dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 17 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Ідеологічні моделі української державності в ХХ ст. як цивілізаційний чинник (Частина 1)

Держава і цивілізація в історії України. Ідеологічні моделі української державності в ХХ ст. як цивілізаційний чинник (Частина 1)

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Конкретні історичні події та глобальні процеси, які відбувалися на території Східної Європи в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. призвели й до ґрунтовних розробок на ниві українства як європейського явища. З'явилась ціла плеяда політиків і науковців, які вивели розробку цієї проблеми на новий фундаментальний рівень. Їхні ідеї та концепції в значній мірі не загубили своєї актуальності й сьогодні. Оскільки ж ідеологія є одним з наріжних каменів державотворчого і цивілізаційного процесів, ми присвячуємо її аналізові окремий розділ. У зазначений період українську політичну думку репрезентувало чимало оригінальних мислителів, у яких підходи до проблем цивілізаційного державотворення багато в чому були відмінні. Такі постаті як М.Драгоманов, М.Грушевський, М.Міхновський, В.Липинський, Д.Донцов небезпідставно вважаються діячами європейського ґатунку.

Так, М.Драгоманову були властиві певні ліберальні погляди (хоч вони з часом зазнали відчутних змін), які, в свою чергу, відбивалися на його переконанні, що політичне життя значно ширше від державних стосунків. Ідея сильної держави сприймалася ним з великим упередженням. Надмірна концентрація влади, вважав він, неодмінно веде до відчуження централізованої влади від загальнонаціонального життя. Будучи переконаним федералістом, М.Драгоманов доводив на прикладах історії, як загальнонаціональні інтереси у цьому випадку неминуче перетворювалися на зовнішню машкару, за якою приховувалася (а інколи й не приховувалася) необмежена воля диктатора або самодержця. Найяскравішим доказом тут була історія Росії, котра збирала землі і концентрувала їх навколо єдиного центру, а потім знищувала рештки місцевого самоврядування і поневолювала народи.

Державництво М.Грушевського ґрунтувалося на вивченні проблем нації та національності в історичному контексті. Сам факт існування українського народу важив для М.Грушевського незрівнянно більше за будь-які історичні прецеденти, серед яких його опоненти виділяли Київську Русь або Галицько-Волинське князівство. «Мы исходимъ, — писав він, — прежде всего из того факта, что украинскій народъ, около 5/6 котораго (в числе свыше 25 милліонов) занимаетъ в Россіи скромную территорію с ясно выраженными этнографическими границами, — по своимъ психофізическимъ свойствамъ, по исторически сложившимся особенностямъ, своего частнаго и общественнаго быта, по складу экономическихъ отношений, по культурнымъ и общественнымъ традиціямъ, представляетъ вполне определенную этнографическую и национальную особь, которая... должна найти благопріятныя условія для своего культурнаго и общественнаго развития и національнаго самоопределенія».

Націонал-радикали, навпаки, висували на перший план позаісторичний характер нації. М.Міхновський, автор відомої праці «Самостійна Україна», публічно заявив про законне право українського народу самостійно вирішувати свої проблеми, пропонував облишити розмови про історію походження українців і росіян, а закликав до боротьби за визволення, при цьому виправдовуючи будь-які її форми. «...Доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, — писав він, — доти українська інтелігенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна уважається також відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування».

Автор "Самостійної України" закликав український народ всіляко плекати й розвивати націоналістичну ідеологію, вбачаючи в ній єдиний порятунок від сваволі імперської влади. "Головна причина нещастя нашої нації, — пише М.Міхновський, — брак націоналізму серед широкого загалу її. Націоналізм — це велетенська і непоборна сила. Під її могучим натиском ламаються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з'являються до історичного життя нові народи, що до того часу були під чужинцями-гнобителями... Націоналізм єднає, координує сили, рве до боротьби, запалює фанатизмом поневолену націю в її боротьбі за самостійність. Націоналізм - ангел помсти для пануючих і визискуючих націй. Націоналізм, родючи альтруїзм поміж членами поневоленої нації, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що її поневолили. У нас на Україні націоналізм дуже припізнився, наша нація, виключаючи небагатьох, не націоналістична. Вона не має тої могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває в найтяжчому рабстві... Та в останні часи хвиля націоналізму розливається щораз більше по Україні. Ця нова течія зараз повинна виповісти тяжку боротьбу старим течіям. Велика частина української інтелігенції, засліплена "московською наукою", твердо обороняє свої позиції єдности з московськими революційними і ліберальними течіями. Але це не змінить логіки подій і законів еволюції національного поступу. Кінець цього уже останнього москалефільства можна побачити в недалекій будуччині. Українська нація мусить піти шляхом націоналізму, перейде його і повалить все, що стоятиме перепоною на цій дорозі".

У чому тут можна погодитися з М.Міхновським, а в чому з ним посперечатися? З нашого погляду, автор абсолютно справедливо висунув тезу про те, що українському народові слід іти до незалежності второваними шляхами західної цивілізації. Це був на той час справжній прорив у суспільній думці, що панувала серед усіх течій слов'янської частини імперії. Навіть соціалісти, які обстоювали гасла всесвітньої солідарності трудівників й найширшого інтернаціоналізму, підсвідомо вважали, що Росія й приєднані до неї слов'янські народи мають якусь окрему історичну місію й еволюційні зміни у світі їх не стосуються. Ця вада менталітету дуже дорого коштувала і росіянам, і українцям, і білорусам. Міхновський з жалем констатує брак націоналізму в української нації, виводячи з цього всі її нещастя. Але поняття "українська нація" він сприймав у дещо ідеалізованому вигляді. В той період (як, зрештою, і в наші дні) формування української нації ще не завершилося й тільки починався процес перетворення етносу в народ. Певна інтеграція цього етносу відбулася ще в XVI -XVII століттях внаслідок включення його в чужорідне державне утворення (Польща) і як своєрідна реакція на цю чужорідність (передусім — релігійну).

