dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 5

Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 5

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

У політичних структурах Гетьманщини переважали міське, сільське, козацьке самоврядування громадян, республіка на рівні державного управління. Серед соціальних структур (соціальна основа) переважали вільний озброєний люд, який будував своє життя на основі козацького (дружинного) побуту, але община не була соціальним фундаментом. Для козацтва характерне заперечення монархічного врядування для своєї самоорганізації і відсутність монархізму як соціальної цінності.

Російські дослідники дійшли висновку, що «самодержавие, т.е. формирование сильного центра, стоящего вне политической борьбы и считающегося неприкосновенным, является главной особенностью политической культуры Московского государства, возникшего в конце средних веков». В Україні був зовсім інший стан. Відмінність української і російської політичної культури того періоду полягала в тому, що політичний стрижень в Українській козацькій державі - гетьманство - завжди стояв у центрі політичної боротьби і тим паче нічого спільного не мав з недоторкан істю монархічної влади. Боротьба за гетьманську булаву була суттю політичної боротьби в Україні, і до того часу, поки така боротьба мала сенс, існувала держава.

Щодо періоду національно-визвольної війни дослідники подають кілька класифікацій політичних угруповань «радикальне, національно-патріотичне й помірковане, що перебували на діаметрально протилежних позиціях у підходах до створюваної моделі соціально-економічних відносин і політичної форми правління». До радикального угруповання відносять традиційно М.Кривоноса, Д.Нечая, М.Гладкого, Л.Мозирю, але всі ці діячі належали до часів гетьманування Б.Хмельницького і загинули протягом 1649–1652 рр.

Виходячи з класифікації старшини та їх угруповань за походженням, часом і тривалістю отримання старшинського уряду, внутрітрадиційних регіональних підходів, зовнішньо-політичної орієнтації, відзначимо її неоднорідність. Привертає увагу той факт, що головним джерелом її формування була покозачена шляхта. За часом отримання урядів вони розподілялися на старшину дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, за регіональними особливостями старшину центрального (корінних полків), західного (козацько-шляхетських полків), північно-східного (полків Чернігівського воєводства), південно-східного (полків січової орієнтації і впливу). За зовнішньополітичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялася на самостійницьку, пропольську, промосковську, протурецьку, протатарську.

Віднаходимо іншу класифікацію згідно із зовнішньополітичними симпатіями. «Відтоді й до кінця Гетьманщини утворилося та існувало кілька традиційних «партій»: кримська, шведська, московська і польська. За Виговського лідерами цих партій були: П.Тетеря та І.Груша - польської, М.Пушкар та І.Барабаш - московської, Г.Лісницький - кримської, Ю.Немирич (до листопада 1657 р.) - шведської», - підсумовує свої погляди з цього питання дослідниця Т.Яковлєва. Зазначимо, що в той період за зовнішньополітичною орієнтацією крім самостійницької, чітко проявили себе в козацькому середовищ і лише пропольська (І.Виговський, І.Груша, П.Тетеря) та промосковська (М.Пушкар, І.Безпалий, С.Голяховський, І.Силка) орієнтації. Шведська орієнтація, до якої більш схильні були старшини полків Брацлавщини, може розглядатися як різновид самостійницької. Протурецько-орієнтованої частини старшини в цей період виявити не вдалося, хоча Виговський здійснював спробу пошуку васальної залежності від Туреччини. Використання кримської карти під протекторатом султана було традиційною козацькою політикою.

Культурна підсистема включає в себе духовне життя, створення й поширення кодів - лінгвістичних, етнічних, естетичних, наукових, релігійних та інших, тобто всю сферу символів, знаків, норм, цінностей, що забезпечують комунікацію людей. На перший план виходить вивчення ролі мови, інформації і суспільної свідомості, організації освіти, наукові, філософські та інші теорії. Моноетнічний склад городової козацької спільноти був основою національної мовної безпеки і загалом стійкості культурної підсистеми, яку зруйновано в наступний історичний період.

Культурологічними критеріями являється наявність елітної культури, тобто культури населення, безпосередньо не пов’язаного з виробництвом, відсоток осіб, які включені в елітарну культуру, здатність до об’єктивізації, збереження і трансформації знань.

Нещодавно з’явилися дослідження щодо світогляду козацької старшини. Проте вважати, що це питання вичерпане, не варто. Світогляд (розумова діяльність, духовне начало) протягом шести поколінь - явище не стале, а динамічне. Його треба досліджувати для кожного покоління окремо, навіть при такому вивченні необхідно вичленяти періоди. Застосування методу періодизації - неодмінна умова світоглядних досліджень. Світогляд козака чи старшини часів Богдана Хмельницького і його ж світогляд у момент падіння Чигирина - це зовсім різні речі, вже не кажучи про світогляд військового канцеляриста 30-х років чи полкового старшини 60-х років XVIII ст.

