dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 19 Ноября 2018

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Хозарський каганат (Частина 2)

Держава і цивілізація в історії України. Хозарський каганат (Частина 2)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Хозари були витіснені з кавказького регіону арабами, і різноетнічне населення каганату почало поступово переміщуватись в західному та північному напрямках від старих територій, хоча залишені землі не вважалися втраченими назавжди. Тому, коли в Х ст. придворний кордовського халіфа Хасдай ІбнШафрут звернувся до кагана Іосифа з проханням дати відповіді на багато запитань, що торкалися різних аспектів життя Хозарії, останній у своїй відповіді згадав і про розміри його держави. Східний кордон проходив по заволзьких степах, південний - вздовж Кавказького хребта, західний - по Кримському півострову. Вірогідно, степи Північного Причорномор’я також з точки зору кагана входили до сфери його впливу: за деякими даними його влада поширювалась до Дунаю. Але, на думку більшості дослідників, це були не кордони вже досить ослабленої в Х ст. держави - в часи згаданої переписки межі каганату на заході навряд чи заходили західніше Подоння. Та слід все ж відзначити, що навіть Чорне море певний час називалося Хозарським, як дещо пізніше, в Х–ХІ ст., - Руським.

На листі Іосифа слід зупинитись більш детально. Його зміст зберігся в двох редакціях - короткій та просторовій, з яких остання більш близька до оригіналу. Вона мала кримське походження, що підтверджується, насамперед, тією увагою, яка проявляється саме до цієї місцевості: перераховуються одинадцять чи дванадцять міст Криму, підпорядкованих хозарам, в тому числі й малозначні, тоді як з хозарських міст Північного Кавказу згадується лише Семендер. Варто, разом з тим, підкреслити, що у приведеному в листі списку кримських міст, назви яких піддаються ототожненню з назвами, відомими з інших історичних джерел або ж існуючими й нині, позначені лише центри, що дійсно перебували під владою хозар, хоча у ряді випадків й набагато раніше часів правління Іосифа. Це в більшості своїй міста історичної області Кримська Готія. У відповідності з тогочасною дійсністю серед них нема Херсонесу, на котрий влада хозар не поширювалась на скільки-небудь тривалий час (традиційно це були володіння Візантії).

Ось ці міста: Ш-р-кіл - Саркел, С-м-к-р-ц - Самкерц, К-р-ц - Керч, Суг-раб - Судак, Алубиха - Алупка, Кут - ?, Манк-т - Мангуп, Бур-к - Балаклава, Ал-ма - Алма, Грузин - Гурзуф (лише перші два з них не кримські). По річці В-г-з, тобто Дніпру, була розміщена країна Б-ц-ра – Баджнак печенігів, що простягалась на захід до землі Х-г-рим - угрів. Всі народи і країни в цих кордонах, за словами Іосифа, сплачували хозарам данину і входили до складу його держави. Загальну протяжність підвладної країни Іосиф визначає у 4 місяці пересування.

В листі Ібн-Шафрута і відповіді Іосифа піднімалась ще одна проблема - релігійна. Адже верхівка каганату, після спроб прийняти іслам, а потім християнство, зупинила свій вибір на іудаїзмі. А тому обидва кореспонденти, які були великими політиками свого часу, бажали використати можливості контакту для досягнення своїх цілей, власних державних завдань: перший намагався підняти авторитет єврейських громад в Іспанії, а другий - використати переписку з Кордовським двором, щоб привернути увагу мусульманських країн до катастрофічного становища його володінь, дні яких були лічені і від колишньої могутності та величі залишився лише примарний відблиск. Лист Іосифа був по суті політичним трактатом, зверненим до євреїв мусульманських країн, це був крик про допомогу й попередження про загрозу з півночі мусульманському світу та інкорпорованим в нього іудейським громадам.

