dc-summit.info

история - политика - экономика

Суббота, 25 Ноября 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Свобода слова в Україні: чи втримаємо планку?

Свобода слова в Україні: чи втримаємо планку?

Свобода слова в Україні: чи втримаємо планку?

У ході недавнього святкування Дня журналіста (6 червня) як завжди було сказано, у тому числі й з найвищих трибун, багато пафосних слів на адресу “акул пера” (хоча, як влучно помітив один жартівник, в наш час їх логічніше було би називати “дятлами клавіатури”). Однак, за всіма радісними вітаннями не зникла похмура тінь питання: чи нормально в Україні з тим, що необхідно для вільного розвитку журналістики як повітря — зі свободою слова?

Зовні воно, начебто, виглядає так, що зовсім навіть непогано. От скажімо, наприклад, така шанована міжнародна організація, як Freedom House у своєму звіті про політичну свободу та громадянські права у світі за 2009 рік (оприлюдненому 4 червня 2010 р) назвала Україну вільною країною. Цей статус  Україна підтверджує вже кілька років поспіль починаючи  з 2006 року. У звіті Freedom House Україну названо "демократією в регіоні, що найбільш динамічно розвивається, де цінуються фундаментальні права і свободи людини".

Її аналітики зазначають, зокрема, що в 2009 році підтримати статус вільної держави Україні допомогли затримання головного підозрюваного в організації вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе Олексія Пукача і зняття заборон на трансляцію російських телеканалів.

Серед негативних аспектів української демократії експерти Freedom House назвали утиск журналістів на місцевому рівні. Крім того, правозахисники вважають, що на роботу мас-медіа негативно вплинули президентські вибори що відбулися цього року. "У вересні 2009 року Печерський районний суд Києва заборонив будь-яке неправдиве висвітлення діяльності прем'єр-міністра Юлії Тимошенко", - говориться у звіті.

Цікаво, що та ж таки Freedom House у своїй спеціальній доповіді, присвяченій положенню преси у світі, зафіксувала навіть підвищення рівня свободи ЗМІ в Україні у 2009 році. За її даними, поліпшення в Україні відбулося в основному за рахунок зменшення кількості нападів і залякування журналістів, а також через різноманіття представлених думок і власників засобів масової інформації. У відповідному рейтингу Україна посіла 115 місце, розділивши його з Кувейтом і Мексикою.

Однак, разом  з тим, експерт Freedom House Арч Паддінгтон зауважив, що нинішні події з численними скаргами на утиски свободи слова та свободи зібрань з приходом нової влади ще не було відображено у звіті. Але якщо ці тенденції триватимуть, Україна може втратити статус вільної країни в класифікації організації. "Ми стурбовані розвитком подій в Україні. Україна належить до категорії вільних країн, але вільних країн, що мають деякі проблеми. Тому, якщо відбудеться навіть незначне погіршення, Україна потрапить до категорії частково вільних країн", - попередив він.

До майже аналогічних висновків дійшли і автори не менш авторитетної щорічної Доповіді Державного департаменту США про становище прав людини  у країнах світу, яка була нещодавно опублікована. Окремий розділ звіту присвячено Україні. Доповідь зазначає, що “Україна є багатопартійною демократичною республікою, де цивільна влада контролює силові структури”. Що стосується безпосередньо свободи слова, то автори доповіді, в цілому позитивно оцінили ситуацію з нею в Україні: “Конституція та закони гарантують свободу слова та преси, і влада в цілому поважала ці права на практиці”. Повідомлень про те, що центральні органи влади намагалися скеровувати в певному напрямку зміст медійних публікацій та матеріалів, не було; проте надходили повідомлення про факти залякування журналістів посадовими особами національного та місцевого рівня. Громадяни мали змогу публічно або приватно критикувати владу, активно функціонували незалежні та міжнародні засоби масової інформації, які подавали широке розмаїття поглядів.

За даними Української асоціації видавців періодичної преси у країні регулярно виходило в світ близько 4200 друкованих видань. Серед них були 2400 газет (у тому числі 52 щоденні) і 1700 журналів, з яких 1550 мали загальнонаціональне розповсюдження. Звернено увагу й на те, що у червні парламент своєю резолюцією заборонив контролюючим органам проводити перевірки засобів масової інформації під час президентської виборчої кампанії 2010 року, яка розпочалася у жовтні. Метою цього кроку було забезпечення свободи слова шляхом ліквідації правових, адміністративних та економічних перешкод медійному висвітленню кампанії.

Проте, у доповіді  Державного департаменту США міститься й ціла низка даних та фактів (зібраних переважно українськими правозахисними організаціями), які свідчать про негативні прояви, що перешкоджали вільному функціонуванню ЗМІ. Так, за даними національної медіа-моніторингової організації Інституту масової інформації (ІМІ), протягом перших 11 місяців 2009 року жертвами фізичних нападів або залякувань стали, як мінімум 31 журналістів і видань, порівняно з 27 інцидентами, про які повідомлялося у 2008 році. У жовтні місяці ІМІ повідомив про різкий сплеск насильства, зокрема про факти міліцейського насильства і п’ять випадків стрілянини. Як і в попередньому році, переважна більшість інцидентів сталася на місцевому рівні, а їх ініціаторами часто вважалися окремі політики, бізнесмени або організовані злочинні угрупування.