Емоційна основа (чесноти і пороки) козацтва характеризується активністю. Чеснотами вважали незалежність та енергію, які становили суспільну цінність для козацтва. До пороків відносили особисту гордість, схильність до самоуправства, чварів. Козацтво характеризується активним ставленням до природи, перетворенням її з метою підкорення людській спільноті, що було ознакою європейської цивілізації. Праця визнавалася як засіб перетворюючої діяльності, а не спосіб збагачення. Багатство не відносилося до суспільно-духовних цінностей, що відрізняло козацтво від шляхти і було наріжним каменем протистояння протягом 1657–1687 рр. у конфлікті покозаченої шляхти з самим козацтвом.

Відносна свобода від релігії була провідною для основної частини членів суспільства, тому умовно названа «козацька цивілізація» за цим критерієм є підваріантом західної цивілізації. Відмінність її від східної в тому, що пізнання не пов’язане з теософічною ідеєю. Чиста філософія й чисте мистецтво - набагато ближчі козацтву.

Процеси державотворення продовжувались на обох берегах Дніпра з перемінним успіхом ще тривалий час: на Правобережжі близько 100 років, а на Лівобережжі майже до кінця XVIII ст. Так, на середину 80-х років XVII ст. відбулося правове оформлення кордону між трьома державами - Річчю Посполитою, Україною (Гетьманщина, Малоросія) та Росією. Крім того, тоді визначився і західний рубіж власне українських і російських земель. Згідно з трактатом 1686 р. - договір про «Вічний мир» між Росією та Польщею - досить чітко розмежовувалися лівобережний і правобережний регіони, які мали риси практично автономних держав у складі різних великих утворень з тією лише різницею, що Правобережжя юридично не відокремлювалося від Польщі на противагу Лівобережжю, розмежованому з Росією.

Більш докладно основи існування запорожців у складі Російської імперії змалював Д.Яворницький: «… всякому, кто бы он ни был, откуда бы не пришел в Запорожье, доступ был свободен в Сичь при следующих пяти условиях… По первому обязательству требовалось, чтобы поступивший в Сичь был дворянином, поповичем, козаком, татарином, турком, вообще всем, чем угодно, но не крестьянином. И кроме того неженатым человеком. Впрочем, это условие часто обходилось, так как всякий мог назвать себя и вольным, и бессемейным; зато раз принятый в Сичь, козак должен был вести строго целомудренную жизнь и карался смертной казнью, если вводил в Сичь женщину, не исключая матери или сестры.

По второму обязательству требовалось, чтобы поступивший в Сичь, если он не был русским, забыл свою природную речь и говорил козацкою, т.е. малоросийскою речью, это условие никогда не нарушалось. По третьему обязательству поступивший в Сичь должен был присягнуть верно, неизменно и до конца своей жизни служить русскому престолу и принести в том присягу в церкви перед престолом божьим.

По четвертому обязательству поступивший в Сичь должен был непременно исповедовать православную веру, признать ее догматы, соблюдать посты, знать символы веры и молитву Господню; если он был католиком или лютеранин, должен был принять православие; если же он был жид или магометанин, должен был креститься торжественно в «греко-русскую веру». По пятому обязательству поступивший в Сичь должен был сперва присмотреться к порядкам войсковым, изучить приемы сичевого рыцарства и потом уже записываться в число испытанных товарищей, что могло быть не раньше, как по истечению семи лет.

Само собой разумеется, что все эти условия сложились в более позднее время, как это видно, например, из третьего условия, которое могло явиться только с принятия подданства России со стороны запорожского войска. В более раннее время, нужно думать, для поступления в Сичь требования были гораздо проще».

Далі дослідник характеризує сам устрій громади низововго козацтва: «Эти начала - свобода, равноправность, братство, товарищество, православная вера, безженность, борьба с неверными, освобождение из плена христианских невольников и защита слабых против сильных… Взятое в целом составе, запорожское войско делилось на сичевых и зимовых козаков.

Первые, собственно, и составляли настоящий цвет казачества…». «Как вход в Сичь, так и выход из нее не был затруднителен. На Запорожье говорят, что они «войско вольное, - кто хочетъ, приходитъ по воле, и отходитъ по воле». Определенного срока для пребывания в Сичи поступившего в нее не полагалось: всяк мог выходить из нее, когда ему было угодно. Уходил козак из Сичи, если у него являлось желание служить в каком-либо из украинских городов; уходил козак, когда задумал жениться и обзавестись собственным хозяйством; уходил и тогда, когда ему просто надоела жизнь в Сичи или, как говорили сичевики, когда он «зажирів від козацького хліба». Впрочем, ушедший из Сичи, вновь мог быть принят в нее, если изъявлял на то свое желание, вернувшись назад и хвативши гденибудь «шилом патоки» или «узнавши, по чім ківш лиха».