dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Союз удава з пацюком, або «Українська держава» на львівському Ринку

Союз удава з пацюком, або «Українська держава» на львівському Ринку

Микола Горєлов, кандидат історичних наук

Думки щодо відзначення 70-річчя проголошення «відновлення незалежної України»

30 червня 1941 року. До Львова прибула похідна група бандерівської ОУН, яка того ж дня в будинку «Просвіти» на площі Ринок за участю місцевої громадськості проголосила «відновлення незалежної України». На зборах було прийнято декрет, за яким Ярослав Стецько призначався головою українського уряду. 5 липня німці арештували Ст. Бандеру а згодом і більшість «уряду» на чолі з Я.Стецьком. Таким чином, українська державність «відновлювалася» на кілька днів та лише в межах львівського Ринку. Що ж передувало цій події, які наслідки вона мала?

З приходом А.Гітлера до влади в Німеччині в 1933 р. Організація Українських Націоналістів (ОУН) на чолі з Є.Коновальцем одразу пов’язала свої сподівання на відновлення української державності з націонал-соціалістичним режимом. До цього оунівців спонукали не тільки успіхи тоталітаризму в тогочасній Європі, а й переконаність, що Німеччина обов’язково воюватиме з Радянським Союзом. У ході такої війни вони й планували досягти самостійності.

Слід сказати, що певні підстави розраховувати на подібний перебіг подій оунівці мали. Нацистське керівництво Німеччини розглядало два основні варіанти стосовно майбутнього окупованої України. Перший відстоював відомий нацистський ідеолог Альфред Розенберг: він передбачав створення маріонеткової «української держави» під повним контролем рейху з подальшим використанням її у війні проти СРСР. «Відновлення» української державності мало б відіграти роль каталізатора національних революцій на теренах радянської імперії й прискорити перемогу Німеччини. Інший сценарій, до якого схилялися сам фюрер та його найближче оточення, повністю ігнорував такі «складні» схеми й розглядав Україну як звичайний колоніальний простір, позбавлений будь-якої самостійності.

Абстрагуючись від реальності, українські націоналісти свято вірили в можливість здійснення першого варіанта. Зокрема, цю ідею всіляко поширював ідеолог інтегрального націоналізму Дмитро Донцов. Як писав згодом відомий оунівський функціонер Лев Ребет, перед війною «Донцов виступив цілком виразно як пропагатор тоталітарного націоналізму, випустивши брошурками життєписи представників цього напряму (Муссоліні, Гітлера та інших)... На додаток до цього незадовго до війни появилась у «Віснику», що його редагував Донцов, дивна стаття з інтерпретацією відомого місця з «Майн Кампф» Гітлера про Україну як про німецький колоніальний простір. У цій статті за криптонімом чи ініціалами схований автор доводив, що в XX столітті колонії взагалі не виплачуються, а далі «що Україна має для німців хіба що вартість торговельного партнера, і тільки так треба розуміти зворот Гітлера про колонії Німеччини на Сході... Такий курс Донцова мав у дальшому негативний, присипляючий вплив на стиль політики ОУН, це певне.».

Виходячи з цієї концепції, ОУН (б) на початку 1941 р. доручає своєму емісару в Берліні Ріко Ярому встановити контакти з керівництвом вермахту з тим, щоб заручитися дозволом на створення українського спецпідрозділу в складі німецької армії. Шукало своїх шляхів співпраці з німцями й друге крило ОУН - мельниківське. Саме воно згодом виступило ініціатором створення дивізії СС «Галичина», брало найактивнішу участь в її формуванні.

А поки ж українським націоналістам дозволили сформувати дві диверсійні частини абверу - легіони «Нахтігаль» і «Роланд». До «Нахтігалю», що налічував понад 700 вояків, входили загалом бандерівці (абверівська база в м. Нойхаммер). «Роланд», який формувався з націоналістів усіх напрямів, дислокувався в Заубердорфі поблизу Відня.

