dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 22 Июня 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. В Російській імперії, Речі Посполитій та Габсбурзькій монархії (Частина 9)

Держава і цивілізація в історії України. В Російській імперії, Речі Посполитій та Габсбурзькій монархії (Частина 9)

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Контактували росіяни і українці в середині XIX ст. не лише всередині імперії, а й на міжнародному рівні. Так, під час з’їзду слов’янських громадських діячів у 1848 р., коли польська делегація вступила в гостру полеміку з "українського питання", на боці галичан зокрема виступив М.Бакунін, який заявив: "Русинское население Белоруссии, Литвы и Галиции соединится с кем захочет, и никто не может теперь определить его будущую судьбу. Мне кажется всего вернее и желательнее, чтобы они образовали вначале с Малороссией отдельную национальную федерацию, независимую от Великороссии и Польши". Це був політичний дебют українців на міжнародній арені в новій історії (хоч і не приніс вагомих результатів).

Дещо пізніше під час Кримської війни (1854–1856 рр.) українські землі стали найближчим тилом російської армії, що була задіяна на півострові. До її складу влилися значні людські ресурси — рекрутів та ополченців. Зокрема вони приймали участь в обороні Севастополя.

У даний історичний період піднесення національної свідомості з’явився такий феномен як Кирило-Мефодіївське товариство (1845 р.), яке виробило першу політичну програму для українства. В братстві зібрався цвіт української думки, люди, що мали величезний вплив на хід і розвиток українського відродження. Серед них був і геніальний поет Т.Шевченко, ще зовсім недавно викуплений його російськими заступниками й друзями із кріпацької неволі. Як відзначав Д.Дорошенко: "Соціяльний склад Кирило-Мефодіївського братства вже відріжняється від складу масонських лож і політичних кружків першої чверті століття: тут нема вже великих панів, багатих дідичів; членами братства були переважно діти середніх або й бідних дідичів, урядовці і навіть колишній кріпак. Це та верства, яка в сфері інтелектуального життя й ідейного провідництва виступає в 40-х роках у Росії і на Україні на зміну родовитого панства й яку в новіших часах почали називати інтелігенцією".

Члени братства, насамперед Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, М. Білозерський, стали тим поколінням, яке перетворило українофільство в модерну ідеологію українського націоналізму. Сам термін "українофільство" виник за зразком вже звичного для того часу "слов’янофільства". Чи не вперше його було використано в секретній доповіді О. Орлова царю про розслідування справи Кирило-Мефодіївського товариства: "В Киеве же и Малороссии славянофильство превращается в украйнофильство. Там молодые люди с идеею соединения славян соединяют мысли о восстановлении языка, литературы и нравов Малороссии, доходя даже до мечтаний о возвращении времен прежней вольницы и гетьманщины". Сам Микола І прямо пов’язував виникнення товариства з впливом польської післяповстанської еміграції: "Явная работа той же общей пропаганды из Парижа; долго этой работе на Украйне мы не верили; теперь ей сомневаться нельзя". Микола І вирішив зберегти у таємниці дійсні ідеї членів товариства. Його розпорядження про підпорядкування Київського навчального округу безпосередньо генерал-губернатору Бібікову було дано "не оговаривая причин". В чому ж полягали основні ідеї кирило-мефодіївців і як вони вплинули на цивілізаційні й державотворчі процеси в Україні?

Головною метою своєї діяльності товариство вважало утвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом у конфедеративній спілці з іншими незалежними слов’янськими державами. Київ мав стати центральним містом даної спілки, в якому раз на 4 роки збирався б найвищий спільний консультативний орган. Ідея визволення слов’янських народів та їх державно-федеративного єднання мала поширюватись мирно, просвітницькою пропагандою. Члени товариства виступали за повалення самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Росії.

