dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 10 Декабря 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 4

Держава і цивілізація в історії України. Українська козацька держава. Частина 4

Рубрику веде член-кореспондент НАН України О.Моця

Після смерті великого гетьмана події розвивалися стрімко, але не на користь козацької держави. Слід відзначити дві з них - це Гадяцький договір 1658 р., за яким передбачалося створення своєрідного федеративного державного об’єднання (Україна, Польща, Литва). До нього, за бажанням, могла б увійти і Росія. Україна отримувала назву «Велике князівство Руське», а в територіальному відношенні охоплювала колишні Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства. Виконавчі функції повністю передавались гетьману, а законодавчі - Загальній раді. На думку О.Гуржія, за сучасною термінологією створювалася автономна парламентська республіка з президентом на чолі, який обирався на посаду довічно (крім того, особисто І.Виговський, згідно з угодою, діставав посаду київського воєводи, а у власність - Барське та Любомське староства).

У «Князівстві» планувалося створити свою фіскальну систему, карбувати власну монету, утримувати незалежні збройні сили (козацькі й наймані війська). І, що важливо, заборонялося польсько-шляхетській армії перетинати державний кордон з Україною. Те, що постійно порушувала Москва.

Отже, внаслідок реалізації угоди мали визначитися більш-менш сталі, визнані сусідніми країнами, межі Української держави. Але цій програмі не судилося втілитися у життя.

Друга подія відноситься вже до 1667 р., коли істотно змінилося міжнародне становище України і фактично були перекреслені умови Переяславської ради. Був укладений московсько-польський Андрусівський договір, за яким за Росією закріплювалися Сіверщина й Лівобережна Україна та на 2 роки Київ, а за Річчю Посполитою - землі Білорусії та Правобережної України. Запорожжя потрапляло в спільне володіння обох держав. Тож договір відображав компроміс між двома монархіями, що стався за рахунок розподілу Української держави, і мав надзвичайно трагічні наслідки для історичної долі українського народу. Ситуація, що склалася, створювала незборимі труднощі на шляху консолідації українських земель у межах національної держави. На тривалий час, як засвідчили подальші події, загальмувався й деформувався процес розвою нації, її політичної свідомості, мови, культури тощо. З точки зору В.Смолія і В.Степанкова укладення цього договору ознаменувало завершення другого періоду національної революції, який характеризувався різким загостренням соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й призвела до розподілу козацької України на два гетьманства.

Настав третій, останній період революції, основний зміст якого становила відчайдушна боротьба уряду П. Дорошенка за єдність держави та зміцнення її суверенітету. Він капітулював 1676 р. і це ознаменувло завершення національної революції, для якої були характерні такі риси:

- тісний взаємозв’язок і взаємовплив національно-визвольної й соціальної боротьби;

- переростання соціальної боротьби в селянську війну, що завершилася утвердженням у козацькій Україні нової моделі соціально-економічних відносин;

- провідна роль у розвитку революції та керівництві нею козацтва - стану дрібних землевласників-вояків;

- зрада національних інтересів переважною більшістю панівного стану українського суспільства, яке взяло найактивнішу участь у боротьбі проти Української держави;

- слабкий позитивний вплив на перебіг революції міського патриціату, вищого та середнього духовенства, інтелігенції;

- нерівномірність і суперечливість революційного процесу, зумовлені відставанням національно-політичної свідомості від поступу революційних подій, слабкою консолідацією еліти, гострою соціально-політичною боротьбою;

- переважання збройних форм боротьби;

- відхід з літа 1651 р. від національно-визвольої боротьби населення західного регіону, що часто перетворювався на арену жорстокої конфронтації супротивних сил;

- фатально-трагічна роль геополітичного фактору.

Історичне значення революції вбачається в утворенні національної держави у вигляді козацької України, її винятково важливої ролі в розвитку національної самосвідомості народу, формуванні державної ідеї; набутті досвіду боротьби за національну незалежність, а також проти соціального гноблення, за особисту свободу й право приватної власності на землю.

Як слушно відзначає В.Кривошея, історична наука на рівні описовості дає більш-менш послідовну причинно-наслідкову лінію розвитку українського козацтва. Складнішою є справа з появою емпіричних досліджень, без яких вийти на філософське осмислення цієї проблеми неможливо. Уривчастість джерельної бази ускладнює дослідження, але й наявні джерела вимагать їхнього нового прочитання з урахуванням різних цивілізаційних підсистем і критеріїв. Цивілізаційний підхід відіграє важливу роль в осмисленні місця того чи іншого явища у всесвітній історії.

