем. Дружинники князя провокують його на вбивство степняків мотивуючи тим, що вони "губять землю Рускую. и кровь хрестыяньску проливають беспристани". Вбивство відбулося і Володимир разом з київським Святополком посилають звістку у Чернігів до Олега із зверненням, що якщо той не хоче ходити з ними на ворога який "погубиша землю Руськую", то повинен хоча б видати сина Ітларя, абож самому вбити його, бо той також "есть ворогъ нама и Руськои земл›". Олег Святославич не приймає такої ганебної пропозиції, а вищезгадані князі йдуть на половецькі вежі і отримують перемогу. В 1096 р. вони знову звертаються до Олега з пропозицією прийти до Києва де "радъ учинимъ о Рускои земл›...да бы оборонили землю Русьскую от поганыхъ". Чернігівський зверхник знову з погордою відмовляється, а нова коаліція йде на нього походом і перемагає. Після затяжного протистояння й маневрування син Мономаха Мстислав наздоганяє Олега десь під Рязанню і звертається до нього із важливою в контексті даного дослідження фразою: "Не б›гаи никомо же. но послися ко братьи своеи с молбою. не лишать тебе Рускои земли". Абсолютно точно зрозуміло, що Поволжжя не являється Руссю.

Далі події вже відносяться досить важливого для нас 1097 р., коли після тривалих династичних чвар – в першу чергу між Святополком і Володимиром з одного боку, і Олегом з іншого – давньоруські князі зібралися в Любечі на Дніпрі, про що, до речі, північні літописи і не повідомили. Рішення високого зібрання було слідуючим: "Почто губимъ Рускую землю. сами на ся котору и имуще. Половци землю нашю несуть роздно. и ради суть оже межи нами рать до ин› осел› им›мься по едтно срце. и соблюд›мъ Рускую землю. каждо держить очьчину свою. Святополку Киевъ Изяславль. Володимеръ. Всеволожь. Давид и Олегъ. Ярославъ. Святославъ имже раздалъ Всеволодъ. городы. Давидови Володимерь. Ростиславичема Перемышль. Володареви Теребовль. и Василкови. и на томъ ц›ловаша хресть...и рекоша вси да будеть на нь хрестъ честыи. и вся земля Руская".

Тобто, згідно з цим рішенням за Святополком закріплювався Київ і всі землі, що до нього належали; за Володимиром – усі волості його батька Всеволода Ярославича (Переяславська та Ростово-Суздальські землі); за чернігівськими князями Давидом, Олегом і Ярославом – Чернігівська та Новгород-Сіверська землі; Давид Ігоревич отримав Володимир-Волинський; Володар Ростиславич – Перемишль; Василько Ростиславич – Теребовль.

Але звернемо увагу ще раз на одне поточнення, про яке вже згадувалося при розгляді подій попереднього 1096 р.: Ростово-Суздальська земля, де син Мономаха Мстислав всеж догнав Олега, до власне Руської землі в територіальному відношенні не належала. Адже Мстислав говорить останньому із названих історичних персонажів, щоб той ішов з мольбою до родичів та проханням "не лишать Руськои земли". З цього однозначно випливає: Чернігів – це Руська земля (звідки Олег і "вибіг"), а поволзький, хоч і підвласний Володимиру регіон – ні. Висновок: у 1097 р. планували захищати територію Руської землі й організовано управляти нею бажали південноруські князі, до територій яких окрім Середнього Подніпров'я входили Володимир-Волинський, Теребовль та Перемишль (сучасний Пшемисль у Польщі).

Трагічні події, що відбулися безпосередньо після цього "обєднавчого" князівського з'їзду (за визначеннями істориків останніх десятиліть), знайши відображення у вислові того ж Володимира Мономаха. Цей активний організатор вищезгаданого зібрання, коли дізнався про осліплення Василька Ростиславича, вигукнув: "сего не было есть. оу Руськои земли ни при д›дехъ наших. ни при отціхъ наших сякого зла...да поправимъ сего зла. еже ся сотвори. оу Руськои земли". Далі він звертається до недавніх своїх супротивників Олега і Давида Святославичів із такими гіркими словами: "болше зло въстанетъ в насъ...и погыбнеть земля Русьская. и врази наши Половци. пришедъше возмуть землю Руськую".

Після цього Володимир, Давид і Олег послали мужів своїх до Святополка у Київ із запитанням "что се створилъ еси в Руськои земл›". Далі, після оправдань великого князя київського, що це зробив не він, а Давид, було прийнято рішення йти на одного з порушників клятви. Дізнавшись про це, вдова Всеволода княгиня Анна та митрополит Миколай звертаються до "лідерів лівобережної коаліції" з аргументами, що вони не мають право згубити Руську землю, яку захищали їхні батьки та діди. Адже з цього виграють лише половці, коли руси почнуть воювати між собою. Тож слід виступати проти степняків і боронити Русь від них. "И се слышавъ Володимеръ расплакася. по истин› отци наши и д›ди наши соблюдоша Русьскую землю. а мы ю хощемъ погубити".