Програмні засади братства викладено у прокламації, написаній М.Костомаровим, під назвою "До братів-українців": "Ми приймаємо, що всі славяни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу і свій власний устрій. Такі народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани (хорвати. — Авт.), серби й болгари. Щоб був один сойм або Рада Слов’янська, де б сходилися депутати від усіх республік і тим розважали б і рішали такі діла, котрі належать до цілого Союзу Слов’янського. Щоб у кожній республіці був свій сойм, вибираний на кілька літ. Щоб у кожній республіці була загальна рівність і свобода, а станів щоб зовсім не було. Щоб депутатів і урядовців вибирано не по роду, не по багатству, а по розуму й по освіті. Щоб свята віра Христова була основою закону й усієї управи в цілому союзі і в кожній окремій республіці".

Програмним документом товариства, на якому позначився вплив Т.Шевченка і М.Костомарова, була "Книга буття українського народу", цей твір відомий і під назвою "Закон Божий". Створений під впливом чеських і польських націоналістів, він написаний у дусі євангельських пророцтв та месіанізму. В термінах доктрини, випрацьованої християнськими отцями Церкви, тут наявне своєрідне бачення української історії, національних витоків українства. Під кутом зору ідеалізації та романтизації української цивілізаційної історії ця пам’ятка політичної думки була вперше проаналізована політологом Ю.Левенцем.

Коротко переказавши біблійну оповідь про походження світу, автори "Книги буття" зображують генеалогію українського народу. Благодать Божа, мовиться в документі, була дана усім народам, та спершу вона розповсюдилась на "коліно Яфетове". Зовсім не випадково те, що цей твір ("Книга буття") називає саме біблійного Яфета першопредком слов’янських народів. У християнській традиції існувала легенда, що Європа вважалася за синів Яфета, Азія — Сима, Африка — Хама. Хам був предком селян, Сим — духовенства, Яфет — шляхетних сеньйорів. "Повість временних літ" також розпочинала родовід Русі від Яфета.

З плином історичного часу благодать Божа перейшла до грецького, романського, німецького, слов’янського племен, ведеться оповідь у "Книзі". Народ грецький не здатен був оправдати надію Божу, за пиху імператорську і панську Господь покарав їх. Романський народ занадто високо поставив Папу Римського, а німці дозволили, замість Папи і єпископів, керувати Церквою королям і панам. Французи менше шанували Христа, ніж честь національну, англійці вклонялись золоту. Замість Бога, ці народи обожнили егоїзм чи інтерес. Це спричинилося до винищення королівської панської влади та до кривавої різні, і вони "втрапили у ще гіршу неволю". Слов’яни були меншим братом в сім’ї Яфета, але стали першими у Бога. Ще до прийняття віри слов’янський народ не мав "ані царів, ані панів, і всі були рівні". Слов’яни мали два недоліки: незгоду між собою і те, що вони некритично переймали усе від старших, не розуміли переваг власного. Спочатку у слов’ян влада належала найрозумнішим старійшинам, проте згодом перейшла до панів. За це покарав Бог, але не остаточно. З плином часу він вивищив їх. За євангельським висловом "Камєнь єго же не брегоша зиждущий, той бисть во главу угла". Через багато літ на Слов’янщині стало три незалежних царства: Польща, Литва, Московщина. Польські пани жорстоко ставились до простого люду, Московщина піднесла свого царя вище за Бога. Україна належала Литві, потім Польщі.

Українське козацтво було справжнім християнським братством, усі вважались там рівними. Воно боронило християнську віру і визволяло ближніх з полону. "Закон Божий", ідеалізуючи козаччину, пише про неї так: "І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах міра сього, а записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, кого вони визволили з неволі"