Переходячи від загальнохозарської ситуації до розгляду в межах західної частини цієї цивілізації, спочатку зупинимось на кримській території, котра першою увійшла до складу каганату. Його політика, згідно з письмовими джерелами, розчленову ється в цьому регіоні на два етапи. Перший з них, що співпадав з виникненням самої Хозарії та боротьбою хозар з іншими тюрками за гегемонію в Північному Причорномор’ї, можна охарактеризувати як часи озброєного нейтралітету між хозарами та Візантією. Захопивши великі міста на берегах Керченської протоки - Боспор, Фанагорію й Тмутаракань (сама протока на кілька століть отримала назву Хозарського рукава), каганат довго не проводив у Тавриці ніяких активних дій. Турботи його в цей період окреслювались, найвірогідніше, охороною Хозарського торгового шляху і броду через протоку, для чого на Боспорі (Керченському півострові) споруджується нова хозарська фортеця і вводиться постійний гарнізон. Часом нейтралітет переростав у короткі союзні відносини, направлені проти спільних ворогів - Халіфата й Ірана. Та в окремі періоди, зокрема в кінці VІІ – на початку VІІІ ст., ці відносини напружувались до стану, після якого могла розпочатись війна. Особливо вони загострились в часи правління імператора Юстиніана ІІ на початку VІІІ ст., коли хозари спробували встряти в династичні чвари імперії. Однак на першому етапі такі ексцеси в хозаро-візантійських відносинах були виключенням, а тому носили короткотерміновий характер. На Боспорі (територія Східного Криму) окрім хозарського воєначальника правив і візантійський архонт, який виконував одночасно вказівки кагана - тобто тут ще на початку VІІІ ст. існувало двовладдя. Але в більш західних районах Криму хозарської влади не було.

Відносно спокійне співіснування протрималося до середини VІІІ ст., після чого відбулася анексія хозарами Східної Таврики з центром у Сугдеї (сучасний Судак), а також Кримської Готії. Найбільш вірогідно, що це трапилось після навернення в іудаїзм кагана Булана близько 740 р.

Але існує й інша хронологічна версія, згідно з якою офіційне прийняття іудаїзму в Хозарському каганаті може бути датоване 861 р. (незабаром після завершення в цю країну місії Константина, посланого сюди візантійською владою для навернення місцевого населення до християнської віри). Воно здійснювалося в один етап з ініціативи військового вождя і одночасово царя Булана. Іудейська Хозарія проіснувала лише століття, чим пояснюється незначне поширення іудаїзму серед хозар і невелика кількість згадок про нього у єврейській літературі. Але іудаїзм було запроваджено не без попередньої підготовки. Нема є нічого неймовірного у твердженні, що євреї спочатку впливали на релігійні звичаї частини хозар через змішані шлюби. Адже євреї сюди прийшли задовго до згаданої події (з Вірменії, ще до її завоювання мусульманами в кінці VII ст. н. е.). Цим можна пояснити твердження аль-Масуді, що Хозарія мала царя-іудея вже в період халіфату Гаруна ар-Рашида (786-809 рр.).

Для реконструкції подій в Тавриці у VІІІ ст. важлива локалізація місця навернення хозарської верхівки до нової релігії (широкі маси протягом всього існування цього народу, в основному, залишались язичниками). Згідно з легендою, переданою Ієхудою Галеві в "Хозарській книзі", навернення Булана пройшло у гірській місцевості поблизу Хорасана (в інших транскрипціях - Хрсн, Врсн), що знаходилась біля моря. Це могло відбутися в містечку Карасан. Урочище під такою назвою розташоване в 3 км від Партеніта (поблизу Гурзуфа на Кримському південнобережжі). Тут у хозарську епоху знаходився центр Готської єпархії і головне вогнище протистояння хозарській експансії в Тавриці.

На думку І.Баранова, навернення хозар до іудаїзму якраз в Тавриці і поява в її головних політичних та релігійних центрах хозарських громад мало політичне, а не релігійне забарвлення. Ці події ознаменували фактичне включення всього півострова (за винятком Херсонеса) до складу каганату. Його панування тут припинилось в другій половині Х ст.

В етнічному відношенні найбільш вірогідним поповненням місцевого кримського населення були тюрко-болгари з Приазов’я, а потім з Поволжя (власне хозари, мабуть, займали лише частину вищих постів у соціальній ієрархії). Та не слід забувати і про роль беків - за походженням болгар, - які після війн з халіфатом власне і контролювали військо каганату. Тому, вірогідно, було б більш доцільним говорити не про "Кримську Хозарію", а про "Кримську Болгарію" у складі Хозарського каганату.

