dc-summit.info

история - политика - экономика

Вторник, 12 Декабря 2017

Последнее обновление в09:39:25

Вы здесь: Темы Безопасность Вбивча корупція

Вбивча корупція

Вбивча корупція

В одній чудернацькій країні по той бік Атлантиди жив дивацький народ «Чухраїнці», котрий завжди чухався. Остап Вишня цього прямо не каже, але ми точно знаємо, що під тією дивацькою багатомільйонною спільнотою він мав на увазі саме нас. 23 роки українець стояв і чухав потилицю, не розуміючи парадоксальної логіки, за якої неймовірно багата країна живе неймовірно бідно. Водночас, відповідь на цю головоломку була відома йому завжди – бо крадуть.

Немає на світі жодної держави, котра б володіла абсолютним імунітетом від впливу корупції. Її можна зустріти не тільки в Сомалі чи Еритреї, але і в незрівнянно розвиненіших Польщі чи Бразилії. Та, взагалі, назвіть будь-яку країну і точно знайдете там прояви корупції. Радянський Союз говорив всім, що корупція – надбання загниваючого капіталізму, проте нині пострадянські держави є найбільш корумпованими в Європі, так і не дотягнувши до звання капіталістичних. Черговий парадокс системи світогляду і ніхто не розбирається, як же так вийшло. Водночас, серед колишніх соціалістичних республік є одна, котра демонструє тенденцію до погіршення свого і так невтішного корупційного рейтингу – на жаль, це Україна.

Один із провідних світових експертів в області ефективності ведення бізнесу і урядування Іцхак Адізес каже, що Україна неймовірно високо підняла планку за показниками відкритості та безсоромності корупції на своїй території. Відверто кажучи, не треба нам аргументів якогось іноземця – ми і так знаємо, що в нас не просто корупція, а цар-корупція; еталон «хабарництва/відкатів/кумівства», місце якому в Палаті мір та ваг. Суб’єктивне враження Адізеса так і було б його власною думкою (враховуючи, що мало хто про нього взагалі знає), якби подібні висновки не повторювали і більш авторитетні джерела. Трошки мови цифр.

Згідно з Індексом сприйняття корупції (щорічний рейтинг країн світу, що укладається міжнародною організацією Transparency International та базується на оцінках підприємців та експертів), Україна у 2013 р. посіла 144 місце зі 177 держав і є найкорумпованішою країною Європи. В сотню Україна входила востаннє у 2006 році і відтоді стабільно тримається в зоні аутсайдерів.

Індекс економічної свободи, котрий щорічно розраховується виданням «Wall Street Journal» та дослідницьким інститутом «Heritage Foundation», розподіляє світові держави за рівнем свободи від корупції на вільні, в основному вільні, помірно вільні, в основному невільні та деспотичні. За результатами 2013 р. Україна посіла 161 місце зі 178 і продовжує перебувати серед деспотичних країн протягом останніх 4-х років. Варто нагадувати, що ми знову пасемо задніх в Європі?

З 1996 р. Інститут Світового Банку розраховує такий собі «World Government Indicators» (WGI) – популярний нині комплексний індекс управлінської картини в кожній державі. Індикатор контролю рівня корупції відображає ефективність державної політики у попередженні корупції та змінюється від «–» 2,5 (контроль відсутній) до 2,5 (абсолютний контроль). За цим показником Україна має аж «–» 1,03. До речі, ми ще й єдина країна в Європі, яка демонструє яскраву тенденцію до погіршення ситуації, починаючи з 2010 року.

За даними дослідження «Глобальний корупційний барометр» (Global Corruption Barometer) за підсумками 2013 р. Україна потрапила до групи держав, де найбільш ураженими корупцією політичними інститутами визнається система правосуддя, правоохоронні органи, система державної служби та парламент. Всього 1 українець із 20 відзначає зниження рівня корупції протягом останніх 2 років, тоді як 59 % вважають його зростаючим, а 36 % – незмінним. Дії влади щодо протидії корупції визнають неефективними 80 % українців (у 2010-2011 таких було 59 %). Думаю, досить.

