dc-summit.info

история - политика - экономика

Среда, 12 Августа 2020

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Хозарський каганат

Держава і цивілізація в історії України. Хозарський каганат

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Серед східнослов’янських народів епохи Середньовіччя, які заселяли й територію України в другій половині І тис. н.е., одне з провідних місць займали піддані могутнього й великого об’єднання ¬- Хозарського каганату, котрий проіснував з VІІ по Х ст. Вплив цього утворення на сусідів був таким, що на Русі великі князі київські іноді навіть називали себе каганами, щоб і в титулатурі бути на рівних з тими сильними володарями.

"Похвалимъ же и мы по силе
нашей малыми похвалами великаа
и дивнаа сътворышааго
нашего учителя и наставника,
великого кагана нашей земли
владычествоваша, нъ в Русъке,
яже ведома и слышима есть
всеми четырьмя конци земли".

Так величав ще на початку ХІ ст. князя Володимира Святославича в своєму "Слові про закон і благодать" митрополит Іларіон, який став на чолі давньоруської церкви в часи князювання Ярослава Мудрого. Але титул "каган" ("хакан") руси використовували вже в ІХ ст., про що свідчить повідомлення такого відомого документа як Бертинські аннали, написаного 839 року.

Звичайно, на початку ІІ тис. н.е. це були лише відголоски минулої могутності хозарських зверхників, але, за деякими повідомленнями письмових джерел, їхня влада раніше певний час поширювалась і на частини східнослов’янських племен. Так, в "Повісті минулих літ" є згадка про виплату хозарам данини придніпровськими полянами, які проживали в районі Києва. Останні, порадившись, сплатили данину зброєю - мечами.

Це було тлумачено хозарськими старійшинами як поганий знак - адже у них основною зброєю була шабля з одностороннім рублячим лезом, а у нових підданих зброя була загострена з обох боків. Тому старійшини пророкували, що слов’яни пізніше будуть брати данину не лише з них, а й з інших народів. Згідно з твердженням ченця-літописця, мовили вони це не зі своєї волі, а за божим повелінням.

Існує навіть думка про заснування Києва у першій половині ІХ ст. самими хозарами. За цією гіпотезою, він став спочатку гарнізонним містом на західному кордоні каганату, а його воїни проживали в Берестові1. Та ця точка зору, висловлена філологами, не знайшла підтвердження в археологічних старожитностях. Хоча ніхто і не заперечує, що вищенаведене літописне повідомлення мало реальну підоснову. Вірогідно, поширення хозарської данини на Київ припадало на VІІІ ст. Про це свідчать, зокрема, знахідки тут характерної гончарної кераміки та арабських монет. Зрозуміло, що до міста прибували з Хозарії не лише збирачі податків, але й купці, котрі мали тут свою колонію. Ще в середині Х ст. один з районів Києва мав назву "Козаре".

Але якщо вести мову в цілому про Хозарську державу, то це було одне з двох найзначніших середньовічних політичних об’єднань Східної Європи. Воно існувало з VІІ по Х ст. і протягом тривалого часу відігравало домінуючу роль у регіоні. Протягом ІХ - першої половини Х ст. Хозарія поступово віддала ініціативу Давньоруській державі. В період своєї могутності каганат протистояв навіть Арабському халіфату, котрий в VІІ–ІХ ст. був найсильнішою державою Західної Євразії. В цей же час Хозарія панувала на значній території Східної Європи, де численні народи (окрім слов’ян) в різний час і по-різному від неї залежали.

Державний рівень функціонування цього утворення дозволяє відносити його до цивілізаційних структур, а напівлегендарне повідомлення в початковій частині давньоруського літопису про те, що слов’яни "віддячать" хозарам, знайшло своє підтвердження в реальному історичному факті: в 965 р. великий князь київський Святослав Ігоревич під час свого поволзького походу розгромив війська хозарського кагана і взяв столицю - місто Ітіль в пониззях Волги. Доля цієї держави була вирішена - вона пізніше зникла з історичної мапи Європи, а її населення не залишило помітного сліду на сучасних етнографічних картах.

