dc-summit.info

история - политика - экономика

Пятница, 15 Ноября 2019

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Східнослов’янські племінні княжіння (Частина 1)

Держава і цивілізація в історії України. Східнослов’янські племінні княжіння (Частина 1)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Слов’янський період в історії України можна розділити на три хронологічні етапи. Перший з них доцільно було б назвати праслов’янсько-венедським. Він визначається у хронологічних рамках I-IV ст. н.е. і відповідає римському періоду в історії Європи. Нижню дату цього етапу окреслює поява в римських джерелах перших писемних згадок про венедів Сарматії (про це пишуть такі відомі автори як Пліній Старший, Таціт, Птолемей). Верхню межу замикають гунська навала, антсько-готські війни наприкінці IV ст. і поділ венедів ще на дві групи, які фіксують виділення в межах венедської спільноти антів і склавінів, що за свідченням готського історика Йордана "походять від одного кореня". Ця теза одночасно визнає праслов’янську належність венедів. Про все це вже йшлося в попередньому розділі.

Другий етап займає хронологічні рамки V-VII ст. н.е. У ньому закріплюється поділ венедів на три окремі групи: венедів, антів і склавінів. Етнонім sclave (склавіни) – латинізована форма самоназви "слов’яни", що визначає рівень їхньої самосвідомості - починає поширюватися на всі слов’янські племена. Верхня межа другого етапу позначена появою тринадцяти нових племінних груп на території Східної Європи і багатьох таких же груп у Середній Європі, відомих київському автору "Повісті временних літ". Їхня кристалізація вже належить до третього етапу. Знаменним в історії слов’ян того часу було велике розселення за межі історичної прабатьківщини, що стало основою формування нових слов’янських груп, замішаних на субстратах (від латинського substratum - підстилка) захоплених регіонів - зародків майбутніх слов’янських, в тому числі і східнослов’янських народів.

Цей період позначається великою активністю слов’ян на історичній арені про що, зокрема, свідчать численні повідомлення візантійських авторів - вони починають пильно придивлятися до своїх сусідів. На цей етап припадає початок боротьби південної групи східних слов’ян з тюркськими кочовиками придніпровських степів, поразка антів від аварів, їхня інтеграція із склавінами і зникнення з писемних джерел їхнього імені - антів (окраїнних).

Третій етап в історії східних слов’ян датується VIII-X ст. Він позначається утвердженням їхньої самоназви в історичній літературі. Джерела називають велику кількість конкретних племен, поселення і городища яких густо вкривають значну частину Європи від верхів’їв Дніпра, Дону, Волги на сході, до Подунав’я і Балканського півострова на заході (сягають також окраїн Північної Балтики). Незважаючи на глибоку диференціацію слов’янського світу, племена свідомі свого слов’янського походження.

Але в контексті написання даної праці етнічна проблематика відходить на другий план. Авторів, в першу чергу, цікавлять ті процеси, котрі призвели до формування надалі першої держави східних слов’ян - Київської Русі. Тож в другій половині I тис. н.е. у слов’янському середовищі проходить розпад первіснообщинних відносин і закладаються підвалини для майбутнього формування класів (або, по-іншому, соціальних стратів). Механізм формування класового суспільства можна коротко і в самих загальних рисах охарактеризувати наступним чином. Інтенсифікація матеріального виробництва (покращення обробітку землі, розвиток різноманітних ремесел тощо) призвела до появи регулярного додаткового продукту, котрий створив можливість для експлуатації людини людиною. Узурпація влади посадовими особами, що призвела до соціальної диференціації суспільства, стала причиною майнового розшарування, відчуження самого додаткового продукту на користь "сильних світу того" й експлуатації ними як залежного населення, так і пересічних общинників.

На заключному етапі первісної історії йде процес становлення приватної власності, класів і держави, а на початковому етапі цивілізації, вже в епоху класового суспільства, держава, що виникла, стає фактором знищення залишків родового й зміцнення нового способу виробництва. На цьому заключному етапі функціонування первісного суспільства виникають такі протиріччя, котрі принципово не могли з’явитись в його класичних структурах. Зокрема, "лакмусовим папірцем", котрий відділяв епоху родового ладу від епохи його перетворення в класове суспільство, стала поява рабства. До цього періоду полонених, які складали основну масу рабів, знищували або використовували для жертвоприношень під час проведення релігійних обрядів.