Загалом в Україні досить багато проблем і загроз. Останніми днями-місяцями окремі з них особливо загострилися і унаочнилися. Проте саме до корупції можна «доторкнутися», що і робить за різними оцінками не менше половини наших співвітчизників. Події кількох місяців кінця 2013 р. – початку 2014 р., стали агресивною реакцією суспільства не стільки на узурпацію влади в державі окремими вищими посадовцями, скільки на тотальну корупцію, котрою вона супроводжувалася.

Нобелівський лауреат з економіки Гері Беккер каже, що корупція поширюється всюди, де держава присутня в будь-якому з аспектів економічного життя. Якщо такий вплив на ринок здійснюється активно і регулярно, то в адміністративної еліти виробляється звичка «розрулювати» і «вирішувати». Це вже кажу я і на Нобелівську премію геть не претендую, тим більше, що не дадуть.

В українській економіці розмір прибутків більшою мірою залежить від державних субсидій, податкового режиму і регуляторної політики, аніж від ефективності менеджменту чи наявності підприємницького духу. Інакше кажучи, важливо, чи отримає та чи інша компанія державне замовлення, чи потрапить під дію або квоти, чи отримає допомогу, чи загнеться під тягарем податків, чи збере необхідні дозволи з ліцензіями тощо. Бізнес реагує на апетит держави спробами вплинути на політичні рішення: бізнесмени купують політиків в обмін на привілеї чи додаткові доходи. На авансцену виходить чиновник – представник хитрої соціальної групи «корупціонерів», які і тримають на плаву корупцію як явище; маг-чарівник, спроможний перетворювати 2 тисячі українських грошей зарплати на автомобіль за півмільйона і будинок за 5; головний фактор стабільного покращення добробуту власного народу.

Хрестоматійно правильний чиновник повинен орієнтуватися на результат (а не на процес), якісно виконувати свою роботу і нести за неї відповідальність в разі необхідності. Ви знаєте багато таких екземплярів? В умовах відсутності контролю за чиновниками, приховання інформації та морального виправдання корупції найбільш помітним є її побутовий рівень: система освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, ЖКГ, дотримання правил дорожнього руху тощо. У вказаних сферах корупція переважно не носить характеру здирництва, а набирає форм взаємної вигоди, уникнення відповідальності, незаконного набуття прав чи привілеїв. Хабарником є викладач, котрий вимагає зі своїх студентів «дар» в обмін на заліковий бал. Проте він не наділений владними повноваженнями, щоб називатися уже корупціонером. І в цьому полягає основна відмінність між хабарництвом і корупцією – останній потрібна влада, як фотосинтезу сонце.

В Україні можна купити собі диплом юриста, вчителя, всякого менеджера та інші документи про «освіту». Це іще більш-менш м’яка форма корупції (за своїм впливом на суспільне життя, але не за вартістю у валютному еквіваленті) – людині просто потрібна «корочка». У державі, де століття панує принцип «без бумажки ты букашка…», подібна логіка має право на життя – такими є сумні реалії і такі приклади можна перераховувати сотнями. Гірше, коли купується диплом, наприклад, лікаря. А ще гірше, коли народ скаржиться на корупцію, але сам продукує її, вважаючи буденним явищем і вірить – щоб їхати, треба змащувати. Споконвічне чухраїнське «якось то воно буде» поєднується з таким же древнім «я так і знав». Ніхто не впевнений, що втрапить на прийом до ескулапа, котрий сумлінно пройшов відповідну підготовку, а не до фахівця, диплом якого не підкріплений знаннями.

Приватизація державної резиденції «Межигір’я» – успішний для окремих осіб і збитковий для держави наслідок корупційної схеми. Закупівля Укрзалізницею у 2011 році декоративних статуеток за ціною «свічних заводів» – відверта розтрата бюджетних коштів, але вона непомітна для громадян, котрих більше цікавить вартість необов’язкових послуг у вагонах, аніж інтер’єр кабінетів залізничних начальників. Намагання студента відкупитися від необхідності вчити предмет, обмежившись «закладкою» в заліковій книжці – корупція побутова, але від цього не менш кричуща. Цими прикладами не обмежується колосальний корупційний досвід України – ми не найгірші у світі, але відверто останні в Європі, і з кожним роком «покращуємо» свої позиції. До всього цього ми давно звикли. Питання корупції довгий час в Україні було прекрасною «відмазкою» для пояснення часто недолугої політики у різних галузях, точніше всюди. Проте до недавнього часу ми не до кінця усвідомлювали, що корупція не тільки псує нерви і ображає гідність, корупція – це не просто куплені водійські права чи здана сесія, корупція значно небезпечніша, бо здатна вбивати.

