dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 20 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Скіфське «царство» (Частина 3)

Держава і цивілізація в історії України. Скіфське «царство» (Частина 3)

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Формування Скіфського "царства" з царськими скіфами на чолі, відноситься, вірогідно, до V ст. до н.е. оскільки тільки в цей час в степах з’являються вищерозглянуті багаті поховання з вишуканими речами грецького походження. Розвиток торгівлі з населенням лісостепу й грецькими колоніями призвів до встановлення тісних зв’язків з останніми. Зокрема цар Аріапіф мав у античній Ольвії свого повіреного в ділах грека Тімна, а його син тривалий час проживав у цьому місті в спеціально збудованому будинку. Такі стосунки царських скіфів з греками з часом перетворили їх на своєрідних посередників - відносини з землеробами велися не безпосередньо, а через них.

За Геродотом країна скіфів являла собою багату на траву і добре зрошувану рівнину, яку перетинали численні річки, найбільшими з яких були Істр (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро) і Танаїс (Дон). Природа була найщедрішою до Борисфену, що є "найприбутковіша річка: по її берегах простягаються чудові тучні пасовиська для худоби; у ній мешкає у великій кількості найкраща риба, вода має приємний смак для питва і прозора… Посіви уздовж берегів Борисфену чудові, там, де земля не засіяна, розстилається висока трава. У гирлі Борисфену сама собою осідає величезна кількість солі. У річці мешкають великі безкості риби під назвою "антаксей" і є багато інших дивин".

Сама Скіфія нагадувала величезний квадрат, південний край якого простягався вздовж Чорного моря від Істру до Меотиди (Азовського моря). Північний її кордон мав би проходити приблизно вздовж Прип’яті, через сучасні міста Чернігів, Курськ, Воронеж. На цьому просторі у межах степу й лісостепу жили численні племена і народи.

Найближчі землі до античної Ольвії, яка знаходилась майже посередині південного краю скіфського "квадрату", займали калліпіди - еллінські скіфи, за ним були землі алазонів, а ще далі на північ - скіфів-орачів, які "сіють зерно не для власного вжитку, а на продаж". Ще далі мешкають неври. Всі перераховані народи мешкають на захід від Борисфену.

За Борисфеном спочатку розташована Гілея (тобто Полісся - вірогідно, заплавні ліси у гирлі Дніпра), а на північ від неї скіфи-землероби. Вище них по течії - велика пустеля (за свідченнями вищезгаданого грецького історика), а за нею мешкають андрофаги - особливе не скіфське плем’я.

На схід від землеробів живуть скіфи-кочівники, а за річкою Герром (сучасні Конка або Молочна) кочує найчисельніше скіфське плем’я - вищезгадані скіфи-царські. На північ від них живуть меланхлени - вже не скіфське плем’я. А за річкою Танаїсом також вже не скіфська земля: тут мешкають савромати, а територію вище них займають будини, поруч з якими мешкали також і гелони.

Локалізація окремих із перерахованих угруповань залишається дискусійною, хоча в цілому дослідники уявляють загальну картину їх розселення.

Скіфське "царство" було якщо не перше, то одне з перших утворень у Східній Європі, заснованих на завоюванні з метою експлуатації переможених. У попередні часи племінні об’єднання створювались у вигляді союзів для досягнення спільних цілей, а війни між племенами, якщо не враховувати грабіжницьких набігів, велися головним чином за території й призводили до знищення чи вигнання одного племені іншим, в кращому випадку - до асиміляції переможцями тієї частини переможених, яка вціліла. Нерівноправне положення тих та інших було тимчасовим і не призводило до систематичної експлуатації, навіть якщо переможені прирівнювались до рабів, так як саме рабство в його патріархальній формі не носило класового характеру. Разом зі скіфами в Північному Причорномор’ї з’явились відносини, що склалися на Стародавньому Сході.

У зв’язку з вищевказаним слід більш ґрунтовно охарактеризувати суспільний лад скіфського суспільства. На нашу думку, це найбільш об’єктивно зробив М.Артамонов, а тому на його концепції зупинимось більш детально.

Повернувшись із Азії скіфи склали ту групу населення Північного Причорномор’я, котра якраз і називалася царськими скіфами. Пізніше у відомому ольвійському декреті на честь Протогена вона іменується "саї", що на іранській мові відповідає грецькій назві "царі". Звідси можна зробити висновок, що своє найменування ці скіфи отримали не від греків, а йменувались царськими за характерною своєю особливістю, котра полягала в наявності у них сильної царської влади, відсутньої в інших групах скіфського населення Північного Причорномор’я. Скіфський цар не лише був "головнокомандувачем" на війні, він же розподіляв військову здобич, творив суд і розправу над своїми підданими. Неправдива клятва божествами царського вогнища, тобто царськими предками, вважалась тяжким злочином, що заслуговував страшної смерті. Це означає, що особа царя вважалась священною і від благодаті, котра виходила від неї, залежало благополуччя всього підлеглого суспільства. Влада царя була настільки великою, що служити йому повинен був кожний скіф. У світлі цих даних вимальовується образ царя, досить далекий від племінного вождя, який більше нагадує східного володаря, наділеного необмеженою владою земного божества. Такі риси східного монарха скіфські зверхники могли перейняти під час перебування в Азії в оточенні давньосхідних держав і в тісних контактах з ними. З цими рисами скіфи перейшли в Північне Причорномор’я, де і склали особливу групу скіфів-царських.