Згідно з п’ятирівневою класифікацією Р.Уескотта, пропоновану цивілізацію слід віднести до козацької (регіональної і локальної), української (національної), європейської (континентальної), світової (західної). Інші класифікації не дають змоги віднести українське козацтво до окремої цивілізації. Полишаючи кінцеве вирішення цього питання філософам, поглянемо на козацтво з точки зору методології цивілізаційного підходу, що дає змогу збагатити наші знання новими ракурсами на вже відомі проблеми.

На прикладі існування українського козацтва (яке єдине з собі подібних змогло створити свою державу) маємо можливість дослідити і відтворити специфічну просторово-часову історичну цілісність, в якій сталі елементи переважають над нестабільними і поєднуються з мутаціями.

Відомо, що цивілізація, яка утверджується, поглинає попередню або дещо її витісняє. У нашому випадку козацтво поглинуло й частково витіснило головний правлячий стан, що передував йому, - шляхетство. При цьому останнє стало цементуючим фундаментом нової спільноти під козацьким прапором.

Не можна не погодитися з твердженням, що українська шляхта в своїй переважній більшості відразу ж і без жодних вагань зі зброєю в руках рішуче виступила на захист Речі Посполитої, проте Хмельницькому і його соратникам вдалося її розколоти. Частина шляхти стала на бік повсталих і покозачилась. У майбутньому ж шляхтичі, яким активно допомагала адміністративна система, устрій і традиції Російської імперії, перебуваючи в козацьких лавах, особливо після 1764 р. активно нищили сутність козацької держави, її устрій, права та звичаї.

Звичайно цивілізацію характеризують за чотирма підсистемами: біосоціальною, економічною, політичною, культурною.

Біосоціальна підсистема характеризується станом сім’ї, родичання, статевовіковими відносинами, здоров’ям, гігієною, їжею, житлом, одягом, відпочинком, захистом від загроз. До цього додається щільність населення, масштаби освоєння земель, наявність диких земель і лісів.

За умов існування козацької держави жили і активно діяли шість поколінь. Дослідження біосоціальної підсистеми включає відтворення населення, утворення груп, каст, класів. У зв’яку з цим зазначимо особливу роль становопредставницьких зібрань (козацькі ради - український варіант цих зібрань) як одного з елементів унікальної європейської цивілізації, форми колективного життя й спілкування.

Переважаючими формами територіального розселення західної цивілізації є мезотериторіальні комплекси. Особливістю розселення козацтва були хутори як основа ведення господарчої діяльності.

Однією з важливих проблем цивілізації є цивілізаційний кордон. Відносно цього зазначимо, що вихід козацтва за межі свого кордону призводив до поразок. Прикладом можуть слугувати походи гетьманського війська, коли українці західного регіону готові були допомагати своїм одноплемінникам, але організувати полково-сотенну систему там не змогли - козацтво вийшло за свої цивилізаційні межі.

Економічна підсистема характеризується виробництвом, споживанням, обміном продуктів і послуг, системою комунікацій, технікою, виробничими підприємствами, системою планування і регулювання економіки, організацією географ ічного простору, грошовим обміном. У цьому зв’язку привертають увагу такі показники кількості спеціальностей і спеціалізацій у виробничій і невиробничій сферах, індекси несільськогосподарського, невиробничого населення, інтелігенції.

Відносно господарської спеціалізації центральною проблемою є аналіз кількості цехів і цеховиків. Так, порівняння ревізій міста Переяслава 1726 і 1732 рр. засвідчує скорочення цехів з 10 до 9. У 1732 р. тут були такі цехи: кушнірський цех мав 36 цеховиків, шевський - 54, ткацький - 26, ковальський - 5, бондарський - 10, різницький - 7, кравецький - 12, гончарський - 14, перепечайський цех - 6. Порівняно з 1726 р. ситуація змінилася: відсутні калачницький, музицький і мірошницький цехи, з’явився новий цех перепечайський. Якщо у 1727 р. цеховиків було 236 (57 заможних, 154 убогих, 25 мірошників), то у 1732 р. їх залишилося 170. Подібний аналіз дає змогу вичленити основні тенденції соціально-економічного розвитку.

Політична підсистема характеризується інституціалізованими відносинами між людьми, тобто системою права, звичаїв, організації влади й управління, організації громадянського життя, партій, громадських рухів.