dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 13 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (первоистоки 12)

История России и Украины: современные взгляды ученых двух стран (первоистоки 12)

Член-корреспондент НАН України, Моця А.П.

Історія Росії. Передісторія

Анти й венеди

Тривалий час першою згадкою про слов'ян у письмових джерелах вважали "Природну історію" Плінія Старшого (24-79). У ній розповідається про плем'я венедів, яке жило поряд із сарматами, скірами та хіррами. Вперше думку про те, що йдеться саме про слов'ян, висловив Лаврентій Суровецький (1824). Порівнявши відомості Плінія з даними Іордана (який ототожнював венедів зі слов'янами) та назвами слов'ян у фінських і германських мовах, він потрактував згадку про венедів у Плінія як найдавніше свідчення про власне слов'ян.

Жодної аргументації, крім фонетичної близькості етнонімів, Суровецький не запропонував. Однак його гіпотезу визнали такі авторитетні науковці, як Павел Йозеф Шафарик та Любор Нідерле, і незабаром (без достатніх підстав, як це часто буває) вона стала вельми популярною у славістичних колах; навіть вивели слов'янську етимологію цього етноніма. Чи не єдиним, хто засумнівався у тотожності венедів Плінія і найдавніших слов'ян, був Олексій Шахматов, котрий, напевне, і мав рацію.

Жодних серйозних підстав прирівнювати слов'ян і венедів "Природна історія" не дає. Пліній згадує про венедів у контексті архаїчних, неясних і напівказкових уявлень: їх нібито оточують племена, існування яких у басейні Вісли дуже сумнівне. Отож етнонім венеди у "Природній історії" не можна розглядати як безперечний доказ реального проживання слов'ян у Повісленні в середині І ст. н. є.

Швидше за все, венедами різні автори в різний час називали різні народи. Скажімо, античні письменники початку нашої ери (Цезар, Тацит, Страбон, Мела та ін.) пов'язували це ім'я з різними індоєвропейськими племенами: то з кельтськими, то з германськими, то з сарматськими. Відомості Птолемея про локалізацію венедів анітрохи не реалістичніші за тексти Плінія чи Тацита. До того ж усе, що нам достовірно відомо про ранні міграції слов'ян, стосується південного, а не північного напрямку руху, а всі згадки венедів у Птолемея пов'язані з південно-східною Прибалтикою.

Міркування, які дозволяють ідентифікувати венедів зі слов'янами, дуже прості, тому на перший погляд видаються цілком переконливими:

1) Іордан прямо стверджував, що предками слов'ян були венети;

2) венети, за згадками Плінія, Тацита і Птолемея, жили в Повісленні;

3) басейн Вісли - центр слов'янських земель в історичну добу, саме тут сконцентровані найдавніші, безперечно слов'янські археологічні пам'ятки, сюди ж відсилають і мовні матеріали.

Отже, доходимо висновку, шо венеди античних джерел - слов'яни. Дані матеріальної культури та мови, наведені для обґрунтування цієї тези, пов'язані зі слов'янами на підставі тих самих міркувань, тому їх можна вважати надійними аргументами. Хай там як, але одне можна стверджувати впевнено: автори найраніших джерел, де згадані венеди або венети, асоціювали цей етнонім із північними околицями класичного світу.

Відомий сучасний російський фахівець у галузі слов'янського глотогенезу (походження мови та її розвитку, від грец. glotta - мова та genesis - походження) Георгій Хабургаєв зауважив: порівняння археологічного матеріалу з історичними свідченнями VI ст. про слов'ян не дає підстав стверджувати, що внаслідок розпаду праслов'янської єдності виділилося три племінні об'єднання - венети, склавени й анти, кожне з яких лежить в основі трьох сучасних слов'янських груп - західної, південної і східної, як уважалося в славістиці ще з XIX ст. Частково автори VI ст., а частково й сучасні дослідники поширюють ці назви на ряд близьких одне одному племінних об'єднань, які згодом могли опинитися у складі слов'янських народів різних груп.