Далі літописець передає слово Васильку Ростиславичу Теребовльському, який вважав, що Давид осліпив його й хотів передати ляхам, бо він зробив їм багато зла бажаючи помститися за Руську землю. Амбітні плани пострадалого активного князя на цьому не закінчувалися. Він бажав йти ще й на половців, щоб або здобути собі славу, абож голову покласти за Руську землю. Тож, як не крути, але південно-західне місто Теребовль, де й правив згаданий князь, за вищеприведеними літописними повідомленнями відносилось до території власне Русі.

Одне суттєве зауваження з цього приводу: північні літописи аж ніяк не відреагували на цю абсолютно нетипову й трагічну подію, що трапилася у середовищі Рюриковичів.

Її завершення прослідковується в ІЛ ще через кілька років. У 1110 р. князівська коаліція відмовила Давиду у бажанні отримати у володіння Володимир-Волинський і запропонувала йому більш дрібні міста мотивуючи це його ганебним вчинком: "зане оувергъ еси ножь в ны. Егоже не было в Руской земли". В ЛЛ додається, що конкретно було запропоновано Бужськ у Волинській землі (на лівому березі Західного Бугу), Дорогобуж в Київській землі (на лівому березі Горині), Дубен та Чорторийськ у Волинській землі (на лівому березі Ікви – правій притоці Стиру та на лівому березі самого Стиру відповідно). Всі ці міста, без сумніву, відносилися до території Руської землі – адже її володарі могли ними розпоряджатися на свій розсуд. РЛ додає до цього переліку ще й Острог в Київській землі (лівий берег Горині).

В 1103 р. починає активну антиполовецьку політику Мономах, який під час Долобського князівського з'їзду на озері під Києвом пропонує йти на половців весною. Святополк з цим погоджується й отримує схвальну оцінку від Володимира: "то ти брате велико добро створиши Рускои земли".

Хан Урособа, дізнавшись про організацію походу русів, пропонує заключити з ними мирну угоду, мотивуючи це тим, що у противника для такої акції є вагомі причини: "мы бо много зла створихомъ Рускои земли". Битва всеж відбулася і, як повідомляє НПЛ: "Идоша вся братья Рускыя земля на Половц›. на Сут›нь. и поб›диша я. и князи ихъ им›ние заяша". Нині це р. Молочна, що впадає в Азовське море. В полон було взято хана Белдузя, якого Мономах після перемоги запропонував вбити у зв'язку з тим, що той багато разів ходив з грабіжницькими походами на Руську землю. Князі приходять в Русь з великою славою та полоном, про що повідомляє ЛЛ.

Аналогічна військова операція повторилася 1111 р., коли Володимир на тому ж Долобському озері знову звернувся до Святополка з пропозицією йти на половців із думкою про захист Руської землі. НПЛ поточнює: "Иде Святополкъ, Володимиръ, Давидъ и вся земля просто Русская на Половце, и победиша я".

ІЛ під 1117 р. повідомляє, що на Русь переселилися біловежці. Саме місто Біла Вежа – хозарський Саркел – знаходилося на лівому березі Дону, а після переселення його жителів у Чернігівську землю було відбудоване на правому березі верхів'їв Остра. Під 1121 р. у тому ж списку знаходимо звістку, що Володимир проганяє з Русі берендеїв, а торки за ними самі побігли в степ. ЛЛ та РЛ повідомили про цю подію під 1120 р. В цих же літописах під 1125 р. зафіксовано, що: "оуслышавше Половци. яко умерлъ єсть Володимеръ князь. присунувшася вборз›х и наворотиша изгономъ. къ Барочю. и ко Бронь князю хотящю полонити Торки проклятыя. и с т›ми воєвати Русску землю". Слід відзначити, що обидва згадані міста знаходилися у Переяславській землі (на правому березі р. Трубіж).

Активніше реагує НПЛ на південноруські події між 1132 та 1135 рр., коли у першому випадку фіксується, що "ходи Вс›володъ в Русь Переяславлю", в другому (1134 р.) "Изяславъ иде Кыеву; и разьрася вся земля Русьская", а під 1135 р. було навіть два повідомлення: "Ходи Мстиславъ посадникъ из Новгорода мирить кыяны съ церниговьци, и приде, не успевъ ницто же: сильно бо възмялася вся земля Русская" та "Въ то же лето на зиму иде в Русь архепископъ Нифонт с лучьшими мужи и заста кыяны съ церниговьци противу собе, и множество вои".

А в 1139 р., як відзначає ІЛ (у ЛЛ та РЛ під 1138 р.), під час міжкнязівського протистояння між Ярополком та Всеволодом (перший з них з великими силами оточив Чернігів, а другий зібрався втікати з цього міста до половців), то жителі звертаються до свого князя із закликом, щоб він відмовився від своїх замислів і просив миру для спасіння волості, а якщо цього не трапиться, то Ярополк сам "съблюдаеть землю Роусьскоую".

Під 1140 р. повідомляється, що дещо раніше син Володимира Мономаха Мстислав Великий заслав до Константинополя двох князів (вони тоді вже повернулися), бо ті не відгукнулися на його заклик виступити разом, коли на Русь напали половці. Сам Мстислав проводив у цьому відношенні політику як і його батько, який "много пота оутеръ за землю Роускоую". В цьому конкретному випадку, про який вже згадувалося в попередньому розділі, він в першу чергу переймався проблемою південноруських територій.