Переходячи безпосередньо до історії східних слов’ян другої половини І тис. н.е., слід відзначити, що в цей час починається процес виникнення нової етнокультурної й соціально-економічної спільності, де провідне місце вже зайняли якраз слов’яни, які в більш ранній римський час не створили тут окремої культури, а були включені, як і інші етнічні групи Південно-Східної та Середньої Європи, в загальну культурну модель, провінційно-римської культури.

Про початковий час цих кардинальних змін можна говорити на основі свідчень візантійського автора VI ст. н.е. Прокопія Кесарійського: "…Спочатку слов’яни знищували всіх жителів, котрі їм зустрічались. Тепер же вони і з іншого загону, як би напившись морем крові, стали з цього часу деяких, хто їм попався, брати у полон, а тому всі відходили додому, ведучи з собою багато десятків тисяч полонених". Перед нами початкова форма работоргівлі - вивід полонених з метою отримання викупу.

Цей же автор повідомляє про розселення слов’ян, що очевидно було викликане особливостями їх сільськогосподарського виробництва. "Живуть вони … на великій відстані один від одного, і всі вони часто змінюють місце проживання". "Тому їм і землі треба займати багато". Доповнює його і Псевдо-Маврикій: "У них велика кількість різноманітного скота й плодів земних, що лежать в кучах, особливо проса та пшениці".

Рабство у слов’ян було тимчасовим - через певний час полонені за викуп могли повернутися додому або залишитись вже у статусі вільних і брати участь в усіх справах. Прямі аналогії такому стану раба відомі, зокрема, в суспільстві північноамериканськихіндіанців. Так, наприклад, полонені ірокезів через певний час усиновлювались окремими племенами цього союзу і їм вдавалося навіть отримувати титул вождя. Таке ставлення переможців до переможених було наслідком натурального господарства та низького рівня розвитку виробничих сил. Праця залежного населення в ті часи давала мало економічної вигоди. Але, ще раз підкреслимо, це були вже нові стосунки, зовсім не характерні відносинам між окремими членами первісних колективів на різних територіях.

Вищеприведене свідчення про появу рабства у слов’ян в VI ст. н.е. вказує на час формування у них нових структур. Вірогідно, до цього століття лише складалися передумови для військово-демократичних відносин, в першу чергу в результаті гото-антського протистояння кінця ІV – початку V ст. н.е. Вже відзначалося, що боротьба закінчилася поразкою антів-слов’ян, але основи все ж були закладені. В другій половині згаданого тисячоліття у них з’являються й перші укріплені поселення, хоч переважаюча більшість люду проживала у відкритих селищах (городища використовувалися, в основному, як схованки).

Археологічні матеріали значно доповнюють наші знання про тогочасний соціально-економічний рівень, але використовувати їх для характеристики певних хронологічних періодів слід обережно. Так, наприклад, виявлені в різних районах скупчення - своєрідні "гнізда" із кількох ранньослов’янських поселень - деякі дослідники однозначно інтерпретували як сліди проживання общини з економічно незалежними великими сім’ями. Але виявилось, що в ряді випадків окремі селища одного "гнізда" різняться хронологією, а це, в свою чергу, дозволяє говорити про появу таких асинхронних поселень у зв’язку з нестабільною осілістю, обумовленою екстенсивним веденням господарства.

Безперечно, праві ті дослідники, які відзначають, що незначні розміри слов’янських жител і навіть розміщення біля них господарчих споруд ще не дають підстав однозначно говорити про те, наскільки була самостійною мала сім’я, котра там проживала. Прикладом можуть бути відносини у ескімосів, у яких на думку ряду дослідників-етнографів, існувало те, що вони називають особистою, а то й приватною власністю. У розпорядженні окремих осіб чи сімей знаходились також і продукти. Серйозним злочином вважалося взяти їжу, котру окремі сім’ї запасали на зиму. Однак коли наступав голод, всі ці обмеження знімалися, а їжа ставала загальною власністю. Кожен тоді мав право взяти зі складу любої сім’ї продукти, в яких мав потребу. Перед нами типова картина первісного суспільства.

