dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 23 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Кримський ханат. Частина 1

Держава і цивілізація в історії України. Кримський ханат. Частина 1

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Південніше козацької держави знаходилась територія Кримського ханату, з яким відносини були непростими, а часто відверто ворожими. Розселення татар на землях півострова розпочалося ще з ХІІІ ст. — під час навали орд Батия на Київську Русь, Половецький степ і країни Західної Європи. Після першого розгрому м.Судака в 1223 р. мали місце інші численні набіги, аж поки Таврика не стала татарським уділом.

Якесь число татар тоді ж — у першій половині ХІІІ ст., осіло у згаданому місті, перейняло місцеву грецьку культуру, а багато з них навіть охрестилося. Залежність від татар в цей час, вірогідно, ще слабко відчувалася і мала вираження лише у сплаті данини, котру місцеві володарі (севасти) регулярно відвозили Батию. Провівши набіг, татари відходили, а населення поверталося до традиційних занять. І лише у 1299 р. загони Ногая, що вдерлися до Таврики, повністю зруйнували Судак.

У ХІV ст. у східному та південно-західному районах півострова з’явились перші феодальні маєтки напівосілої татарської знаті (беїв і мурз), яка отримала, судячи з грамот (тарханних ярликів), різноманітні пільги, привілеї та імунітет. В господарстві цих нових володарів, без усякого сумніву, використовувалась праця полонених, але основним об’єктом експлуатації з боку татарських феодалів стало підвладне їм грецьке або огречене землеробське населення. Татари обклали його численними податками й повинностями, що йшли на рахунок тархана, який володів ярликом.

Створене на Таврійському півострові в 30-х роках ХІV ст. золотоординське намісництво повинно було мати свою столицю. Резиденцією її стало місто Солхат (нині Старий Крим), яке виникло ще в античну епоху. Центр мав бути добре укріпленим пунктом і в той же час відображати велич Золотої Орди. Місцеперебування намісника (спочатку — напіввійськовий табір, що був оточений валом і ровом) почало розбудовуватись і через деякий час перетворилось на багатолюдний і для тих часів великий міський центр, захищений стінами й баштами.

Будівництво Солхата викликало приплив великої кількості будівельників, художників, майстрів з обробки каменю. А обслуговування палацу намісника й будинків татарської знаті сприяло появі професіоналів з різних спеціальностей.

У мусульманському Солхаті знаходились монументальні культові споруди, великі будинки, базар і т.п. Від них збереглися залишки караван-сарая і двох мечетей, а також медресе, поруч з яким знаходиться мечеть. Її спорудження приписується хану Узбеку.

Татари дали цьому місту нову назву — Крим, яка пізніше поширилась на весь півострів і витіснила стару. Арабський автор початку ХІV ст. Абу-л-Феда називав Солхат «столицею Криму».

Етимологія цієї назви деякою мірою спірна. Існує кілька версій з цього приводу. «Крим» не татарське, а арабське слово і означає «благодать». Враховуючи те, що монголи називали Велику Китайську стіну Саган-Керем і пам’ятаючи, що хребет Яйла певний час відділяв татар від південного берега, то столиця, збудована біля цього хребта, могла називатися «стіна»; слово «крим» означає «подарунок» або «підняте місце» (від давнього міста Кеммеріана — «Зелений острів»).

Та найбільш вірогідною, мабуть, є наступна версія. Слово «крим» означає «рів». В джагатайському творі «Кисасі Рубугузі» є слова: «Цар наказав викопати глибокий кирим...». Назва столиці, оточеної ровом, пізніше поширилася аж до Перекопу, а самих місцевих татар почали називати «перекопськими».

У своїй переважній більшості татари не лише в ХІІІ, але і в ХІV–ХV століттях, та й пізніше, залишались степовиками-кочівниками. Але вже в ХІV ст. в передгірському й гірському Криму з’явилось, як відмічено вище, татарське феодальне землеволодіння, засноване на експлуатації місцевого населення і рабів. Лише пізніше, у ХVІ ст., а особливо в ХVІІ–ХVІІІ ст., до землеробства почали переходити в своїй масі і татари. Процес цей ішов у різних місцевостях — і у східних районах Криму, і в західних — в районі Бахчисарая, де ще на рубежі ХІІІ–ХІV ст. виник татарський бейлик (вотчинне землеволодіння) бея із роду Яшлавських (Сулешових), що уявляло з себе, по суті, напівзалежне феодальне князівство з центром у Кирк-ер — нині Чуфут-Кале.