Міхновський значною мірою сприяв переоформленню національної ідеї з релігійних рейок на гасла "суверенного народу" та "самостійної держави". Це був шлях, яким пройшли народи Європи, створюючи свої національні держави.

Але для того, щоб діяти за європейським сценарієм, необхідно було пройти відповідні стани соціального розвитку, які перетворюють населення на народ, трансформують доволі інертну і аморфну масу у громадянське суспільство, об'єднане не так спільним минулим і сучасним, як спільним майбутнім — переконливо привабливим для всіх громадян проектом спільного життя у власній державі. Певна річ, за тих умов об'єднати такою ідеєю населення, яке практично не мало національної еліти і лише у селянській масі відчувало себе українським, було надзвичайно важко. І Міхновський зробив ставку на романтичний націоналізм, який свого часу сприяв консолідації німецької та італійської націй.

Проте він не взяв до уваги того, що в Німеччині та Італії націоналізм поєднувався з боротьбою за загальнолюдські права та свободи, які завжди ставилися на перше місце. В нашому випадку ці фактори були проігноровані. І тепер, коли Україна намагається будувати своє майбутнє, виходячи з європейських стандартів, помилки романтиків націоналізму особливо помітні. Вони яскраво проявилися у складеному Міхновським "Декалозі" українського націоналіста:

"1. Одна Єдина, Неподільна, Самостійна, Вільна, ДемократичнаУкраїна, Республіка робочих людей — це ідеал української людини, за здійснення якого ти повинен боротися, не шкодуючи свого життя.

2. Усі люди твої брати. Але москалі, поляки, мадяри і жиди — це вороги нашого народу, як давно вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців, тому виганяй з неї усіх ворогів-зайдів.

4. Усюди й завжди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-відступників і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних ідеалів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх і держись купи.

10. Не бери собі дружини в чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй з ворогами нашого народу, бо цим додаєш їм сили й відваги; не накладай вкупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш".

З цього документа видно, що М. Міхновський не зумів розділити творчі й руйнівні складові націоналізму. Він ототожнював гніт, що його відчувало пошматоване між імперіями населення України, гніт системи з суто національним, що було, принаймні у випадку з Росією, помилковим. Гасла, проголошені Міхновським, не вели до свободи людини та демократії, а ще більше обмежували їх. Він не враховував того, що на Заході у новітні часи панував принцип: "Здоровий глузд — проти голих емоцій, логіка — проти стихії". Історія довела, що лише такий принцип міг мати для України позитивні наслідки, а "чиста" національна ідея у мультинаціональному суспільстві небезпечна не тільки для інородців, а й згубна для власного народу.

У "Самостійній Україні", яка вийшла друком у Львові 1900 р., М. Міхновський вперше розглянув проблеми взаємовідносин України і Росії з позицій державності. Він в емоційній формі характеризує утиски українського народу в царській Росії. "Яким правом, — пише він, — російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами?.. На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено виключно росіян (москалів) або змоскалізованих ренегатів? На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи і підтримуючи її науку, літературу, промисловість та ін.? І, нарешті, найголовніше, чи має право царське правительство взагалі видавати для нас закони, універсали та адміністративні засади?".

Відповідаючи на ці запитання, автор доводить, що Росія порушує майже всі статті Переяславської угоди 1654 р., зводячи нанівець українську автономію. З цього робиться висновок про те, що невиконання договору однією стороною позбавляє іншу юридичного обов'язку дотримуватися його положень. А отже, "єдина неділима Росія" для України не існує.

Окреслюючи першочергові завдання нової української інтелігенції, яку М.Міхновський вважав рушійною силою національної революції, він констатував: "Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться... Українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов'язок... ".

Брошура Міхновського була першою спробою оформити скривджені національні почуття українців у рамках політичної програми. Власне, її важко назвати програмою, бо питання тактики і стратегії політичної боротьби окреслені в "Самостійній Україні" дуже побіжно. Скоріше, ми можемо розглядати твір Міхновського як дзеркало тих переживань, які нуртували в свідомості молодих українців, окрилених ідеями національного визволення напередодні революційних потрясінь початку XX століття. Звідси — переважаючий вплив емоційного чинника, певний брак неупередженого аналізу, виразні шовіністичні акценти. Але всі ці очевидні вади документа не можуть вплинути на загальну позитивну його оцінку щодо чіткої постановки питання про незалежну українську державу, а, отже, й відродження повноцінної української цивілізації. Заслугою М.Міхновського перед українською державою слід вважати те, що він публічно заявив про законне право українського народу вирішувати свої проблеми. Головним ворогом України М.Міхновський вважав Росію. Він застерігав захоплених соціалістичними ідеями земляків, що навіть у разі повалення самодержавства Україна залишиться в колоніальному стані, якщо не вийде зі складу імперії під час революції. Тому пропонував йти до незалежності протореними шляхами західних цивілізацій, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу.