dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 24 Мая 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 6

Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 6

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Повертаючись до розгляду державних структур «Українського гетьманату» («Війська Запорозького»), що виник у результаті революційних подій 1648–1676 рр., слід згадати думку В.Липинського, що: «Військо Запорізьке - в другій добі повстання - це вже тільки титул: це традиційна, почесна, аристократична назва із скритим під нею зовсім іншим ніж перед повстанням і з початку повстання змістом.

Цей клас, що зветься тепер Військом Запорозьким, не має вже нічого спільного з дійсним Запоріжжям, із Січчю, з нерозореним степом із полукочовим укладом ловецько-уходницького і військово-добичницького старого запорожського козацького життя. Запорожський Січовий Кіш - а «кіш» в татарскій мові означає спілку чабанів - хоча і існує, але за Гетьмана Хмельницького перестає відігравати будь-яку політичну ролю». З ним солідаризується Д.Дорошенко, який вказує на те, що коли відбувалась присяга московському цареві, то Б.Хмельницький не вважав потрібним привести до неї запорожців на тій основі, як він пояснював російській стороні, що вони - люди незначні, «маленькі».

Відомо, що формування станових ознак українського козацтва відбувалося в другій половині XVI - середині XVIII ст. Їх правові засади знайшли втілення у «козацьких вольностях», про що вже згадувалось вище, і які надавалися перебуваючим на державній службі. Права і привілеї мали визначати місце козацтва в усіх сферах суспільних відносин. Водночас влада вбачала в козаках виключно військовий контингент.

Економічною підоймою становлення козацької верстви виступало землеволодіння. Практика надання реєстровим козакам володінь як винагороди за службу утверджувалася лише в роки гетьманування Б.Хмельницького. А регулятором взаємовідносин серед козацтва стало право, основні засади якого були вироблені ще в запорозькій громаді.

Але на власне запорозьких землях основна частина територій використовувалася лише для занять скотарством, мисливством, рибальством всією громадою. Основні засоби для забезпечення життєдіяльності отримувались за рахунок військової здобичі, обміну та виділених ресурсів (гроші, провізія, військові припаси з державної казни). Красномовним у цьому відношенні є список 1757 р. подарунків низових козаків, який вказує на їх економічні «можливості»:

Тож, у Київ - «Господину губернатору Костюрину лисицъ 6, балыков 4, осетровъ 2, и письмо. Кіевскому секретарю Алексею Фотееву лисицъ 5, и письмо. Кіевскому канцеляристу Козлову, лисица 1, осетръ 1, без письма».

У Глухів - «Господину писарю Безбородку короповъ 30, щукъ 15, балыков 4, да рыбячего масла суденце одно, и письмо».

У Санк-Петербург - «Князю Трубецкому, короповъ 10, лисиц 10 и письмо. Графу Воронцову, короповъ 10, балыков 10 и письмо. Регистратору Сенатскому Латынину, лисицъ 2, балыков 2 и письмо. Сенатскому канцеляристу, лисица 1, без письма. Струтинскому (переводчику) короповъ 2, балыков 2 и письмо. Духовнику Государевому Дубянскому, щукъ 4, короповъ 6, лимонного соку бочонокъ и письмо».

По-іншому складалася ситуація для реєстрового козацтва: їх представникам надавалися конкретні земельні наділи, де велося господарство фермерського зразка, що і стало економічним підґрунтям козацького стану. Окрім права на володіння земельними маєтностями, за реєстровими закріплювався цілий ряд прав і привілеїв-вольностей, що відрізняли козаків з-поміж інших верств тогочасного населення: звільнення від державних податків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство. У соціальному відношенні козацька верства розподілялась на старшинську верхівку та рядових козаків, які й виконували основний військовий обов’язок.

Слід погодитись із твердженням В.Липинського, що європейська хліборобська культура в пізньосередньовічній Україні не могла укріпитись в державних формах «… доти, доки ці форми репрезентує нехліборобська, общинницька рядова козаччина. Допіру сформування і перемога на Україні осілої, хліборобської, а разом військової, лицарської верстви творить підставу для будови незалежної від Польщи Української Держави». «Тільки спираючись на городову, осілу хліборобську Україну зміг Гетьман приборкати анархічне низове Запоріжжя і вірною та певною старшиною його обсадити. Тільки спираючись на цю силу, зможе він визволити «всю Русь з неволі лядської», повалити остаточно на землях українських польську державу.