Корупція залишалася чужою війною, від якої можна було відкупитися: громадяни різного віку і майнового стану платити викладачам, суддям, чиновникам, медикам, пожежникам та іншим інспекторам, тим самим вирішуючи свої проблеми або створюючи собі вигоди. Всі були задоволені. До того часу, як за корупцію довелося платити життям. Перший дзвіночок пролунав у м. Макіївка у вересні 2013 р., коли 3 людей загинули в пожежі на 7 поверсі житлового будинку внаслідок відсутності необхідного обладнання у пожежної команди. Ситуація повторилася у Харкові на початку 2014 року: під час пожежі на місцевому ювелірному заводі загинули 8 осіб, 2 з яких – вистрибнувши з вікна. Виявилося, що пожежні неекіпіровані належним чином: не мають драбини потрібної довжини і рятівного брезенту потрібного розміру.

Можна провести моніторинг і виявити, що вартість однієї пожежної машини з 30-метровою драбиною – 270 тис. доларів; брезент можна придбати за 200 грн; придбання пневматичних подушок безпеки може обійтися приблизно в 60 тис. грн.

Восени 2010 р. у тому ж Харкові на новозбудованій станції метро було вирішено встановити 10 лавок загальною вартістю у 630 тис. грн., які об’єктивно стільки не коштують. Якби кошти, виділені на закупівлю таких лавок, були використані не «за звичкою», а на оті ж рятувальні подушки – було б врятоване не одне життя. Ви ще сумніваєтесь у смертельній небезпеці корупції? Ідемо далі.

Благородна місія порятунку життя не позбавлена нищівного впливу корупції і в системі охорони здоров’я. Здирництво в умовах відносної безкоштовності давно стала супутником відвідин лікувальних закладів. Проте громадяни цілком свідомо йдуть на такі нестатутні витрати, укладаючи своєрідний соціальний контракт: пацієнти отримують послугу, лікарі винагороду, держава не зазнає збитків. Цей ланцюжок позбавлений бюрократії – як тільки в ньому з’являється чиновник наслідки стають катастрофічними.

Згідно аналітичної записки, підготовленої для Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування фактів порушень законодавства при здійсненні державних закупівель (і ще купа слів довгої назви) експертами ГО «Центр Протидії Корупції», ЮКАБ та ВБО «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ», у 2012 році МОЗ закуповувала препарати за завищеними в 3 рази цінами. Переплата (читаймо – розтрата державних коштів) налічувала десятки мільйонів гривень. Аналогічна ситуація спостерігалася і у 2013 р., і в половині нинішнього. Всю небезпеку таких марнотратних закупівель можна усвідомити на прикладі: громадськими активістами виявлено, що внаслідок завищення цін при закупівлі антиретровірусних препаратів (менше 10 найменувань) протягом останніх 2 років вкрадено понад 55 мільйонів гривень.

З підвищенням інтенсивності та гостроти сепаратистських виступів на Сході країни постала необхідність забезпечення правопорядку, захисту національних інтересів та прав і свобод громадян, а також гарантування територіальної цілісності України. Виконання одразу трьох однаково важливих задач збіглося з політичною нестабільністю, економічною кризою і відвертою загрозою з боку одного зі стратегічних партнерів. Справжній тест. Корупція не була б національним дивом, якби її слід тут не виділявся особливо чітко. Збройні Сили ніколи не були пріоритетним об’єктом для інвестицій держави, тому сформувалася внутрішня схильність командирів та рядового складу до передислокації того, що погано лежить. Держава, яка стабільно входить до 10 найбільших світових експортерів зброї, але ніде не воювала, окрім миротворчих операцій, в критичний момент виявилася неготовою до війни. Коли ж вона настала, справдилася приказка «кому війна, а кому мати рідна».

