dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Захистити пам'ять про захисників (Частина 2)

Захистити пам'ять про захисників (Частина 2)

Дмитро Вєдєнєєв

Парад, якого не було, або Образливі міфи про «злочинних предків»

...Ледве не як саме яскраве підтвердження «рівної відповідальності» Німеччини і СРСР за розв’язання Великої війни наводиться «спільний радянсько-німецький парад у Бресті» в 1939 році. Насправді, це був урочистий марш лише німецьких частин при їх виведенні із міста і передачі Бреста радянській стороні. Німці настирливо наполягали на проведенні параду й присутності радянських представників, посилаючись на попередні домовленості.

Парад приймав командир 19-го моторизованого корпусу генерал-лейтенант Гейнц Гудеріан, а поряд з ним, на відомих фото, стояв командир 29-ї танкової бригади, комбриг Семен Кривошеїн (майбутній генерал-лейтенант і Герой Радянського Союзу). Воєначальники спілкувалися французькою. Спільного параду не сталося, обмежилися, за наполяганнями радянських офіцерів, «церемоніальним виведенням німецьких військ під наглядом радянських представників». У сфабрикованих документальних фільмах кадри проходження радянських військ «запозичені» із стрічок про паради на Красній площі…

Дійсно, в останні роки зростає хвиля писань про «обопільну відповідальність» Німеччини і СРСР за розв’язання Другої світової війни, що у перспективні не тільки паплюжить наших предків – справжніх жертв агресії – але руйнує морально-політичні підвалини післявоєнного світоустрою.

З’являються і «допоміжні» теорії. Так,  зсередини 1990-х рр. поширюються твердження про ледве не основну відповідальність СРСР за … Холокост! Президент центра «Холокост» історик М.Гефтер у 1995 р. писав: «Холокост, взятый в своем философско историческом и в экзистенциальном объеме, — это русская тема, это русский вопрос».

До речі, «новації» щодо Холокосту вмонтовані і до поширеного міфу про «співробітництво гестапо та НКВС». Зокрема, з 1999 р. російські антисемітські видання почали тиражувати  «Генеральну угоду» між гестапо та НКВС, яка передбачала і «взаємодію» у вирішенні «єврейського питання».  Ретельний текстуальний  аналіз істориків довів, що це відверта фальшивка, а фонд 13 Російського державного архіву новітньої історії, де вона начебто «знайдена», належить документам Бюро ЦК КПРС по Російській Федерації (існувало у 1956–1966 рр.).

Не можна не помітити, що ситуація з висвітленням й оцінками радянсько-німецьких угод 1939 р. взагалі виглядає парадоксально. З одного боку, чимало авторів намагаються не згадувати, що Мюнхенська угода 1938 р. пошматувала Чехословаччину, надалі штовхала агресора на Схід, викликала прямо каналізовані на Україну територіальні апетити Польщі (операція «Лом» у Закарпатті), Угорщини (агресія проти Карпатської України 1939 р.), Румунії. Впала система безпеки в Європі, остаточно поховавши Версальську систему та Лігу Націй, французькі союзи у Східній Європі, відповідні угоди між СРСР, Францією та Чехословаччиною, між Францією та Польщею. Відкрився  шлях до агресії проти Польщі  – план «Вайс» був ухвалений Гітлером 3 квітня 1939 р., а приготування до розв’язання світової війни і зовсім не «прив’язувалися» до стану стосунків з СРСР.

І.Ріббентроп вихвалявся у бесідах з радянськими дипломатами, що розправа з Польщею – «справа семи-десяти днів» (Польща ухилялася тим часом від участі у колективній системі безпеки й щиро вірила у вступ своєї кавалерії до Берліну за тиждень-другий). Як бачимо, заздалегідь вирішивши напасти на Польщу, Гітлер і не ставив розв’язання Другої світової війни у залежність від союзницьких зносин з СРСР (котрий відкрив фронти проти некерованої вже Польщі лише тоді, коли сам вважав за своєчасне, а не коли цього благав «друг Адольф»).

