dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Українці: народ і його земля. Початок етноісторії східних слов'ян на сучасних українських теренах. Частина 2

Українці: народ і його земля. Початок етноісторії східних слов'ян на сучасних українських теренах. Частина 2

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Та поступово Візантія починає використовувати й нову силу – кочових аварів. Менандер Протектор в своїй "Історії" з цього приводу під 578 р. повідомляє слідуюче. Коли Еллада спустошувалася слов'янами, Тиверій звернувся до вождя аварів Баяна з пропозицією розпочати війну зі слов'янами. Той погоджується й переправляє своє військо через Дунай. "Коли ж [Баян] переправився на протилежний бік потоку, то одразу почав спалювати села слов'ян, розоряти поля, все грабувати й знищувати; і ніхто з тутешніх варварів не спромігся вступити з ними у боротьбу – вони втекли в хащі й потаємні кутки лісу. Рух же аварів проти слов'ян [проходив] не лише заради посольства кесаря й бажання Баяна віддячити ромеям за те, що кесар виказував йому особливі почесті, але й тому, що вони [слов'яни] були йому [Баяну] у вищій мірі ненависні й з-за власної ворожнечі. Адже зверхник аварів послав до Даврентія і до тих, хто очолював народ, вимагаючи, щоб вони підкорилися аварам й зобов'язалися виплачувати данину. Даврит же й [бувші] з ним вожді відповіли: "Чи народився серед людей й чи обігрівається променями сонця той, хто підпорядкує нашу силу? Адже ми звикли володіти чужою [землею], а не інші нашою. І це для нас однозначно, допоки існують війни та мечі".

Справа скінчилася вбивством аварських послів, що, звичайно, викликало гнів їхнього зверхника. Розпочалося нове військове протистояння: Баян будує міст через Дунай, його підтримують візантійці розглядаючи можливість надати новому союзнику навіть кораблі, так як він "хоче винищити слов'ян, спільних ворогів і власних, і ромеїв".

Автор Анонімного воєнного трактату, написаного в 70-ті роки VІ ст., об'єднує в тексті різних супротивників імперії: "вдалими бувають [засідки] проти білявих народів, і проти антів та склавінів і сарацинів, і проти персів". Вірогідно , "білявцями" для нього були германці.

Та й Іоанн Бікларський в своїй "Хроніці", написаній у 589-590 рр., відзначав розорення Фракії слов'янами.

Але існує й цілий ряд більш грунтовних характеристик антів та склавінів, на котрих ми тепер і зупинимося.

Звичайно, в першу чергу слід звернути увагу на працю Йордана "Про походження та діяння гетів" (так він іменував германське плем'я готів), що закінчується описом подій 550/551 рр. В ній він спочатку вказує на райони розселення племен, які нас цікавлять в даному випадку: "В їх, [тобто річок] оточенні лежить Дакія, укріплена [розміщеними] подібно вінцю крутими Альпами. Біля їх лівого боку, котрий схиляється на північ, від витоку річки Вістули на великих просторах проживає чисельне плем'я венетів. Хоча нині їх назви змінюються в залежності від наявності родів та місць проживання, в більшості вони все ж називаються слов'янами й антами.

Слов'яни живуть від міста Новієтуна і озера, котре зветься Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі до Віксли, болота та ліси замінюють їм міста. Анти ж, найбільш могутні із них, там де Понтійське море робить дугу, простягаються від Данастра аж до Данапра. Ці ріки віддалені одна від одної на багато переходів". Тут, слідом за О. Анфертьєвим, необхідно зробити кілька пояснень: Вістула або Віксла – то р. Вісла; Данастр – Дністер, Данапр – Дніпро; Альпи в даному випадку – Карпати; місто Новієтуна – сучасна Ісакча на правом березі Дунаю; територію слов'ян автор окреслює за допомогою трьох координат – пониззям Дунаю, Дністром та верхів'ями Вісли, що відображає ситуацію на рубежі V-VІ ст.; в даному випадку маємо першу згадку про слов'ян як самостійну етнічну одиницю.