Тоді ж, у ХІV ст., почали формуватися бейлики й інших татарських родів. Утворення їх було одним з проявів загальних тенденцій монгольських емірів до емансипації внаслідок ослаблення Золотої Орди. В другій половині ХІV ст. князівство Кирк-ер стало фактично незалежним. Це був зародок майбутнього Кримського ханату.

Але столицею його став не сам Кирк-ер, а Бахчисарай. Татари-кочівники не мали потреби у гірській фортеці, вона була непотрібною і татарській феодальній знаті. Тому використовувалась для зберігання награбованого добра і у якості сховища під час військових операцій. Лише при Гіреях фортеця часом була резиденцією ханів.

Від ранньотатарського часу на плато Чуфут-Кале збереглися залишки мечеті ХІV ст. (спочатку у вигляді спрощеної базиліки, подібно до мечеті Узбека в Солхаті) і дюрбе (мавзолей) дочки хана Тохтамиша Ненекеджан-ханим, збудований у 1437 р. В другій половині ХІV ст. в Кирк-ер було створено єврейсько-караїмське гетто, куди зганяли і вірмен. Караїмське населення тут жило до середини ХІХ ст.

В двадцятих роках ХV ст. на півострові визріла й сформувалась нова політична організація — Кримський ханат, котрий виник в силу внутрішніх процесів, що проходили в Криму, і передусім як наслідок відцентрових тенденцій найбільш могутніх татарських феодальних родів. Тенденції ці виникли не миттєво, по суті ще в ХІІІ ст., й посилились по мірі ослаблення Золотої Орди, яка в ХV ст. — в період свого розпаду — вже не була в змозі утримати свій кримський уділ. Він, таким чином, виділився в окрему державу, а

тому може бути віднесений до цивілізаційних структур. Однак самостійність його була нетривалою: після захоплення півострова турками у 1475 р. це державне утворення опинилося у васальній залежності від Турецької імперії — Оттоманської Порти. Тож, як відзначав відомий знавець історії Кримського ханату В.Смірнов: «...вся дальнейшая политическая история Крымского ханства со времени утверждения над ним верховенства Отоманской Порты складывалась и протекала при постоянном действии двух начал — местного, национально-татарского, стремившегося к полной самостоятельности и самобытности, и внешнего, постороннего, турецко-османского, старавшегося с возможно меньшими для себя хлопотами и затруднениями сохранить за собою верховенство над Крымом в чисто политических видах международного свойства».

Згаданий дослідник, в цілому, скептично відносячись до самого документу, все ж наводить текст договору хана Менглі-Гірея з султаном Мухаммедом ІІ Фатіхом, котрий на майбутнє встановив основні рамки взаємовідносин ханату з Отоманською Портою. Умови були наступними:

- султан ніколи не повинен садити на ханський престол нікого, крім вихідців з роду Чінгіз-ханів;

- Порта ніколи і ні з якого приводу не може страчувати когось із роду Гіреїв;

- володіння хана й інші місця перебування членів роду Гіреїв повинні бути визнані безпечними сховищами для всіх, хто б не знаходив там для себе притулку;

- на загальній по п’ятницях молитві, хутбі, після ім’я султана повинно згадуватись ім’я хана;

- ні на яке письмове прохання хана не повинно бути відмови з боку Порти;

- хан під час походу має п’ятибунчужний штандарт;

- на всяку військову кампанію хан повинен отримати від Порти 120 кисетів золота на утримання своєї лейб-гвардії і 80 кисетів на своїх мурз та інших підданих.

Але з іменем згаданого вище хана пов’язане ще одне історичне явище. Розгром його військами Великої Орди — правонаступниці Золотої Орди — в 1502 р. зміцнили позиції ханату, хоча боротьба за золотоординську спадщину ще тривала. З цього часу Кримський ханат виступає на політичній арені Східної Європи як єдиний правонаступник Золотої Орди. В більш ранній період особливість географічного положення Кримського улусу, його важливе місце в системі економічного й політичного життя Орди стали основою для появи тут сепаратистських тенденцій. Поділ Улусу Джучі на ліве та праве крила, що пройшов через всю історію Золотої Орди (праве крило Улусу Джучі — Ак-Орда, куди відносився і Кримський улус, також ділилося на праве і ліве крила), надання улусу прав спадкового володіння теж посилили розвиток сепаратистських проявів на півострові.

Татарська економіка була основана в той час на екстенсивних формах господарювання — на кочовому скотарстві, що поєднувалось з кочовим землеробством, і на позаекономічному присвоєнні шляхом грабіжницьких набігів на сусідні країни. Соціальна організація татар довгий час залишалася родовою.