Збільшувати цю силу, приєднюючи до осілого реєстрового козацтва й покозаченої шляхти все нові співзвучні їм українські елементи і виривати з під ніг Річипосполитої той грунт, на якому вона «на Русі» держиться - ще непокозаччину «руську» шляхту: ось завдання, яке ставить собі Гетьман після того, як першою перемогою над внутрішньою анархією він заклав перший камінь в основу будови Української Держави».

Липинський приходить до цілком логічного висновку: «З хвилини заволодіння землею по лицарському праву меча («нехай війна буде слава, же през шаблю маєм права») процес європеїзації козаччини був завершений. До цього, крім поданих вище причин, мусив довести стародавній «дух» Війська Запорожського, його найбільша інтима, найбільш глибоко в серцях козацьких захована культура, що весь час під впливом західним, європейським формувалась». А тому: «Якщо ж мати на увазі отой дух лицарський західноєвропейський, оту станову «військову лицарську честь», то не тільки старшина, але й послідній козак Війська Запорозького був абсолютно рівним не тільки шляхті польській, а й усьому західноєвропейському лицарству».

Державотворчу роль козацтва в цілому визначив академік НАН України В.Смолій. На відміну від своїх сучасників (і значною мірою антиподів) - представників князівських родин і шляхти, що пройшли вже значний шлях свого утвердження і вступили у зрілу фазу історичного розвитку - козацтво належало до молодих суспільних станів із великими потенційними можливостями. В конкретно-історичних умовах середини ХVI ст. саме воно перехопило естафету державної традиції, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-Волинського та Київського князівств (друга половина XV ст.). Феномен цього явища полягав у тому, що вперше державоторча функція перейшла безпосередньо до рук представників народу. Утворення Запорозької Січі, яка була дітищем козацтва, означало, що етнічна українська державність збагатилася історичними формами, які далеко не адекватно відображали базисну основу середньовічного суспільства.

Але державотворча практика в Україні та внесок у її розвиток Запорозької Громади, безперечно, не обмежувався кінцем XVI - першою половиною XVIІ ст. Ця практика мала значно глибший і довготриваліший характер. Рубіжною віхою на шляху еволюції Запорозької Січі та її органів влади (як і на інших українських теренах) стали події середини XVIІ ст. Тоді творилася нова держава з демократичною республіканською формою правління, органами законодавчої та виконавчої влади, які мали яскраво виражені національні риси. Конституювання всіх органів управління відбувалося протягом кількох років, у ході безперервних воєнних дій та наростання загрози з боку ворожих сил. І все-таки козацька республіка вижила. Життєздатність та великі потенційні можливості нової держави пояснює насамперед той факт, що вона творилася в надрах народу і самим народом.

Сповнена романтичним героїзмом і жахливим трагізмом боротьби козаків проти чисельних зовнішніх ворогів, це водночас була епоха національно-духовного й державницького утвердження українського етносу, коли він зумів у нерівній боротьбі не лише відстояти свою свободу і незалежність, а й створити одну з найдемократичніших для свого часу держав -  Козацьку республіку. Своїм демократичним способом життя зі специфічними народними традиціями, моральними і правовими нормами та принципами, з відповідними державними і духовними інституціями, насамперед такими, як Києво-Могилянська академія, ця Козацька республіка справляла значний прогресивний вплив не лише на співвітчизників, а й на загально-європейський розвиток.

Та передусім козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як унікальний соціальний феномен і символ його прагнення до свободи, демократії й національної незалежності, забезпечило появу в ній нових стереотипів мислення. Ототожнення в очах зовнішнього світу термінів "українець" і "козак" також свідчило про велику репрезентативну роль останнього в історії України та українського соціуму. Не випадково вже сам спосіб життя козацтва з його прагненням до демократичних вольностей і своєї національної та соціальної незалежності найбільше лякав російський царизм та його імперсько-державні органи, які в період від Петра І до Катерини ІІ зробили все для того, щоб роз’єднати і задушити козацтво та Гетьманщину як соціально-державницькі структури й опору непокори царизму, а офіційні великодержавницька російська і радянська історіографії були далекими від об’єктивної реконструкції подій і явищ, пов’язаних з історією українського козацтва.

І все ж, політичний спадок козацтва, набутий ним досвід боротьби за національне визволення не канули в небуття із згасанням в Україні державотворчих процесів. Вони своєрідно трансформувалися в суспільній думці XVIІІ - ХІХ ст., набули нової якості у державницьких змаганнях українців новітнього часу.

На закінчення можна сміливо констатувати, що українська козацька держава і цивілізація, пройшовши складний і досить драматичний шлях у своєму розвитку, зайняла достойне місце серед аналогічних утворень тих часів.