dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 18 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Античні міста-держави і цивілізація (частина 1)

Держава і цивілізація в історії України. Античні міста-держави і цивілізація (частина 1)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Не викликає жодного сумніву віднесення до класичних цивілізацій держав античного світу - одного з найяскравіших висот у розвитку людства, до якої має відношення й територія південного регіону сучасної України. Як і виключно велика роль античних держав - давніх Греції та Риму – в історії та формуванні культури багатьох народів, і, в першу чергу, європейських. Досягнення двохтисячолітньої давнини прослідковуються і в багатьох деталях сьогодення.

На думку С.Крижицького, А.Русяєвої, В.Зубаря та багатьох інших дослідників одна із найбільш яскравих сторінок в історії давнього населення майбутньої України була відкрита з переселенням на північні береги Чорного моря - як тоді його називали «Понта Евксинського» («Моря Гостинного») вихідців із Давньої Греції.1 Засновані ними держави проіснували в Надчорномор’ї близько тисячоліття від VI ст. до н.е. по IV ст. н.е. Все життя греків тут було тісно пов’язане з місцевими племенами, на економічний, політичний і культурний розвиток котрих грецькі держави мали значний вплив. Велика їхня роль і в передачі культурних традицій наступним поколінням. Зокрема, саме в античних містах Кримського півострова з’являються в IV ст. н.е. елементи християнства (в першу чергу в Херсонесі).

Знайомство греків з регіоном Надчорномор’я почалося ще на початку І тис. до н.е. під час випадкових відвідань грецькими мореплавцями цих земель. Але тоді, до початку освоєння побережжя, Чорне море для них було «Понтом Аксинським» («Морем Негостинним» або «Темним»). В середині другої половині VII ст. до н.е. в Північному Причорномор’ї виникає перше грецьке поселення - на сучасному острові Березані (в давнину це був півострів) поблизу Очакова. Греки, що поселились тут, мабуть достатньо ґрунтовно ознайомилися з природними умовами всього регіону. Плодючі землі, пасовиська, багаті рибою ріки та море, будівельний камінь, сприятливий клімат, а, головне, - майже повна відсутність на узбережжях - в місцях заснування колоній, в цей час осілого місцевого населення, не могло не викликати уваги еллінів, життя яких на батьківщині було далеко не безхмарним.

Назву це перше поселення переселенців отримало від давньої назви Дніпра - Борисфен. Заснування на півострові було невід’ємною нормою для вихідців з малоазійського міста Мілета (вони заснували і багато інших колоній), котрі закріплювались спочатку на островах, півостровах та мисах як найбільш захищених місцях від нападів супротивників з суші. Встановлення точної дати заснування Борисфена і збереження її в античній літературній традиції протягом багатьох століть навряд чи випадкове. Проникнення еллінів на далекі припонтійські околиці, спокійне захоплення великої території, інформація про зовсім нові етноси стали однією з важливих подій в історії архаїчної Еллади, стимулювали подальший хід колонізації Північного Понта і розвиток економіки.

Відносно походження назви річки Борисфен немає єдиної точки зору. В науковій літературі існують три головні інтерпретації цього терміна: в перекладі з іранської мови - «широке місце», з індо-іранської - «високе місце» й давньогрецької, що виходить з найдавнішого періоду історії Еллади - «північна протока або пролив». Останнє пояснення найбільш достовірне ще й тому, що дає можливість встановити час появи назви ріки. За свідченнями лексикографа Гесіхія, Борисфеном до колонізації називався Геллеспонт (сучасна Дарданеллська протока). Так само, як найменування вузької протоки Боспор (Фракійський) було використано греками для сучасної Керченської протоки (Боспор Кіммерійський), назва Борисфен була перенесена на найбільшу річку в Північному Причорномор’ї, а згадану протоку в Елладі перейменовано в Геллеспонт. З відкриттям нових морів і річок стара назва не відповідала новим географічним реаліям.

Вірогідно назва річки Борисфен співвідноситься з найпершими проникненнями грецьких мореплавців до північних узбереж Понта Евксинського. Мабуть тоді вони ще не знали, що перед ними не протока, а велична ріка, яка і дала назву першому поселенню, що слугувало опорною базою для розвідкових робіт на всій території майбутньої колонізації.

Згадки про ці землі з’являються в Греції в першій половині VI ст. до н.е., коли мілетський філософ Анаксімандр склав карту світу, а Гекатей Мілетський її доповнив та поточнив. Згадки про цей регіон мають місце в творах грецьких драматургів, ораторів, географів, істориків. Особливе значення у висвітленні ранньої історії Північного Причорномор’я і, зокрема, Скіфії, має «Історія» Геродота.

Після заснування Березанського поселення біля нього вже в першій половині VI ст. до н.е. на берегах лимана з’являються нові грецькі сільські поселення. Пізніше вони поширюються по берегах Дніпровського і Бузького лиманів. В кінці другої чверті VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману засновується поселення, котре з часом стає одним з чотирьох найбільш значних північнопричорноморських полісів — Ольвія.