Аналогічно до абверівських легіонів весною 1941 р. були створені «похідні групи ОУН». Згідно з задумами німецького командування, вони мали відігравати роль допоміжного окупаційного апарату, бути своєрідною сполучною ланкою між окупаційною владою й українськім населенням. Оунівці ж розраховували, що участь у «похідних групах» їм змогу займатись певною політичною діяльністю, не зазнаючи великих неприємностей з боку гестапо. Крім того, завдяки «похідним групам» і мельниківці, і бандерівці планували якнайскоріше потрапити в Україну і відразу, тілько-но пройде фронт, політично заволодіти територією. Звичайно, це був блеф, бо німці ніколи не дозволили б оунівцям скористатися перемогами вермахту. Жодної влади «похідні групи» не захопили, але окупаційну владу розлютили й спонукали до суворих репресій відносно оунівських активістів.

Інакше й бути не могло. Бо ж цілі українських інтегральних націоналістів й німецького керівництва були абсолютно різні. Про це свідчить і зміст секретної інструкції, яку провід ОУН(б) розіслав своїм представникам у травні 1941 р.

Уже першим реченням цього документа поставлено перед організацією найголовніше завдання: ОУН використає війну з СРСР для розгортання боротьби за Суверенну Соборну Україну, для прискорення її здобуття». І далі: «Якщо фронт боротьби третіх держав з Москвою буде пересуватися через українські землі, тоді військова окупація України подібними чужими військами неминуча...

Наше завдання в такій ситуації: не допустити, щоби Україна була тільки тереном поєдинку чужих сил з нашим ворогом, а вслід за тим об’єктом чужого володіння. Навпаки, власною боротьбою, будуванням власної держави власними силами та за власною ініціативою здобути собі ролю підмета і партнера, учасника війни та співтворця нового ладу на руїнах Московської імперії. Відкидаємо ролю обсерватора та пасивно-вичікуючу поставу супроти подій, що йдуть на українській землі, а зокрема супроти війни інших держав проти Москви і їхнього порядкування.

Для того держави, які ведуть боротьбу з Москвою і не ставляться вороже до України, трактуємо як природних союзників...

Основною передумовою того є визнання і пошанування з боку тих держав суверенності і соборності України та дійсно позитивне ставлення до української державності...

Дальше відношення України до тих держав залежатиме від того, як вони будуть трактувати і шанувати права та життєві вимоги України».

За тиждень до початку німецько-радянської війни ОУН(б) підготувала меморандум для офіційного Берліна. Але потрапив цей документ у рейхсканцелярію лише на другий день після німецького нападу на Радянський Союз.

У меморандумі наголошено, що розв’язання української проблеми має відповідати українським інтересам і що тільки за такої умови вирішення українського питання принесе користь і Німеччині. Проте німецькі інтереси не мають переважати над інтересами України.

З аналогічною пропозицією до німців звернулося й мельниківське відгалуження ОУН - Провід українських націоналістів (ПУН). Як зазначав відомий український військовий Микола Капустянський, ПУН через полковника А.Бізанца, колишнього командира 7-ї галицької бригади, що мав зв’язки з вермахтом, звернувся до німецької ставки з планом відновлення української армії, «як союзної, під українською політично-стратегічною кермою. В парі з цим ішли й наші плани відновлення суверенної України. На горе собі, зарозуміла вища німецька команда не узгляднила нашої далекойдучої цілеспрямованої пропозиції».

Звичайно, німецьке командування, м’яко кажучи, було здивоване раптовою появою такого «могутнього» союзника. Легше було уявити «союз» пацюка з удавом, аніж ОУН з рейхом. Та в перші дні війни гітлерівському удавові було не до пустощів інтегральних націоналістів. Скориставшись цим, оунівці й проголосили «відновлення української незалежності».

Від німців на зборах 30 червня були присутні майор Айкерн і представник відомства Розенберга в групі армій «Південь» капітан Ганс Кох. Саме їх присутність видавалася бандерівцям за лояльність офіційного Берліна до «акту 30 червня». Проте німецькі офіцери виконували зовсім іншу функцію. Зокрема, Г.Кох після того, як зачитали декрет про призначення Я.Стецька головою уряду, попередив присутніх в залі українців, що вони не повинні займатися політикою, що тільки Гітлер може віддавати накази в Україні.