Далі Йордан звертається до подій, що відбулися у більш ранні часи – в кінці ІV ст., коли в Північному Причорномор'ї панівне положення займали якраз готи на чолі з такими вождями як Херманарік (або Германарік) та Вінітарій. Тоді Херманатік вирушив у похід на венетів (по іншому венедів). "Вони ж, як ми мовили на початку [нашої] оповіді, породили три народи, тобто венетів, антів і слов'ян, які, хоча нині звірствують повсюди, за наші гріхи, тоді, одначе, всі підійшли під владу Херманаріка". Пізніше новий готський зверхник Вінітарій вже в самому кінці ІV ст. "уподобляючись владі діда Вултулфа, хоча й поступаючись Херманаріку у щасті, одначе тяжко переносячи підпорядкування владі хунів, потроху визволяючи себе від них, між тим бажав проявити власну доблесть [й] рушив військо в межі антів. І коли підійшов до них, був переможений в першому протистоянні, потім повів [себе] більш хоробро й короля їх на ім'я Боз із синами його та 70 знатними людьми розіп'яв, щоб трупи повішених подвоювали страх підкорених". Пізніше кочові гуни всеж розбили готів, але для нас в даному випадку важливим являється інше – активізація слов'янських об'єднань, які поступово набирали сили й могутності для активної участі в європейських подіях за часів Великого переселення народів.

Тепер знову повернемося до цінних повідомлень Прокопія Кесарійського, який в "Історії війн" повідомляв і про те, що коли в 539 р. візантійський імператор Велісарій та його полководець Валеріан боролися з готами в Подунав'ї, то останній повідомляв своєму володарю слідуюче: " є в його загоні деякі із племені склавінів, які мають навик, заховавшись за малим каменем або випадковими кущами, захоплювати якого-небудь ворога. Поблизу ріки Істр, де вони проживають, вони постійно демонструють такий [хист] у відношенні як ромеїв, так і інших варварів".

Далі той же Прокопій викладає досить цікаву історію про візантійського воєначальника Хільвудія (або Хільбудія) та його тезку із племені антів, долі яких певною мірою переплелися: "Був такий Хільвудій, близький до дому імператора Юстиніана, досить кмітливий у військових справах, і настільки вищий грошей, що за найбільше багатство в майні своєму вважав нічого не мати. І цього Хільвудія імператор, в той час, коли четвертий рік володів самодержавною владою, призначив воєначальником над Фракією, поставив для охорони ріки Істр, наказав слідкувати, щоб для тамтешніх варварів ріка була більш непрохідною, тому вже часто, зробивши там переправу, гуни і анти і склавіни творили ромеям страшне зло". Далі він продовжує: "А через [певний] час анти і склавіни, перебуваючи в суперечках один з одним, вступили в битву, де й трапилося антам отримати поразку від ворогів. І в цій битві якийсь склавін захопив [в якості] полоненого одного з ворогів, юнака з першим пушком на щоках, на ім'я Хільвудій, і, взявши [з собою], повернувся додому. От цей Хільвудій, коли настав час, став надзвичайно відданий господарю і вправний у військових справах. І багато разів, ризикуючи за господаря, він досить відзначився і тому зміг покрити себе великою славою. А приблизно в цей час анти, напавши на область Фракії, багатьох пограбували й поработили з тамтешніх ромеїв. Ведучи їх, вони повернулися в батьківські місця". Вже на місці один із полонених повідомив господарю Хільвудія, що у склавінів знаходиться бувший полководець – тезка цього анта, якого за великий викуп вірогідно може визволити навіть сам імператор.

"Мовивши це, ромей швидко переконав господаря і з ним з'являється серед склавінів. Адже варвари ці вже почали обмінюватись послами й без остраху спілкувалися один з одним". Справа скінчилася викупом анта Хільвудія – адже на кордоні з імперією, і якраз тут в першу чергу, розвивалися й грошові операції, чого не прослідковується в цей час на більш віддалених східних землях. "І коли виявилися у своїх місцях, той хто купив [полоненого] почав випитувати у цього чоловіка, чи насправді він Хілвудій, ромейський полководець. І той не відмовився розповісти, що було, [і] підряд розповів у правдивій мові, що родом він і сам ант, а борючись [разом] із співплемінниками проти склавінів, які тоді були їх ворогами, він попав у полон до одного із супротивників, а нині, так як повернувся в батьківські місця, то надалі і сам буде вільним, по крайній мірі по закону".

