dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 19 Октября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Античні міста-держави і цивілізація (Частина 2)

Держава і цивілізація в історії України. Античні міста-держави і цивілізація (Частина 2)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Північнопричорноморські держави являли собою, звичайно, автономні поліси з олігархічним чи демократичним ладом. Сам поліс мав статус міста-держави, яка одночасно була й громадянською общиною рівноправних підданих (територія складалася із власне міста й сільської округи). В олігархічному полісі влада належала незначному числу привілейованих жителів, а в іншому - усім громадянам. До їх числа не входили жінки, діти, іноземці, раби й інші залежні категорії міського населення. Слід однак підкреслити, що рабство в Північному Причорномор’ї не відігравало такої значної ролі, як в Середземномор’ї. В основному це були домашні, а не державні, раби. Їх використовували в сільському господарстві, в будинках, а також ремісничих майстернях.

Структура полісно-демократичної організації передбачала наявність виборної законодавчої й виконавчої влади. Законодавчі функції належали народним зборам («народу»), на яких видавалися декрети й постанови. На народних зборах вирішувались питання зовнішньої політики, оборони, взаємовідносин з сусідніми племенами, організації посольств, надання громадянських прав іноземцям і привілеїв купцям, забезпечення населення продовольством в неврожайні роки, видавалися закони про грошовий обіг та почесні декрети на честь громадян, які надавали важливі послуги місту. Всі ці питання перед винесенням їх на народні збори обговорювались на раді, котра, окрім того, виявляла можливості кандидатів займати державні посади й контролювати роботу виконавчої влади. Виконавча влада здійснювалась через роботу різних колегій - магістратурами або ж, окремими службовими особами - магістрами, які звичайно вибиралися на один рік. Найвищою магістратурою була колегія архонтів. Існували також колегії, котрі відали фінансами, колегії стратегів, агрономів, астрономів та інші. В різних полісах могли бути відмінності в кількості та номенклатурі тих чи інших колегій і магістратів. Функціонував суд, що складався з кількох відділів, кожний з котрих відповідав за певні питання. В судочинстві брали участь суддя, обвинувачі, свідки.

Серед північнопонтійських держав у відношенні політичної організації виділявся в основному лише Боспор. Він, з одного боку, являв собою складний конгломерат античних міст-держав, що зберегли (хоча б формально) полісну організацію і по відношенню до якої боспорський цар являвся архонтом, тобто вищою посадовою особою виконавчої влади в грецькій полісній структурі. З іншого боку, для місцевих племен, котрі входили до складу Боспора, він являвся царем. Ці племена зберігали свої давні звичаї, особливості побуту, групами племен управляли вожді або царські намісники.

В етнічному відношенні населення античних держав на початковому етапі - в часи заснування міст  - складалося в основному з греків. Звичайно, серед жителів були й вихідці із місцевих «варварських» племен, а до складу держав могли входити й цілі значні угруповання автохтонів. Літературна традиція, починаючи від Геродота, зберегла і назви змішаних греко-варварських племен, наприклад мікселлінів або елліно-скіфів в районі тієї ж Ольвії. Однак весь комплекс матеріальної і духовної культури, що представлено в археологічних знахідках, свідчить про незначну кількість «варварів» серед населення не лише міст, але і селищ округи, зокрема Ольвії та Херсонеса. Але тут місцевого елемента було все ж дещо більше ніж в самих центрах. В основному це були скіфи, фракійці, а на Азійському Боспорі - сінди і меоти. Пізніше в Північне Причорномор’я переселяються і сармати, а в Північно-Західному Причорномор’ї з’являються й черняхівські племена, до складу яких входили і слов’яни. З часом, особливо в перші століття н.е., кількість «варварів» у складі населення античних міст дещо зростає.

У соціальному відношенні структура населення була досить складною. Окрім громадян і рабів існувало багато категорій як вільного, так і залежного або напівзалежного населення.

Життя у кожній північнопричорноморській державі мало свої особливості. Однак вони існували в тісному контакті як з усім античним світом, так і з місцевим «варварським» оточенням, значні історичні події в житті якого корегували загальні риси і в розвитку північнопричорноморських міст. В їх історії можна виділити три періоди.