Поза увагою залишаються реальні плани ІІІ Рейху на Сході та потурання їм британської дипломатії, вся сукупність обставин, що викликали появу «акту Молотова-Ріббентропа» – не менш і не більш цинічного, аніж попередні й сучасні йому кроки решти великих держав, спрямовані на розподіл територій та сфер впливу. Об’єктивні оцінки пакту дав патріарх американської дипломатії та геополітики Г. Кіссенджер: Гітлер передовсім прагнув до життєвого простору на Сході, куди планував піти після перемоги над Заходом, а відтак пакт 1939 р. можна розглядати як «сталінське досягнення», котре «бодай тимчасово поміняло місцями пріоритети Гітлера». Це було «вище досягнення, яке могло бути запозичене з трактату на тему мистецтва державного управління...», пише вільний від радянофільства й слов’янофільства автор.

До слова, «секретну карту» (!) щодо розподілу сфер впливу у Європі газета «Правда» мільйонними тиражами оприлюднила через кілька днів після підписання радянсько-німецької угоди – щоб б там не розповідав секретар ЦК КПРС О.Яковлев.

Для агресора значно важливішим стало розуміння того, що західні демократії закриватимуть очі доти, поки рейх кидає війська на Схід. Безкарним стало введення німецьких військ у демілітаризовану Рейнську зону (1936 р.), анексія Австрії (1938 р.), окупація Чехословаччини, напад на Польщу при повній військовій  бездіяльності її західних «гарантів безпеки». Варто згадати і «дивну війну» після вторгнення у Польщу – бездіяльність 110 французьких та англійських дивізії, розгорнутих на Заході, проти  23 слабко озброєних німецьких дивізій. Усі танки та авіація зав’язли тоді у Польщі, однак західні держави чомусь не скористалися шансом піти маршем на Берлін і не допустити 50-мільонних жертв Другої світової бійні (додамо і 35 мільйонів загиблих у 1931–1945 рр. китайців).

Саме «східний вектор» агресивних спрямувань і «землі Росії» як головна мета майбутніх завоювань називалися у «Майн Кампф» в середині 1920-х років. Прикметно, що незабаром генерал фон Сект почав розробку теорії «блискавичної війни», попри заборону для Веймарської Німеччини мати бронетанкові війська, штурмову авіацію та інші знаряддя «бліцкригу». До слова, майбутній «геній танкової війни» Г.Гудеріан зовсім не здобував підготовку у радянській танковій школі під Казанню – він відвідував її як інспектор у 1932 р. Після ж 1933 р. обмежене військово-технічне співробітництво між Німеччиною та СРСР практично повністю переривається. Однак нам уперто втлумачують – саме ваша країна дала змогу Німеччині розв’язати Другу світову війну.

Хто «відгодовував» агресора?

Поширеним є твердження на кшталт «торгівля між СРСР та Рейхом нечувано зміцнила воєнно-економічний потенціал Німеччини». Що ж, звернімося до економічного виміру приходу Гітлера до влади та підготовки його до агресивних війн.

Цікаво, що фінансовий стан нацистського руху покращувався … у мірі поглиблення загальної економічної кризи Веймарської Німеччини. Гітлерівська НСДАП отримала значні фінансові вливання від провідних корпорацій, зокрема – від металургійного магната Тіссена (одного із власників створеного спільно з рокфеллерівським банком «Ділон Рід і Кº» «Сталевого треста»), корпорації «І.Г. Фарбеніндустрі» (на 45% фінансувала виборчу кампанію Гітлера в 1930 р., сама ж перебувала під фінансовим контролем рокфеллерівської «Стандарт Ойл»).

У вересні 1930 р. гітлерівська партія отримала 6,4 млн. голосів, посіла друге місце у Рейхстазі, після чого фінансові дотації ще збільшилися. Провідним посередником між головними німецькими промисловцями й нацистами став Ялмар Шахт – згодом одна із центральних фігур фінансово-промислового життя ІІІ рейху.

