dc-summit.info

история - политика - экономика

Четверг, 14 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы История Держава і цивілізація в історії України. Перші протоцивілізації скотарів. Частина 2

Держава і цивілізація в історії України. Перші протоцивілізації скотарів. Частина 2

Член-корреспондент НАН Украины, Моця А.П.

Життя людини в степу проходило головним чином в громаді, котра складалась з сімей, що вели самостійне господарство. Але багато чого в таких общинних колективах будувалось на взаємодопомозі і взаємовиручці, кооперації зусиль. Адже життя під час постійного руху було повним непередбачуваних випадків.

Та контакти між людьми не обмежувались лише однією громадою. З іншими колективами їх об’єднували відносини родичання - за шлюбами і кровні, а то і просто дружні. Життя на відкритих безмежних просторах примушувало людей об’єднуватися, щоб разом вирішувати різноманітні проблеми: як розподілити пасовиська й багаті угіддя, як провчити войовничих сусідів тощо. Адже рухливий спосіб життя не означав безсистемного, хаотичного перегону худоби. Відносно густа заселеність степу, постійна думка про пасовиська вимагала регулювання питань землекористування. Без цього життя проходило б у постійній ворожнечі і протистоянні за кращі угіддя.

Повний пріоритет перегінного скотарства фіксує поява у ІV тис. до н.е. курганного обряду поховань, котрий з тих часів стає пануючим у степу. Якраз він відображає акцентування уваги на просторі - пасовиськах, котрі гарантували саме існування степового населення і такого способу життя. Кургани - земляні аналоги знаменитих єгипетських пірамід - виступають не лише як могильні споруди. Височіючи на фоні одноманітного степового ландшафту, вони маркували шляхи руху скотарів, символізували зв’язки з предками, минулого з сьогоденням. Вони були своєрідними храмами степу. Деякі з них являли собою складні споруди з ритуальними майданчиками на вершині насипу. Біля них збиралися скотарі у визначені сезони, щоб вшанувати предків, принести жертви богам, відзначити свята.

Вірогідно, увага до пасовиськ, простору викликала появу й кам’яної скульптури. Найпростішою її формою був менгір - вертикально встановлений видовжений камінь, який дуже віддалено нагадував людську фігуру. Потім з’явились і справжні антропоморфні стели. Як правило, вони були примітивними - досить слабко зображена голова й плечі. На деяких з них зафіксовані значки та цілі сценки з життя.

Один з найбільш відомих ідолів, що датується кінцем ІІІ - початком ІІ тис. до н.е., виявлено біля с.Керносівка на Дніпропетровщині. Кремезний лисий чоловік з вусами, бородою та підкресленими ознаками статі стискає правицею булаву - символ влади. Окрім того, на передній площині стели зображено також дві бронзові та кам’яна сокири, спис, лук. Ними володіти міг лише воєначальник. На задній площині зображені дерево життя, символ Сонця та Місяця, вовчий хвіст, обриси стоп (передають духовну сферу, якою мав керувати жрець-шаман). Зображення виробничої сфери показано нижче пояса - загін для худоби, кобила і жеребець, віл, знаряддя ливарника. Вони засвідчують вплив вождя на сферу економіки. Дві динамічні сцени на передній та лівій площинах - полювання та запліднення жінки – доповнюють функції вождя. Таким чином була зафіксована поліфункціональність верховної влади.

З іншого боку, керносівського ідола можна сприймати як антропоморфізовану модель суспільного устрою індоаріїв, відому з індійських вед.

Згідно з ними, з вуст божества Пуруші вийшли брахмани, а кшатрії - виконавці військових обов’язків - з рук (уся зброя зосереджена саме біля рук ідола). Спускаючись нижче, ми переходимо до вайш’їв - рядових общинників - скотарів, які походили зі стегон Пуруші. Відповідно, на ідолі худоба та загін для неї зображені нижче пояса, на стегнах. Неповноправні, темні шудри походять із стоп, зображення яких вміщене поперек пояса, ззаду. Поруч зі стопами - інструменти ливарника, а саме ремеслом і повинні були займатися шудри. Навряд чи така тотожність моделей суспільного устрою є випадковою. Така образна інформація лише доповнює писемні джерела.

Але останні відносно території України можна використовувати лише як віддалені аналогії – реконструкція суспільного устрою тих часів можлива лише за археологічними матеріалами та історичними паралелями. Тому якщо суспільства кам’яного віку з привласнюючими формами господарства вважаються ранньопервісними, то етносоціальні організми, основою яких є розвинені форми відтворюючого господарства, відносяться (як у даному випадку) до пізньопервісних. Населення степової зони України в розглянуті часи в стадіальному поступі відповідало критеріям пізньопервісності, наближалось у своєму розвитку до ранньокласових структур, а тому може бути "зараховане" до протоцивілізаційних формувань.