Та це була вже остання сторінка хозарської історії, початок якої відносився до більш ранніх часів. Попередниками згаданого народу були гуни, які увірвались на землі Північного Причорномор’я в 375 р. (вважається, що з їхнього появою почалося таке грандіозне історичне явище як Велике переселення народів), а також Тюркський каганат - величезне кочове об’єднання VІ ст., центр якого знаходився десь у Середній Азії. В складі орд, котрі до нього входили (авацири, оногури, авари, савіри, кутригури, болгари та ін.), перебували і предки майбутньої провідної групи населення Хозарії, які й дали саму назву новому каганату. В цей час основним місцем їх кочівок було Північне Передкавказзя.

Міжусобне криваве протистояння, конфлікт з китайцями на початку VІІ ст., участь у війні проти Візантії з Іраном закінчились повним крахом Тюркського каганату, на уламках якого почали виникати нові об’єднання кочовиків. Першим стала Велика Болгарія на чолі з ханом Кувратом, який створив її в 635 р. (за деякими даними, його було поховано біля сучасного села Мала Перещепина на Полтавщині). Але паралельно і майже синхронно в прикаспійських степах почав складатися й Хозарський каганат, зверхники якого вважали саме себе прямими нащадками минулої могутності Тюркського союзу, а тому почали підкреслено використовувати і сам термін "каган". Етнічно хозари також були тюрками - за свідченнями письмових джерел вони мали широкі вилиці, очі майже без вій, носили довге волосся, були природженими вершниками. Їжею для них слугували звичні для кочівників м’ясо, кобиляче чи верблюже молоко тощо.

Наступне послаблення болгар призвело до того, що частина з них відкочувала на Дунай, інші - на Волгу і Каму (де вони заснували Дунайську та Волзьку Болгарії). А ще одна частина на чолі з ханом Батбаєм, прийнявши хозарське верховенство, влилась до складу нового об’єднання. Цьому також сприяла етнічна й мовна близькість болгар та хозар. Іншим значним угрупованням, котре теж склало основу населення каганату, стали жителі Північного Кавказу – алани, які пізніше розселилися на більш широких просторах. Пам’ятки перших і других досить непогано вивчені археологами. Та лише нещодавно було виокремлено ареал розповсюдження пам’яток власне етнічної хозарської частини населення каганату, який розміщався східніше території сучасної України. Але якраз вони дали найменування всій майбутній країні. Окрім того, наявні матеріали дозволяють говорити, що на різних етапах історичного розвитку до складу населення каганату, не враховуючи вищезгаданих угруповань, входили й угри, слов’яни, спадкоємці готів-германців та античних греків.

Концентрація воєнного та економічного потенціалів, а також досить значне збільшення кількості населення, дозволили хозарам поширити свою владу на Приазов’я та Східний Крим. Тому вже в кінці VІІ – на початку VІІІ ст. каганат опинився в центрі політичних інтриг ще одного могутнього середньовічного державного утворення - Візантійської імперії. Зокрема, в 711 р. хозари допомогли захопити імператорський трон в Константинополі (сучасному Стамбулі) кримському вірменину Вардану, який потім правив під іменем Філіппа.

Але майже одночасно з вищезгаданим союзником Хозарія отримала й могутнього супротивника - вже згаданий Арабський халіфат. Війни між ними продовжувалися впродовж двох століть. І хоча хозари в цьому протистоянні іноді брали гору, в кінцевому рахунку перемогли араби. Це трапилося після другого походу в 737 р. на Хозарію Мервана Ібн-Мухаммеда, двоюрідного брата самого халіфа, одного з найбільш відомих та вдалих арабських полководців тих часів. На чолі війська в 12 тис. чоловік він стрімким ударом буквально паралізував хозарського зверхника й повністю розгромив його армію.