Перший охоплює час від другої половини VII ст. до н.е., коли були засновані вже згадане Березанське і, можливо, Таганрозьке поселення, до середини І ст. до н.е. - часу початку активної експансії в Північне Причорномор’я Риму після загибелі в 63 р. до н.е. царя Понтійського царства Мітридата VI Євпатора. Цей період характеризувався тісними культурними й економічними зв’язками як з грецьким світом, так і з сусідніми племенами, що стало можливим внаслідок відносної стабільності загальноісторичних обставин перших чотирьох століть існування античних держав. В основі матеріальної та духовної культури населення домінуюче місце займали еллінські традиції. У зв’язку з цим, даний період можна назвати умовно грецьким чи еллінським. Однак при цьому слід брати до уваги, що саме в цей час формується Боспорське царство, до складу якого увійшли не лише грецькі поліси, котрі розміщувалися на берегах Керченської протоки, але і племена «варварів». Це була греко-варварська держава, зверхники якої із династії Спартакідів за своїм походженням, скоріш за все, були якраз «варварами». Та варваризація держави в цілому майже не знайшла відображення в культурі і побуті населення як античних міст, так і їхньої сільської округи.

Протягом першого періоду в житті античних держав Північного Причорномор’я простежується кілька етапів. Найбільш ранній з них охоплює, головним чином, VI ст. до н.е. В цей час засновується більшість міст та відкритих поселень округи. Відносини з місцевими племенами, переважно кочівницькими, вірогідно були мирними. Це сприяло закріпленню переселенців на нових місцях і появі великої кількості не укріплених сільських поселень. Даний етап, що отримав в історії Стародавньої Греції умовну назву «архаїчний», для античних міст Північного Причорномор’я став часом поступового становлення економіки, основою якої було сільське господарство і, особливо, землеробство. Міста мали тісні культурні й торговельні зв’язки з середземноморськими полісами, особливо з грецькими містами Малої Азії, острівною та материковою Грецією. Однак тісні контакти причорноморських центрів між собою в цей час очевидно були відсутніми.

Вигляд античних міст Північного Причорномор’я в ранній час був не дуже звичним для Стародавньої Греції. Житлові квартали більшості з них складалися в основному з однокамерних землянок і напівземлянок - адже жителі не мали розвинутої бази будівельного виробництва, а тому перейняли досвід населення Південно-Східної Європи. Разом з тим вже з самого початку в містах з’явилися священні ділянки з храмами й вівтарями, виникають площі, котрі мали торговельні, адміністративні й суспільні функції - агори. Ранні храми за багатством свого декору майже не поступалися середземноморським. Однак їх розміри були набагато меншими, а за матеріал слугували, в основному, дерево й сирцева цегла, рідше - місцевий вапняк.

Але вже в кінці архаїчного етапу міста починають набувати звичайного для Стародавньої Греції вигляду – земляна забудова зникає й з’являються типові для Греції наземні житлові будинки з внутрішніми двориками, навколо яких групуються криті приміщення.

Міста входять в новий етап історичного розвитку, який отримав назву «класичний». Він охоплює V - тридцяті роки IV ст. до н.е. і є часом найвищого розвитку еллінської (тобто власне грецької) культури, коли в Афінах зводяться основні споруди акрополя. Аналогічно розвиваються і північнопричорноморські центри, але в більш скромних масштабах. В цей час укріплюється їхня економіка, активно розвивається сільське господарство, ремесла, торгівля - внутрішня і зовнішня, пряма й посередницька, зростає значення таких центрів у грецькому світі. Зв’язкам з північнопричорноморськими містами - постачальниками сільськогосподарської продукції (зокрема зерна) - надавалось у Греції досить великого значення. Наприклад, лише Боспор, за свідченням Демосфена, поставляв до Афін кожного року 400 тисяч медімнів (1600 т) зерна. В тридцяті роки V ст. до н.е. в Понт Евксинський прибула афінська ескадра на чолі з Періклом. Тому є підстави допускати, що в результаті цього походу до Афінського морського союзу ввійшли й деякі північнопричорноморські центри.

Починаючи з V ст. до н.е. значну роль у військовополітичному і економічному житті античних міст Північного Причорномор’я починають відігравати оточуючі племена. Це були скіфи, а на Боспорі ще й сінди та меоти. Взаємовідносини «варварів» і греків були особливо тісними якраз на Боспорі. Найбільший розвиток, а потім занепад античних держав Північного Причорномор’я припадає на наступний етап - «елліністичний», котрий в часі охоплював останню третину IV - середину I ст. до н.е. В Середземномор’ї він характеризувався виникненням могутньої монархії Олександра Македонського та її наступним розпадом (306 р. до н.е.) на ряд елліністичних держав, а також появою змішаних греко-східних традицій буквально у всьому: в економіці, соціально-політичних відносинах, установах, звичаях, віруваннях і, особливо, в культурі. В Північному Причорномор’ї картина була дещо іншою - тут мова може йти, в основному, лише про зміщення культурних традицій, але не грекосхідних, а греко-варварських (тобто місцевих). Та і проявилося це явище не стільки в античних містах, скільки в еллінізованих поселеннях «варварських» племен.