dc-summit.info

история - политика - экономика

Воскресенье, 23 Сентября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. В Російській імперії, Речі Посполитій та Габсбурзькій монархії. Частина 1

Держава і цивілізація в історії України. В Російській імперії, Речі Посполитій та Габсбурзькій монархії. Частина 1

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

З цивілізаційної та державницької точки зору укладення між Україною та Росією Переяславської угоди 1654 року, яка спочатку передбачала особисту унію двох держав, потім трансформувалася в протекторат, а згодом стала підставою для інкорпорації України до складу Російської імперії, було певним історичним нонсенсом. Угода між козацькою Україною — республікою козацькою, з її виборною владою, з її традиційним народовладдям, з властивою її населенню уявою про участь кожного в житті суспільному, з одного боку, і — між автократичною державою Московською — монархією східного типу, з другого — була, безперечно, неприродна.

Ми не станемо перелічувати причини, що спонукали Б.Хмельницького піти на такий крок. Їх детальний аналіз подано, зокрема, в книзі одного з авторів даної роботи.1 Зазначимо лише, що, як справедливо підкреслює Р.Лащенко, "унії, природно, заключаються між монархіями (а не між монархіями та республіками), що по самій державній структурі своїй, по своєму устрою, характеру урядування, його системі, методах, політичних і династичних зв’язках, традиційних засадах в провадженні міжнародної і внутрішньої політики та ін. — підходять одна до одної...

Отже, унія в її суто юридичному змісті між Україною-республікою і Москвою-монархією була власне неможливою, і коли ми тут і вживаємо термін "унія" для означення того союзу, що був укладений між Україною і Москвою в 1654 р., то лише відносно і з великими чисто юридичними застереженнями та обмеженнями...".

Значення 1654 р. в цивілізаційному вимірі слід розглядати не лише в контексті практичних українсько-російських взаємовідносин (за великим рахунком об’єднуючим чинником двох цивілізацій був лише релігійний аспект). Привертає увагу те, як основи козацької цивілізації в Україні сполучалися з тогочасною європейською політичною цивілізацією й до яких наслідків міг би привести альтернативний варіант задуманого Б.Хмельницьким союзу з західними державами, зокрема зі Швецією (варіант, нереалізований через смерть гетьмана). Союз з Росією був для України, за виразом О.Апанович, ані трагедією, ані ганьбою. Досягнувши конфедеративного союзу з Росією, Б.Хмельницький основну увагу приділив розв’язанню двох кардинальних проблем: реалізації ідеї соборності держави та запровадження в ній спадкоємного гетьманства.

Значення договору 1654 року, з погляду сучасного рівня вивчення тієї епохи, полягало в тому, що:

- по-перше, в царині міжнародних відносин засвідчувалася юридична форма відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;

- по-друге, це було правове визнання Московією внутрішньополітичної суверенності Української держави, недоторканості існуючих в ній державних інституцій і соціально-економічних відносин;

- по-третє, цей договір відкривав перспективу в союзі з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання всіх етнічних українських земель у кордонах національної держави;

- по-четверте, він виступав у свідомості національно-патріотичної еліти наступних поколінь, за визнанням Пилипа Орлика, "найсильнішим і найпереможнішим аргументом і доказом суверенності України".

Що ж стосується цивілізаційного аспекту даної угоди, то, за висновком М.Драгоманова, "як порівняти і ті права, які вимовили собі козаки у царя московського, з тим безправ’ям, яке було в государстві Московськім, то уже таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більш подібен до устрою теперішніх вольних держав європейських, так званих конституційних, ніж Московське царство і теперішня Московська імперія.

Всі знають, що з дуже малого почала рости теперішня воля народу в Англії. Як порівняти ті права, що витребували собі пани англійські у короля Івана, званого Безземельним (1215 р.), звісну Велику Грамоту про вольності (Magna Charta Libertatum), то вийде, що вони були не багато більші, ніж вольності наших козаків у 1654 р., і служили попереду на користь ще меншому числу людей.

Англійська грамота була писана після бунту проти короля, через те де в чому вона виразніше напира на права підданих перед королем, особливо на те, що король не буде брати податків без того, щоб не згодилась рада земська. Одначе про права і вольності осіб, громад і городів і в англійській грамоті не виразніше складено, ніж в нашій. Деякі слова англійської грамоти мов би слово в слово такі самі, як в українських козацьких умовах з царем; ось напр. пункт 1), по котрому обіцяється, що церков англійська буде вільна і вживатиме усі свої права і вольності і що ніхто їх не добиватиметься; або пункти 2, 16, 48, 49, з котрих король каже: "Ми подарували усім нашим вольним підданим у королівстві Англії за себе і за наслідників усяку вольність, котру пересчитуємо далі, — ми даруємо усім городам, містечкам і селам їх старинні права і привілеї, — наперед ніхто не буде ні задержаний, ні ув’язнений, ні в кого не одніметься добро його, ні права, ні вольності, ніхто не буде покараний смертію, ніяким способом без суда рівних з ним людей, по законам краєвим".