Країна, котра успішно розбазарювала свою армію, через 23 роки зіткнулася з необхідністю використати її за прямим призначенням. Патріотизм та ентузіазм і, напевне, одвічний козацький дух зробили неможливе –за 2 місяці боєздатність війська зросла. І на цьому фоні особливо гостро виділяються проблеми: якщо розконсервована техніка досить нормально їде, а далеко не новітнє озброєння непогано стріляє, то провізія і обмундирування губиться, а винного неможливо знайти. Тим часом гинуть десятками українські солдати.

США наприкінці березня поділилися з українськими Збройними Силами продовольчими пайками MRE (Meal, Ready-to-Eat), якими харчується американська армія з часів війни у В'єтнамі. За документами ця допомога прибуває до підрозділів в зоні АТО, але за даними групи «Інформаційний Спротив», інформацією ЗМІ та заявами самих солдатів, в реальності військовослужбовці її не отримують.

Натомість спеціальні магазини торгують зазначеним товаром по 120 грн. В одному з них це називається як «харчовим раціон американської армії для походів, туризму, активного відпочинку та страйкболу». Офіційно MRE не підлягає продажу цивільним особам. Однак починаючи з 2005 року, уряд США регулярно роздає його населенню в районах стихійних лих. Покупка через всесвітній аукціон Ebay також ускладнена, оскільки спеціальний нагрівальний елемент, яким комплектується кожен кейс, заборонений для перевезення авіапоштою USPS, тому продавці рідко погоджуються на доставку за межі США.

Так чи інакше, наслідком подібних містифікацій є повноцінне харчування українських військових на Донбасі вітчизняними сухарями. Міністерство оборони України спростовує свою причетність до зникнення сухих пайків, але сам факт крадіжки підтверджується дійсністю. В даному випадку корупція ще нікого не вбила, але здоров’я підірвати цілком спроможна. Чого не скажеш, якщо тією ж дорогою підуть виділені США 5 млн. доларів на оснащення української армії бронежилетами, приладами нічого бачення та додатковими засобами зв'язку.

Корупція об’єктивно нездоланна, бо її уможливлює «людський фактор»: де існують люди, там є й імовірність, що хтось із них вважатиме себе хитрішим за інших при їх мовчазній згоді. В Україні тільки лінивий не виправдовує наявність корупції словами «всі беруть». Якщо прийняти це за аксіому, то всі беруть якраз через те, що їм пропонують. Обоє: і хабарник, і хабародавець не вважають свій вчинок аморальним, не відчувають особистого сорому і не зазнають суспільного осуду. Значною мірою саме суспільство винувате в тому, що корупція процвітає і вважається нормальною поведінкою. Ціною за таку лояльність є людське життя. Можливо, викладені вище матеріали і не підтверджують цю тезу, але треба бути вправним адвокатом диявола, щоб довести відсутність зв’язку між вкраденою бронею та смертю солдата, якому вона могла б врятувати життя. Корупцію часто порівнюють з давньогрецькою міфічною Гідрою – істотою, котра вважалася безсмертною, оскільки навіть на місці однієї відрубаної голови у неї з’являлися дві нові. Аналогія, безумовно, вдала, але вона такого ж наївного характеру, як і вся антикорупційна політика держави. Дозволю нагадати, що Геракл знайшов спосіб.

Громадянське суспільство в Україні силами своїх інститутів та активістів щоденно доводить можливість і необхідність протидії корупції: якщо подолати неможливо, то звести до мінімуму – цілком. Якщо до цього процесу долучаться ще й пересічні громадяни, то можна очікувати, що й держава зверне належну увагу. «Зима, що нас змінила» має бути не тільки красномовним лекалом для виступів на ток-шоу чи постів у соціальних мережах, а стати відправною точкою в народній антикорупційній війні до переможного кінця. Інакше вічний двигун під назвою корупція заведе країну в нетрі, з яких просто не буде виходу.