4 січня 1932 р. на зустрічі провідного англійського фінансиста М. Нормана с А.Гітлером й  фон Папеном, досягається таємна угода про фінансування НСДАП. Показово, що у зустрічі брали участь американські дипломати – брати Даллеси (один у майбутньому – державний секретар США, а другий,  Аллен Уелш Даллес – знаний розвідник, вів переговори з нацистами про сепаратний мир, згодом став засновником і багатолітнім директором ЦРУ). 14 січня 1933року відбулася  зустріч Гітлера з олігархатом, на якій остаточно схвалили політичну програму майбутнього фюрера, і «дали добро» на його прихід до влади. 30 січня, цілком демократичним шляхом, Гітлер став рейхсканцлером.

Новий режим одразу ж відчув доброзичливе ставлення – коли фюрер відмовився від подальшої виплати репарацій переможеної у Першій світовій війні Німеччини, переможці – Франція і Англія – навіть не висунули претензій. Більше того, після зустрічі у травні 1933 р. глави Рейхсбанка Яламара Шахта з групою провідних американських банкірів, США надали Німеччині кредит в 1 млрд. доларів (колосальна по тим часам сума).

У червні того ж року Я.Шахт домігся від Британії  скасування виплат по старих позиках, і надання нового кредиту в 2 млрд. доларів! До 1939 р. саме Англія була головним торгівельним партнером рейха. А.Гітлер не приховував, що віру в успіх реалізації т.зв. «чотирьохрічного» плану йому надавала упевненість в отриманні кредитів  від західних демократій.

Якщо економічне співробітництво з СРСР після приходу до влади нацистів виявилося згорнутим, то зв’язки із Заходом, навпаки, набули обертів. У серпні 1934 р. американська "Стандарт Ойл" придбала  в Німеччині 730 тис. акрів землі та побудувала великі нафтопереробні заводи – провідний постачальник пальним військової машини. Тоді ж в Німеччину із США таємно поставили  найсучасніше обладнання для авіаційних заводів. Чимало обладнання та патентів спрямували агресивній державі відомі фірми США – "Пратт та Уїтні", "Дуглас", "Бендікс Авіейшн" (по заокеанським патентам, зокрема, випускали сумно відомий  пікірувальник "Юнкерс-87" – знаряддя штурмових ударів бліцкригу та повітряного терору. Ба більше, навіть у  1941 р. американські інвестиції в економіку Німеччини становили 475 млн. доларів ("Стандарт Ойл" – 120 млн, "Дженерал моторс" – 35 млн., ІТТ – 30 млн., "Форд" – 17,5 млн.).  Грошові суми, до речі, треба помножити щонайменш на 20, аби зрозуміти їх теперішню вартість.

Доцільно зазначити, що у 1933–1939 рр. Німеччина витратила на озброєння утричі більше, Англія, Франція та США разом узяті. СРСР у 1940 р. був лише п’ятим за обсягом зовнішньоторгівельним партнером Німеччини – 7,6% імпорту та 4,5% експорту. Обсяг виробництва ВПК ІІІ Рейху до 1939 року виріс у 22 рази. Німеччина отримала величезні займи та інші фінансові вливання саме від західних держав – переможців у Першій світовій війні, і саме вони, не «економічне співробітництво двох диктаторів» реально уможливили готовність вермахту до агресії.

***

Пам’ять про Другу світову, Велику Вітчизняну війну й Перемогу залишатиметься важливою складовою історичної свідомості й самоідентифікації українського народу. Виявлена багатьма мільйонами мешканців України самопожертва, бойова й трудова звитяга слугуватимуть одним із важелів віри українського народу у сенс свого державницького буття, спроможність як повноцінного суб’єкта, без перебільшення, всесвітньо-історичного процесу. Міжнародно-правові наслідки перемоги становлять легітимну основу кордонів, територіальної цілісності й міжнародного статусу України як суверенної держави. Поліфонія в оцінках конкретних подій і процесів 1939–1945 рр. не можуть перекреслити цього науково доведеного й об’єктивно існуючого фундаментального факту.

Шанування переможців є консолідуючим чинником сучасного українського суспільства, засобом недопущення непорозумінь між поколіннями громадян України як однієї з засад стабільності й безпеки. Ми не маємо права ставити під сумнів роль попередніх поколінь, які військовими та трудовими зусиллями довели саме справедливий  та глибоко вітчизняний характер тієї війни. Натомість нігілізм й легковірність фальсифікаціям можуть дорого коштувати майбутньому цілісної Української держави.