Дещо іншою була ситуація в північно-західній зоні Хозарського каганату, куди входили й східні області сучасної України. Тут в середині VІІІ ст. з’явився значний масив аланоассо-буртаського населення, що сталося у зв’язку з міграцією з передгірських районів Північного Кавказу. Причини, що призвели до такого переселення, ще до кінця не з’ясовані. Окремі дослідники вважають, що міграція стала наслідком кровопролитних арабо-хозарських воєн у Закавказзі, куди були втягнуті й алани. Інші знаходять пояснення у можливому пересуванні в район Кисловодської котловини болгарських груп, які витіснили звідти алан. Треті вбачають у переселенні алан на північ спробу рятування від епідемії чуми. Четверті пояснюють таку міграцію результатом внутрішнього соціально-економічного розвитку тогочасного суспільства. Та як би не вирішувалось це питання, слід визнати, що така великомасштабна політична акція була б неможливою без підтримки з боку власне хозар або ж всупереч їх політичним інтересам.

У згаданий час на високих правих берегах Сіверського Донця, Оскола, Дону формується добре сконсолідоване аланське об’єднання, представники якого засновують мережу стаціонарних поселень, будують, мабуть, не без участі центральної хозарської влади, білокам’яні замки-фортеці. В той же період, вірогідно, вони без особливих зусиль підкорюють місцеве слов’янське населення.

Васали хозар - алано-болгари (останні теж поступово переселяються і на ці землі) – ще у VІІІ ст. формують буферну зону напівзалежного, обкладеного даниною населення між своєю територією і основним масивом жителів півночі й північного заходу лісової зони Східної Європи. Цей буфер і ця група підвладних каганату племен в кінці ІХ – на початку Х ст. стає об’єктом уваги зверхників Київської Русі, а повний перехід даних територій під їх протекторат в середині Х ст. (а далі й повністю в структуру східнослов’янської держави) вказує на послаблення хозарського впливу у Східній Європі.

Протягом VІІІ - початку ІХ ст. алани все тісніше консолідуються з болгарами. Структура їх суспільства все більше набирає ранньофеодальних ознак. В цей період у алано-болгар складається територіальна громада, типова для початкового етапу розвитку феодальних інституцій. Суспільні відносини розвиваються на основі військово-феодального принципа із збереженням рудиментів родових відносин, що було характерним не лише для алан-землеробів, але і для кочовиків-болгар. Кожна родова одиниця вливається в певне територіальне й військове утворення, котре можна розглядати і як військово-феодальну або ж феодально-адміністративну одиницю.

Головним населеним пунктом в цій частині Хозарського каганату був центр в районі сучасного села Верхній Салтів під Харковом. Він був не лише військово-адміністративним осередком, а й торговим містом у верхів’ях Сіверського Донця. З півднем був пов’язаний як суходольним, так і водним шляхом - по річці. Вище судноплавство на відносно великих за розмірами суднах навряд чи було можливим, а це стало ще однією причиною виникнення саме у Верхньому Салтов і значного митно-перевалочного пункту, що сприяло активному росту міста з різноманітним етнічним населенням, ремісниками й торговим людом (місцевим та прибулим). Польові роботи в окрузі згаданого сучасного села, як і нижче - на Середньому Донці біля с.Маяки - дали назву культурі, яка стала археологічним відображенням матеріальної культури населення каганату - салтово-маяцької, а саме змішане населення часто називають "салтівцями".

Але, звичайно, основним центром був Ітіль - столиця в пониззях Волги, яка описана у вже згаданому листі Іосифа. Місто поділялось на дві частини; володар разом із військом та почтом проживав у західній, мури якої зводилися з цегли. Сам палац споруджено з обпаленої цегли (це була прерогатива лише кагана, всі інші будівлі зводились із цегли-сирцю); в лівобережній частині проживало багато купців, розташовувались торгові місця, культові споруди, учбові заклади, проживало різноетнічне населення. Перевірити цю та іншу інформацію нині неможливо - місто знаходиться на дні сучасного "рукотворного" моря.