dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 23 Февраля 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (первоистоки 13)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (первоистоки 13)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (первоистоки 13)

Історія Росії. Передісторія

Східні слов'яни

В історичній і лінгвістичній літературі досі побутує думка про початкову єдність східноєвропейського слов'янства, про поширення всіх східних слов'ян зі спільного центра - Подніпров'я. Відповідно до цього уявлення у слов'янському мовознавстві домінує концепція про те, що в найдавніший період (до XIII ст.) мова східних слов'ян була єдиною і не поділялася на діалекти. Останні нібито виникли в добу роздробленості руських земель, викликаної політичними, економічними та культурними бар'єрами.

Тим часом ще на початку минулого століття існувала й інша думка. Ґрунтуючись на дослідженнях етнографії й діалектології східних слов'ян, Дмитро Зеленит стверджував, що південноросійське населення Рязанської, Тамбовської, Воронезької, Курської, Тульської, Орловської і Калузької губерній відрізняється від жителів північноросійських (Новгородської, Володимирської, В'ятської, Вологодської та ін.) губерній набагато більше, ніж від білорусів. Зеленін, скажімо, дійшов висновку про існування двох "російських народностей", отже, чотирьох східнослов'янських народів: "українці, білоруси, північноросійський (окаючий діалект) і південноросійський (акаючий діалект)". Історичне коріння такого етнічного поділу науковець добачав у тому, що східні слов'яни у VII-VIII ст. розпалися на три "племені".

Плем'я в'ятичів відійшло на схід і заселило області вздовж північної течії Дону. Йому також належала Тмуторокань - третій після Києва і Новгорода культурний центр Давньої Русі. Племена, які літописець називає словенами, кривичами і полочанами, заселили північні регіони (відповідно - околиці Новгорода Великого; верхню течію Волги і Західної Двіни та витоки Дніпра, тобто околиці Смоленська, Вітебська і Пскова; басейн Західної Двіни, поблизу Полоцька). На стародавній південній території залишилися поляни (на Дніпрі, біля Києва), древляни (у Поліссі), дулеби (на Бузі), уличі й тиверці (на Дністрі), сіверяни (на Десні, Сеймі й Сулі) та дреговичі (між Прип'яттю і Двіною).

Висновки про неоднорідність східних слов'ян, базовані на етнографічних спостереженнях і даних діалектології, добре узгоджуються з результатами дослідження мови берестяних грамот якнайдавнішого періоду, яке здійснив Андрій Залізняк. Берестяні грамоти, на відміну від літературних творів і "офіційних" документів, зберегли живу розмовну мову. Якщо літературна мова була загальною для всіх слов'янських народів, то розмовні варіанти могли істотно різнитися між собою. Проаналізувавши мову давньоруських берестяних грамот, Залізняк довів існування найдавнішого новгородсько-псковського діалекту, який у ХІ-ХІІ ст. відрізнявся від південноросійського не менш як двома десятками суттєвих ознак. Водночас цей діалект багатьма елементами нагадував мови балтійських слов'ян та сербсько-словенської групи південних слов'ян.

Ці спостереження підтверджують аналіз ономастики (антропонімії, мікротопонімії та гідронімії), вивчення археологічних матеріалів, дослідження монетної топографії, яка вказує на існування у Східній Європі Х-ХІ ст. двох різних грошово-вагових систем (південної і північної), а також дані антропології.

За антропологічними ознаками виділяють чотири основні типи східного слов'янства раннього періоду. Вони встановлені внаслідок аналізу кісткових решток із курганів і міських кладовищ Давньої Русі, незалежно від племінних ареалів, зафіксованих у літописі й археологічних знахідках.

Для південно-західної частини території, заселеної східними слов'янами, характерний мезокранний, порівняно широколиций антропологічний тип. Такі черепи знайдені в курганах Волині і південних регіонах Прикарпатського Полісся, у давньоруських могильниках Прикарпаття й Молдавії, у некрополях Києва, Витичева й Родні. їхні найближчі аналоги знайдені серед краніологічних матеріалів із середньовічних слов'янських поховань Польщі, Чехії та Словаччини. Походження цього антропологічного типу слов'ян досі не з'ясовано. У східноєвропейських матеріалах попереднього часу його генетичне коріння виявити не вдалося. Частково це пояснюється тим, що в багатьох племен Середньої і Східної Європи в І тис. до н. є. і в І тис. н. є. переважав обряд кремації померлих, який не залишає антропологічних матеріалів.

На дніпровському лівобережжі і в басейні Верхньої Оки локалізувався другий антропологічний тип східного слов'янства. Для нього характерні середнє або вузьке обличчя і доліхо-субмезокранія. При порівнянні краніометрії слов'ян дніпровського лісостепового лівобережжя і населення II-IVст., відомого за черняхівськими могильниками, було виявлено їхню очевидну близькість. Черняхівське ж населення, за антропологічними даними, має скіфське коріння. Отже, ранні слов'яни Середнього Подніпров'я, які належали до цього антропологічного типу, були, очевидно, слов'янізованими нащадками скіфського (іраномовного) населення тих самих областей.

Важче відповісти на питання про походження доліхо-мезокранного вузько-середньолицевого антропологічного типу слов'ян лівобережної частини Верхнього Подніпров'я і Верхньої Оки. Цілком імовірно, що поширення тут цього типу було результатом розселення слов'ян із Середнього Подніпров'я. Особливості краніологічних матеріалів Окського басейну можна пояснити частковою асиміляцією з фінно-уграми. Проте можливо також, що цей антропологічний тип існує в цих областях із глибокої давнини. Слов'яни, які розселилися тут, змішалися з місцевим населенням і могли успадкувати його антропологічну будову.

На території Білорусі виявлено третій антропологічний тип східного слов'янства - доліхокранний широколиций. Є всі підстави вважати, що він склався у Верхньому Подніпров'ї та в басейні Західної Двіни внаслідок асиміляції місцевих балтів зі слов'янами. Формування ж доліхокранного широколицього антропологічного типу у Східній Європі сягає геть віддаленого періоду - культури бойових сокир бронзової доби.

Четвертий антропологічний тип східного слов'янства характеризується мезо- або суббрахікранією, низьким або низько-середнім порівняно вузьким обличчям. Черепи такого типу знайдені в курганах і могильниках Північно-Західної Русі. Суббрахікранний вузьколиций антропологічний тип слов'ян не пов'язаний з антропологічною будовою прибалтійсько-фінського населення, яке в давнину жило на Новгородсько-Псковській землі. Найближчі аналоги черепів ранньосередньовічних слов'ян Новгородської і Псковської земель виявлено в північно-західній частині загального слов'янського ареалу - на землях балтійських слов'ян. Це наводить на думку про переселення предків новгородських словен і кривичів із басейнів Одри і Вісли.

Отже, стає очевидно, що початкова історія розселення слов'ян у Східній Європі була складнішою, ніж її уявляли раніше. Північно-Західна Русь, яка на багато століть зберегла стародавні традиції, увібрала в себе не дніпровський, а здебільшого західнослов'янський контингент населення. Для Півночі і Півдня властиві були традиції, які різнилися між собою, тому Давньоруська держава виникла в результаті об'єднання у IX-X двох систем східного слов'янства.

На жаль, письмові джерела не завжди дають достатньо матеріалу для визначення тієї групи, про яку йдеться у кожному конкретному випадку. Ймовірно, це пов'язано з тим, що цивілізовані сусіди рідко могли їх розрізнити, а самих східних слов'ян набагато більше цікавило не те, що етнічно об'єднувало нові союзи племен, а локальні відмінності між ними.