Царська влада у скіфів, на певних етапах, була спадковим привілеєм певного роду або сім’ї, в межах котрої вона переходила від батька до сина або іншого найближчого родича. Новий цар, подібно східним володарям, стверджувався у своєму положенні або згодою всього народу, або його представників в особі родових старійшин, теж, до речі, спадкових, але його прерогативи залишались незмінними.

В середині V ст. до н.е. скіфи-царські займають панівне положення в Північному Причорномор’ї і починають вважати усіх інших скіфів своїми рабами, тобто підлеглими собі. Але формуванню класичного рабовласницького суспільства не сприяв сам тип кочівницького скотарського господарства у степового населення Скіфії, в якому раби могли використовуватись лише для виконання другорядних домашніх робіт. Практики купівлі рабів у скіфів не було, тобто - рабська праця не відігравала у виробництві даного суспільства скільки-небудь істотної ролі. Кочове скотарське господарство скіфів не мало необхідності у використанні рабської праці, позаяк воно, здебільшого, здійснювалось колективно. Скіфи кочували не окремими господарствами, а громадами, разом пересувались по степових просторах у будинках-кібітках на колесах, разом переганяли тварин з пасовиська на пасовисько й охороняли від звірів та ворогів. Праця рабів, якщо й була необхідною в господарствах з великою кількістю худоби, ставала потрібною лише для переробки продуктів скотарства і була переважно жіночою. А звідси виникав скіфський звичай осліплення рабів - адже для праці у вищезгаданій галузі могли використовуватись і сліпі, а сам господар був гарантований від втечі рабів та крадіжки довіреного їм майна.

Стародавні автори зберегли досить мало інформації про внутрішній устрій скіфського суспільства. З їх повідомлень можливо лише зрозуміти, що у скіфів були зверхники та підлеглі, багаті та бідні, котрі володіли кількома підводами і великою кількістю голів скота, і "восьминогі", тобто ті, які були власниками всього однієї підводи, запряженої парою биків. Основною господарською одиницею скіфського суспільства була сім’я зі своїм господарством та майном.

Земля знаходилась у суспільній власності, а спадкування велось по батьківській лінії. Практикувалось утримання багатьох жінок, котрі після смерті чоловіка переходили до спадкоємця (як і майно). Сім’я несла колективну відповідальність за своїх членів. Суперечки між родичами вирішувались у поєдинку під царським контролем, що виключало нічим не врегульовану кровну помсту й упорядковувало суспільні відносини.

Маючи за основу інформацію писемних джерел, скіфське суспільство слід вважати патріархально-родовим. Але звичайні для цього типу суспільства відносини у них були підпорядковані військовій організації з її ієрархією влади, яка в одних випадках, співпадала з родоплемінною, а в інших - стояла над нею. Геродот згадував у скіфів, окрім верховного царя, інших царів і номархів, тобто військових лідерів в областях, навряд відповідних за своїм соціальним станом племінним вождям і родовим старійшинам. Ці володарі, мабуть, призначалися, верховним царем із його наближених, представників родоплемінної аристократії, які зарекомендували себе вірністю. Останні, вірогідно, йменувалися "скриптухами", тобто жезлоносіями, а знаком їхнього достоїнства були маленькі сокири з головами тварин чи птахів на обушці.

Як уже відзначалось, царські скіфи усіх інших скіфів вважали своїми рабами, але з цього не випливає, що всі підвласні їм скіфи дійсно перебували в рабському стані. Експлуатація підвладного царським скіфам населення була основним джерелом збагачення їх панівного прошарку, а не лише аристократії, бо влада здійснювалась колективно і вигодами її користувалися, хоча й не в рівній мірі, не лише цар та його оточення, але також рядові воїни. У царських скіфів не було чітко сформованих соціальних стратів, а існуюча тоді експлуатація була захованою, замаскованою формами колективного виробництва. Аналогічною була організація суспільних відносин і у землеробів. В середині кожного із підрозділів скіфів спрацьовували порядки, характерні стану переходу від докласових до класових структур, хоча й з деспотичною владою "царя", що не заважало "спрацюванню" цих порядків, оскільки влада була досить обмежена звичаєм, норми якого були обов’язкові і для самого "царя".

В даному суспільстві експлуатація поширювалася не в середині племені, а між племенами. Одна частина - царські скіфи - володарювали над іншими і експлуатували їх в міру своїх можливостей та того супротиву, котрий підвладні племена могли виявляти. Саме для підтримки цієї системи зверхності й експлуатації царським скіфам потрібні були сильне військо й абсолютна влада лідера. Але сформована ними організація ще не була державою. Про скіфський рабовласницький лад можна говорити лише як про початковий етап, котрий суттєво не відрізнявся від патріархального рабства, яке в свою чергу зливалося із сімейними відносинами.

Скіфське "царство" не було державою в класичному його розумінні. Це була одна з форм соціальної організації, котра за сучасною термінологією зветься складним вождівством і знаходиться на межі перетворення на державу. Племена, які входили до складу Скіфського «царства», зберігали демократичний лад, оскільки цар або вождь з військовою дружиною ще не протистояли озброєному народу. Створене внаслідок завоювання, Скіфське "царство" являло собою результат воєнної діяльності одного з підрозділів скіфів, котрі не змінили свою соціальну природу, як і завойовані ними. Така система існувала лише тому, що зберігалася військова зверхність одних над іншими.

Стан розвитку скіфського суспільства дозволяє відносити його, все ж, до протоцивілізацій, хоча і на такому етапі, коли до цивілізаційних структур залишався лише один крок.