Наявні дані дозволяють все ж реконструювати такі суспільні клітини як сім’я, громада, патронімія, плем’я, союз племен. Остання з названих структур якраз характерна для дано ї стадії розвитку суспільства. Її поява пов’язана із збільшенням сутичок між окремими племенами, захопленням чужих територій, боротьбою за худобу, землі, копальні та інші цінності. Вистояти поодинці ставало дедалі важче. Тому помітною ставала тенденція до утворення надплемінних об’єднань, що складалися з кількох племен. Це й були союзи або конфедерації. З часом інтеграційні процеси посилювалися, а союзи племен дедалі збільшувалися та могутнішали. Ускладнення суспільної організації вимагало створення особливих органів для керування. Знать, яка виокремилася при цьому, поступово посідала панівне місце в суспільстві.

Можна було б чекати, що військові сутички на теренах України відбувалися здебільшого поміж степовими скотарськими племенами та лісостеповими землеробськими. Однак, вірогідно, це було не так. Напевне, існували якісь домовленості або діяли сталі традиції невтручання. Адже ще за доби енеоліту, коли правобережний лісостеп населяли трипільські племена, за археологічними матеріалами не фіксується їх втручання в життя степняків. Така ж картина спостерігається і за доби бронзи, тобто пізніше. Відомий лише один факт глибокого проникнення на північ степових індоарійських племен першої чверті ІІ тис. до н.е., коли носії катакомбної культури, рухаючись уздовж Дніпра та Сіверського Донця, вийшли на широту Києва та Харкова. Однак і в цьому випадку помітних слідів військових зіткнень, зброї, спалених поселень нема.

Та попри усю логічність аргументації така ідилічна картина взаємовідносин землеробів і скотарів протягом мало не 3-х тисяч років викликає сумнів. Адже ворожі стосунки між рухливими скотарями та осілими землеробами, а саме такий розподіл сил маємо в Україні для часів енеоліту-бронзи, започатковувалися з переходом до відтворюючих форм господарства. Як вказано в Біблії: "І був Авель пастух овець, а Каїн був землероб". Трагічний результат їх "братерських" відносин загальновідомий. Опанувавши степ, союзи племен індоаріїв і наступних народів постійно здійснювали силовий тиск на землеробів. Проте збройні конфлікти відбувалися не лише між різноетнічними угрупованнями, а й між етнічно однорідними.

Союзи племен не були чимось сталим та тривким. Вони виникали та розпадалися залежно від конкретної ситуації. Чимало значили не лише чинники зовнішньої небезпеки, а й особисті взаємини вождів усередині союзноплемінної верхівки.

Розглянуті племена не пішли урбаністичним шляхом розвитку. Тут формувались досить стрункі структури, типові для скотарсько-землеробських суспільств, що базувалися на екстенсивному веденні господарства. Незважаючи на відносно низький рівень розвитку, вони вже виробляли продукцію понад прожитковий мінімум. Поступово визрівали основи для майнової, а згодом і соціальної нерівності. Але в ці часи процес диференціації суспільства відбувався у напрямку зростання кількісних показників, без кардинальних змін суспільного ладу.

Логічним завершенням поступового розшарування суспільства була диференціація племен. Наявність Гордіївського могильника на Південному Бузі, де навіть у пограбованих похованнях виявлено золоті діадеми, браслети, сережки, велику кількість бурштинового намиста та інші прикраси, є доказом на користь існування бідних та багатих племен або племінних груп - вищої форми розшарування тогочасного суспільства.

Археологічні матеріали свідчать, що концентрація влади на племінному, а у випадках військової небезпеки і міжплемінному рівні вела до поєднання адміністративних, військових, культових та виробничих її функцій в руках одного вождя. Випадки такого поєднання простежуються при аналізі інвентаря у деяких похованнях представників індоіранської спільності. Лише особі найвищого соціального рангу, яка перебрала на себе низку керівних обов’язків, міг належати унікальний комплекс речей знаменитого Бородінського скарбу. Фактично це набір клейнодів, де символами влади виступають мармурові навершшя булав; військового рангу - золочені вістря до списів та кинджалів, а також нефритові сокири; культових обов’язків - дерев’яна ритуальна чаша з бронзовим окуттям.

Домінування скотарства у степовій зоні України вилилось у виникнення кочівництва, що стало основним способом життя на даній території у наступний період, коли цивілізаційні процеси вийшли на новий рівень розвитку.