Як згадував на сторінках журналу «Самостійна Україна» один з очевидців цієї події, Кох «зборів не вітав, говорив щось грізно й накінець заявив: «Будете робити те, що вам скаже німецький уряд!» До речі, подібний перебіг подій передбачав навіть такий апологет нацизму, як Д. Донцов. Коли 1941 року Ст. Бандера запропонував йому стати президентом української держави, Донцов, не бажаючи брати участь у відвертому фарсі, відповів: «Я радо прийму цю посаду, але не з ваших рук, пане Бандера».

Німецька реакція на непослух інтегральних «союзників» була блискавичною. Вже 2 липня в секретній депеші за підписом начальника поліції безпеки СД Р.Гейдріха констатувалося: «Елементи з групи Бандери під проводом Стецька і Равлика організували (у Львові) міліцію й муніципальне управління. Айнзацгрупа створила на противагу групі Бандери незалежне управління міста.

Готуються подальші заходи проти групи Бандери й особливо - проти самого Бандери. Вони будуть якнайскоріше реалізовані».

3 липня до Кракова прибуває заступник держсекретаря Кундт, де зустрічається з провідними діячами Українського національного Комітету, а також з Бандерою. По суті це був справжній допит в присутності судді фон Бюлова, доктора Феля і полковника Бізанца. Насамперед Кундт безапеляційно заявив, ніби відрубав: «...фюрер - єдиний, хто керує боротьбою, і ніяких українських союзників не існує. Можливо, що українці особисто відчувають велике піднесення і почувають себе нашими союзниками, але в розумінні державної термінології ми не є союзниками,ми є завойовниками російсько-радянської території». І вже далі кілька разів наголосив, що створювати український уряд і взагалі вирішувати все, що має надалі відбуватися в Україні, може тільки «фюрер, який завоював цю країну».

Як видно з протоколу цієї «виховної» розмови, записаної німецькими стенографами, Ст.Бандера поводився гідно, наголошуючи на тому, що ОУН вступила в бій з більшовизмом, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. «Даючи всі розпорядження, - додав він, - я не спирався на жоден наказ, на жодну згоду німецьких чиновників, а лише на мандат, що його я отримав від українців. Будівництво й організація українського життя можуть бути зреалізовані передусім лише українцями на замешканій ними території. І це може само собою статися тільки тоді, коли до цього будуть залучені українські чинники. Я є тої думки, що тимчасово це можливе в порозумінні з німцями».

Через два дні німці арештували Ст.Бандеру і відправили до Берліна для подальших допитів. Невдовзі затримали і Яр.Стецька, а також багатьох членів Українського національного комітету в Кракові. Уже в серпні були роззброєні і фактично припинили своє існування батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». У такий спосіб гітлерівці хотіли задушити на окупованих українських землях будь-які прояви національної свідомості.

Як справедливо зазначав український історик Петро Мірчук, «німці не мали наміру толерувати створення української держави, ані тим більше допомагати в її творенні». Це повинні були розуміти і бандерівці. Адже, наголошує П.Мірчук, «всі друковані за нацистських часів праці німецьких авторів про Україну підкреслювали природні багатства української землі та плодючість українського чорнозему і дбайливо промовчували факт, що ту землю замешкує від віків український нарід, який завжди змагав і змагає до збереження своєї державно-національної суверенности. Після прочитання таких творів малося завжди враження, що це не познайомлювання німців з батьківщиною та історією українського народу і з його національно-політичними змаганнями, але - опис багатої «нічиєї» землі, яку повинні собі взяти, прогнавши більшовиків, німці. Ті, яким пощастило познайомитись з гітлерівською пропагандою на внутрішньонімецькому ринку, знали, що таке питання про Україну не припадкове, а планове, бо гітлерівські вожаки насправді збиралися йти в Україну тільки для того, щоб перетворити її в німецьку колонію».

Бандерівці перед війною тієї літератури, мабуть, не читали. А якщо не читали, то й не могли зробити вірних висновків. Тому «Акт 30 червня 1941 року» нагадує, як не прикро, зойк пацюка в пащі удава...