Чи не найбільш резонансним став наступний інцидент із представником влади. 1 вересня депутат ВР від Комуністичної партії Олександр Ткаченко вихопив мікрофон у парламентського кореспондента телеканалу СТБ Ольги Червакової і жбурнув його на підлогу, коли та попросила роз’яснити його зауваження про те, що журналістам слід заборонити доступ до парламентського кафетерію.

Показово, що не надходило жодних повідомлень щодо цілої низки справ, порушених у минулі роки за фактами насильницьких дій проти журналістів.

Приватні ЗМІ працювали поза сферою прямого державного контролю чи втручання; проте як незалежні так і державні засоби масової інформації іноді демонстрували тенденцію до самоцензури матеріалів, присвячених чутливим для влади питанням. Хоча приватні газети функціонували на комерційній основі, їхні доходи часто залежали від власників (політичних патронів чи пов’язаних з певними політиками олігархів) і не проводили незалежної редакційної політики. За даними моніторингу засобів масової інформації, проведеного ІМІ та його регіональними партнерами, в електронних і друкованих ЗМІ продовжувалася практика проплачених публікацій, прихованої реклами та позитивного висвітлення певних подій під виглядом новин (відомих під назвою «джинса»). ІМІ також відзначив, що політичні партії часто замовляли розміщення статей в регіональних друкованих ЗМІ, причому правоохоронні органи ніяк не реагували на це порушення закону. Триваюча залежність деяких ЗМІ від державного фінансування також могла бути перешкодою для журналістських розслідувань і критичних репортажів.

Однією з проблем був недостатній доступ ЗМІ до офіційної інформації, особливо в регіонах. В окремих випадках представники мас-медіа мали труднощі з доступом на судові засідання та інші наради органів влади.

Однак, повторюся, що всі приведені вище оцінки, тенденції, проблеми й факти стосуються, переважно. минулого року. Якщо ж взяти до уваги останні події, то вони дають значно менше підстав для оптимізму. Приведемо тут лише коротку хроніку найважливіших з них.

9 квітня 2010 р. з відкритим листом до президента В. Януковича звернулися журналісти телеканалу ТВі. В листі містилося прохання припинити втручання Служби безпеки України в роботу телевізійного ринку. Зокрема, журналісти телеканалу заявили, що стурбовані перетворенням СБУ в "структуру, яка забезпечує особисті та корпоративні інтереси голови СБУ Валерія Хорошковського і членів його сім’ї".

6 травня журналісти ТСН оприлюднили відкритий лист, в якому заявили про введення цензури на телеканалі "1+1". 7 травня журналісти СТБ  також заявили про цензуру на каналі. До них приєдналися представники інших ЗМІ, які утворили рух "Стоп цензурі". Хоча, в той же час, керівництво СТБ і ТСН заперечувало тиск на своїх журналістів.

4 червня журналісти українських видань прийшли на прес-конференцію В. Януковича присвячену першим 100 дням його президентства у футболках з написом “Стоп цензурі!”. Футболки роздавали перед входом на зустріч активісти однойменного руху. Відповідаючи на питання журналістів про свободу слова в Україні, В. Янукович заявив, що підтримує рух “Стоп цензурі!”. Він пообіцяв проконтролювати розслідування фактів цензури, як тільки його проінформують про них. Президент зазначив, що ніяка політична сила не повинна чинити тиск на ЗМІ. Він також доручив голові Служби безпеки Валерію Хорошковському зустрітися з організаторами акції “Стоп цензурі!”.

5 червня, за повідомленням прес-служби Партії регіонів, Президент України Віктор Янукович пообіцяв, що всі факти цензури у ЗМІ будуть розслідуватися правоохоронними органами. Глава держави запевнив, що на журналістів ніхто не буде здійснювати тиск. В. Янукович пообіцяв співпрацювати з журналістами у виявленні та боротьбі з фактами утиску свободи слова. "І якщо ці факти є, я хотів би їх побачити, буде відповідне доручення відповідним органам, і вони будуть розслідувані", - підкреслив Президент. "Старт цієї роботи відбудеться відразу ж після отримання конкретних фактів утисків свободи слова в українських ЗМІ", - сказав В. Янукович.

7 червня редакція 5 каналу у відкритому листі Президенту України Віктору Януковичу заявила про загрозу з боку голови СБУ Валерія Хорошковського. У листі журналісти зазначали: "За вашою спиною відбуваються спроби чинного голови СБУ, члена Вищої ради юстиції та відомого бізнесмена Валерія Хорошковського, якого пов'язують з телеканалами групи Інтер, знищити 5 канал”. У документі пояснюється, що телеканал намагаються знищити "через можливе скасування судом рішення конкурсу на виділення частот Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення від 27 січня 2010, з подальшою втратою ліцензій". Також, звертаючись до чинного гаранта Конституції автори звернення підкреслили: “На нашу думку, зараз тільки ви можете допомогти пану Хорошковському розмежувати власні бізнес-інтереси і інтереси державні".

І ось, вже 8 червня  стало відомим рішення Окружного адміністративного суду Києва яким було оскаржено рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення від 27 січня минулого року про виділення ТВi та 5 каналу частот для телемовлення. Суд позбавив 5 канал і канал ТВi частот для телемовлення та повністю задовольнив вимоги групи телеканалів “Інтер”.

У зв'язку з цим виникає цілком логічне запитання: чи був щирим президент, коли обіцяв боротися проти цензури в Україні? І, найголовніше, чи вдасться втримати планку свободи слова в нашій країні, хоча б на тому рівні, якого було досягнуто у попередні роки?