Археологічні матеріали, отримані в результаті розкопок пам’яток третьої чверті І тис. н.е., вказують на те, що у слов’ян розвивалися всі галузі господарства, поступово покращувався обробіток землі, з’явились передумови відособлення різних ремесел. Але матеріали могильників свідчать про те, що соціальна диференціація розвивається ще слабо – супроводжуючий поховальний інвентар в переважній більшості представлений лише ліпною керамікою. Обряд кремації здійснювався на стороні від місця майбутнього поховання, на загальному для всієї громади вогнищі. Мабуть, найближчі родичі взагалі малоактивно брали участь в проведенні поховальних ритуалів.

Матеріали розкопок пам’яток VI-VII ст. н.е. та етнографічні паралелі дозволяють говорити про функціонування в східнослов’янському середовищі первісної сусідської або праселянської общини, яка в стадіальному відношенні була перехідною від первісної до сусідської класового суспільства. В цей час окрема сім’я ще не користувалася економічною незалежністю. Господарськими осередками суспільства були групи людей, які мали спільну власність і котрі отримали назву "осередків відособленої власності". Рід в цей час належав до явищ надбудовного характеру, що знайшло відображення, зокрема, в колективній специфіці поховальної обрядовості.

Суттєві зміни відбулися у житті східних слов’ян в VIII-IX ст. н.е. В цей час починає поступово поширюватися плужне землеробство, відбувається виділення окремих ремесел в самостійні галузі виробництва. В другій половині періоду в житті східнослов’янського світу на базі досягнутого рівня розвитку виробничих сил в наявності було достатньо об’єктивних факторів, котрі надалі забезпечили створення держави й формування класів. Поява на цьому хронолог

ічному відрізку слов’янської історії серій однотипних предметів озброєння, в першу чергу стріл, свідчить про виникнення постійних військових дружин.

Поховальні пам’ятки IX-X ст. н.е. вказують на зміну обрядовості: замість загального для всіх поховального вогнища, кожного вмерлого вже піддавали кремації окремо - на місці, де потім зводився курган. Враховуючи те, що поховальний обряд відображав тоді реальне життя із запізненням на два-три покоління, можна говорити про загальну тенденцію до індивідуалізації, до виділення із загальної маси общинників окремих особистостей починаючи не з IX-X, а з VIII-IX ст. Вірогідно, першими намагалися виділитися представники общинної знаті. В суспільстві цього періоду, яке нині називають "вождівством", вже існувала соціальна та майнова нерівність, але ще не було легалізованого апарату примусу.

Відносини між общинниками і знаттю на цьому етапі суспільного розвитку досить добре відображені в одному епізоді скандинавської історії, що був приведений в "Колі земному" Сноррі Стурлусона. Так, під час перебування шведського і норвезького конунгів у домі багатого селянина - бонда Акі, останній більше поваги віддавав Харальду, а це дуже не сподобалось шведському зверхнику Ейріку, який під час проводів висловив господарю садиби своє незадоволення і нагадав йому, що він його людина. На що Акі відповів: "Ти ось нагадуєш мені, що я твоя людина, але я знаю тільки, що не в меншій мірі ти моя людина". Розгніваний конунг зарубав Акі, але сам факт відповіді бонда вказує на значний вплив первісної ідеології на погляди людей розглянутого періода епохи класоутворення, що було, звичайно, наслідком незавершеності процесу соціальної диференціації в цей час. Всі, начебто, були рівні між собою. У вищезгаданому творі скандинавської середньовічної літератури нерідко згадується про виступи конунгів на тінгах з проханням надати їм владу, хоча реальні свої дії вони не погоджували ні з ким і, спираючись на свої військові формування, розправлялися із супротивниками різного рангу.