Ще в ХVІІ і навіть в ХVІІІ ст. їх суспільство поділялось на племена (у кримських татар — аймаки, у ногаїв — орди й коліна), що в свою чергу дрібнилися на роди. На чолі останніх утворень стояли беї — вища татарська знать, яка сконцентровувала у своїх руках величезні маси худоби та пасовиська, захоплені ними в Криму або ж подаровані їм. Вони спрямували пересування кочуючої маси татар (свого улуса) і фактично розпоряджалися всією землею — пасовиськами для кочівок (юртом), що по суті й визначало владу беїв над масою безпосередніх виробників — татар-скотарів. Авторитет беїв поширювався на весь устрій татарських родів. У якості васалів хана беї були зобов’язані виставляти військо: в період підготовки набігів воно вбирало майже все боєздатне населення бейликів.

Щабелем нижче по соціальній драбині стояли васали беїв — мурзи (татарське дворянство), які отримали від своїх сеньйорів землі та різноманітні феодальні привілеї. Таким чином, родова організація татар була лише «обкладинкою» для відносин, типових для кочового феодалізму.

Беї та мурзи, розпоряджаючись пасовиськами — основною умовою татарського скотарства, по суті тримали в своїх руках всі матеріальні ресурси власних уділів, населення котрих потрапляло в ту чи іншу форму залежності від них, хоча особисто й залишалось вільним. На користь беїв та мурз йшла десятина з усієї худоби, яка перебувала у приватній власності татар, та з усієї здобичі, захопленої під час грабіжницьких набігів, які організовувались й керувались аристократією. Полон, що діставався татарській знаті, йшов здебільшого на продаж. У своїх юртах-бейліках татарські феодали мали, судячи з ханських ярликів (жалувальних грамот) певний імунітет, творили свій суд і розправу. Тож в руках аристократії знаходилась вся адміністрація й військова організація Кримського ханату.

Номінально татарські роди й племена з їх беями та мурзами перебували у васальній залежності від хана, але фактично вища татарська знать не лише мала велику самостійність, але й була справжнім господарем у країні. Панування беїв та мурз, як вважав А.Якобсон, було характерною рисою політичного ладу Кримського ханату. Беї і татарське дворянство досить суттєво обмежували владу хана. Лідери найбільш могутніх родів, так звані карачі, складали Диван (Раду) хана. Вони відали судом, фінансовими справами ханату та його зовнішньою політикою. Московська «людина» Василь Артеміров передавав до північної столиці слова ханського наближеного: «хан без юрта (тобто своєї Ради — Авт.) никакова великого дела о чем междо государствы належить учинить не может». Так було в ХVІІ ст., так було і в ХVІІІ ст.

Звичайно, соціально-економічний устрій татар протягом всього існування їхньої держави — до кінця ХVІІІ ст. — не міг залишатися без змін. Процес розвитку, безперечно, йшов і з плином часу розширювався й поглиблювався. Основний його зміст і тенденція полягали у зростанні та посиленні татарського феодального землеволодіння і переході частини татар від кочових форм господарювання до осілого землеробства. Процеси ці вели до повного розпаду колись пануючогородового ладу, хоч і відбувались вони вкрай повільно.

З посиленням беїв зростало й бажання до повної незалежності їх від центральних структур Золотої Орди, що вже не мали змоги призупинити цей процес. Він завершився у 20-х роках ХV ст. початком правління роду Гіреїв, а конкретніше — висуненням на ханство першого з них Хаджі-Гірея. Його політика була спрямована на утримання престолу й на боротьбу з найсильнішим із нащадків Золотої Орди — вже згаданою Великою Ордою. Перемогами над Сеїд-Ахмедом у 1455 р., над Ахматом — у 1465 р. Хаджі-Гірей

закріпив власні позиції в Криму і змусив рахуватися з собою як з незалежним правителем. Міцні позиції засновника династії Гіреїв забезпечувала не тільки успішна боротьба з Ордою. Ситуація в ханаті залежала від стосунків з територіальними утвореннями півострова як-то генуезька Каффа та феодоритський Мангуп. В цей період, як свідчать генуезькі джерела, хан проводив активну політику на півострові, за його підтримки князівство Феодоро активно протидіяло генуезькій монополії в торгівлі на Чорному морі і, використовуючи порт Каламіту, відкрито налагодило торгівельні контакти з Причорноморськими державами та складало конкуренцію генуезьким факторіям. Відпрацьовувався також варіант зближення з Москвою й одночасного зменшення контактів з литовськими Ягеллонами.