І англійська грамота вимовляла права і вольності найбільше баронам, панам, воякам! А далі за великими панами, баронами, в Англії широку владу получили менші вояки, ось якби наші козаки, далі міщани, а тепер має її увесь народ. Скрізь у великих краях в Європі вольності попереду вимагали собі вояки, з котрих виходили пани, а далі вольності ширилися і обнімали більшу частину людей. Правда скрізь ми бачимо, що зрівняння прав усіх людей у країні не йшло поруч з ширенням вольності. Ті, хто був поставлений нижче, міщани, селяни, аби тільки вибавитись з-під керування панського, раді були помогти королям уменшити вольності панські. Од того згодом скрізь уряд чиновничий узяв гору над виборним, та не до кінця... Вигода України двісті років назад була в тім, що вона через війну з татарами, через повстання проти Польщі мала ще земський вольний, воєнний стан і виборний уряд, — вже тоді, як скрізь по більшій часті європейських земель військо було вже не земське, а королівське, вербоване, котре слухало тільки королів та князів, коли вже уряд чиновний узяв майже скрізь гору над виборним. До того на Україні простір і свіжа оселя на степах робили те, що більша частина сільського люду була на ділі вольною. А тоді вже були часи, коли встроїлись народоправства, або республіки Голландська і Швейцарська, а на деякий час була і Англійська, котра хоть і переменилась вп’ять в королівство, та таке, в котрім вже в кінець не стало самодержавства, або самовольства королівського, і в кінець розрослись зерна старої англійської вольності...

Тоді, як наша Україна прилучилась до Московського царства, тоді вольності заводились не тільки по стародавньому звичаю, як було колись за часи городських народоправств руських до татар, або в Пскові і Новгороді, котрі вибирали і виганяли князів "по старині"; ні, двісті років назад вже думка про вольність піддержувалась і освітою, читанням книг про народоправства у греків та у римлян. Так же само двісті років назад скрізь вже по Європі освіта стала вменшати кріпацтво, котре українці майже скрізь тільки що скинули у себе, повставши проти польських панів.

Од того можна думати, що в Україні мала б з’єднатись старосвітська вольність вояцька з новою всенародною, про котру вже турбувались освічені люди в Європі, можна було ждати, що те, що завелось на Україні само по собі, буде піддержане народною думкою, бо й на Україні тоді вже чули й писали, напримір, про Голландську республіку, котра також одбилась од королів іспанських, як Україна одбилась од королів польських".

Питання про існування козацької держави в середині ХVII ст. і про його особливості залишається вельми спірним і політизованим. Ряд вчених з числа української еміграції схилявся до ідеалізації Гетьманщини й перебільшував ступінь її незалежності. Радянська історіографія однозначно розглядала входження України в геополітичну орбіту Росії як "воз’зєднання" двох братніх народів. У сучасній українській історіографії широко використовується термін Українська національна революція, тобто Гетьманщина розглядається як українська держава, а не "Руське князівство" або "Мала Росія" (терміни, які найчастіше вживали в ХVІІ ст.).

Російська історіографія нової доби дуже скептично ставиться до самого факту існування козацької держави. На наш погляд, Гетьманщину можна було б охарактеризувати як державне утворення, яке не встигло завершити політичне становлення й структурування державницьких інститутів. Цим у великій мірі пояснюється її подальший занепад.

По смерті Б.Хмельницького (1657 р.) Україна переживає період т.зв. Руїни — кривавої міжусобиці козацької старшини, коли за неповні 20 років нею править, змінюючи один одного, аж дев’ятеро гетьманів. Причому з 1660 р. окремі гетьмани були на кожному березі Дніпра — і на Лівобережжі, і на Правобережжі. З цивілізаційної точки зору це призвело до занепаду державницької ідеї, руйнації інститутів самоврядування та незалежницьких традицій. Москва в повній мірі скористалася ситуацією, що склалася, й дедалі сильніше обмежувала цивілізаційний простір козацької держави. За Петра І цей процес значно прискорився.