dc-summit.info

история - политика - экономика

Понедельник, 21 Января 2019

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Що буде, як дійде до діла?

Що буде, як дійде до діла?

Що буде, як дійде до діла?

1 жовтня данця Андерса фог Расмуссена на посту генерального секретаря НАТО змінив норвежець Єнс Столтенберг. «Лібертаріанець» поступився місцем «соціалісту» – головний пост в Блоці зайняв керівник Норвезької робітничої партії. Як тепер буде будуватися риторика Росії стосовно НАТО, враховуючи, що його очолив настільки ідеологічно близький елемент – питання цікаве, але не вельми важливе. Навряд чи взаємне сприйняття двох майже ворогуючих гравців зміниться кардинально. Тим не менше, не зважаючи на позиціонування Столтенберга в ЗМІ як «друга Росії», на першій же своїй офіційній прес-конфереції норвежець заявив про наміри слідкувати за дотриманням Росією міжнародного права та його принципів.

Напруження у стосунках між альянсом та правонаступницею СРСР, котре особливо помітне останнім часом, так чи інакше спричинене подіями, які відбуваються на Сході України. Для одних вони безсумнівно носять характер агресії, для інших – є не більш, як внутрішньою кризою. Водночас, після зіткнення одного Боїнга з «великою кількістю високоенергетичних об’єктів» в небі над Україною, в дискурсі почало широко вживатися і поняття міжнародного тероризму. З останнім явищем світ намагається активно боротися, а у його спонсорстві та підтримці періодично лунають спорадичні звинувачення. Так чи інакше, питання війни між представниками різних континентів не зникає з порядку денного. Як зазначає американський тижневик The Week «Перша світова війна навчила нас тому, що міні-сутички здатні перерости у гігантські криваві конфлікти». І головними учасниками такого зіткнення розглядають саме НАТО і Росію.

Так як НАТО є утворенням колективним, у потенційному конфлікті цілком справедливо очікувати участі якщо не всіх, то більшості його учасників. З іншого боку, Росія також, швидше за все, не залишиться наодинці з об’єднаними силами супротивника: на її боці можуть виступити країни Митного чи потенційні члени Євразійського Союзу, та й підтримкою принаймні частини ісламських сил, вороже налаштованих до Заходу, вона також цілком може заручитися. Крім того, не варто забувати про «джокера» – експерти все частіше схиляються до того, що у потенційному воєнному конфлікті світового масштабу (за умови його тактичного, а не ядерного характеру) переможе той, на чиєму боці виступить Китай. Таким чином аналіз настільки широкого протистояння типу «Третя світова» поки що приречений на невдачу – бракує даних.

Крім того, незважаючи на всю комічність ситуації у світлі останніх 8 місяців, з 90-х років минулого століття між Росією та НАТО існує договір, котрий забороняє альянсу розміщувати додаткові війська поблизу кордонів з Федерацією – інакше, акт агресії з усіма наслідками. Можна, звичайно, пригадати нині зацитованого до неймовірності Бісмарка, але дотримання міжнародних зобов’язань перестає бути вдячною темою.

Іншими словами, аналіз потенційного конфлікту простіше максимально звузити – до двох сторін. У соціальних мережах та розважальних сайтах можна знайти безліч мальованих шедеврів, де зіткнення між ведмедем та орлом відбувається з перемінним успіхом. Згідно з результатами червневого опитування громадської думки, проведеного Левада-Центром, США очолюють список «7 ворогів Росії» (далі – Україна, країни Балтії, Грузія, Велика Британія). Прямих закликів до розв’язання війни та громадської ейфорії з цього приводу поки що немає, але ситуація загалом нагадує бочку з порохом (чи з газом), до вибуху якої не вистачає тільки іскри. Отже, Росія та США: перша вустами Кисельова може перетворити останні в радіоактивний попіл, а в останніх військову конфронтацію з першою вважають нереальною.

Організація Global Firepower (http://www.globalfirepower.com/) займається оцінкою понад сотні держав за 50 різноманітними критеріями військового потенціалу. На даний момент ТОП-10 виглядає наступним чином: США, Росія, Китай, Індія, Велика Британія, Франція, Німеччина, Туреччина, Південна Корея, Японія. Сьогодні нас цікавить суха статистика здатності до збройної боротьби перших двох, знову ж таки без врахування ядерного потенціалу.