З кожним днем козацтво збільшувалось. Незабаром могло статися, малює політичну утопію "Закон Божий", що всі стали б козаками, "усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога єдиного". Приклад України наслідували б й інші слов’янські країни. Ідеальний суспільний устрій України полягав у тому, що тут ревно дотримувались Закону Божого, а чужоземці дивувалися, що в жодній країні світу немає такої щирої релігійності, любові між подружжям і дітей до батьків. Пани усіма засобами перешкоджали політичному зміцненню козацтва, а воно подолало разом з народом поневолювачів і на недовгий час всі стали вільними й рівними. Від польського протекторату Укра їна перейшла під московський. Далі ще раз рефреном підкреслено щиру й беззастережну готовність України до рівноправного партнерства з іншими країнами: "Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею як єдиний люд слов’янський з слов’янським нерозділимо і несмісимо, на образ іпостасі Божої нерозділимої і несмісимої, як колись поєднаються усі народи слов’янські між собою".

Союз України з Московщиною розпався, бо цар був "усе рівно, що ідол і мучитель". Прагнення українців, щоб слов’янські народи жили разом, об’єднавшись в один слов’янський народ, не збулось, зате поділено було Україну навпіл по Дніпру між Польщею і Московщиною.

І знову в "Книзі" змальовується Україна в піднесенорелігійних, апокаліптичних виразах і термінах. Боротьба українців за свободу зображується як найважливіша подія світової історії, як вселенська боротьба Добра і Зла, результат якої є доленосним для цілого світу. Україна поціновується як домінуючий суб’єкт світової історії, а її народ таким, що взяв на себе священну місію звільнити країни від політичного рабства і заснувати новий світовий порядок на принципах християнства, демократизму та політичної толерантності. "І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії".

Опісля зруйнування Січі царицею Катериною здавалось, що Україна вже в могилі, що вона не існує. Та, незважаючи на панування в Україні чужої влади і українських її прибічників, кожен "істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана", а повинен любити єдиного Бога Ісуса Христа. Слов’янська неволя не є її власним витвором, царська і панська влада походить з Німеччини і Татарщини.

Месіанське покликання України, наголошується в тексті, полягає в тому, що вона закликає до свободи слов’янські народи. У Польщі та Московщині вже відбулись антицарські повстання, які закінчились жорстокою розправою, але голос України не затих. "І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя..., ні князя..., ні пана, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорватів, ні у сербів, ні у болгар. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союз і слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: "От камєнь, єго же не брегоша зиждущии, той бисть во главу".

Такими пророчими словами закінчується цей один з перших в історії України глобальний політичний проект, що в узагальненому вигляді подав короткий огляд вузлових політичних подій, їх наслідків, зафіксував вади сучасної політичної системи і накреслив шлях до виходу з того суспільно-політичного небуття, в якому перебувала Україна.

Тут знову виразно звучить мотив "пропащого часу", але, спираючись на один з ключових євангельських принципів про те, що народи, які прийняли християнство опісля тих народів, що здійснили це раніше, будуть у Бога першими: "Багато з перших будуть останніми, а останні — першими" (Мт. 19, 30; 20, 16; Мр. 10,31; Лк. 13, 30), історія розвивається не за земною, а за сакральною, теологічною закономірністю. В християнській історії всі, хто пішов за Христом, набудуть вічне життя, і хоча може здаватись, що в земному житті вже все втрачено і Христові прибічники займають останнє місце, але вони все отримають сторицею і знайдуть у певний день набагато більше від того, що втратили.

Це, здавалось би, алогічне з точки зору здорового глузду політичне передбачення, повинно було спричинитися до усвідомлення надзвичайної історичної місії України. Побожність українців, знання ними підтексту і тлумачення біблійних текстів, потрібно думати, при ознайомленні з текстом "Книги буття" викликало національну гордість. Цей твір пояснював читачеві, що українці "приречені" Божою волею бути провідником і лідером слов’янських народів і неодмінно привести їх до щасливого майбутнього.

Братство проіснувало трохи більше одного року. В 1847 р. дванадцять постійних учасників було заарештовано. Всіх їх розіслали по різних місцях, а Шевченку, як відомо, дісталось найбільше. Звичайно, цей розгром завдав відчутних втрат у лавах діячів українською національного руху.