Господар був у шоці – адже за нього він заплатив золотом. Та супроводжуючий його візантієць почав заспокоювати, пояснюючи, що Хільвудій лише на території імперії наважиться сказати правду.

"Коли ж та історія поширилася, дійшло до всіх, заради цього стали збиратися майже всі анти, [адже] вони вважали це спільною справою, думаючи, що їм будуть великі блага, так як вже вони стали володарями ромейського полководця Хільвудія. С. Іванов та інші перекладачі - коментатори Прокопія вказують, що далі за текстом йде по суті перша у світовій історіографії розвернута характеристика слов'ян. Цікаво і те, що інформація даного автора про цей народ за числом сюжетів переважає всі інші етнічні групи, описані ним. Тож, можливо, мабуть слід говорити про особливий інтерес якраз до слов'ян з боку як самого історика, так і читаючої публіки тих часів.

"Адже племена ці, склавіни і анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть в народоправ'ї, а тому у них вигідні й невигідні справи завжди ведуться спільно. А також одинаково й інше, можна мовити, все у тих і в інших, й встановлено здавна у цих варварів. Адже вони вважають, що один із богів – творець блискавки – якраз він являється єдиним володарем всього, і йому приносять в жертву биків та всяких жертовних тварин. Передопреділення (тобто долі – перекл.) вони не знають і взагалі не визнають, що воно має якесь значення, по крайній мірі у відношенні людей, але коли смерть вже у них в ногах, охоплені чи вони хворобою або виступають на війну, вони дають обіт, що якщо обійдуть її, негайно сотворять богу жертву за своє життя, а виживши, жертвують що обіцяли, й думають, що цією жертвою купили собі спасіння. Одначе шанують вони ріки, і німф, і деякі інші божества та приносять жертви також і їм усім, і при цих-то жертвах роблять гадання".

Тут слід зробити деякі пояснення. З наукової точки зору вищенаведену інформацію слід трактувати як різновидність політеїзму (багатобожжя), котру деякі релігієзнавці називають енотеїзмом. Його суть заключається у тому, що хоча і визнається існування багатьох богів, але дана етнічна група (в даному випадку слов'янська) на перше місце висуває одного із них. Тож енотеїзм являє собою не монотеїзм, а монолатрію, тобто єдинопоклоніння, коли вважалося, що на певній території господарем являється певне божество, а на інших землях – інші боги.

Та повернемося до інформації Прокопія про слов'янське життя (хоча вона певною мірою є суб'єктивною): "А живуть вони в жалюгідних хижах, розміщуючись далеко один від одного й кожен знімаючи наскільки можна частіше місце поселення. Вступаючи у битву, більшість йде на ворогів пішки, маючи невеликі щити і списи в руках, панцира ж ніколи на себе не одягають; деякі ж не мають [на собі] ні хітона, ні грубого плаща, але, використовуючи лише штани, прикривають соромні місця, так і вступають в бій з ворогами. Є у них та у інших і єдина мова, зовсім варварська. Та й зовнішністю вони один від одного нічим не відрізняються, так як всі вони високі, й дуже сильні, тілом же і волоссям не дуже світлі, не руді, зовсім не схиляються й до чорнявості, але всі вони трохи червонуваті. Спосіб життя [їх] грубий і невибагливий, як у масагетів, і, як і ті, вони постійно покриті грязюкою, - але вони менш за все підлі або підступні, та в простоті своїй вони зберігають гунський норов. Та й ім'я в давнину у склавінів і антів було одне. Адже й тих та інших здавна звали "спорами", якраз із-за того, думаю, що вони населяють країну, розкидано розміщуючи свої житла. Якраз тому вони й займають надзвичайно обширну землю: адже вони перебувають на більшій частині іншого берега Істра".