Наприклад, склавени візантійських авторів брали участь у формуванні групи південних слов'ян. Однак існування більш-менш однорідної археологічної культури на території, яку відводять склавенам Іордан і Прокопій, свідчить про те, що племена того самого культурно-етнографічного характеру (насправді вони мають різні назви, не відомі авторам VI ст.) причетні до формування і групи східних слов'ян, і південних груп західних слов'ян. До складу різних слов'янських груп пізнішого часу увійшли також племена антів, яких візантійські автори другої половини VI ст. означували як цілісні, та, напевно, племена, які населяли північ Центральної Європи і яких (через етнографічну та мовну близькість) сусіди називали загальним ім'ям венети.

На завершення цього стислого викладу проблематики, пов'язаної з сучасним станом вивчення згадок про венедів і антів, варто навести цікавий факт, що його зазвичай оминають науковці, які ототожнюють антів із предками східних слов'ян. На рубежі VI-VII ст. анти вступили в союз із Римською імперією і підняли повстання проти нових поневолювачів - аварів. У відповідь аварський каган послав величезне військо знищити антів. Про цей похід 602 р. майже нічого не відомо, але відтоді всі згадки про антів зникли зі сторінок джерел, тому цілком імовірно, що аварський похід був успішним.

Перші достовірні свідчення про слов'ян

Після відходу племен гунів зі степів, які межують із кордонами Небесної імперії, у Східній Монголії і Західній Маньчжурії сформувався союз кочових племен, відомий у китайських літописах як сяньбі або вей. Найвпливовішими в цьому союзі були племінні об'єднання жуань-жуаней і киданей.

У V ст. жуань-жуані почали рухатися слідами гунських племен на захід. У середині VI ст. вони напали на Кавказьку Албанію, вдерлися до Азербайджану та Вірменії, а звідти пішли на північ. У європейських джерелах їх називають аварами. Десь у 50-х роках VI ст. вони ввійшли на територію Північного Причорномор'я і Приазов'я, колонізовану слов'янами у V-VI ст.

Саме авари стали тією силою, яка зрушила слов'янські племена й вивела їх на історичну арену. Від середини VI ст. слов'ян згадують західноєвропейські хроністи і східні (арабомовні) автори.

Перші безсумнівні повідомлення про слов'ян як про самостійну етнічну групу містить праця готського історика Іордана (перша половина VI ст.). Він двічі згадує слов'ян у переліку народів Східної Європи і пише, що венети "гідні презирства..., але могутні чисельністю", "вийшовши з одного кореня, породили три народи, тобто венетів, антів і слов'ян". Згідно з Іорданом, до племен венетів, назви яких змінювалися "залежно від різних родів і місць проживання", належали народи, що їх він іменував слов'янами й антами. Територію слов'янського розселення історик обмежив пониззям Дунаю, Дністром та верхів'ями Вісли.

Приблизно цим самим часом датуються і перші (легендарні) свідчення з історії слов'ян на сторінках давньоруських літописів.

Разом з аварами слов'янські племена пройшли по всьому Балканському півострову; вони були панівним етнічним елементом у Греції впродовж майже трьох із половиною століть аж до перших десятиліть X ст. Невідомо, підкорялися слов'яни в цих походах аварам чи діяли за власною ініціативою. Після того як у 795-796 pp. аварський каганат поліг під ударами франків, очолюваних королем Карлом (за кілька років він отримав прізвисько Великий), слов'яни стали самостійним етносом.

Важливим показником самосвідомості слов'ян як етнічного цілого було формування класичної спільнослов'янської мови. На її основі склалася літературна старослов'янська мова, спільна для всіх слов'янських народів. Це безпосередньо пов'язано з іменами Кирила і Мефодія, створенням у 60-х роках IX ст. слов'янської писемності та перекладом Святого Письма і богослужбових текстів слов'янською мовою. Незабаром з'явилися перші власне слов'янські літературні твори. Ця видатна подія, за словами відомого німецького славіста Карла Менгеса, завершує передісторію і ранню історію слов'ян.

Приблизно на межі IX-X ст. завершується пізньозагальнослов'янський період. Саме в цей час уся населена слов'янами територія ділиться, як уже сказано, на три головні діалектні ареали. Західні слов'яни, просуваючись услід за німецькими племенами, досягли берегів річок Ельба, Майн та Дунай; південні слов'яни осіли на Балканах; і тільки східна група залишилася на територіях, де слов'яни оселилися ще на початковому етапі освоєння європейських земель.