 

Російська Федерація

Сполучені Штати Америки

Кількість населення

145 500 482

316 668 567

Кадрова армія

766 000

1 430 000

Резерв

2 485 000

850 880

Танки

15 500

8 325

Бронемашини

27 607

25 782

САУ

5 990

1 934

Польова артилерія

4 625

1 791

Системи залпового та ракетного вогню

3 781

1 330

Повітряний флот

3 082

13 683

 - Винищувачі/перехоплювачі

736

2 271

 - Штурмовики

1 289

2 601

 - Вертольоти (штурмові)

973 (114)

6 012 (914)

ВМФ

352

473

 - Авіаносці

1

10

 - Підводні човни

63

72

Бюджет на «оборонку»

$76 600 000 000

$612 500 000 000

У рейтингу GFP подається іще багато параметрів, котрі здатні вплинути на військове становище держав, але ми обмежимось вказаними вище. Отже, абстрагуючись від захмарно високих витрат на фінансування Збройних сил США можна зробити наступні висновки. В разі необхідності Росія може поставити в стрій майже на один мільйон солдатів більше, аніж гіпотетичний ворог. Свою чисельну перевагу у живій силі вона здатна закріпити та розвинути за допомогою дво- і трикратної різниці у танках, самохідній, звичайній та ракетно-залповій артилерії при паритеті у бронетехніці. Водночас, кількість перейде в якість виключно за умов воєнних зіткнень на суші. Ситуацію та плацдарм, на якому Росія змогла б ефективно скористатися настільки сприятливими стартовими умовами, важко уявити, хіба що внаслідок прямого нападу на її територію. Проте такий варіант – не варіант для США, котрі здатні забезпечити тотальне панування у повітрі. Отримуємо результат з нульовою сумою та гру абсолютно рівних суперників у квача: один не здатен втекти, інший – наздогнати. В таких умовах можна припусти, що основна битва буде відбуватися на воді.

При відносно однаковій чисельності флоту і, зокрема, підводних човнів, США все ж володіють найпотужнішими бойовими кораблями сучасності – авіаносцями, котрі в американців важкі (здатні нести цілі полки палубної авіації – приблизно 80 літаків) і котрих у них аж 10.

Ситуація з плавучими аеродромами у Росії не задалась ще у спадок від Радянського Союзу, де концепція авіаудару «з води» не знайшла схвалення. Альтернативу таким кораблям радянські конструктори бачили у важких авіанесучих крейсерах (т.зв «ТАКРи» або проект 1143), проте складність реалізації супутньої програми розробки палубної авіації з вертикальним зльотом і посадкою прирекли проект на провал. Незважаючи на існування в СРСР кількох кораблів цього типу («Київ», «Варяг», «Ульяновськ» тощо), Росія успадкувала тільки 2. «Адмирал флота Советского Союза Горшков» продали Індії у 2004 р. Після повної модернізації корабель перебуває у складі ВМС Індії, в якості авіаносця «Вікрамадітья». «Адмирал флота Советского Союза Кузнецов» залишається єдиним ТАКРом у складі ВМФ Росії; його називають і єдиним авіаносцем Федерації, хоча таким кораблем він не є. Отакі справи. Напевне, не варто і згадувати, що судно закладено на верфях у Миколаєві. Таким чином, співвідношення 1:10 явно не на користь Росії.

Цілком логічно Росія покладає особливі надії на інші типи кораблів: важкі атомні ракетні крейсери проекту 1144 «Орлан» (з котрих у строю тільки один – флагман Північного флоту «Пётр Великий»), ракетні крейсери проекту 1164 «Атлант» (у строю 3) та атомні підводні рекетні крейсери проекту 949А «Антей» (на сьогодні в строю 9, трагічно відомий «Курськ» був представником саме цього типу). Спільна власна назва цих суден – «вбивця авіаносців». Проте, вона швидше авансова і не відображає реальної здатності на перемогу у протистоянні з ворогом. Незважаючи на бравадні настрої російських ура-патріотів, котрі впевнені у перемозі власної армії у війні зі Штатами, якщо така відбудеться, експерти дотримуються іншої думки. Можливі варіанти та результати бою російського флоту з однією (!) Авіносною ударною групою ВМС США неодноразово розглядалися багатьма військовими експертами: наприклад, тут чи тут. Не будемо акцентувати свою увагу на цьому. Можна сказати тільки одне – в умовах нинішнього технічного та технологічного стану і без застосування ядерного боєзапасу ВМФ Росії не здатен створити реальної загрози пануванню США в океані.

Здійснене порівняння можна вважати значною мірою схематичним та умовним. Практика та історичний досвід свідчать, що перевага у живій силі або озброєнні не є абсолютною гарантією здобуття перемоги в силу різноманітних факторів, які є настільки неочевидними, що їх можуть просто не врахувати. Загалом протистояння США та РФ можна оцінити за древньою казкою про кита та слона, котрі ніяк не могли визначити, хто з них сильніший. Панування одного у своїй стихії врівноважується асиметричним лідерством іншого у власній. До першої помилки, навіяної надмірною самовпевненістю.