Тут теж потрібно зробити одне пояснення: "масагетами" в античній літературі називали усіх кочівників взагалі, а в даному конкретному випадку – гунів.

Але, закінчуючи розповідь про анта Хільвудія, то його одноплемінники все ж змусили бувшого полоненого визнати себе як візантійського полководця, хоча той тривалий час відмовлявся це робити. Та на шляху до Візантія – Констанитинополя обман було розкрито (хоч він і говорив латиною), а самого нещасного посаджено до в'язниці.

Далі цікава для нас інформація відноситься вже до 550 р., коли головнокомандуючим у війні з готами було призначено патрикія Германа, але у зв'язку з слов'янською загрозою імператор наказав йому відкласти похід до Італії й зконцентрувати свою увагу на подунавському регіоні, зокрема захистити Фессалоніку: "І всіма силами відбити напад склавінів. І Герман із-за цього затримався. А склавіни, певно дізнавшись від полонених, що Герман у Сардикі, жахнулися. Адже ім'я Германа отримало велику славу якраз серед цих варварів, і ось чому: коли царював Юстин, дядько Германа, анти, які проживали поблизу від склавінів, перейшовши ріку Істр, великим військом вдерлися в землі ромеїв. А трапилося, що якраз незадовго до цього імператор призначив Германа воєначальником усієї Фракії. Зійшовшись із ворожим військом й пустивши в хід всі сили, він отримав перемогу й перебив майже усіх; і з-за цієї події Герман набув великої слави в усіх людей, а особливо у цих варварів. Отже, склавіни, боячись його як я вже говорив, і вважаючи, що він веде із собою великі сили, так як посланий імператором супроти Тотіли та готів, одразу відмовилися від походу на Фессалоніку, більше не осмілюючись спускатися на рівнину, але, пройшовши весь Ілірик по горам, потрапили до Долмації".

Подальші події вже відносяться до часів після смерті вищезгаданого полководця: "А склавіни, і ті, що раніш потрапили до земель імператора, як я розповідав, й інші, набагато пізніше перейшовши ріку Істр й змішавшись із першими, абсолютно без перешкод розоряли державу ромеїв. Деякі підозрювали, начебто якраз цих варварів, підкупивши великими грошима, послав на тамтешніх ромеїв Тотіла (зверхник готів – перекл.), щоб імператор, відволікаючись на цих варварів, не міг вдало вести війну проти готів. Одначе я не беруся говорити, чи з'явилися тути склавіни, погрожуючи Тотілі або ж без усякого запрошення. В усякому разі, ці варвари розділившись на три частини, сотворили жахливе зло по всій Європі, не в набігах, грабуючи тамтешні області, але зимуючи, начебто у власній країні, і не боячись ніякої загрози. Пізніше імператор Ютиніан послав проти них значну армію...Це військо застає частину варварів біля Адріанополя (сучасне місто Едірне – перекл.), що лежить у внутрішній Фракії й розміщене від Візантія в п'яти днях переходу. Рухатися вперед варвари не могли – адже при них була чисельна здобич із людей, іншої живини й всіляких багатств. Зупинившись тут, вони стали готуватися вступити в битву з ворогами, не даючи їм цього відчути. Склавіни стали табором на горі, котра здіймалася там, а ромеї – на рівнині, недалеко".

В результаті візантійці були повністю розгромлені, а слов'яни, захопивши навіть знамено Констянтина, рушили вперед. "І так, грабуючи обширну територію, вони дійшли аж до Довгих стін, котрі знаходилися від Візантія трохи більше ніж день шляху". Тут слід вказати на те, що мова йде про зовнішній рубіж оборони Візантія – Константинополя, тобто в 50 км від столиці. Згадана військова операція стала першою самостійною появою слов'ян поблизу даного міста. Потім частина нападників все ж загинула, а інші з великою здобиччю повернулися додому за Дунай.

Ще раз про антів повідомляє Прокопій під час опису народів, які населяли в його часи землі Північного Причорномор'я. Після згадки про гунів та утигурів (останні мешкали поблизу Азовського моря), відзначається, що "за ними, ще вище на північ, сидять чисельні племена антів".