Поступово, протягом VI ст. до н.е., греки засновують в Північному Причорномор’ї ще цілий ряд міст і поселень. На берегах Керченської протоки (давнього Боспора Кіммерійського) - Пантікапей, що став столицею Боспорського царства, Феодосію, Німфей, Мірмекій, Тірітаку - на Європейському Боспорі, Фанагорію і Гермонассу – на азійському боці. На берегах Дністровського лиману з’явилися Тіра і Ніконій, а в Західному Криму - Кіркінітіда й невелике поселення на місці майбутнього Херсонеса. В свою чергу, навколо цих міст, в основному на узбережжях, виникають поселення, котрі складали їх сільську округу - хору. Більшість міст заснували вихідці головним чином із Малої Азії, зокрема з Іонії - района вже згаданого міста Мілета. Лише Фанагорію заснували жителі Теоса, Гермонассу - можливо метиленці, а Херсонес в останній чверті V ст. до н.е. - греки з Гераклеї Понтійської та Дегоса. Разом з тим не виключено, що метрополією всіх мілетських поселень Боспора був Пантікапей.

Як відомо, в житті давніх греків досить значну роль відігравала релігія, котра пронизувала всі боки їхнього життя. Вівтарі зводилися не лише на священних теменосах, в адміністративних й суспільних спорудах, але й в кожному житловому будинку. При цьому слід підкреслити, що грецька релігія з її багатобожжям не подавляла людину, як це, наприклад, було в стародавньому Єгипті. Її боги та обожнювані герої в значній мірі співставлялися із звичайною людиною.

Велика роль релігії в житті античного суспільства обумовила те, що під час колонізації, окрім звичайних міст і селищ, греки засновували також і окремі святилища. Окрім вівтарів і храмів або цілих священних ділянок з тими ж храмами та вівтарями, котрі розміщувалися на території міст, святими місцями могли бути печери, коси, струмки, дерева і т.п. Існували і великі святилища, що розміщувалися за межами міст, котрі шанувалися жителями не лише поліса, який їх засновував, але й іншими греками. На Боспорі такими святилищами були місце шанування Афродіти Апатури, що розміщувалось поблизу Фанагорії, святилища кабірів, Афродіти Демітри в Німфеї. В Південно-Західному Криму - мис Парфеній зі статуєю Парфенос (можливо, мис Фіолент). Серед святилищ Північно-Західного Причорномор’я слід відзначити святилище Деметри на Гіполаєвому мисі (в місці злиття Дніпра й Південного Бугу), священний гай Гекати й жертовник Ахілла на Кінбурнському півострові, а також Ахіллів Дром (Тендровська коса). Особливо шанувалось святилище на острові Левка (сучасний Зміїний), де за міфічними уявленнями греків, окрім самого Ахілла та Іфігенії, перебували душі блаженних. Повністю цей острів втрачає своє культове значення в грецькому світі лише в кінці античної епохи.

Колонізація Північного Причорномор’я була частиною так званої Великої Грецької колонізації, що охопила практично все Середземномор’я - північний берег Африки, узбережжя Італії, Франції та Іспанії, а потім перекинулась і в Причорномор’я. Та слід ще раз підкреслити, що в даному випадку йдеться лише про вузькі прибережні зони, котрі розміщувалися вздовж морів та лиманів. Внутрішні території були зайняті місцевими племенами «варварів».

Таке масове переселення греків було наслідком ряду причин. Однією з найважливіших, мабуть, стали війни з персами, котрі спустошували малоазійські міста. Значну роль відігравало й відносне перенаселення, коли для збереження життєдіяльності суспільства необхідно було обмежити число жителів на одиницю площі. Окрім того, внутріполісні конфлікти призводили до втечі частини мешканців, які програли, до нових місць проживання. Певну роль в цьому відігравав розвиток у греків ремісничого виробництва, для потреб якого слід було шукати нові ринки збуту, а також джерела отримання сировини, що в свою чергу сприяло розвитку торгівельної діяльності. Причиною переселення на нові місця могли стати й недороди, голод і т.п. Основну масу переселенців складали землероби, а частково - ремісники, торговці та інші представники античного суспільства.

Слід підкреслити, що особливістю давньогрецьких колоній було те, що в економічному й політичному відношенні вони, зазвичай, не залежали від метрополій. Взаємозв’язок між ними здійснювався на рівноправній договірній основі. У цьому відношенні давньогрецькі колонії, на думку С.Крижицького, принципово відрізнялися від колоній в сучасному розумінні цього терміна.

У часи грецької колонізації міста частіш за все, мабуть, могли засновуватись організовано, коли акцію проголошував оракул. При цьому ще в метрополії вибирали або призначали керівника групи колоністів - ойкіста. В цьому випадку з прибуттям на місце територія нового міста розмежовувалася під оборонні стіни, на ділянки під житлові споруди, а одна десята частина площі відводилася під культові споруди. Такі нові урбаністичні центри, як правило, мали прямокутну систему планування. Паралельно з цим межувалась і сільська округа. Перші загони колоністів за своєю чисельністю були невеликими і навряд чи перевищували 100–150 чоловік.

Але археологічні матеріали дозволяють допускати, що іноді колонізаційний процес міг відбуватися стихійно, як це, мабуть, мало місце під час формування Ольвійського поліса. До речі, Ольвія, як і переважна більшість північночорноморських міст, не мала регулярного прямокутного плану. Її сільська округа формувалася поступово і, скоріш за все, стихійно. Із всіх міст даного регіону лише Херсонес в околицях сучасного Севастополя мав регулярний план.

Античні держави Північного Причорномор’я мали достатньо високий рівень розвитку законодавчих і виконавчих структур, ідеологічне забезпечення котрих базувалося на високих ідеалах громадянськості. В цьому відношенні досить цікавою є громадянська присяга херсонеситів.